Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ

Тексти для диктантів

Анна Всеволодівна

Легко, мов лебеді, пливуть по морю руськії лодії. На одній із них біля щогли тоненька жіночка, ще майже дитяча постать, яку так незвично бачити поміж кремезних, обвішаних зброєю чоловіків з обвітреними обличчями. Це — Анна, донька князя Всеволода, онука Ярослава Мудрого. Батько поклав на неї важливу місію — бути найголовнішою особою в посольстві стольного Києва до візантійського імператора. Анна Всеволодівна нічим не поступиться бородатим мужам (воєводам чи бояринам), своїм славетним тіткам, що повиходили заміж у чужі землі і стали там особами доволі знаменитими.

Окрім усяких державних справ, про які князівна Анна вестиме переговори з візантійським двором, має вона ще одну місію — привезе на Русь нового митрополита, який оселиться в Києві і сіятиме серед русинів Христове слово.

Донька Всеволода успішно виконала посольську місію і повернулася додому. Разом з нею приїхав і митрополит Іоан II. Щоправда, він трохи розчарув її, оскільки виявився не дуже обізнаним у книгах.

Анна чекала набагато більшого від святого отця, маючи надію привезти на Русь людину, якій там не буде рівних у всіх науках.

Анна Всеволодівна лишилася незаміжньою на все життя. її доля після посольської місії до Візантії нерозривно поєдналася з монастирями. У багатьох літописах зустрічаємо згадки про неї під іменем Янки. Вона заснувала відомий Андріївський монастир у Києві; там же завдяки її зусиллям з'явилася перша в історії Русі школа для дівчаток.

Янка навчала своїх учениць не тільки читання й писання, а й співу, усяких ремесел. Важливе місце в її школі відводилось моральному вихованню дівчаток згідно з тодішніми уявленнями про ідеал жінки. Як відомо, на Русі в них високо цінувалися справжня набожність, поміркованість бажань і, звичайно, стриманість.

(257 сл.) З журналу

* * *

Синьо-жовтим маєвом національних прапорів і церковних хоругвів по всій Україні прокотилися влітку 1990 року оповиті теплим вітром Дні козацької слави. Повернення історичної Пам'яті до народу прикрасила сама природа: зелені червневі поля на Волині де-не-де багряніли маками, а в післяжнивному степу, в колишнім Дикім Полі, рідну землю освічували серпневі соняшники.

Десятки тисяч людей ішли й ішли, їхали автобусами й поїздами. Ішли під прапорами з дітьми, їхали на конях, йшли у святочних строях — вишиванках Слобожанщини і Буковини, Поділля, Галичини, Полісся й Волині.

Та свято відзначалося не лише велелюддям, а й величчю всеукраїнського Відродження. Цього року відзначалося кілька славних дат: 500-річчя заснування Запорозької Січі, 300 років від дня народження останнього кошового Петра Калнишевського, 310 років від дня кончини легендарного кошового Івана Сірка...

Здавалося, вся Україна зібралася на Дніпропетровщину (Січеславщину), де була більшість відомих січей, та в Запоріжжя, на знамениту Хортицю. Після Тарасової гори під Каневом, Козацьких могил під Берестечком — степ під Нікополем мав би стати третім всеукраїнським Пантеоном, місцем щорічного поклоніння героям України.

Все п'ятиденне свято було спрямоване на відродження наших старих, по-новому сучасних традицій.

Воскресіння «вільних людей» (так тлумачать історики слово «козаки») відбулося в Україні ще раз.

(183 сл.) З журналу


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua