Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

розділ 13

КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ В УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ

§ 39. Ціннісні орієнтації в семантиці фразеологізмів

На стикові двох наукових дисциплін — фразеології та етнолінгвістики — склалися відчутні передумови для виникнення нового напряму — етнофразеології, у центрі якої перебувають вислови,пов'язані з традиційною народною культурою. В. Коваль подав навіть короткий список східнослов'янських етнофразем (серед яких і 31 українська), у денотативній основі яких перебувають різні вияви культурно-національного світобачення. Ось неповний їх перелік, складений білоруським лінгвістом переважно на матеріалі словника Грінченка, — біса з'їсти, борону затігати "лестити кому-небудь" (вислів пов'язаний з ритуалом катання на бороні учасників різних, переважно весільних, обрядів), віночка доносити "зберегти невинність", вискочити як козак з маку (мак має наркотичні властивості, котрі чинять негативний вплив на стан і поведінку людини), горобинна (рябинна) ніч (В. Коваль приєднується до пояснення Б. Ларіна, котрий вважає, що фразеологізм мотивований уявленнями про "рябу", "строкату" бурхливу літню ніч, коли постійно спалахують блискавиці), дати гарбуза, колупати піч, макогін облизати "одержати відмову при сватанні" (макогін виступає як атрибут відьми), під корито підвернути "одружитися (вийти заміж) раніше старшого брата (сестри)". В основу магічного прийому останнього вислову покладені уявлення про життєві сили й плодючість свині; у семантиці фраземи відбилась ідея переваги молодших брата або сестри, які є щасливішими, більш таланистими, ніж старші брат або сестра. Для української мови характерний подальший розвиток семантики фразеологізму, яка стає більш узагальненою: під корито підвернути старшу "вийти заміж раніше старшої сестри" [254, III: 160] — під корито підвернути "здолати": "Підвернемо тепер ми під корито ваших полковників та гетьманів" [254, II: 284]. Названі й прокоментовані також інші фраземи: на рушнику стояти, розбити глека, розказувати сон рябої кобили, скакати в гречку, як плугом одорав та ін. [115: 211].

Є ряд слів вторинної номінації, що вирізняються національним забарвленням. Так само вони забарвлюють і фразеологізми. Додамо до названих і вислів одного тіста книш, колоритні ФО з опорними концептами макітра і макогінжартівливі розгубити обручі від макітри, макітра зварила (в кого), макітра розуму (в кого), горобці цвірінькають у макітрі (кому, чиїй), мати порожню макітру на течах, в голові замакітрилося ("В голові макітриться, перед очима все танцює і крутиться. Але я йду", Ю. Збанацький); іронічні (схожий) як макогін на ночви, облизати макогона та ін.

Із загальномовного (загальнослов'янського, загальноукраїнського) масиву виділяється своєю культурно-національною семантикою безеквівалентна фразеологія, котра у своїй КНК-видокремленості безпосередньо пов'язана з максимальною заглибленістю в етнокультуру, найповніше й специфічно відбиває мовну картину світу, виокремлюється особливостями ментального та емоційного забарвлення, характером структури, зашифрованими в ній образами (по Марусин поясок, пошити в дурні, на руку ковінька, передати куті меду, не бачити смаленого вовка). Українець каже: знизав плечима, зажмурив очі, закопилила губи — це все вирази, "питомі тільки нашій мові, і в мові іншій неповторні" [197: 334]. Проте до безеквівалентної фразеології варто підходити обережно, не завжди довірятися словникам і "враховувати реальну національну специфіку" [156: 140].

Подібні фразеологізми відображають національну картину світу або всім словокомплексом, зокрема при називанні обрядів (топтати ряст), прикмет (переходити (кому) дорогу уповні, тобто з повними відрами), ворожіння (переливати хворобу на пса), повір'їв (зашити розум), побутових ситуацій (як мокре горить, пекти раки), або виразно маркованими складовими ФО. Сюди належать вислови, у яких наявні компоненти: а) з національно-екстралінгвістичною (етнокультурною, етноконотативною) семантикою: вухналі кувати зубами, на подзвін не дбати, хата скраю, ходити в биндах, батьківщини не ділити, зубами третяка вибивати; б) з яскраво вираженою національною символікою: (носитися) як дурень з писанкою, барвінок рвати "іти на побачення", скупаний у любистку (м'яті), дорога терном поросла, полохлива осичина; в) локальні: піти по нишпорках "почати старанно щось вишукувати" (діал. нишпорка — "місце, в якому можна сховати щось або сховатися; схованка") [142: 31]. Сюди ж належать ФО по гамалику заробити, духопелу дати, халепи натворити, халепа спіткала. Основою двох останніх стало грецьке з походження слово халепа "тягар, труднощі"; г) з національними власними іменами або їх похідними, а також псевдовласними іменами: баба Палажка [і баба Параска], вискочити як Пилип з конопель, поїхати за Дунай, Січ розводити, пекельний Марко, а ти, Марку, грай, Охрімова свита, за царя Хмеля, бувати в Буваличах, віддатися за Муравського "померти", пор. мурава "густа молода трава" (власне "піти під мураву, під землю"), чи ти, бува, не з Брехунівки?, пирятинська (чугуївська, келебердянська) верства; ґ) з архаїчними компонентами: закон брати, у закон уступати, у закон увести (закон, заст. — "шлюб"), во время дно, бити чолом; ни ока не вловив "не піймав ні рибки" [22: 260], за живота "за життя" (живіт, заст. — "життя"); д) з унікальними компонентами, тобто такими, які не зустрічаються поза ідіомами: на галай-балай, зінське щеня, (дівчина) на виданні, давма давити, за тридев'ять земель, виторопні ловити, витрішки ловити, дутеля з'їсти "померти", давати відкоша; е) з нестандартними формами, котрі можуть базуватися на мовній грі: до кімлицьких (калмицьких) заговин "ніколи", вареники з нєтом (тобто "без начинки"), чай з таком. Сюди ж додамо й фразеологізми вхопити облизня, буханцями годувати (кого), було ремесло, та хмелем заросло, купило притупило; відшарування народних оповідань (анекдотів): зробити з лемеша швайку, ори, мели, їж; потихеньку, бо спинку зломиш; не до солі; на сполох бити. Останнє, наприклад, пов'язане з тривожними хвилинами в житті народу ("сигналізувати про небезпеку, подавати сигнал тривоги"). Удари дзвону сповіщали про пожежу, напад ворогів, про кончину односельця. Була навіть "градація дзвонів", "мова дзвонів", про яку нагадує нам І. Цюпа: " І в дзвоні тому завжди вчувалася людям якась тривога. Отак і на сполох б'ють, на пожежу, тільки частіше; і на похорон так — тільки повільніше". Із часом у фразі бити в дзвін на сполох, твердить М. Демський, іменник дзвін опускався. Саме фраза з пропущеним іменником дзвін і стала базою для фраземи бити на сполох [73: 70—71]. Паралельно вживається й вислів бити в дзвін, підтримуване одноструктурними ФО з подібною семантикою типу бити в набат, бити в рейку, а загальне поняття небезпеки вербалізувалося в синонімічному бити тривогу "сповіщати про небезпеку". Оскільки реакція на небезпеку завжди динамічна, мотивованим видається й порівняння як (мов, наче) на сполох, у якому відображена "тривога дзвонів": "Кузь не входив, а влітав у хату, наче на сполох" (Григорій Тютюнник). Сюди ж належать і ФО з різними ускладненнями форми (рима, алітерація, редупліковане семантичне посилення тощо): було та загуло, Олена довгопелена, на Миколи та ніколи.

Словникова дефініція тільки частково відображає КНК фразеологізму. Значення культурно детерміновані, вони, таким чином, суттєво варіюються від культури до культури (Р. Ладо). Фразеологізм включає додаткові семантичні, емоційно-оцінні, стилістичні елементи, які доповнюють предметно-понятійний зміст мовної одиниці й надають їй експресивної функції на основі відомостей, співвідносних з емпіричним, культурно-історичним, світоглядним знанням мовців [149: 236]. Вони й становлять конотацію ФО. Культурна конотація — це інтерпретація денотативного або образно мотивованого, квазіденотативного аспектів значення в категоріях культури. Стосовно ФО з їх образно-ситуативною мотивованістю, яка безпосередньо пов'язана зі світоглядом народу — носієм мови, основним нервом культурної конотації є образна основа, система образів, закріплених у фразеології, що так чи інакше пов'язана з матеріальною, соціальною або духовною культурою певної мовної спільноти [280: 214—215]. Наприклад, згаданий Б. Грінченком у "Словарі української мови" фольклорний образ барвінок рвати "іти на побачення" ("Пусти ж мене, мати, барвіночку рвати, а вже ж наші вороженьки полягали спати") фонує для українського читача (мовця) численними національними конотатемами завдяки глибокому вертикальному культурному контексту опорного слова барвінок. Барвінок — весільна ритуальна рослина (його вплітали у вінок молодої), "символ першого кохання та шлюбу" (Хв. Вовк), радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни. У пісенній творчості барвінок символізує дівочу красу, чистоту, щасливе кохання й шлюб, інколи — коханого (Є. Онацький). Він — символ незайманості й цнотливості; цю рослину тулили до всього, що вимагало вічності, краси, життєстійкості (його міцне листя не гине ні влітку від спеки, ні взимку від холоду [256: 12]). За М. Костомаровим, барвінок — це насамперед символ шлюбного торжества — весілля, а також нерідко взагалі кохання. Розстилання барвінку — запрошення дівчини козаком ("Ой розстелись, барвінку, Як буде йти мій миленький"). Постійні його епітети — зелененький (символ свіжої краси й невмирущості) і хрещатий (за розташуванням стебел, які стеляться по землі: "Ти, хрещатий да барвіночку"). Барвінковий вінок — символ короткого, але поетичного й святкового періоду в житті дівчини, стану молодої, після якого наступає інше життя, коли вже для неї не існують ніякі вінки й квіти [130: 522— 523]. Барвінок прикрашає не тільки голову молодої, а й шапку молодого. Він узагалі уособлює ще й молодого парубка (у порівнянні — хлопець молодий, як барвінок", пісенне звертання — козаченьку, барвіночку!). Барвінкові властиві такі основні "світлі" компоненти символічного значення, як "краса", "молодість", "кохання", "шлюб", "весілля", "козак" [125: 123]. Вічнозелене буяння рослини уособлює й тривалий шлюб та тривале збереження свіжості почуттів. Він узагалі є символом життєвої сили й безсмертя, постійності й стійкості, вірності й кохання, "одна з вічнозелених рослин — оберегів" [247:40].

Легко помітити, що дефініція слова барвінок — "трав'яниста рослина з вічнозеленим листям і голубуватими квітами" [260] — не покриває і невеликої частини культурно-національного ореолу "вічнозеленої" назви — реалії, яка внаслідок транспозиції сем конотує певним чином і все стійке словосполучення барвінок рвати.

Уявлення про дерева як живі істоти або як умістища надприродних сил відображені у флористичних фразеологізмах (тремтіти, дрижати) як осиковий лист (адже осика — "прокляте дерево"), вбити осиковий кілок (вбити в могилу "непевного" — відьму, упиря), дорога терном поросла (терен — символ забуття, небуття), скупаний у любистку "щасливий" (любисток — символ любові: купання в любисткові робить привабливим, "дає щастя в житті", М. Костомаров), (військо) як мак цвіте, (шапки) горять як мак, (дівка) як маківочка (маків цвіт) (мак — символ краси, молодості й молодецтва). КНК семантики багатьох українських ФО пов'язаний, крім названих, ще й з такими рослинними реаліями, як калина, явір, тополя, дуб, верба, вишня, м'ята, рута, васильок, лобода, трава, зів'яле листя та ін. При цьому назви реалій відбивають не флору саму по собі, а швидше зацікавленість людей у символічних властивостях елементів свого культурного середовища.

Культурно-національна семантика фразеологізмів представлена в елементах їх внутрішньої форми, у тематично-семантичних групах на позначення предметів побуту, просторової орієнтації, небесної сфери, які, метафоризуючись, поєднуючись асоціативним зв'язком, створюють національно орієнтовану "картину світу". "Космічна система, яка складається із зірок, зоряних скупчень пилових і газових туманностей" — так учені визначають Чумацький Шлях. Однак в узусі туманна смуга, що ділить небо навпіл, іменується по-різному — залежно від того, який елемент національно-культурного феномена, його внутрішньої форми лежить в основі денотата (Зоряна Дорога, Солом'яна Дорога, Чумацька Дорога, Дорога Молокова...). Численні легенди, вірування, закорінені в етнокультуру, огортають незвідану Небесну Дорогу (відома й така назва). Понад 100 років тому етнограф В. Іванов записав почуте у м. Білокуракиному на Луганщині — Дорога з Києва в Єрусалим ("по ній св. Тлля возе свій грім"). Звідси недалеко й до назви Богів шлях, яку й вміщує Б. Грінченко у своєму "Словарі". У запорожців — Єрусалим-дорога, як повідомляє нам найкращий літописець січовиків Д. Яворницький ("Історія запорізьких козаків").

Найзвичнішим для українців, як і для східних слов'ян, є образ дороги, що значною мірою й "конструює" внутрішню форму й слова — назви, і фразеологізму — назви: укр. Дорога ("веде в Єрусалим і на Крим, як бігали від панів, то по її і йшли" [241: 148]), Гостинець (від діал. гостинець "великий битий шлях"), Доріжка, Молочна Дорога, Срібляста Дорога; рос. Тропинка, Мостовая. Проте значущим у становленні внутрішньої форми небесної реалії виявляється також означальний компонент. На величезній території (земля лужичан, Північна Польща, Білорусь, Полісся, Росія, Естонія, Фінляндія, Удмуртія) чуємо про "пташину", "гусячу" або "журавлину" дорогу (К. Мошинський). Звідси — Пташина Дорога (фінни, естонці, литовці, киргизи, туркмени, башкири), Гусяча Дорога (татари, марійці, удмурти, чуваші). Припускають, що орієнтуючись за зоряним скупченням, птахи відлітають на зиму в чужі краї. Отже, постає українське Дорога у Вирій. Справді, цей шлях добре збігається з напрямом відльоту птахів — вечорами в серпні і вересні — з північного сходу на південний захід. "Птахи по ній летять"; "північна дорога, якою птаство вночі летить" — ось деякі пояснення в слов'ян, котрі вживають і словосполучення Пташиний Путь, Журавлина Дорога [299: 177]. У північних народів домінують прикмети зими — Зимова Дорога (шведи), Снігова Дорога (народи Алтаю), Дорога Інею (хакаси). Зате від Атлантики до пустелі Гобі на передній план виходить "солома", взагалі рослинні реалії, які для кочових народів мали велике значення, а тому й відображені в номінаціях Солом'яна Дорога, Шлях Соломи, Шлях Викрадача Соломи (Сіна, Гороху, Полови). Відомі також словенські, сербські та хорватські назви (Кумова Солома, Кумове Сіно, Понова Солома). Тут вони інтерпретуються як "дорога, вистелена солом'яною січкою або сіном, яке висипалося з мішка, що його ніс чи віз злодій" [345: 45]. Історичні мотиви боротьби з ординцями відчутні в українському Батиєва Дорога, російському (донському) Батыев Путь ("Раньшы хан Батый ваивал с Русью и аринтирывался па этаму пути") [252,1: 19]. Особливості вірувань, соціальних і родинно-побутових стосунків спричинили появу назви Тещина Дорога, поетичне Зорі Дівочі. В угорців, молдаван і буковинців — Циганська Дорога [160, II: 35] — як натяк на мандрівне життя цього неспокійного племені. Глибоким язичництвом позначене українське Перунів Шлях, уплетене, наприклад С. Скляренком, в історичну повість: "У бездонному небі засвітились великі теплі зорі, а між ними послався мерехтливий Перунів Шлях". Помітні просторові мотиви: Дорога до Києва, Дорога до Рима, Дорога до Кракова, Дорога до Ченстохова, Дорога до Єрусалима, Шлях Батия, забарвлені у кожній етнокультурі (українців, чехів, поляків, словенів, росіян) в національні тони.

Широка світла смуга, яка перетинає посередині небосхил, спричинила домінанту "світлих" мотивів. У бойків вона Дорога Молокова [201,1: 229]. Літературне українське Молочний Шлях, російське Млечный Путь — кальки з відповідної грецької назви, в основі якої теж лежить легенда. Зевс наказав піднести до груді сплячої Гери свого сина Геракла, народженого від смертної жінки, щоб він став безсмертним. Проте Гера, прокинувшись, різко відштовхнула немовля. А "молоко, що бризнуло з божественної груді, і залишило яскраво-білий молочний слід через усе небо".

Та найпопулярніші в українців назви — Чумацький Шлях, Чумацька Дорога. Багато днів їхали чумаки, багато ночей спали просто неба, вглядаючись у його візерунки, і здавалась їм ота світла зоряна смуга, що простягнулась якраз у напрямку їхніх мандрів, безконечною, "як степовий роз'їжджений шлях". В. Уткін ("Про що розказують зорі") сприймає цю назву як метафоричну. У "Тронці" О. Гончар разом з Ліною так розмірковує про Чумацький Шлях: "Магістральний канал проходить на південь якраз по цій зоряній трасі, по якій... в давнину з усієї України йшли тисячі чумацьких мажар, щоб навантажитись сіллю на кримських соляних озерах". Тут швидше метонімічне осмислення смуги, "висіяної зорями". Пильний дослідник назв зіркового неба Ю. Карпенко вважає, що це був основний орієнтир чумаків у їхніх далеких мандрах ("Названия звездного неба"). Як орієнтир він сприймається і в інтерпретації Г. Квітки-Основ'яненка: "І тепер, коли спитає хлопчик у батька: "Що то таке, тату, на небі?", батько відповідає: "То, сину, дорога; по ній діди наші втікали із неволі від Орди" ("Татарські набіги"). Оскільки внутрішня форма образного найменування Чумацький Шлях — високого символу, своєрідного знака національної історії й етнокультури — викликає різні асоціації, пов'язані з легендами чи образною етимологічною основою назви ("молоко", "світлий", "смуга", "сіль" тощо), культурно-національний компонент по-різному актуалізується в художніх (поетичних) контекстах, коли акцентується той чи інший, елемент внутрішньої форми, та чи інша семантичної структури: "Уночі, як Чумацький Шлях сріблясту куряву простеле, Розчини вікно, послухай" (П. Тичина); "...по землі туманець послався, сивий і негустий, як Чумацький Шлях угорі" (Григір Тютюнник); "Що це чути ночами над нами В куряві Чумацького Шляху?!" (Д. Павличко). У М. Ночовного він єднає землю й небо: "Витікає Молочний Шлях Із садів розквітаючих" ("Дума над Сулою"). У В. Василашка загадковий образ натякає на чумацький промисел: "Сон казку обганяв: Великий Віз Вертав на Шлях Чумацький, сіллю всипаний" ("На Дністрі, на Поділлі").

Одиниці мови, таким чином, особливо фразеологізми, самі будучи компонентом культури, одночасно виступають "як дзеркало народної культури, народної психології і філософії"" (М. Толстой), зберігаючи інформацію про ментальність, звичайно в закодованій формі містять відомості про матеріальне життя й духовні орієнтири етносу. Культурне значення — це частина мови. Н. Брагіна зробила спробу навіть окреслити пріоритети в лінгвокультурологічному аналізі. Основні з них такі. Загальний культурний компонент може простежуватися на матеріалі різних мов. Наприклад, у різних мовах втілені базові метафори: "верх — гарно, низ — погано", "світло — гарно, темінь — погано". А це означає, що культурні конотації частково перекладні. Поділ на живі й мертві метафори — умовність. Опозиція синхронне — діахронне змінюється ідеєю панхронії. Погляд на культурне в мові — ретроспективний та історичний. При лінгвокультурологічному підході до мови домінують ідеї культурної трансляції й трансформації. Формою інтерпретації культурного в мові є не тлумачення, а культурний коментар. Лінгвокультурологічний коментар не збігається з етимологічним. Його завданням є "спроба визначити умови формування культурного конструкта на матеріалі фразеології й коментування фразеологічних одиниць як цитат" [29: 132—133].


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua