Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
МОРФОЛОГІЯ

Прислівник

Тексти для диктантів

Нічна симфонія

На обрії сонце залишило блідо-рожеве пасмо. Воно розтягнулося, наче позіхало, спливло й потягнуло за собою день. Верби дрімали в берегах. Присмерк сповива усе довкола в густу синяву.

Засвітила ніч небесну люстру, і молодий місяць, як диригент, підняв руки. Плесо задзвеніло зорями-дзво-нами, осока нашорошила гострі вуха і викумкувала кларнетами. У широкому лапатті спалахнули білі лілії, переливалися перламутрово куліси густого верболозу. Риба виляскувала на тихоплинні, вимальовуючи кола. Віртуозними солов'їними трелями озвалася ніч.

Я сидів на березі, охоплений солодким хвилюванням,, і слухав нічну музику природи. До мого вуха підлетів комар і підставив свій «камертон». За мить відлетів і завис неподалік. Вмить злетівся цілий хор комарів. Дзвенькотіли на різні голоси: високі витягували тоненькими струнами, а середні мелодійно вібрували. Були й низькі голоси і навіть баси. А один виділявся найдужче. Певно, то був комар-хормейстер. Як почне тягнути найтоншою струною, та так голосно, і все вище й вище, що, здається, ось-ось обірветься.

Десь неподалік брязнув ланцюг від човна у передранковій тиші. Зачовгала черпалка по днищу, заскрипіли ключиці. На плесо випливав перший рибалка.

Срібно-золотим полиском висвічував небокрай. Прокидався ранок...

(172 сл.) А, Пашкевич

 

* * *

Все життя бачу її з усіх доріг, з усіх усюд, де тільки не буваю. Усі думки й спогади мої про неї. Усі найкращі мрії і сподівання. Все, що б я міг побажати або зробити найкращого людям, усе це звернено найперше туди, в степову милу сторону, де рівнина й поля, де дорогам немає ні кінця, ні початку, і по якій з них не підеш чи не поїдеш, все одно попадеш у Баштанку — вона тут найголовніша. Столиця степового нашого краю, що не так давно був Диким полем у межиріччі Інгульця та Інгулу, і про це нагадують тільки козацькі чи скіфські могили, що де-не-де мріють у степу, немов журяться за тим, що минуло давно і не вернеться більше ніколи...

У моїй уяві вони існують поряд — Баштанка та дядько Іван: як тільки уявлю Баштанку, одразу ж згадається дядько Іван.

Коли не приїду, неодмінно зустрічаю дядька Івана за селом або на силосних ямах, які вони закривали по літі найкраще, так що і відходів ніколи немає.

А відколи в селі з'явився водогін з водорозбірними колонками, дядько Іван не злазять зі свого велосипеда.

— Він просто характерник у нас, — кажуть бабусі. — Бо стільки колодязів викопав замолоду там, де не думали й не гадали. Не інакше — воду на глибині бачить або чує.

— Наче на поводі воду ту водить, — казали про нього, — як коня. Де схоче, там і колодязь викопає. І ні разу не помилився.

Дядько Іван на те тільки всміхалися. Нічого ніколи не пояснювали. Та, здається, й не могли пояснити, бо весь вік мовчать, тільки слухають. І читають: щоночі в них світяться вікна до третіх півнів.

(257 сл.) О.Сизоненко


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua