Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

Розділ 2

ІДЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 4. Вибірковість фразеології

Досвід ідеографічного опису мовних одиниць узагальнюється в працях А. Аксамитова, Ю. Гвоздарьова, І. Гетмана, Ю. Караулова, а па матеріалі української фразеології — М. Алефіренка, М. Демського, А. Івченка, Н. Коваленко, П. Редіна та ін. У монографії "Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)" Ю. Прадід вирізняє такі завдання ідеографічного аспекту фразеології: 1) описати лінгвістичні та екстралінгвістичні принципи вирізнення фразеологічних мікро- та макросистем; 2) створити хоч би попередню (робочу) схему фразеологічної картини світу; 3) вирізнити з фразеологічного складу української мови ФО на позначення психічних процесів людини та провести їх лінгвістичний аналіз; 4) апробувати запропоновану методику ідеографічного опису в цілому, а також окремих фразеологічних мікросистем; 5) опрацювати теоретичні й практичні засади укладання фразеологічних словників ідеографічного типу; 6) підготувати науково-практичні рекомендації щодо раціональних прийомів інтерпретації значення ФО в загальномовних і фразеологічних словниках [224: 4]. Сам автор ще раніше уклав "Русско-украинский и украинско-русский фразеологический тематический словарь: Эмоции человека", представивши в ньому 414 українських ФО, об'єднаних у 13 тематичних розрядів, а саме: 1. Відраза. Огида: душа не приймає, стояти кілком у горлі (кому). 2. Втіха. Радість: з дорогою душею, як світ поширшав (кому). 3. Гнів. Лють: виводити з себе (кого), з піною у рота. 4. Захоплення. Захват: пальчики оближеш, враг його матері! 5. Любов. Пристрасть: втрачати голову, запалювати серце. 6. Страждання. Мука: вимотувати жили (з кого), розривається серце (чиє, кому). 7. Неспокій. Тривога: бити на сполох, завмирати душею. 8. Подив. Здивування: диву даватися, скажи на милість! 9. Презирство. Зневага: вернути ніс, показувати спину (кому). 10. Сором. Стид: готовий крізь землю провалитися, очей у Сірка позичати. 11. Страх. Жах: волосся стає дибки (у кого), як варом обдало (кого). 12. Сум. Печаль: опускати руки, як хмара. 13. Відчай. Безвихідь: хоч вовком вий, розводити кислиці [222: 95 — 196].

Учений не випадково зосередився на емоціях людини. Фразеологія як знакова мовна система позначає насамперед емоційно-експресивні й абстрактні сфери, тобто для неї характерна вибірковість номінації. Фразеологія, наголошує А. Емірова, охоплює ті ділянки дійсності, які безпосередньо пов'язані з людиною, і її баченням, оцінкою реалій, із психічними особливостями особистості — пізнавальними процесами, емоційно-вольовою стороною психіки, індивідуально-типологічними особливостями особистості тощо [86: 29 — 30]. Немало ФО містять у своєму складі флоризми й фауноніми (як виросте гарбуз на вербі, рубати дерево під самий корінь, пустити гадючку, хоч конем грай), проте такі предметно-поняттєві зони, як "Флора" і "Фауна", практично не мають вторинних фразеологічних найменувань. Немає фразеологічних замінників і для чисел, хіба що чортова дюжина для числа 13. Зате багато ФО вживаються на позначення реалій інтелектуальної сфери діяльності людини: думка (гадка) западає (лізе, приходить) в голову (до голови) (кому, чию), думка не покидає (кого), ламати голову (над чим); емоційного стану. Серед них є ФО, які позначають внутрішні відчуття людини, душевний стан, ставлення до когось (чогось): аж волосся на голові піднімається (підіймається, встає, лізе) вгору (догори) (в кого) "кому-небудь стає дуже страшно"; мурашки бігають (пробігають, лізуть) по спині (по тілу, за плечима) (чиїй, у кого, кому) "хтось тремтить від холоду, хвилювання, радості". Порівняймо гніздо фразеологізмів зі стрижневими словами серце і душа: серце (душа) радіє, серце (душа) болить (чиє, чия, у кого) (переживання, уболівання, тривога), серце мре (завмирає, замира) (хвилювання, переляк, страх, тривога), серце (душа) ниє (мліє, тліє) (чиє, чия, у кого) (переживання, страждання), з доброго серця "по доброму, без злого наміру" ("Я з доброго серця питаю — чи то правда, що родичі хочуть паннунцю продати баронові?", І. Франко).

Для когнітивної лінгвістики, у руслі якої здійснюється більшість досліджень останніх десятиліть, характерна низка методологічних принципів, проте серед усіх них превалює принцип антропоцентризму. У центрі мовотворчості перебуває людина, відбір і оцінка нею найрізноманітніших реалій та оцінка самої людини. Домінанта антропоцентризму у фразеології відчутна в характеристиці людини, при виборі різних сфер її діяльності. Вторинні найменування вже названих реалій, якими є ФО, пропущені крізь призму людських почуттів і емоцій.

Вибір об'єкта опису, пов'язаного з людиною, характерний для багатьох вчених. Так, структуру й семантику фразеологічного поля емоцій та емоційного і психічного стану досліджували А. Емірова, І. Кашина, Е. Покровська, Н. Лятенко. Р. Яранцев класифікував близько 800 російських ФО, розташувавши їх у 47 тематичних розділах, які входять до трьох частин. Дві з них — "Емоції людини", "Властивості і якості людини" — найтісніше пов'язані з антропоцентричним принципом, а третя — "Характеристика явищ і ситуацій" — деякою мірою. Із п'яти основних класифікаційних рубрик для польської мови — "Основні особливості людини", "Дії і фізичний стан людини", "Час", "Простір", "Кількість, рахунок, ступінь"—у Т. Ігліковської та Г. Курковської найбільше деталізовані й заповнені дві перші [340], тобто безпосередньо пов'язані з людиною. Н. Коваленко, поставивши за мету здійснити "ідеографічний опис фраземіки західно-подільських говірок", предметом усього дослідження обрала 10 фразеологічно-семантичних полів на позначення явищ, ознак і процесів, "пов'язаних із життям та діяльністю людини", як-от: "Фізичний стан людини", "Положення тіла в просторі", "Розумова діяльність людини", "Мовленнєва діяльність людини", "Психічний стан людини", "Суспільна поведінка людини", "Трудова діяльність людини", "Соціальний стан", "Характеристика людини", "Стосунки між людьми" [113: 6], і дійшла висновку, що ідеографічний аналіз фраземіки говірок Західного Поділля засвідчив "чітко виражений антропоцентричний характер". Фразеологізми української мови з компонентом "душа" (структурно-семантичний, ідеографічний, лінгвокультурологічний аспекти) проаналізовані в дисертації О. Каракуці [107]. Здійснюючи ідеографічну характеристику вказаних ФО, авторка описує семантичну структуру дев'яти груп фразеологізмів, зокрема: групи на позначення моральних якостей людини (душа не з лопуцька, заяча душа); соціально-моральних норм поведінки (запродати душу чорту, брати гріх на душу); фізичного стану людини (душа па одній нитці держиться, ледве душа держиться в тілі); явищ, пов'язаних із кінцем біологічного існування людини (віддати Богові душу, продзвонити по душі); процесу харчування (душа не приймає, душу проквасити); бідності (ні копійки нема за душею, тільки душа в тілі); суспільної діяльності індивіда (пор. протилежну мотивацію духовного чинника діяльності людини: вкладати душу — з холодною душею); фразеологізмів із прислівниковою семантикою (аж душа болить, з відкритою душею); фразеологізмів, що мають комбіновану мотивацію, зокрема парадигму, в основу якої покладені різні стосунки чорта і душі (чортова душа, носитися як чорт з грішною душею). Підсумовуючи, авторка дисертаційного дослідження "Фразеологізми української мови з компонентом "душа" робить висновок, що участь слова душа в процесі фразеотворення "детермінує кількісну перевагу ідеографічної групи "психіка людини" [107: 120]. У кінцевому підсумку вони різнобічно фокусують людину в багатьох її інтелектуально-моральних та характеристично-емоційних виявах.

Відомо, писав у роботі "Думка і мова" О. Потебня, що "зміст народної поезії становить не природа, а людина, тобто те, що є найважливішого у світі для людини" [215: 188]. Мова "наскрізь антропоцентрична". Присутність людини відчутна на всьому просторі мови, але найвиразніше, мабуть, помітна саме в лексиці, особливо у фразеології, адже ідіома не тільки й не стільки називає предмет, скільки зображує його багатоаспектно, з усією різноманітністю конотативних нюансів. Об'єктивація у фразеологізмі почуттів, думок, настроїв, уявлень, внутрішніх переживань виходить па передній план, вибудовує безкінечність фразеоструктур, мікроструктур, пронизує не тільки поверхневий рівень духовного життя людини, а й проникає в глибину сенсорних відчуттів, вибудовує її менталітет і прагматичне поле. Фразеотворча система стає виявом глибинної діяльності духу, активізуючи попередній досвід людини. Твердження, що понад 95 % ФО так чи інакше пов'язані з людиною, стало мало не хрестоматійним [314: 112; 179: 223; 300]. Розподіляючи ФО гуцульських говірок між двома тематичними полями, М. Олійник доходить висновку, що фразеологізми тематичного поля "Людина" становлять 92, 8 % (приблизно 4650 одиниць); фразеологізми тематичного поля "Сприйняття навколишнього світу" — 7,2 % (приблизно 370 одиниць) [200: 169]. Більша кількість ФО першого поля в живому мовленні гуцульських говірок, ніж у літературній мові, пояснюється авторкою "тісними контактами людини з природою", тобто екстралінгвальними чинниками [200: 164]. Проте й друге тематичне поле, що об'єднує семантичні поля "Кількість", "Якість", "Неозначена кількість", "Час", "Пора доби", "Неозначений час", "Явища природи" і "Погода" саме в такому формулюванні, як у авторки, теж, по суті, належить до поля "Людина", оскільки сприймання навколишнього світу може здійснюватися лише людиною. Психологізоване бачення етнокультури ґрунтується на розумінні людини як осердя всіх процесів сенсоутворення — культуротворення [111: 295]. Г. Доброльожа згрупувала 8 тисяч середньо-поліських народних порівнянь за 11 тематичними розрядами. Причому 10 таких розрядів безпосередньо пов'язані з людиною і лише 11-й (порівняння, пов'язані з позначенням абстрактних понять) протиставлений першим десятьом [77]. На матеріалі болгарської літературної мови Н. Смолякова описала тему "Людина, характерні риси особистості, положення людини в суспільстві". Тема поділяється на шість макрополів: "Про зовнішній вигляд, фізичні дані, манеру одягатися", "Про вік, різні періоди життя, смерть", "Про соціально-економічний стан, спосіб життя", "Про здібності, природні дані, досвід, інтелект", "Про сімейний стан, родинні зв'язки", "Соціальна характеристика" [264]. 1 тут, як бачимо, теж відображені сфери, у центрі яких перебуває людина.

Фразеологізми відображають в основному життя людини. Лише незначна кількість виразів характеризує тваринний і рослинний світ, а також деякі явища природи. Ось чому практично всі вчені виділяють у фразеології тематичне (фразеотематичне) поле "Людина" (Л. Арсентьєв, А. Івченко, Т. Ігліковська та Г. Курковська, Н. Коваленко, М. Олійник, Ю. Прадід, Н. Смолякова та ін.). Свідченням антропоцентричності фразеології є її надзвичайно розгалужені гнізда із соматизмами — назвами частин людського тіла. Наприклад, зі словами рука: важка рука (в кого), не здригнеться рука (в кого), голими руками не візьмеш (кого) ("Гляди, як підскочиш під гарячу руку, то щоб не попобив тебе добре", [254]); нога: ноги більше не буде (чиєї), давай Боже ноги, ногою не ступити ("Батько живе справді на широку ногу. Найсучасніші меблі, бронза, севрська і саксонська порцеляна", М. Слабошпицький); вухо: витягувати за вуха, розвісити вуха, аж за вухами лящить ("Русевич слухав лише краєм вуха", Ю. Шовкопляс); око: бити в око, вбирати в себе око ("— Стоп! Данько спочатку не повірив власним очам... Виграв!!!", О. Гончар).

Численність ФО із соматизмами можна подати у вигляді таблиці за "Покажчиком" до "Словника фразеологізмів української мови" (2003):

Око — 1444

Язик —283

Шкура — 173

Лоб — 79

 

Серце — 745

Ніс —247

Рот — 169

Шия —73

 

 

Голова — 740

Сльоза — 225

Спина — 157

Волосся — 62

Рука — 566

Вухо — 208

Кров — 144

Коліно — 35

 

Нога —371

Плече — 202

Палець — 130

Живіт — 34

 

Природа ФО — певне послаблення номінативної функції й домінанта описово-експресивної — зумовлює і ступінь заповнення тематико — ідеографічних груп. Саме тому строго логічна класифікація, подібна до групування лексики, для фразеології не релевантна.

Системний опис фразеологічного складу наочно засвідчив, що у фразеології добре розвинені шари пейоративно забарвлених понять, емоційних сфер і соціальних відносин. На порівняно невелику кількість позитивно забарвлених семантичних рядів — "розумний" (є лій у голові (в кого), мати всі клепки в голові), "людина високих моральних якостей" (лицар без страху і догани), "тямуща людина" (майстер на всі руки), "гарний, вродливий" (як мак цвіте) та деяких інших — припадає багато негативно забарвлених. Особливо щедрі на них саме негативно означені поля, табуйовані семантичні ланки, іронічно забарвлені фразеологічні групи: через вулицю бондар (кому) (жарт, або ірон.) "дуже далекий або зовсім не родич", скляний бог (ірон.) "алкогольні напої", менший брат (менші брати) (ірон.) "український народ та інші народи колишнього СРСР стосовно росіянина". Серед них — семантичні ряди зі значенням "дуже худий" (аж ребра світяться, наче живі мощі), "слабосилий" (мілко плаває, слабка гайка (в кого)), "гірший" (і в підметки не годиться (кому), не годен у слід ступити (кому)), "затятий" (хоч кіл на голові теши), "злий" (як гадюка, як скажений собака), "виховати невдячного" (відігріти змію біля свого серця, вигодувати гадюку за пазухою), "ледарювати" (боки вилежувати, посиденьки справляти), "дуже старий" (порохня сиплеться (з кого), старе луб'я), "перебільшувати в мові" (робити з мухи слона, можливе авторське або місцеве з билинки робити копицю, М. Стельмах), "базікати" (теревені правити, точити баляси), "уживати спиртні напої" (закладати за галстук, заглядати в чарку), "побити" (нам'яти боки (кому), не лишити живого місця (на кому)), "посваритися" (розбити глек (з ким), пробігла чорна кішка (між ким)), "психічно хворий" (не в своїй сорочці, блекоти об'ївся), "обдурювати" (у дурні шити, обводити навколо пальця), "запобігати перед ким" (стелитися під ноги (кому), лизати п'яти (кому)), "мати необмежену владу над кимось" (їздити верхи (на кому), вірьовки сукати (з кого)), "надмірно хвалити" (підносити до небес (кого), носитися (з ким) як дурень зі ступою), "дошкуляти" (заливати за шкуру сала, діймати до живого), "зробити неприємність" (підкласти свиню, підвести під монастир), "зраджувати в шлюбі" (стрибати через пліт, наставляти роги), "померти" (віддати Богові душу, простягти ноги), а також семантичні ряди "брехливий", "сумний", "лінивий", "підступний", "сердитий", "гніватися" тощо. Розряд з позитивним значенням "втіха, радість" у словнику Ю. Прадіда налічує 18 фразеологізмів (за милу душу, з дорогою душею, з руками і ногами, не чути землі під собою та ін.); розряд "захоплення, захват" — 15 (без пам'яті, на диво, ласкати око, на всі лади та ін.). Зате розряд "гнів, лють" включає 100 висловів (виходити з себе, діяти на нерви (кому), зганяти злість, к чортовій матері та ін.): " — Та замовкни, сверблячко, щоб тобі вже навіки заціпило." (А. Іщук) [222]. Із 71 структурно-семантичної моделі, у яких представлена ареальна характеристика фразеології всіх українських говірок, 41 модель, тобто понад половину, заданими А. Івченка, припадає на семантичний ряд "дуже дурний" (дурний як колода, тупий як баран, дурний як путо, простий як три копійки, з зайцем у голові, у голові горобці цвірінькають (у кого) та ін.) [ 102: 79 — 123]. Структуруючи розділ "Порівняння на позначення рис характеру людини", Г. Доброльожа до семантичного ряду "сварливий, злий" дібрала 484 компаративізми (балакає як гад сичить, визвірився як дурень на батька, вредний як чорт рогатий, гризуться як собаки за кістку, живуть як кіт з собакою, зла жінка як пантера, мутить мов бісу виру, лихий як бендерська чума та ін.), а до "лагідний, добрий" — лише 52 (добрий як ангел, добрий як мати рідна, ласкава як мати — земля, лащиться як кицька до ніг, тихий як вода, у неї стільки ласки як на тихім ставку ряски тощо) [77: 33 — 43], тобто майже в десять разів менше.

Термінологія, як і форми (ідеографічні угруповання) систематизації фразеологічних одиниць, ще неусталена — "тематичні класи" (Л. Ройзензон), "понятійні мікрополя" (А. Емірова), "значеннєві поля" (А. Кжижановська), "значеннєві групи" (О. Горбач). Ю. Прадід пропонує таку ієрархічну структуру ідеографічної класифікації ФО: синонімічний ряд — семантична група — семантичне поле — тематична група — тематичне поле — ідеографічна група — ідеографічне поле — архіполе [224: 40]. Вихідною одиницею аналізу ФО й об'єктом їх вивчення в монографії "Східноукраїнська фразеологія" ми обрали варіантно-синонімічну групу (ВСГ), яка у свою чергу структурована на рівні варіантів, синонімів, структурно-семантичних моделей (ССМ), включає ареальні фразеологічні одиниці (АФО) з різною суб'єктною проекцією та об'єктним поширенням, різні, але співвідносні поняття. Так, ВСГ "дурний" містить багато семантичних рядів типу "дуже дурний", "тупий", "придуркуватий", "недоумкуватий", "пришелепуватий", "недалекий", "розумово неповноцінний".

Широкий діапазон варіювання лексем — складників ФО, нарізно-оформлений компонентний склад останніх зі строгими внутрішньо-фразеологічними зв'язками, "слівність" компонентів, наявність інваріанта, групування матеріалу за тематичним принципом — передумова структурно-семантичного моделювання — методу реконструкції загальної фразеосхеми [285], методу фраземотвірного моделювання (М. Алефіренко), суть якого полягає в поєднанні літературного звороту з його численними варіантами у слов'янських діалектах і мовах [175]. Особливого значення набувають саме діалектні вислови (М. Толстой, В. Мокієнко), які глибино відбивають усномовний узус того чи іншого ареалу. Якраз у діалектне мовлення ідуть корені національної фразеології літературних мов [142]. Різноманітний фразеологічний матеріал дає змогу порівняно повно аналізувати ту чи іншу фразеологічну модель і демонструвати її варіювання в мовленні, в окремому ареалі. Структурно-семантичне моделювання у сфері фразеології може стати надійною перевіркою апріорно висловлюваних тверджень, дозволить простежити за тенденціями фразеотворення, за динамікою ФО в межах окремих мікрой макрогруп.

Фразеологічні одиниці, домінуючим компонентом семантики яких є конотативний аспект, найтісніше пов'язані з образом. Національна своєрідність ФО виявляється "у специфіці внутрішньої форми" фразеологізмів, "у розвитку тих чи інших тем", "образних стрижнів ФО" на національній основі [100: 94]. Під образністю розуміють здатність мовних одиниць створювати наочно-чуттєві уявлення про предмети навколишньої дійсності. Образність слова чи фразеологізму залежить насамперед від співвідношення між прямим і переносним значенням, від конотації слова (фразеологізму), численних імпліцитних сем, які "випливають" на поверхню, стають центром фразеотворчого процесу. Розгалуженість певного гнізда ФО навколо слова-компонента-образу є об'єктивним показником його фразеопродуктивності, що зумовлено й екстралінгвістичними чинниками. В українській мові, крім названих вище соматизмів, великим фразеотворчим потенціалом характеризуються іменники Бог, вогонь, вода, гадка, година, день, діло, дно, дорога, думка, дух, жар, життя, земля, камінь, каша, кишеня, кінець, колесо, копійка, край, лихо, мати, місце, мішок, мороз, муха, небо, нитка, нам'ять, погляд, розум, світ, слід, слово, хліб, шлях та деякі інші. Серед числівників уживані слова два (за два кроки; раз, два і в дамках), чотири (на всі чотири сторони, підкувати на всі чотири), п'ять (як свої п'ять пальців, ні в п'ять ні в дев’ять), шість (ні шість ні п'ять), десять (за десять кроків), сіно (сто лих, на всі сто відсотків), проте найбільше фразеологізмів групується навколо числівників один (в один голос, в один міг, на один лад, не один пуд солі з'їсти), три (дати в три шиї, здирати по три шкури, іти під три чорти, три мішки гречаної вовни) і сім (злупити сім шкур, усім по сім, як сім баб пошептало тощо). Причини такої фразеопродуктивності слід шукати не тільки в граматичних законах, а й поза мовою, у матеріальному й духовному житті людей.

Полісемантичність слова один спричинила й численні вислови. Числівником один розпочинається наша система відліку. Як назва числа 1 та його цифрового позначення слово один разом із частками означає "багато" (не один) або "жоден" (ні один), а повторюючись (один на один, один одним) — синонімізується з висловом сам на сам чи означає "єдиний". У значенні прикметника — "зовсім самотній"; у значенні вказівного займенника — "заодно, дружно, одностайно"; у значенні неозначеного займенника —"якийсь, котрийсь": один одинцем, в один гуж тягти, в одну дудку грати, одного дня. Значення "невелика кількість; частина чогось" прямо чи непрямо виявляється у висловах одним вухом чути; одним оком подивитися; одна нога тут, а друга там.

"Між двох вогнів" потрапив числівник три. Три — це і "мало" (від горшка три вершка, заблукати між трьох сосон), і "багато" (у три горла, як три дні хліба не їв). Дехто вважає, що потроєння йде ще з тих часів, коли люди при лічбі не рахували далі числа три.

Відомий етнограф М. Сумцов у дослідженні "Тур у народній словесності" (1 887) писав про збільшення як один з прийомів народної думки — мультиплікації, що виражається переважно в потроєнні предмета. "Замість однієї дороги, однієї трави, одного богатиря з'являється три дороги, три трави, три і більше богатирів". Звідси таке збільшення (і не тільки предметів, але і явищ, властивостей тощо) і в багатьох інших виразах, як-от: алюр три хрести "дуже швидко, негайно", іти під три вітри, у три ручаї. Число три ввійшло складником також у вже раритетні числівники тридев'ятий (власне, "двадцять сьомий"), тридев'ять, тридесятий, тридесять, про які найчастіше довідуємося з народних казок (тридев'яте королівство, тридев'яте царство, за тридев'ять земель, тридесяте царство).

Число сім здавна вважали магічним. Сім днів тривав потоп. Кожна із семи планет мала свій день. Стародавні шумери позначали ідею всесвіту тим самим знаком, що й число сім. На думку піфагорійців, числам були властиві навіть деякі моральні особливості: справедливість, душа...Четвірка й семірка в цих стародавніх філософів була початком пропорційності, а відтак гармонії, здоров'я, розуму [299: 36—37]. До цього ще додамо сім днів тижня, сім кольорів райдуги. Тож не дивними здаються й народні фіксації цього числа в пареміях — сім раз відмір, а раз відріж; семеро одного не ждуть; один із сошкою, а семеро з ложкою; сім бід — один от - віт... І, звичайно, в ідіомах — насамперед зі значенням "багато" (вигнати сім потів, дерти сім шкур, нехай їй сім чортів, стоптати сім пар підошов) чи "далеко" (за сім верст киселю їсти, за сім земель). Деякі з них стали вже рідковживаними: як сім галок ("На моє щастя полковник їхав не сам. З ним була дочка — чорна, як сім галок. їй було років шістнадцять", Л. Яновська), хоч по сім за цибулю (продавати) "дуже дешево" (І. Нечуй-Левицький). А деякі, навпаки, часто вживані. Чи не найчастіше — сім п'ятниць на тиждень "хто-небудь дуже легко змінює свої рішення, наміри, настрій і т. ін.", притому в декількох варіантах: на тиждень сім п'ятниць, буде сім п'ятниць на одну неділю. П'ятниця раніше була вихідним днем. У тих, хто лише те й робив, що святкував (байдикував), справді було сім п'ятниць (вихідних) на тиждень. Найпереконливіше пояснив походження цього виразу С. Максимов ще в кінці XIX ст. Щоп'ятниці, тобто у вільні від роботи дні, люди сходилися торгувати. П'ятниця, отже, була й днем виконання різноманітних торгових зобов'язань. Одержуючи гроші, обіцяли привезти замовлений товар на наступному тижні в п'ятницю. А забираючи товар, твердо запевняли, що заплатять за нього через тиждень, у п'ятницю. Проте інколи обіцянка так і залишалася обіцянкою: дехто обманював, "відкладаючи з дня на день, на всі сім днів тижня, на всі п'ятдесят два тижні цілого робочого року". Можливо, справді слово п'ятниця виступало у виразі у значенні "вихідний", оскільки фіксуються й вислови сім неділь на тиждень (у кого), по сім неділь на тиждень справляти: "Там, у городі, розкіш їм, воля, страху немає... От воно і звикне без діла сидіти, по сім неділь на тиждень справляти! (Панас Мирний).

Вторинність номінації, властива фразеологізмам, базується на первинності назв життєвих ситуацій, вербальне вираження яких становить прототип ФО. У процесі фразеотворення активізуються численні імпліцитні (латентні) семи слова — компонента ФО. Фразеопродуктивність образних конкретизаторів (ОК) одночасно є і свідченням їх потужності як екстралінгвістичних опор, їх зв'язку з позамовною сферою.

Об'єктивним показником фразеотворчої активності ОК може бути вибірка з академічного "Словника фразеологізмів української мови" (2003) (див. наведену на с. 46 таблицю). Такі дані значущі, оскільки вони демонструють внутрішню форму ФО, систему образів у свідомості людей, які послуговуються певною мовою. Саме вони, ці образи, як мотиваційні домінанти спрямовують фразеотвірні процеси, формують специфіку образного потенціалу. Численні ФО несуть на собі відбиток названих вище образів, фіксуючи їх у різних конфігураціях (аж брати в себе око, аж вбирати в себе око, бите око, вліпити в саме око, куди лиш гляне око, хоч в око стрель тощо). Суть образності, за Б. Ларіним, — у "смисловій реалізації" мовлення "переважно в конкретних уявленнях" [139: 47]. Список цих образів в українській літературній мові частково збігається з іншими мовами, а частково відрізняється. Проте кількість однакових метафор навіть у мовах різних типів явно переважає над національно специфічними. І все ж фразеологічні одиниці, побудовані на цих образах, утворюють у тій чи іншій мові свою "фразеологічну картину світу" — навіть при численних фразеологічних збігах. Важливий також і "фразеологічний акцент". Українському мовно-фразеологічному континуумі не властивий водно-фразеологічний аспект прибалтів чи кашубів. Зате розвинені фразеологічні поля зі словом край: без кінця і без краю, від краю до краю, дійти краю, не було і кінця — краю, не видно і кінця — краю, немає і кінця — краю, мов з голодного краю, як з голодного краю... Власне, маємо фразеологію "безкрайніх українських полів".

Базуючись на мотивації ідіом, можна реконструювати в підсумку цілу картину життя того чи іншого народу, відбиту "дзеркалом фразеології"". У В. Мокієнка, наприклад, це такі сім основних ідеографічних рубрик: 1) природа, тваринний і рослинний світ: вийти сухим з води, обідрати як липку, 2) анатомія людини й жести: хоч око виколи, водити за ніс; 3) побутові уявлення: через пень колоду, хоч греблю гати; 4) історія: як Мамай пройшов; 5) соціальні відносини: бити чолом, ламати шапку (перед ким), поки суд та діло; 6) духовна культура — обряди, забобони, вірування: як у воду глядів, ні дна ні покришки, вбивати осиковий кіл, тіпун тобі на язик, від дошки до дошки; 7) фольклор, народне мовлення, гумор: тихше води, нижче трави, кров з молоком, дати березової каші, як рак на горі свисне [175: 55—56].

Як бачимо з цього поділу, шість із семи рубрик пов'язані з людиною. Але й ФО першої рубрики тільки етимологічно співвіднесені з тваринними та рослинними реаліями природи. За адресатом, функціональним призначенням вони переважно антропонімні, пор.: клясти на чім світ стоїть "(клясти) не стримуючись"; виходити сухим з води "будучи винним, уміло уникати покарання", а тому можуть розглядатися й у тематичній групі "Людина". Ось чому ми не виділяємо окремих рубрик "Тваринний світ", "Рослинний світ". Складність ідеографічної класифікації фразеологічного корпусу полягає ще й у тому, що численні одні й ті самі вислови — це одиниці для декількох ідеографічних розрядів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua