Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

Розділ 9

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 27. Евфемізація як засіб формування фразеологічних універсалій

На ділянці фразеології можна виділити особливо насичені варіантно-синонімічні серії (термін А. Гвоздарьова, Л. Івашко). Нерівномірний розподіл ФО в різних групах зумовлений конотативними характеристиками: розряди з пейоративною ("делікатною", "забороненою для прямої номінації") семантикою представлені в літературній мові й діалектах значно повніше, ніж розряди з меліоративною (позитивною) семантикою.Роздвоєність основного номінативного ядра ФО, у якому співіснують архісеми (загальні семи родового значення) й диференціальні семи видового значення, уможливлюють формування розгалужених серій указаних розрядів. Перші передають загальну інформацію для всієї серії ФО, другі виконують розрізнювальну функцію. Продукування ФО за участю евфемізації — практично невичерпне джерело й важливий семантичний засіб безперервного поповнення названих серій. Окремі з таких особливо розгалужених рядів фактично набувають статусу фразеологічних універсалій. їх аналіз дає змогу: 1) показати частку в них загальномовних, локальних і мікролокальних ФО; 2) висвітлити образну й етимологічну основу національних ФО на тлі споріднених і неспоріднених мов та діалектів (див. у зв'язку з цим інтенсифікацію досліджень "етнокультурного компонента ФО", "культурно-національного компонента ФО", "мовної картини світу", "фразеологічної картини світу", зокрема праці Б. Ажнюка, Д. Добровольського, В. Коваля, В. Конобродської, Б. Сихти, С. Флорина, Т. Черданцевої та ін.); 3) звернути увагу на дрібніші семантико — тематичні підгрупи (мікрогрупи, моделі), серед яких чи за участю яких і відбувається власне фразеотворення.

Л. Скрипник у монографії "Фразеологія української мови" називає насамперед три сфери, які потребують евфемістичної заміни: наближення фатальної розв'язки, тему смерті та поняття "зраджувати в коханні, у подружньому житті" [246: 218—219].

Сферу "бути близьким до смерті",наближення фатальної розв'язки становлять "заборонні" поняття "мало залишилося жити", "доживати останні дні", "безнадійно хворий", які звичайно різною мірою завуальовуються: на далекій (на великій) путі стояти, на вмерти бути, час не довгий (чий), не довго вже гуляти по світі (кому), на тонку пряде (хто), сидіти на санях (істор.), лежати при смерті (на смерті, на вмерті), лежати на смертельній (на смертній) постелі, стояти (бути) на Божій дорозі [45: 235, 437]; душа на одній нитці (павутинці) держиться (тримається) (у кого, чия), ледве душа держиться в тілі, душа прощається (розлучається) з тілом [317]. ФО, які належать до цієї сфери, можуть передавати різні прикмети наближення фатального кінця, включені до семантики стійких виразів за дотичністю, на основі метонімії. "Дивитися на смереку, — пояснює І. Франко в "Галицько-руських народних приповідках" (Ей, ви сі тепер на смереку дивите!), — значить дожидати смерті, буцімто роздивляти ту деревину, з якої" має бути зроблена домовина" [49, XXVII: 124]. Хоча, як свідчить аналіз фразеологізмів-мікролокалій, тут можливе й інше тлумачення: поглядати на кладовище, поросле смереками. Деякі з репрезентантів цієї сфери в слов'янських мовах, зокрема в українській та кашубській, дуже близькі за структурою та характером образного мотивування: збиратися на небо (до Бога, до святих) vzerac do Abrama [350], збиратися в інший світ, поліс, собирайіца на тої світveberac sа nа dregi svat, стояти (перебувати) над ямою (над гробом) stac nad grobem, стояти одною ногою в могилі (в ямі) stac jedna noga v grobe. Очевидно, для української мови (як і для інших східнослов'янських) характерна образна мотивація ФО скоро будуть білі лапті; для кашубської — xodzec v ostatnex bцtax, yodzec na ostatnix korkax, тобто "ходити в останніх пантофлях" (korka — пантофля з дерев'яною підошвою і шкіряним верхом).

З погляду діахронії (когнітивної семантики) важливо окреслити образи (стрижневі компоненти — концепти), які лягли в основу евфемізованих висловів — перифраз. Цілком природно, що ФО аналізованої підгрупи пов'язуються з елементами — поняттями могила, гроб: стояти на краю могили, обома ногами вже в могилі, в могилу дивитися (поглядати), скоро і в могилу, бути на краю могили; стояти над гробом, до гробу недалеко (кому) [45: 235]; діал. поліс, одна нага у магилі; адна нага у магилі, а друга удома [123: 431]; яма, домовина: скоро і в яму, стояти на краю ями, скоро понесуть до ями; "Думка одна вже в мене тепер: поганяй до ями!" (А. Тесленко); сст. яма по йому плаче; поліс, адна нага у йамі, одною ногою у йамі; пора лягати в домовину, земля, пісок: скоро зариють у землю, наполовину в землі (хто), лице покрилось землею (в кого); діал. поліс, землёйу од. аиё, земнёйу пахнйт; замл оі берегца; ссл. готуватися (збиратися) на пісок "бути близьким до смерті", сст. землею взялась, пор. біл. зямлей пахнуць [146, II: 168], грод. смярдзець зямлёй [70: 174]; рос. (костр.) земля выступила на лице (у кого-либо) "про наближення смерті важкохворого" [253, XI: 256]; вінок: ссл. вінками пахне (с. Нижньотепле Станично-Луганського р-ну Луганської обл.). У словнику А. Кримського вміщено такі ФО: він уже на цьому світі не житець, уже він (вона) на Божій дорозі, уже він смертенний лежить, уже на ладан дихає, йому (їй) вже не животіти, вже на тонку пряде, вже рясту не топтатиме, лагодитися в божу путь [234:286, 186].

Можна виокремити значний ареал реалізації структурно-семантичної моделі "пахнути (смердіти і т. ін.) + назва реалії, яка стосується обряду поховання" зі значенням "бути близьким до смерті, старим, хворим, немічним", "про кого-небудь дуже старого, безнадійно хворого, хто перебуває при смерті" [260], "бути дуже старим, близьким до смерті; конати" [18], "відчувати загрозу смерті" [121], "наближення фатальної розв'язки" (Л. Скрипник), "хто-небудь може померти, близький до кончини, загибелі", "хто-небудь дуже старий, близький до смерті" [317]: "Од неї пахне вже землею, Уже й мене не пізнає" (Т. Шевченко); "Од вас вже землею смердить" (М. Кропивницький); домовиною (гробом, сосною) пахнути; гробом чути (зафіксоване І. Франком), особливо зі словом земля; ссл. землею (землицею) чути (від кого), сирою землею пашить (від кого) [ВК]; рос. гробом пахнуть, стоять одной ногой в гробу, глядеть в гроб [45: 235]; дубовыми досками пахнуть, кутьей пахнуть; біл. грабніцай пахнуць, зямлей пахнуць; тры чвэрці (да смерці) [146, II: 454], грод. сушыць доскі "чекати близької смерті" [70: 177]. Численні вислови для номінації поліського поховального обряду ("безнадійно хворий, умираючий") записують дослідники поліських говірок: при смерті, на смерті, блізко до смерти, дожидаєця смерці, землёю пахне, землею смердит, земльою взялась, зямльой берёца та ін. [123: 429—431].

В основі внутрішньої форми фразеологізмів виділеної сфери перебувають як матеріальні, предметні, так і реалії духовного світу. Чисниця для прядільниць звичайно небагато, як і три чи дві чисниці. Звідси й квантитативна основа денотата ФО три чисниці (рідше дві чисниці) до смерті, три чисниці до віку, три чисниці життя "хто-небудь дуже старий або безнадійно хворий і скоро помре" [317], три чисниці (півчверті) до віку (до смерті) (кому). У головах тяжко хворого звичайно горіла лампадка з ладаном, а тому природним видається метонімічний фразеологічний образ на ладан дихати "бути близьким до смерті" [260], ладаном дихати [207: 121], пор. заст. дбати про ладан і домовину "готуватися до смерті". Пізніше вирази три чисниці до смерті, наладан дихати поширили валентні зв'язки; вони стали вживатися й на означення істот взагалі ("Он мило з коней летить" —- "Бо є з чого летіти. ..Аз ваших і пара не йде, на ладан дихають", В. Минко) і навіть неістот ("Тоталітаризм дихав на ладан: йому залишилось три чисниці до смерті" [305: 215]); хатчині три чисниці до смерті (Б. Грінченко); Польща на ладан дихає (Р. Іваничук), тобто "на грані зникнення"; бекеша вже на ладан дихає (В. Земляк) — "ветха, стара, скоро розлізеться".

Обряд взування покійника відображають вислови з компонентом, що називає взуття: ссл. (охт.) скоро латні сплетуть [ВК], поліс. скоро будуть лапті (В. Конобродська). Здавна уявлялося, що смерть постійно чигає на людину й стоїть (часто з косою) десь неподалік: смерть заглядає в очі (кому), смерть занесла свою гостру косу (над ким), смерть стоїть з косою за плечима (в кого), смерть потрясла косою [317]; чес. smrt tи stojs v hlavach [352: 109] ("смерть стоїть у нього в головах").

Варіантно-синонімічна серія "померти ", "помирати", "бути мертвим" включає метафоричні ФО — вислови, що постали на основі подібності (аналогії). При цьому можна виділити такі групи: 1 ) ФО, у яких смерть подана як згасання полум'я життя: життя погасло (догоріло), свічка (чия) згасла (погасла); 2) ФО, у яких смерть зображується як зміна помешкання: луг. віднести до нової хати [302: 179]; 3) ФО, у яких смерть представлена як розлука із цим світом: розпрощатися з світом, лишити цей світ; покинути світ, зійти з світу (з блиску-світу) [45: 778]; 4) ФО, у яких смерть зображується як перехід людини на той світ: переставитися на той світ, попасти на той світ [317], піти на той світ [45: 778]; 5) ФО, які зображують смерть як з'єднання з рідними, предками: піти до прабатьків, піти (полетіти) до праотців (О. Довженко), піти "ад Патрес" (І. Микитенко), схоже і в італійській — andare a Patrasso [324: 42], досл. "піти в Патрас" (піти до прабатьків), піти до прадідів [45: 705]; біл. (грод.) пайсці да сваіх [70: 149]; 6) ФО, які подають смерть як подорож: іти в далеку путь, ступити в божу путь [254, IV: 223], проводжати в далеку (останню) дорогу, 7) ФО, які називають смерть сном, спокоєм: заснути довіку, сплющити навіки очі, склепити очі, заслати очі [254, II: 101], "Біла борідка стриміла вгору, а дідусь мій спав одвічним сном" (Ю. Збанацький), заст. почити в Бозі; 8) ФО, які подають смерть як переломний момент в існуванні людини: піти сиру землю їсти, гал. пішов перед чьисом сиру землю гризти [49, XXVIII: 31], луг. кеди в куток поставити [302: 90]. За цією ж семантичною моделлю побудовано кашуб. odloiyc lyzkе, досл. "відкласти ложку" (бо вже не буде потрібна), те саме у французькій мові — laisser ses bottes, досл. "залишити своє взуття", пол. rzucic patente, досл. "перестати палити" [341: 65], gryzc piasek, досл. "гризти пісок" [349, 1: 664] (вислови сигналізують про зміни звичайних умов існування людини); 9) ФО, які репрезентують вічне пристановище для людини: відійти у вічність, до свого берега причалив навіки [254, Ш: 451], додому йти [53: 338], кашуб. zaberac sа, zabrac sа dodom [350, II: 224], пор. в Ю. Мушкетика в "Позиції" — вирушити в своє останнє, з якого вже не вертаються, відрядження; 10) ФО, що подають смерть як весілля: біл. (грод.) пайсці за Абрама замуж "померти" [70: 149].

Згідно з християнським ученням, тіло має повернутися до землі, з котрої воно бере свій початок, а душа — до Бога (на небо, до святих, до раю, у країну вічного щастя тощо). Звідси численні вислови з концептами Бог, рай, небо; віддати Богу душу, Бог (Господь) прийняв [душу] до себе, піти до Бога, міф. душа відійшла до Аїда [317].

Метонімічні фразеологічні евфемізми формуються насамперед за участю лексем — концептів, дотичних до поховального обряду, як-от: земля, глина: лягати в землю, піти в сиру землю, покритися землею, "Бо ти мусиш, мій коханий, в сирій землі гнити"; "Нехай достанеться Гриць сирій землі" [14: 60, 64], насипати землі на груди. засипати землею (кого), віддати тіло землі; пор. херс. піти в (у) земоддєл [322: 107]; охт. іти в глину (в глинище) [ВК], "А летіла зозулечка через Верховину, Пішли обоє молоденькі через любов в глину" [14: 187]; рос. глітский садик "кладовище" [315: 170], чес. uz je па nй m kopec hliny, byt v [cernй] hlinй, prdлt do hliny, sel hlidat hlinu [352: 109—110]; пісок, порох: піску (пороху) насипати на очі (на груди), очі (груди) піском засипати, піти в пісок, лежати в піску, гал. як засиплют піском очи, не глянеш ніколи [49, XXIV: 544], відправитися на піски [302: 140]; рос. діал. глаза песком засыплют (кому-н.), пойти на прах [100: 43]; пол. nasypac komu piasku nа oczy; nasypali piasku! (прокляття) [349,1:, 664], який С. Скорупка подає з позначкою "евфемістичне"; могила, яма, гріб, труна, домовина: сира могила узяла (прийняла) (кого), лягти в труну (домовину, гріб, яму, могилу) [121: 128], потрапити (піти) в яму (у могилу), "Молодого Івасенька до гробу провадять" [14: 59]; рос. лечь в гроб (в могилу), пек. ложиться в яму [253, XXVII: 109]; біл. яма узяла (возьме) (каго) [145: 98]; болг. легна в гроба [236: 342—343]; пол. chowac w mogile [349,1: 455]; трава, мурава, дерен: піти під траву (мураву), порости травою (муравою); "Вдовиного сина та до шлюбу ведуть; А поповича під мураву везуть" [ 190: 64], лемк. піти під зелену муравку "померти" [36: 87], гал. виспиш сі під дерном [49, XXVU: 155] (тут метафора спати поєднана з метонімічним перенесенням назви — під дерном); чес. byt (odpocivat, lezet, spat) pod drnem "бути мертвим" [352: 78].

Констатація нерухомості, характерного положення тіла, вигляд покійника спричинили численні номінації стану покійника, які формуються навколо соматизмів нога, борода, ніс, око, зуб та ін. Неприродно випростані ноги, піднята борода, гострий ніс, скляні очі чи закриті повіки та ін. стали референтом — реалією, вербалізованою багатьма висловами з названими образами. Наприклад: простягти (випростати, витягти) ноги, задерти ноги (п'яти), ногами накритися; відкинути ноги (копита, ратиці), зневажл. [317], бойк. здерти ноги [201,1: 305], луг. посушити ноги [294: 31]; рос. протянуть ноги (лапы, дрыгалы); біл. ножацкі скорчиць; задерти бороду, пор. чес. mit bradu vzhury, bradou zemi ryti [352: 46], лягти носом доверху, біл. легчы носам кверху, підкотити очі під лоба, див. поліс, заслепить очі "померти" [150: 80], вишкірити зуби, усміхнутися на кутні (власне, на кутні зуби), лемк. затяти зубы [36: 60].

ФО відкинути ноги (копита, хвости), поділ, копита (пяти) відкинути [80: 16], лемк. копыта выставити, копытами двері пудnиpmu [36: 71], ратиці (ратички) повідкидати тощо первісно пов'язані зі спостереженнями за тваринами, а потім перенесені з однієї концептосфери на іншу, як-от: " — З такою ідейністю, натурально, можна й копита відкинути" (М. Стельмах); " — Як ти думаєш, Тимку, скоро паші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаємо?" (Григорій Тютюнник).

Поняття "померти" в межах варіантно-синонімічної серії представляється за участю евфемістично-поданого атрибута процесу поховання — домовини і її субститутів: зіграти в ящик, луг. заторохтіти в ящик [304: 347] (пор. назви труни як вмістилища для покійника: пол. skrzynia "ящик, коробка, сундук": нім. truha "сундук, скриня, ящик"), злягти в короб, зіграти у дві дошки [302: 103, 70] (первісно про дно й кришку труни), донец. заказати домівку з двома кришками [302: 69], гуц. штирі дошки її землі трошки ("Цебула См ерть. яка всіх наділяла зрівна... штирі дошки й землі трошки, як кажуть гуцули...", О. Івченко); лор. чес. dostal se mezi cteri dlouhe о dvе krаtke [352: 73] (вираз мотивується тим, що в домовині чотири дошки довгі, а дві — короткі). Рос. сиб. в доски уйти [315: 203] мотивується просто матеріалом для домовини. Уявлення про домовину як бушлат чи костюм реалізоване у висловах, зафіксованих на Луганщині: вдягнути дерев'яного бушлата ("Мій сусід уже вдяг дерев'яного бушлата"), зіграти в дерев'яний бушлат ("Та вже такий зробився, що, мабуть, зіграє в дерев'яний бушлат"), дерев'яний костюм одягти ("Скоро дід Пилип одягне дерев'яний костюм — ледве ноги переставляє", с. Невське Кремінського р-ну Луганської обл.) [602: 34, 105]. Сама міфологема домовина означає "дім, замкнутий простір, що належить померлому й у деяких випадках розширюється до того світу в цілому". Міфологічний зв'язок домовини з домом підтверджується термінологічно (пек., смолен, дом, хоромина, поліс, дом, домдука, доломйна, домовина, дамауе "хата") [248: 553].

В евфемізмах цієї серії переважно метонімічно закарбувалися найрізноманітніші повір'я, вірування, звичаї, обряди. Смерть віщують, наприклад, крики сови, ворона, пугача. Звідси також заст. зозуля закує (по кому) "хтось помре" [317] — згідно з народними повір'ями, зозуля могла навіщувати, скільки людині залишилося жити [256: 56]. У кожного на небі є своя зоря-заступниця. Згасне вона —- людина помре: "Коли твоя зоря на небі згасне, Ударить крик з грудей дітей і вдів..." (Н. Поклад). Обряд складати руки покійникові відбитий у творі Панаса Мирного "Без роду, без пристановища — хоч під тином складай руки". Покійникові звичайно закривають очі (щоб не видивлявся нової жертви). Звідси закривати очі (кому) "перебувати біля постелі вмираючого до останньої хвилини", закрив очі "хто-н. помер". Мотивувальну екстралінгвістичну ознаку — натягати на ноги покійника спеціальне взуття — віддзеркалюють луг. купити білі танки, зав'язати кеди "померти" [302: 171, 90], можливо, запоріз. витяжки замовити "померти" [61: 128]. Луг. пошити витяжки "померти" [602: 39] поєднує й семи положення тіла покійника — воно витягується. Тоді у вислові обрядовий ритуал суміщається з каламбурним обігруванням дієслова. Вираз топтати ряст, на думку білоруського дослідника В. Коваля, пов'язаний з ритуальною (обереговою) дією. Топтання рясту розумілось як "магічний акт, який сприяв здоров'ю, продовженню життя" й уписувалося в семантичну модель "здійснювати пасивну оберегову дію = забезпечувати життєздатність, благополуччя, безпеку" [115: 119]. Тоді природно, що ФО не топтати рясту "померти" [254, IV: 94], мабуть, уже йому рясту не топтати [310, № 8228], не довго вже ряст топтати (кому) [45: 235] асоціюються зі смертю.

Домінантним чинником виступає евфемізація й при формуванні варіантно-синонімічної серії "дурний", "придуркуватий", "недалекий, розумово обмежений, нерозумний"; "дурень". У народному мовленні ці поняття як на лексичному, так і нa фразеологічному рівнях чітко не розрізняються й уживаються як синоніми, що дає змогу розглядати їх спільно "без детальної семантичної диференціації" [102: 23]. До цієї серії, зокрема, належать численні розгалужені ряди стійких висловів.

1. Іменні ФО з опорним словом голова й ад'єктивним кваліфікатором (такі ФО найчастіше реалізують модель "прикметник + іменник"): дурна (слабка, капустяна, рідко садова) голова, зневажл. (саме такі ФО об'єднані поняттям "дурень" у "Словнику фразеологічних синонімів" М. Коломійця та Є. Регушевського [121: 42]), куряча голова, зневажл. ("Не плачте, курячі голови! Вам треба радуватись, а не плакати...", П. Куліш), нерозумна (ялова) голова, зневажл., дубова голова, лайл., порожня (пуста) голова, зневажл., слабка (слаба) голова [317], цвілі голови [309: 385]. Пор. метонімічні субститути слова голова: мідний лоб, мідяне чоло (у кого), ірон., пустий лоб (у кого), зневажл. [317] чи метафоричні замінники: пуста макітра (макітра перем., ірон. — "про голову людини" [260, IV: 603]), капустяний качан [45: 215]. Використовуються й дещо віддалені асоціації: "Де зберуться два — три дурні, безпросвітні тумани, зараз кажуть, що на світі наймудріші — то вони" (А. Кримський). Серед них рідше зустрічаємо вирази з поширеним кваліфікатором (голова з вухами, лайл. [121: 42]) чи метафорично й граматично ускладнені сполуки (капустяний качан на в язах).

2. ФО, у денотативно-сигніфікативній основі яких лежить показ якоїсь нестачі (найчастіше через образ голови). При цьому образними конкретизаторами виступають лексеми клепка: у тебе однієї клепки в голові нема, тобі треба клепку вставити [254, IV: 358], без (третьої, сьомої та ін.) клепки (клепок) (у голові, у тім ). зневажл., нема (немає, не було, не вистачає, не хватає, бракує і т. ін.) однієї (третьої, десятої і т. ін.) клепки (кількох клепок) (у голові, у тім'ї і т. ін.,) (у кого, кому), зневажл. "хто-небудь дурний, розумово обмежений, ненормальний", позбутися клепки [317], "Ні, він [Коська] таки без десятої клепки, цей хлопець!" (Ю. Збанацький); "Ех ти, голова, голова! Клепки не хвата, а на трона поліз" (О. Ковінька). Такі самі й рос. "У него клёпки не хватает [в голове]" [311, II: 340]; пол. brakmu piqtej klepki (klapki) w glowie [343: 139]; кашуб. nі тес vsetkix betkov v grepe [350]; дошка: гал. не має єдиної дошки, не стає йому четвертої дошки (пор. Франкове пояснення мотивації вислову: "уявляється голова як коробка, збита з чотирьох дощок"), не стає му третьої дошки в голові [49, XXIV: 45, 46]; коліщатко: лемк. мати о єдно колёчко мёней в голові, єдноіі коліща менше мас (в голові) [36: 68, 69], кашуб. та jedno kolecko za malo v glove [350, II: 191].

3. ФО, що представляють розумові здібності через певні несправності [в голові]: запоріз. клёпки порозсихалися, клёпки розсипалися, шарики за роліки зайшли, шарики не роблять [322: 70, 153]; біл. (грод.) не хапає (хватає) аднаго роліка (шурупа) (у каго), шарикі заролікі зайшлі (заехалі, закаціліся) (у каго), шарик заролік зайшоу (заскочиу) (у каго) [70: 134, 206].

4. ФО, що характеризують людину, яка втратила розумові здібності внаслідок якогось удару (найчастіше по голові): ударений по голові, як обухом лигнули (луснули, хто лигнув, хто луснув) по голові (кого) [317], ударений порожньою торбою по голові (М. Івасюк), мішком прибитий, мішечком прикритий, мішком з-за угла прибитий [310, № 6244], "На Христю — як найшло що: безпам'ятна, наче з-за угла прибита..." (Панас Мирний).

5. ФО, що вказують на утрату розумових здібностей людини внаслідок її падіння: харк. з бика впав, з печі звалився [333: 204, 206], з припічка впасти "бути недоумкуватим" [302: 147], лемк. впав із пёца, на голов впав [36: 101, 41], донец. з балкона впав, луг. із скирти впав [302: 24, 163]; біл. (грод.) з вышак упау, з дуба ляснуу, з дубаупау (зваліуся) [70: 79, 80].

6. ФО, які значення розумової неповноцінності метонімічно передають назвою вмісту голови, не властивого для людини: голова набита (начинена) вітром (клоччям, пір'ям, половою) (у кого) [121: 42], голова набита (напхана, начинена) порохнею [45: 215], у голові ряска (пір'я, каша гарбузяна) (Остап Вишня), голови напхані дертю та половою (І. Нечуй-Левицький); у прислів'ї: у кого в голові капустяна розсада, тому не дасть ума і посада [45: 289], голова соломою набита (в кого), джмелі гудуть у голові (чиїй), жуки в голові (у кого) ("Нехай дурні собі пустують: У них, видно, жуки в голові", Л. Глібов), зайчики в голові стрибають, горобці цвірінькають у голові (у макітрі) (кому, чиїй) [317], младенці в голові [310, № 6250 — як асоціація з розумом дитини], лемк. в голові конячкы мати, пиловина (полова) в голові, січка в голові, мати в голові черепину, мати отруби в голові, в голові тендеріца (тендеріца — "кукурудза") [36: 40,41, 131].

7. ФО, які брак розумових здібностей образно передають через відсутність якоїсь особи в сімейному колі: не всі дома (вдома) (в кого), брат у командировці (М. Білкун), харк.. луг. дев'яносто дев'ять на фронті, один на ремонті [333: 198], рідня на фронті (в кого) [ВК], батько в гості поїхав (у кого), одни в армії (в кого), всі пішли на фронт (у кого) [303], нема всіх дома (вдома) [310, № 6256]. Подібні нарощення жартівливо конкретизують, розгортають дещо затемнену внутрішню форму усталеного фрагмента не всі дома (вдома) (в кого).

8. ФО, в основі яких лежить топонім — назва міста, села чи селища з психіатричною лікарнею: наче з Кирилівки вискочив (район м. Києва, де розташована психіатрична лікарня;), із Сабурівки (хто) (район м. Харкова, де розташована психіатрична лікарня), з Високого (хто), пора па Високе (кому) (у с. Високому Охтирського р-ну на Сумщині знаходиться 2-га обласна психіатрична лікарня). Для позбавлених розуму, божевільних на Луганщині функціонує досить розгалужений ряд АФО, які групуються навколо назв міст (містечок) — відправити в Сватове (кого), жити в Сватовім "бути дурнуватим", пора в Сватове (кому), Сватове плаче (за ким, по кому), в Сватове за білетом відправитися "збожеволіти" (подібні хворі мають спеціальну довідку), утекти із Сватова, як з Сватова, навіть жартівливе проситися на сватівське Останкіно "ставати дурнуватим, пришелепуватим" (асоціація з московським Останкіно: на горі в Сватовім знаходяться психіатрична лікарня й телевежа) [302: 158, 134]. Поряд з такими евфемізованими топонімічними висловами назвемо й місцеві ФО з іншими локальними "прикметами". Болгарські дослідники перекладу С. Влахов та С. Флорин повідомляють про "четвертий кілометр" — евфемізм у значенні "божевільня" (за 4 км від м. Софії й поблизу села Карлукове розташовані великі психіатричні лікарні) [46: 71]. У Москві відома в цьому значенні "Канатчикова дача", а в Харкові — "Сабурова".

Серед проаналізованих вище ФО помітно виділяється розряд висловів, у яких не евфемізується, а швидше дисфемізується їх неприваблива семантика. Роль експлікатора при цьому відіграють компоненти дурень, дурний, як-от: набитий (битий, непоправний, безнадійний, заплішений) дурень, грубо "дуже обмежена, тупа, недалека людина" [317], великий дурень, несосвітенний (непроторенний, заплішений) дурень, від світа дурень, кругом дурень, такого дурня пошукати [45: 289], дурному він брат [310, № 6447], дурний піп хрестив (кого), дурні куми тримали (кого), дурень ярмарковий, дурний зверху [309: 387], дурне сало "тупоголовий, дурень" [254, IV: 97]; чес.chodit v hloupych cizmach [352: 75; cizmy — "боти"].

Евфемізація — це значною мірою соціальний чинник, що найтісніше переплітається із такими семантичними чинниками, як метонімізація і метафоризація, виявляє органічний зв'язок узусного й локального, лінгвістичного й екстралінгвального. Її зорієнтованість на людину й потреби комунікації особливо відчутна в межах широкого, порівняно однорідного матеріалу, якими є фразеологічні серії-універсалії. Вони не тільки ілюструють особливості національної фразеологічної картини світу, а й свідчать про типологічні збіги споріднених і далеких мов (діалектів).


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua