Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

Розділ 9

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ

§ 25. Метонімізація як образно-семантичний чинник фразеологізації

Метонімізація спостерігається в різних видах перенесення форми з одного референта на інший на основі суміжності в просторі й часі (за О. Потебнею, "від виду до виду"), у сфері причиново-наслідкових відношень. Оскільки предмети в просторі, явища й дії в часі, а також ознака та її носій, причина і її наслідок тощо не є чітко відмежованими одне від одного, відбуваються постійні зміщення в бік якоїсь суміжної частини. У результаті постають метонімічні моделі: "власник чого-небудь — те, чим він володіє", "дія — час дії", "матеріал, сировина — вироби з нього, його продукти" та ін. Вирази витрушувати кишені "витрачати гроші", не по кишені, набити собі кишені, бити по кишені, тримати в своїй кишені, у [чужі] кишені лазити, "Пляжним роззявам, мабуть, не раз кишені перевіряв..." (О. Гончар) мотивовані суміжністю предмета (гроші) та місцем їх знаходження (кишеня). Такі самі ФО брязнути капшуком "дати грошей"; розв'язати капшук "заплатити". Вираз чуби покидати Б. Грінченко пояснює таким чином: постригтися (про багатьох), а потім: бути взятим у солдати, оскільки при цьому взятих стрижуть [254, III: 271] (одне після другого). Пор. ще: забрити лоб, голити чуприну, "Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили" (Т. Шевченко). Значення "бути хліборобом" у вислові держатися за плуга постало на основі суміжності реалій, оскільки плугатареві доводиться триматися за чепіги в плузі. В основі денотату ФО виходити з-під пера лежать причиново-наслідкові й просторові відношення. Значення ФО жити за спиною (кого, у кого, чиєю) "під чиєю-небудь опікою", за спиною (в кого) "у минулому" або "позаду в кого", за батьковою спиною ґрунтуються на просторових відношеннях, а фразеологічні метонімізми білі і сині комірці (середні буржуа, знать за кордоном мають на форменому одязі білі комірці, а робітники й техніки — сині) суміщають просторові відношення й символічні ознаки.

Проте характер перенесення часом важко однозначно кваліфікувати. ФО затрубити в похід "повідомити про виступ" можна пояснити і як часовий (сигнал труби —» пора виступати), і як причиновий (виступ у похід ніби спричинений сигналом труби), і як наслідковий (похід є ніби наслідком сигналу труби) феномени перенесення мовного знака.

Становлять інтерес метонімізми, які втратили внутрішню форму, а з'ясування їхнього коріння потребує підтримки одноструктурних варіантів, синонімів, ширших контекстів. Наприклад, вислови брати ноги на плечі, брати ноги за пояс, брати ноги в руки (вони сприймаються як каламбури) вписуються в досить продуктивну слов'янську модель: діал. харк. закинути ноги на плечі [333: 202]; див. у збірці М. Комарова (1890): ногы на плечи та въ довги лугы по калыну [122: 51]; біл. діал. шаркі набаркі, браць ногі у рукі [332: 73], ноги за пояс ды науцёк [152: 29]; чес. vzal nohy nа ramena (nа ramena — на плечі); пол. brae nogi za pas (брати ноги за пояс), wez nogi nа ramie [346, II: 638], wziqc lydki za pas [343: 277] (lydka — литка ноги); кашуб. wzic nogi nа remq [350, III: 211]. I. Франко вислів бігай та й ноги на плечі бери! пояснив дещо буквально: "біжи і шануй ноги, немовби ніс їх на плечах, щоб міг швидше дійти до цілі" [49, X: 36]. Проте брати на плечі, за пояс чи в руки можна було не ноги (литки), а те, що на ногах: черевики, чоботи, інше взуття — і при цьому швидше йти чи бігти. Пор. контекст В. Вільного у творі "Житні гори": "А може, Степан Степанович... швиденько чоботи на плечі й дременув щодуху?"

Процеси метонімізації відбуваються в межах етнічного когнітивного простору, під яким розуміється структурована сукупність, точніше, система знань і уявлень, накопичених усім етнокультурним співтовариством. Етнічний простір служить когнітивною базою для індивідуальних і соціумних когніцій (М. Алефіренко), а знання взаємовідношень між речами в просторі втілюються в певних асоціативних їх поєднаннях на рівні прототипів ФО. Увесь такий простір "оречевлений" і пов'язаний відношеннями, які й висвітлюють окремі ланки етнокультурного простору.

Можна назвати декілька асоціативних ліній метонімічного фразеотворення: 1) час — його виміри через характеристичні денотати: зі шкільної лави, зі студентських років (від часу навчання в школі, у ВНЗ). Значення "з раннього дитинства, з ранніх дитячих літ" репрезентують метонімізми з пелюшок, від колиски та ін.: "Прощай, дівчинонько вірненька, З колиски подруга моя" (І. Манжура); "Як цілком правдива душа, з повиточку зучена до правди, вона не знала тепер, як їй перебути цю першу кривду?" (Л. Яновська); "Авентій був розбійник з пупку, Всіх тормошив, валяв на купку..." (І. Котляревський), тобто з дитячих років, коли ще "зав'язували пуп". Див. також залучення до процесу метонімізації назв спорідненості й свояцтва: з діда й прадіда, за дідів — прадідів: "З предка, з діда... Незавидний жив козак" (Л. Боровиковський); "З баби — прабаби в цебрах воду носили. І нічого!" (А. Головко). За зразком від Адама (на означення початкового етапу якоїсь діяльності, життя) утворене гал. від Ноя потопа (говорити) "від самих початків" [49, XXIV: 458]. І навпаки, крайню, кінцеву межу передають фразеологічні метонімізми до скону, до сивої коси, до сивого волосся: "І діждався я до сивого чуба" (Б. Лепкий), до могили, до загину, до останнього подиху; палі'ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль аж пороху на очі насиплють [310, № 3645] (на означення верхньої межі життя людини). Протяжність у часі, певні етапи, членування на відрізки передаються деякими проміжними штрихами: не перший рік, не рік не два, за пам'яті, до півночі, до зорі, до світання. Нечіткість часових меж властива семантиці всіх народних формул: до перших (других, третіх) півнів: "Я летів красивим чортом... Ех, до тієї Чураївни, Що клялась від третіх півнів Рушники мені послать до ніг..." (Б. Олійник); "Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів" (Т. Шевченко); прийти після других півнів; о півнях "на світанку". До випадків метонімічного позначення часу (поняття "ніколи") О. Потебня відносить вислови типу коли камінь почне плавати, а хміль тонути [213: 241], пор. також: як волосся на долоні виросте, як виросте трава на помості. Фразеологічними "формулами неможливості" оксюморонного типу представлена ССМ "як (коли) + тварина + здійснить + неможливу дію = ніколи": коли рак свисне, " — Коли дозволите екскурсантові ступити на ці острови?" — "Коли рак свисне, — грубо відповів Казимир" (М. Чабанівський), як рак засвище [262: 592], діал. ссл., сст. як горобці занявкають, як риби забалакають, як соловейко в спасівку тьохне [300: 204], ннад. як півень знесеться [322: 163], лемк. як зозуля на Новый рік закукат [36: 59]; 2) простір — його реально-побутові виміри (представлення тим, що в ньому відбувається, чим він визначається, вимірюється). Так репрезентовані протилежні вектори "зовсім близько, недалеко" — "дуже далеко": а) під боком (у кого), два кроки ступнути, за два кроки, як штихом докинути, палицею кинути, рукою подати: "Спинився поряд час на відстані руки" (Б. Олійник). Пор. у перекладах М. Лукаша із Сервантеса: "... як розвиднилось трохи, ми побачили, що од землі до нас, як тричі з мушкета стрельнути" — б) куди й думка не долетить, скільки око згляне, куди й ворон кістки не занесе, куди й птиця не долетить, де Макар телят пасе, де і перець не росте, де козам роги правлять; 3) дія, стан — їх просторові деталі, пов'язані за дотичністю: зрошувати власною (своєю) кров'ю (трави, шляхи), іти попереду "очолювати", наступити на пробку "напитися" (пробка як частина пляшки — пляшка з горілкою — горілка — напитися горілки), "Поможе мені, мати, заступ та лопата" [14: 74], тобто заступ та лопата як знаряддя поховання; бути в кочергах, бути в старій скрині (бути в занедбаному місці).

Численні метонімізми представлені соматичною фразеологією, як-от: зуб на зуб не попадати, стискувати кулаки, з піною на губах, накладати на себе руки, вченому й книги в руки: "А йому гримить дорога У такім розгоні, Що від подиву у полі Б'є у поли старість!" (Б. Олійник), видивити очі, у вічі не видати, з вуст у вуста. Значення "розсудливо міркувати" передається ФО мати голову на плечах; "загинути" — зложити голову (тут голова замість "життя").

У прямому зв'язку з цим розрізняють велику групу висловів, які зображують "почуття жестом" [213: 246], академіком В. Виноградовим вони були виділені в "широке коло метонімічних зворотів, що належать до вираження внутрішніх переживань за допомогою міміки, жесту тощо" [42: 18]. У стійких образах — фразеологізмах, які передають жести й міміку (ФЖМ), відбиваються найрізноманітніші емоції, психічний і фізичний стан людини: задоволення (очі світяться), чванство, гнів, лють (робити кислу міну, надути губи, накопилити губи, розквасити губи, наливатися кров'ю; "Із серця скреготав зубами [Антелл], Об землю тупотав ногами І на Дареса налізав", І. Котляревський), любов, пристрасть, прихильність (стріляти очима "грайливо поглядати"; " — Іч, яка ти сьогодні! — Яка? — радіє, грає очима і соромиться дівчина", М. Стельмах), неспокій, тривога (кров ударила в лице), подив, здивування (розводити руками, роззявляти рот, робити великі очі, "Андрійові очі лізуть на лоб, а за плечима мурахи...", М. Коцюбинський), презирство, зневага (плювати в лице, дивитися зверху вниз, вернути ніс (" — Усякий раз, як йде Борис, Маруся відвертає ніс", С. Караванський; "Через день Саєнко знову в Пісках. — І стида й сорома немає, й честі! Я йому спину показую, а він щодня...", Панас Мирний), сум, печаль (вішати носа) та ін. Широке метонімічне поле фразеологізмів з компонентом голова, які означають "впадати в розпач" — братися за голову, "знітитися" ("Навіть ліве крило не ворушилося, увібравши голову в плечі", Григорій Тютюнник) — з нашаруванням метафори; "дуже шкодувати" ("Призначають у середню школу пташа жовтороте, а потім беруться за голови", Ю. Збанацький); "чванитися, зазнаватися" ("Максим Іванович геть високо дере голову проти "нетесаного мужиччя", Панас Мирний); "виявляти велику шану" ("Тут кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індійського народу", В. Минко). На фразеологізмах жестів та міміки значною мірою побудований "Російсько-український і українсько-російський фразеологічний тематичний словник: Емоції людини" Ю. Прадіда: опускати очі, ховати очі, кров заливає лице (обличчя) (кому), згубити очі ("сором"), дивитися з-під лоба, з піною у рота (на губах), скреготати зубами, світити очима ("гнів, лють") [222].

Наголосимо на складності й дифузності семантичної структури ФЖМ, що особливо помітні при їх лексикографічній розробці. У метонімізмі гнути коліна (шию) виділяються такі компоненти семантики, як вираз покірності, запобігливості, підлещування; ФЖМ потупити очі в землю означає не тільки "зніяковіти", а й "відчувати незручність", "соромитися".

Генетично суміщеними омонімами виступають і словосполуки, основою яких є назви обрядів (звичаїв). Послідовність семантико - предметних зрізів, які змінюють один одного (поява рясту — його топтання — початок весни), можна показати на прикладі ФО топтати ряст. "...Як тільки з'являвся голубий ряст, — читаємо в Ю. Яновського у "Вершниках", — прадід Данило наказував зірвати його швиденько й топтати, приказуючи: "топчу, топчу ряст, дай, Боже, потоптати й того року діждати!", а хто не встигне — тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати...". Початок весни визначався не календарним днем, а її справжніми прикметами. Поява рясту супроводжувалася ритуальною дією, представленою у ФО "характеристичним моментом" (О. Потебня), — топтанням рясту. Вираз діждатися рясту топтати увібрав у себе низку послідовних етапів, які вкладаються в метонімічні формули "одне після другого", "одне внаслідок другого", "одне разом із другим", "одне на ознаку другого", "одне символізує друге": пережити зиму — зустріти весну — залишитися живим. Топтання рясту стає символізувати життя — у всіх варіаціях його репрезентантів: "Я дитино, топчу ряст на білому світі більше сімдесяти років" (Р. Федорів), тобто "живу"; "Недовго з того часу стара ряст топтана..." (П. Воропай): "жила"; пор. в "Енеїді": "І Турна ряст топтать пустив", власне, "залишив жити". І навпаки, рясту не топтати означає "позбавити життя" або "нажитися", "не жити": "До лясу! Турна розбишаки, Вам більше рясту не топтать!" (І. Котляревський); "Ой кобзарю, кобзарю, чи не відспівав ти своє? Чи не відтоптав рясту?" (М. Пригара).

Образ "топтання рясту" семантично співвідноситься з внутрішньою формою багатьох усномовних, діалектних і народнопісенних фразеологічних метонімізмів, реалізуючи структурно-семантичну модель "топтати (м'яти) + землю (те, що на землі) = жити": "Навколо зеленню одягнені гаї; Виспівують дзвінкі, чудові солов'ї; Мені ж не м'ять трави, не бачить вас, лани..." (П. Грабовський), тобто "уже не довго жити"; "Ой ніщо ся, Іванику, уже прикладати, — Не будеш ти дзелененьку мураву топтати!" (Нар. пісні в записах Івана Франка); щоб на той год діждати сону топтати [310, № 332], бойк. вже мені с віжойі дерні не топтати [201, І: 209]; дещо імпліцитно — (хтось) не вийде на зелену траву [49, XXVII: 220] й узагальнено — топтати землю "бути живим, жити". Див. також російську народну метонімічну паралель, уживану на Курщині: росы топтать не будет "помре" [28: 112]. У різних варіантах ФО топтати / не топтати ряст відбита в лексикографічних та фольклористичних працях О. Афанасьєва, П. Воропая, Б. Грінченка, М. Лукаша, М. Онишкевича, Ф. Піскунова, М. Номиса, І. Франка, О. Марковича, у художніх творах М. Стельмаха, М. Братана, хоча до частотних вона вже не належить. Спочатку відійшли ритуальні дії, із суміщених омонімів прояснилися вторинні елементи (власне, ФО), а тепер уже й вони потребують етимологічного пояснення [301: 109].

На суміжності обряду (звичаю) і його вербалізації ґрунтуються ФО давати /одержувати гарбуза, заводити на посад, садовити за стіл.

Значний фразеотворчий потенціал має концепт рушник як словесний знак символізованих етнореалій: слати (засилати, присилати, посилати) старостів (людей) за рушниками (до кого) "сватати", побрати рушники "посвататися", вернутися з рушниками "висватати наречену", ставити на рушник (на рушнику) (кого) "одружувати", ставати на рушник "одружуватися". Рушник був родовідною пам'яттю, національним оберегом, провісником, освячувачем, символом щасливого родинного життя. Наша фразеологія фіксує практично всі основні кроки до шлюбу через ключове слово "рушник" [91:9].

За виразами знімати (скидати) шапку, здіймати бриль (капелюх) (перед ким, перед чим) криється символічний ритуал виявляти свою повагу до кого-небудь, цінувати когось, щось: "Утаюють [батьки] майбутніх професорів і вчених, перед якими колись, може, держави скидатимуть шапки!" (М. Стельмах), пор. дериватему: "І усміхнуться їм брати так тепло, радісно й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи шоломи перед геройством тих, хто впав" (В. Сосюра). У вислові бриль (шапку) ламати (перед ким) поєднані назва жесту (руху) — догідливо кланятися, знявши головний убір, — і значення "принижуватися": "Всяк бриль лама перед старим [владикою]" (В. Грабовський). Ламати — тут "порушувати звичайний вигляд" шапки. Прасл. lomiti, лит. lamati "ламати", laminti "м'яти, гнути, ламати" [87]. Ламати (шапку), отже, — "м'яти", "перебирати руками", "згинати", "давити" — як зовнішнє метонімічне віддзеркалення внутрішнього, душевного стану прохача. Такі самі фраземи віддавати чолом (кому) "на знак пошани низько схиляти голову", бити чолом ("...дозволь бити чолом лікареві Семену Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії", І. Цюпа), які вже з XV ст. у староукраїнській мові означали "звернутися до когось з проханням, скаргою".

Складовою метонімічних ФО, їх підвидом є група синекдохічних зворотів, семантика яких формується на основі кількісних співвідношень (за О. Потебнею, або "від роду до виду", або "від виду до роду") між концептосферою-донором і новою концептосферою. Сюди належать, на думку О. Потебні, приклади "від одиниці до множинності" [213: 219], зокрема дихотомія "копійка — гроші" (вид замість роду): на копійку (чого) "на дуже малу суму", копійка перепадає (кому), до останньої копійки "усі гроші", ні копійки (ні копієчки, ні коп'я) "зовсім нічого" (про гроші): "Ех, Денисе, Денисе! Нема в тебе розуму і на копійку (Григорій Тютюнник), замість "зовсім, абсолютно". Узагалі безгрішшя, низька ціна, брак грошей, незначна вартість, виражена через кількісну ознаку (без шеляга в кишені, ані шеляга), як і "малість, незначність, ніщо" (О. Потебня), — ознака синекдохи: як кіт наплакав, як шилом патоки вхопив, ані дрібка солі, до шерстиночки, до зерна, і на макове зерно: "А тепла в старім серці на макове зерно..." (Панас Мирний), згинути ні за понюшку табаку, пропасти ні за пухлу душу: "Там у нього [турка] війська було з горобину душу" (С. Добровольський), " — Дурний Кирило, наклав головою ні за цапову душу" (М. Рудь).

В основі синекдохи лежить теж суміжність, як і в основі власне метонімії, а тому треба зважати, чи виступають квантитативні (кількісні) ознаки як домінантні. У ФО мати руку (де), держати руку, сунути свого носа (куди), ноги не буде (де), ні ногою (куди, до кого), очей не появляти (не показувати) (де, куди) частина чогось представляє ціле, а тому вони — фразеологічні синекдохи. З домінантною семою кількості виступають прийменниково-іменні сполуки до пня, до тла, до цурки, до тріски, до крихти, до зернинки.

Дещо етимологічно затемнений фразеологічний центр до ноги: (вигинули) наші вороги до ноги, варіанти — (знищити) до ноги, (винищити) до ноги: "Проти військ княжих ми сміло, просто йдемо, Твердо певні, що вас до ноги поб'ємо..." (П. Грабовський). Кількісний момент виразніше засвідчений контекстами М. Грушевського: "На світанні всіх побито — ноги не випустили", "Билися потім шість годин; якби дощ страшенно великий не перешкодив, певно, з них усіх вирізати до ноги". Пор. також іншомовні паралелі: біл. да нагі, болг. избивам до крак "знищити всіх до одного" (крак — "нога"); пол. zgineli dо nogi (згинули до ноги), dо nogi wycieto (винищено до ноги) [346, II: 628]. Нога тут вживається у синекдохічному значенні "істота, людина", як-от: "У полку дві тисячі багнетів", тобто "солдатів". Або в українсько-польському фразеологічному словникові І. Вагилевича — (вищезли) до гласу "саlкіеm wygineli", тобто " повністю згинули" ("глас, голос" зам. "людина"). Синекдохічно представляється й відсутність, наприклад, тварин: "У селі (корів, овець) вирізали до ноги"; "Пропали усі вівці до ноги" [10: 385]. Синекдоха від часткового до загального (загальне через часткове) може бути представлена сполученнями сурядного характеру — батько — мати "батьки", дні і ночі "весь час", хліб і сіль "пригощення, гостинність".

Синекдохічно вербалізуються через один зі складників (хліб) узагалі засоби існування: заробляти на хліб (шматок хліба), добувати хліб (хліба), дати хліб у руки, добувати хліб свій, даремно хліб переводити; умови харчування, прожиття: ділити хліб — сіль порівну; заробіток: на хліб перепадає; урожай зернових: великий хліб; страви й напої: є хліб і до хліба; предмет інтересу: відбивати хліб (у кого, чий); матеріальні інтереси — на противагу духовним (жити не хлібом єдиним). Пор. з нашаруванням метафори — посадити на хліб та воду, тобто не тільки "давати найнеобхідніше", а й "маловартісне серед харчів". Соціально значущими виявляються в деяких зворотах й означальні компоненти, які виразно конотують увесь фразеологізм, як-от: їсти казенний хліб, їсти чужий хліб, ласкавий хліб (тобто "хліб з чиєїсь ласки"), проханий хліб (шматок), власне, "милостиня": "Гірко мені проханий хліб їсти" (А. Хижняк); хліб насущний, навіть і хліб і до хліба тощо.

І навпаки, метафора превалює у висловах відрізана скиба (скибка) [від хліба] "людина, яка відділилася від родини, стала жити самостійно" (перев. про дочку, що вийшла заміж); у руслі цієї самої моделі "відділення" — одрізаний шматок хліба ("Заміжня дочка для батька — одрізаний шматок хліба, а вона чіпляється, як смола чобота!", Грицько Григоренко). Метафора проступає і в синекдохічних висловах ані копійки зламаної немає за душею, і копійки щербатої нема, ані копійки мідної немає, не вартий і ламаної копійки, у яких компонентами щербатий, зламаний, ламаний (пор. протилежне як нова копійка), мідний (тобто "невартісний") позначений аспект екстралінгвістики (вони є маркерами умов формування когнітивної семантики, оскільки на противагу, наприклад, мідним грошам були ще срібні чи золоті). Ними підкреслюється якісний (маловартісність) момент загальної семантики фразеологізмів.

Метонімічними вважає І. Лепешев ФО дах над головою (будинок чи квартира, покій), з руку руки, в одні руки, під одним дахом, у чотири ока, над самим вухом, перед носом, ніс в ніс. Якщо метонімію не розділяти на власне метонімію й синекдоху, то ФО на хлів заробляти, подякувати за хліб — сіль, котилися дурні голови, полягти кістьми па вічний спочинок — метонімічні, якими їх дехто вважає [98: 37]. Коли ж розділяти — то всі вони синекдохічні. Пор. в О. Потебні: голову зложити, а також: кісток (чиїх) не зібрати "загинути, не вціліти", до самих кісток "повністю, цілком", добувати язика (пор. приблизний хід думок: людина — ворожий воїн — людина воїн, здатна говорити —» полонений воїн, що може повідомити важливі дані). Якщо йти за О. Потебнею, то скрізь, де значення А (попереднє значення) повністю входить в X (нове значення) або навпаки — X охоплює в собі всі А без залишку, є синекдоха, співрозуміння, співвключення, співсприйняття, pars pro toto et vice versa — частина замість цілого й навпаки [213: 208]. Такі ФО з руками й ногами, одна шкіра та кості, залишилися ріжки та ніжки. У збірці М. Номиса: ні пес ні баран, ні брат ні сват, ні втік ні впіймав, ні в сих ні в тих. Тільки крайніми гранями (початок і кінець) звичайно репрезентується модель "(прочитати) від початку до кінця (книжку)": від дошки до дошки (обкладинки раніше були дощаними), від палітурки до палітурки, діал. (ссл. і сст.) від коморки до коморки (Луганщина). Промовисті нарощення до усталених двокомпонентних сполук, які "усувають" смислову "недостатність": від дошки до дошки, а в середині ані трошки [49, XXIV: 45]: " — А як ти читаєш? Від дошки до дошки й посередині трошки?" (М. Стельмах). "Усепредметне" значення ФО від дошки до дошки — "нічого не пропускаючи, від початку до кінця", тобто "включаючи й середину". Пор. також часові відрізки, передані через їх "крайні межі": від зорі до зорі, від раннього ранку до пізнього вечора; "з раннього ранку до пізньої ніченьки" (П. Грабовський).

Таким чином, суміжність відбивається свідомістю як зв'язок — просторовий, часовий, різного роду логічна дотичність між поняттями предмета, ознаки, дії, стану, кількості, зв'язку відношень походження, належності тощо [278: 13]. Метонімізація як семантичний чинник формування ФО виявляється в контекті динамічного (історичного, діахронічного) висвітлення. Особливо це стосується ФО, які вийшли (виходять) з ужитку (під аршин ставати), екстралінгвістична основа яких призабулася (ноги на плечі), для яких треба зважати на часові "опори" (до зорі, від зорі, на зорі). Адекватна характеристика метонімічних процесів іноді можлива тільки в контексті динаміки внутрішньої форми, уваги до етапів переходу, вписання до семантико-структурної моделі (топтати ряст) [297: 151]. Багата на фразеологічну метонімію тематико — семантична сфера людських жестів і міміки як яскрава ілюстрація антропоцентричності фразеологічної картини світу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua