Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

Розділ 18

НОВІ АСПЕКТИ У ВИВЧЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

У фразеології продовжують розроблятися синхронічний і діахронічний аспекти, уточнюється термінологія, досліджуються системні зв'язки ФО, розкривається — із залученням генетичних і типологічних паралелей — механізм фразеотворення. Багато з таких питань утрадиційнилося. Новими аспектами у фразеології ми вважаємо не тільки нові напрями досліджень фразеології, а й більш фундаментальне висвітлення й раніше окреслених, але недостатньо опрацьованих питань.

На зміну структурно-семантичній парадигмі поступово приходить психокогнітивний аспект (О. Баранов, Д. Добровольський, Є. Бартмінський, С. Небжеговська, С. Денисенко, О. Забуранна, О. Левченко). З останніх робіт українських фразеологів найбільш виразно він представлений, мабуть, у працях О. Селіванової, яка запропонувала нову концепцію мотиваційних процесів. Вона описала пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну, інтеграційно-порівняльну, модусну й змішану мотивації. Авторка простежила закономірності знакової переінтерпретації українських фразеологізмів у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного), дослідила чинники позначення фразеологізмами концептосистеми народу, узагальнивши це в монографії "Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)" [238]. Когнітивна лінгвістика значно розширила поле досліджень, дала можливість використовувати найрізноманітнішу позалінгвістичну інформацію.

Різко інтенсифікувалося вивчення ареальної (діалектної) фразеології української мови. Учені намагаються звернути увагу на подальше накопичування діалектного матеріалу (на цей період припадає публікація словників чи фрагментів словників Г. Аркушина, Н. Бабич, Г. Доброльожі, А. Івченка, В. та Д. Ужченків, В. Чабаненка, М. Якима та ін.), на необхідність подати ареальну фразеологію як систему, розробити ефективну методику ареального опису, проаналізувати фразеологію в ідеографічно-тематичному аспекті, уточнити й адекватно відобразити дериваційну базу, способи й чинники фразеотворення, включити фразеологію нових регіонів як об'єкт дослідження, показати конкретні (активні) мовні процеси на тлі аналогічних процесів інших говірок. Важливо також установити обсяг і межі діалектної фразеології, виявити її основний корпус в українській мові, визначити основні фактори й шляхи розвитку української діалектної фразеології. Українські говірки останнім часом зазнають істотних змін, численні поля лексичних і фразеологічних номінацій архаїзуються, а тому потреба фіксації їх у словниках та фундаментальних дослідженнях є нагальною.

На останнє десятиліття припадає комплексне дисертаційне вивчення фразеології окремих регіонів. Найбільша кількість таких досліджень пов'язана з вивченням фразеології південно-західних говірок: лемківських (Г. Ступінська), верхньонаддністрянських (Н. Ромашок), гуцульських (М. Олійник),західно-подільських (Н. Коваленко). Ще раніше (1991—1992) захистив докторське дисертаційне дослідження фразеології українських діалектів карпатського регіону В. Лавер. Фразеологія північних говірок представлена в дисертаційному дослідженні поліських антропогностичних порівнянь Г. Доброльожі, у багатьох етнографічних (тема смерті) й лексико — фразеологічних роботах В. Конобродської. Окремі аспекти фразеології говірок південно-східного наріччя розробили на матеріалі південно-наддніпрянських говірок Т. Грица (фразеологія Гуляйпільського району Запорізької області), а на матеріалі східно-слобожанських і східно-степових говірок — Р. Міняйло (активні фразеологічні процеси в говірках сходу України). Серед актуальних аспектів вивчення діалектної фразеології виокремимо її ідеографічний аналіз (Т. Грица, Г. Доброльожа), генезис (Г. Доброльожа, А. Івченко, В. Ужченко), способи структурної трансформації говіркових фразеологізмів (Н. Романюк).

Провідним методом дослідження ареальної фразеології стає метод структурно-семантичного моделювання, який особливо ефективно використовують А. Івченко, М. Олійник, Н. Коваленко. Це дало змогу виявити фразеотворчі відношення у сфері діалектної фразеології, основні способи мотивації, визначити додаткові семи в семантичній структурі фразеологізмів.

Певний підсумок вивчення ареальної фразеології зроблений в опублікованих монографіях поки що лише А. Івченка та В. Ужченка. Перший намагався представити узагальнювальне й синтетичне дослідження української народної фразеології як цілісної системи, у якому об'єднано опис ономасіологічних процесів найпродуктивніших семантичних груп. Другий — здійснити огляд діалектної фразеології за останні 30 років, показати стан вивчення фразеології новітніх говірок сходу України, активні ареальні процеси, виділити культурологічні аспекти проблеми.

Про те, що вивчення української жаргонно-арготичної фразеології, її адаптація в діалектах і літературній мові "перебуває на початковому етапі" [102: 179], уже згадувалося. У вчених і в пересічного мовця сформувався стійкий стереотип про "суто російський характер жаргонного слововживання" (Л. Ставицька), не конкурентоспроможності української мови в стилістично знижених сферах комунікації. Звичайно, кальок, суржику, "російських вкраплень" у сучасному українському жаргоновживанні дуже багато. Але все одно "це специфічно українські риси" (О. Ткаченко). Потужний український етно- та лінгвоментальний код "аж світиться у російськомовних дискурсах" (Л. Ставицька). З іншого боку, до російського жаргону з нашої мови запозичені такі лексико — фразеологічні елементи, як халява, забивати баки, гірший, цікавий, ковтать, вабить, файний, файка; український синтаксис легко прочитується в жаргонізмах до лампочки, до хауза "додому" [268: 15—16].

Гостро ставиться й питання конотації фразеологічних одиниць як важливого аспекту їх семантичної структури. Під конотацією звичайно розуміють додаткові семантичні й прагматичні особливості ("співзначення") фразеологічного значення, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект і зумовлюються як змістом, так і внутрішньою формою фразеологізму. На рівні власне семантичного аспекту, розшифровує поняття конотації професор О. Тараненко, це різноманітні асоціації, пов'язані у сприйнятті мовців з тим або іншим позначуваним предметом, які можуть об'єктивуватися у фразеологічних одиницях (конотація швидкості, чогось ворожого, шкідливого тощо). Прагматичний аспект конотації виявляється в різних мовних формах емоційного ставлення мовця до позначуваного об'єкта, до предмета мовлення та його емоційної оцінки (несхвально, пестливо та ін.) [308: 248]. Розрізняють конотацію в широкому й вузькому розумінні, лінгвістичну й екстралінгвістичну, інгерентну й адгерентну. Оскільки конотація, виражаючи національну специфіку мови, створює асоціативно-образне, символічне, культурно-історичне тло фразеологізму, ефективним засобом її виявлення є психолінгвістичний експеримент, а її занурення в матеріальне й духовне життя народу спричинює так звану культурно-національну конотацію фразеологізмів. Тут під конотацією розуміють єдність суб'єктивних та об'єктивних, комплексних, гетерогенних, переважно імпліцитних елементів у семантичній структурі ФО, які постають на основі образного уявлення про дійсність і які відбивають менталітет народу. Екстралінгвальна "насиченість" фразеологізмів є підосновою їх культурно-національної конотації, яка апелює до певного досвіду пересічного мовця; детермінована етимологічно-образною системою національної культури; спричинена насамперед стилістично й культурно маркованими компонентами "з їх потужним шаром фонових знань" (Л. Мельник). Культурно-національна конотація — це образно-асоціативна частина фразеологічного значення, що постає в результаті співвідношення звукової оболонки фразеологізму з культурним кодом певної мовної спільноти, при якому імпліцитно (частіше) чи експліцитно (наприклад, у словникових дефініціях) виявляється ментальність етносу.

Майже аксіомою стало твердження, що конотація (культурно-національна конотація), культурологічне наснаження (культурно-національний компонент значення) властиві не всім ФО: "не всі фразеологізми набувають ролі культурних знаків" [280: 250]. Проте більш адекватним є твердження, що практично всім фразеологізмам властивий культурно-національний компонент (В. Ужченко), хоч не всі фразеологізми однаково прозоро відображають його в елементах своєї внутрішньої форми. Тут неозоре поле для визначення ступеня "приховування" культурно-національної конотації, для експлікації порогу її відчування й сприймання, що виявляється в повсякденному прагматичному використанні ФО пересічним ("наївним") мовцем. Конотація властива всім ФО уже "a priori", оскільки кожна з них органічно "вросла" в усю національну фразеологічну систему з її підвищено — чутливим образно-смисловим та експресивно-емоційним регістром звучання. Завдання науковців — скористатися різними операційними методиками, зокрема психолінгвістичним експериментом, правильно їх застосувати, а результати витлумачити в контексті комунікативних процесів.

Дослідження вітчизняних (А. Ажнюк, В. Говердовський, С. Єрмоленко, Р. Зорівчак, В. Калашник, Є. Отін) і зарубіжних (Л. Блумфілд, Т. Лиховидова, Е. Найда, Ч. Осгуд, Е. Різель, В. Телія, Д. Шмельов) учених засвідчують різні погляди на природу конотації, невизначеність семантичного статусу, її структурування, способи виявлення, опрацювання конотації ідіом у фразеографічній практиці. Вивчення цих та інших аспектів потребує зусиль багатьох учених — і не лише фразеологів.

Дослідження української фразеології з етнолінгвістичного й культурологічного погляду різняться тим, що перше здійснюється ретроспективно, а друге — на синхронному рівні. Але між ними немає "китайської стіни". Образна основа фразеологічної метафори, денотативної основи (ретроспектив) одночасно служить і конотативно й культурологічно категоризуючим фактором. На шкалі "свій // чужий", наприклад, сприймаються фразеологізми із зоологічними образами кінь // верблюд (у "Галицько-руських народних приповідках" І. Франко фіксує понад 100 приповідок зі словом кінь і практично повну відсутність їх зі словом верблюд). Зате в народів Сходу учені налічують понад 1000 стійких висловів з назвою "корабля пустелі". Завдання культурологічних студій — описати специфіку мовної (фразеологічної) картини світу, окреслити базові (культурно значущі, ключові) концепти як основні одиниці ментальності. Актуальними з цього погляду є такі питання: фразеологізми як засіб вираження українського менталітету, українська фразеологічна картина світу, вивчення безеквівалентної української фразеології, українських (слов'янських) етнофразем як мовного феномена, усебічний лінгвокультурний аналіз української(східнослов'янської) фразеології, культурної складової фразеологічних зворотів і шляхи її виявлення. Не варто й забувати, що системне вивчення мовної картини світу спирається на міцний фундамент лінгвокраїнознавства. Надзвичайно важливі тут праці основоположника етнолінгвістики О. Потебні, який у своїй концепції значно випередив етнолінгвістичні погляди Е. Сепіра та Б. Ворфа.

Активно розробляється у сфері фразеологічного значення антропоцентризм як рушійна сила розвитку номінативних мовних засобів, що дає можливість аналізувати мову як систему культурних категорій, як константи культури (Ю. Степанов, О. Баранов, Д. Добровольський, О. Забуранна, Ю. Караулов, Н. Кирилова). Під антропоцентризмом розуміють спрямованість мовних (resp. фразеологічних) одиниць на позначення світу людини, "людини в мові", а мовне значення — це інтерпретація світу людиною. Його сприймають "як суб'єктність подання семантичного змісту", "відсуб'єктне профілювання когнітивного змісту". За О. Падучевою, "усі значення є суб'єктивними, антропоценгричними й етноцентричними". Повернення до гумбольдтівської парадигми аналізу мовних одиниць, зокрема фразеологічних, поставило в центрі лінгвістичних студій оцінну діяльність людини в інтерпретації мовної (фразеологічної) картини світу. Вважається, що близько 95 % ФО тісно пов'язані з людиною, з її оцінкою, зображенням. Антропоцентричний підхід дав змогу звернути увагу па психологічні аспекти формування мовної (фразеологічної) картини світу, а культурні феномени розглядати як константи культури.

Значна увага приділяється компонентному складові фразеологічних одиниць. Серед дисертаційних досліджень останніх років назвімо, наприклад, деякі теми, як-от: "Власні назви в українській фразеології та пареміології", "Словацька й українська фразеологія з компонентами — назвами метрологічних і грошових одиниць", "Фразеологізми з компонентами — назвами людей", "Фразеологізми української мови з компонентом "душа" та ін. У цих працях компонент розглядається як концепт, тобто знання про позначуване в усіх його зв'язках і відношеннях, фонових сем, усього того, що ми знаємо про об'єкт. А назване, зрозуміло, дещо змінює аспекти дослідження фразеологічних одиниць, їх внутрішньо-компонентних зв'язків, взаємовідношення лінгвістичного й екстралінгвістичного. Хоча методика досліджень концепту потребує удосконалення: складність аналізу концепту зумовлена й тим, що в ньому виділяється центральна та периферійна зони, він є об'єктом уваги не тільки лінгвістики, а й філософії, психології, логіки, культурології.

Показові теми останніх міжнародних загальноєвропейських конференцій, де превалює або нова тематика, або відомі теми висвітлюються з урахуванням нових фразеологічних досягнень. Наприклад, Братиславська конференція (Словаччина, вересень 2004 р.) була присвячена "фразеологічній мові спеціальності" (традиційне "професійні фразеологізми"). Основні проблеми сучасного вивчення намічені, зокрема, у статті В. Мокієнка "Фразеологія і мова спеціальності: аспекти дослідження". Вони зводяться до таких постулатів: тема допускає проекцію як у синхронію, так і діахронію; важливим прагматичним аспектом названої проблеми є об'єктивний опис фразеологічного корпусу різних типів мови спеціальності; із прагматичних міркувань доцільніше широке розуміння фразеології, а при діахронічному аналізі, навпаки, — надання переваги вузькому розумінню; діахронічний аналіз має поєднувати лінгвістичні методи дослідження з екстралінгвістичними; синхронічний опис ефективний у методичній літературі; ФО, виступаючи "міченими атомами" відповідної професійної мови, спеціально маркують текст.

Виокремленні аспекти різною мірою висвітлювалися в доповідях М. Алефіренка "До проблеми співвідношення фразеологічних одиниць і складних термінів мови спеціальності", О. Федосова "Фразеологічні одиниці в мові популярної психології", М. Малохи "Походження фразеологізмів — назв рослин, які використовуються в чаклунстві і народній медицині поляками й східними слов'янами", О. Ніколаєвої "Фразеологія реклами", Б. Ран "Ремесло і його відображення в російській і українській фразеологіях". Наслідком опису фразеологічного матеріалу в театральному (А. Григораш), юридичному (М. Янковичова), мисливському й гірницькому (Д. Ужченко), музичному (Л. Золотих), спортивному (В. Хлебда) та ін. текстах може стати укладання спеціалізованих словників, довідників і навчальних посібників для професіоналів відповідного профілю. Проблема такого аналізу — у можливостях найрізноманітнішої інтерпретації терміна "фразеологічна одиниця" для кожної окремої "мови спеціальності" (В. Мокієнко). Низка доповідей висвітлює різні аспекти "мови спеціальності" з погляду порівняння фразеології різних мов (М. Янковичова, І. Наумова, М. Даті, Ван Ійдінь). Пильнаувага звернена на політичний дискурс (В. Хлебда, І. Наумова, М. Даті). Л. Даниленко досліджує загальний концепт ремесло в чеських та українських иареміях.

Підвищений інтерес до системного вивчення фразеології, можливість активніше застосовувати комп'ютерні технології, потреба укладання ідеографічних словників з необхідністю приводять до ономасіологічного (ідеографічного, тематико-ідеографічного) опису фразеологічних систем літературної та ареальної фразеології. Таке групування дасть змогу ефективніше досліджувати весь комплекс семантико — структурної організації системних зв'язків у фразеології (стійкість — нестійкість, імпліцитність — експліцитність, образність — безобразність, системне — асистемне, статика — динаміка, компресія — нарощення у фразеологічному складі тощо) па матеріалі уже певним чином згрупованого й систематизованого фразеологічного фонду, аргументовано твердити про активні джерелосфери, провадити порівняльні й етимологічні дослідження, виявляти характер образності й мотивації фразеологічних одиниць, досліджувати діапазон фразеотворчості окремих концептів — образів, характер охоплення фразеологізмами лінгвістичного континууму, виявляти загальні та специфічні риси національної (ареальної) фразеології. Тематичне групування дозволить краще оцінити провідні мотиви народного фразеотворення, самобутність народних виразів. Це тим важливіше, що починає активно розроблятися культуро-знавчий аспект фразеології, її національна специфіка, мовно-фразеологічна картина світу. Культурно-національна конотація, тобто система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, служить своєрідною "нішею" для кумуляції світобачення, так чи інакше пов'язана з матеріальною, соціальною та духовною культурою певної мовної спільноти, а тому може свідчити про її культурно-національний досвід [280: 215]. До сьогодні маємо лише окремі зауваження щодо теоретичних проблем фразеологічної ідеографії [6; 74; 297; 84; 85; 86; 179], окремий розділ "Ономасіологічна характеристика фразеології українських говорів" у монографії А. Івченка [102: 6—175] й лише одну опубліковану монографію Ю. Прадіда "Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)" 1997 р., у якій серед першочергових теоретичних завдань названий опис лінгвістичних та екстралінгвістичних принципів вирізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем, опрацювання класифікаційної схеми, яка б повно і всебічно характеризувала світобачення людини, тобто структури ідеографічної ієрархії фразеологічної системи мови [224: 11].

Важливе розширення сфери об'єктів уваги дослідників, зокрема за рахунок мікрофразеології (згадаймо побажання X. Касареса вивчати фразеологію "одного села чи однієї родини"). Спорадично до неї зверталися деякі лінгвісти, як-от М. Демський (пішов на гукову гору), М. Олійник (піти на Прологу), Ф. Янковський (біл. вынесці за Ціта), Л. Івашко (рос. пострдить дом в Колбницах) "померти". Проте й до сьогодні не визначений статус ареальних мікро- фразеологізмів у загальномовній фразеологічній системі, їх співвіднесеність з мікрофразеологізмами інших фразеосемантичних ідеографічних угруповань, їх генетично-культурологічні параметри. Потребують уваги також основні групи назв вузьколокальних реалій як просторових і антропонімічних "опор" їхньої внутрішньої форми, характер лексикографічної розробки, специфіка семантики, активність у певному континуумі, головні принципи класифікації та й сам термін "мікрофразеологізм" [298].

Завжди актуальними будуть фразеологічні інновації певних часових зрізів як вияв їх динаміки на синхронному зрізі мови. У мові "все живе, все рухається, все змінюється" (1. Бодуен де Куртене). До дії інтеграційних, глобалізаційних процесів, процесів європеїзації та інтернаціоналізації, узагалі до змін у суспільстві найчутливіші лексико — семантична та фразеологічна системи. Потребують дослідження, зокрема, образно-емоційна основа фразеологізмів на внутрішньомовному та міжмовному рівнях, виявлення тенденцій становлення (особливо в засобах масової інформації як найоперативнішому жанрі), моделювання в межах лексико — семантичних систем, становлення ФО в тісному зв'язку з екстралінгвістичними умовами, багатоаспектний зв'язок фразеологізмів і суспільства, ідеографічна класифікація ФО, виявлення найпродуктивніших фразеотвірних сфер (укажемо на пріоритет комп'ютерної мови), ревіталізація (відродження) стійких сполук, механізми мовної еволюції, інтенсивність поповнення фразеологічними неологізмами, стратифікація ФО з погляду їх функціональної доцільності та фразеографічного статусу. У зв'язку з цим постає необхідність вивчення розвитку неографії і неофразеології. Тут доречними були б словники "Нове в лексиці і фразеології", що нині лише до певної міри компенсується публікаціями в збірнику "Культура слова".

Посутні зміни в усіх сферах суспільного життя відображаються і в нових мовних засобах його вираження. На часі формування банку нових сполучень слів, які різною мірою вже фразеологізувалися, перебувають у процесі фразеологізації чи активного вжитку. До сьогодні сполуки непарламентські стосунки, пряміш ефір, прокручувати гроші, викликати на килим, подвійний стандарт, на рівні світових стандартів, чорний піар, чорний ящик, звуковий бар'єр, психологічний бар'єр, прохідний бал, ефект присутності, запалити червоне світло та багато інших мають невизначений семантичний і, особливо, стилістичний статус, не кодифіковані (не зовсім визначена і їх "фразеографічна" доля).

Варто згадати і контрастивну (зіставну) фразеологію в її зв'язках з етнопсихологією, психолінгвістикою та когнітивною лінгвістикою, її об'єкт, метод вивчення, питання міжмовних розходжень тощо. Перефразовуючи М. Покровського щодо семасіології (50-ті роки XX ст.), зазначимо, що фразеологія якоїсь окремої мови "немислима без порівняння її з іншими мовами", без висвітлення її в дзеркалі фразеологій інших мов: національна фразеологія, безсумнівно, має виходити й на далекі "обрії", оскільки ігнорування ширшого лінгвопростору спричинює некоректні висновки. Знакова система однієї мови виразно експлікується, виявляється лише на тлі іншої знакової системи. Тільки розпочинаються дослідження з етимології та історії українських фразеологізмів. Небезінтересним аспектом є і ступінь деталізації об'єктів (ситуацій) довкілля, який залежить від "зацікавленості носіїв мови" в його особливостях і який "визначає словниковий склад мови" [239:273]. Для об'єктивації вибірки слів — концептів поряд з п'ятьма принципами (словникової і словотвірної спрацьованості, частотності вживання, обов'язкової аксіологічної маркованості, "ключового" характеру їх для духовності певного лінгвокультурного ареалу) І. Голубовська називає і принцип їх високої продуктивності у фразеологічних одиницях мови [55: 111]. Отже, на часі широке застосування статистичних методів і визначення фразео- і культуротворчої амплітуди компонента — концепту.

Різноаспектна розробка фразеологічного складу становить інтерес для побудови історії мови, оскільки саме ідіоми чітко зберігають інформацію про попередні суспільно-історичні формації, територіальне групування; для побудови соціальної діалектології (фразеологізми відображають менталітет різних верств); нарешті, для історії свого народу, висвітлення міграційних процесів, оскільки функціонування вторинних мовних ареальних одиниць того чи іншого регіону — попри всі втрати окремих ланцюгів фразеологічної системи — безпосередньо вказує на материнські говори метрополії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua