Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Фразеологія сучасної української мови

Розділ 1

ФРАЗЕОЛОГІЗМ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА ОДИНИЦЯ

§ 1. Ознаки фразеологізму

У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність (В. Виноградов, І. Торопцев, Г. Удовиченко), відтворюваність (С. Гаврин, О. Федоров, М. Шанський), фразеологічна відтворюваність (Л. Ройзензон), метафоричність (О. Бабкін, О. Кунін, Б. Ларін), стійкість (В. Жуков, П. Лекант, Л. Юрчук), еквівалентність слову (А. Аксамітов, В. Нікітін, О. Реформатський), нарізно-оформленість (О. Молотков, Р. Попов, Л. Скрипник), наявність не менше двох повнозначних слів (М. Шанський, Б. Шварцкопф), неперекладність (Л. Булаховський) та ін. Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, через що вони й набувають стійкості. Однак, як справедливо зазначив О. Кунін, ФО не тому стійка, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється тому, що вирізняється стійкістю на фразеологічному рівні. Виокремленні дослідниками ознаки звичайно включаються до дефініції терміна "фразеологізм". Ним Л. Скрипник називає стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові словесні формули [246: 7]. Отже, релевантними авторка, як і більшість згаданих учених, вважає декілька ознак. Наприклад, В. Жуков називає відтворюваність, часткову або повну цілісність значення, стійкість. О. Бабкін обстоює семантичну цілісність, стійкість, експресивно-емоційну маркованість. Поряд з відтворюваністю М. Шанський та Є. Малиновський називають надслівність. Нарешті, близько півтора десятка ознак (відтворюваність, єдність значення, внутрішньо-компонентні зв'язки, граматична організованість, строгий лексичний склад та ін.) визначає В. Архангельський. Очевидно, тут наявна певна надмірність — у масиві ознак втрачаються основні, релевантні характеристики фразеологізму.

Детальніше зупинимося па досить обґрунтованій статті Л. Юрчук, основними положеннями якої користувалися укладачі академічного "Фразеологічного словника української мови" у 2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають "диференційні ознаки в їх сукупності", називаючи, зокрема, такі з них: 1) він має специфічне, фразеологічне, значення; 2) значення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм — це мовна одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, граматичні категорії та має постійний, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність [336: 24, 26].

Погоджуючись із першою ознакою, висловимо деякі міркування щодо другої й третьої. Навряд чи значення лексичних або фразеологічних одиниць може проявлятися окремо від граматичних значень, що розуміється само собою. Очевидно, Л. Юрчук мала на увазі саме фразеографічну розробку, де характер статті значною мірою детермінований належністю ФО до того чи іншого лексико-граматичного розряду. Аргументуючи третю характеристику, вона практично не каже про "постійний, відтворюваний за традицією компонентний склад", знову акцентуючи увагу на десемантизації компонентів та синтагматичних можливостях ФО. Якщо ж говорити про постійний і відтворюваний за традицією компонентний склад, то треба обумовити принаймні допуск варіантності (лексичні заміни в межах норми, наявність факультативних компонентів, зміна порядку компонентів у багатьох ФО тощо). Порівняймо, зокрема, приклади Л. Юрчук і варіанти, зафіксовані Фразеологічним словником української мови у 2 кн. (ФСУМ) [317], для укладання якого й призначалася стаття. У Л. Юрчук: позичити очей у Сірка, на головах ходити, за царя Гороха, крутити як циган сонцем. У ФСУМі: очей у Сірка (Рябка, вовка) позичити, на головах (на голові) ходити, за царя Гороха (Панька, Тимка, Митрохи, Хмеля), як (мов, ніби і т. т.) циган сонцем (зі словами крутити, вертіти). В останньому випадку компоненти крутити, вертіти навіть виведені за межі ФО й розглядаються як її лексичне оточення. Дослідниця залишає поза увагою емоційно-експресивне забарвлення фразеологізму, конотативний компонент його семантичної структури, який у фразеологізмах превалює і робить фразеологічне значення специфічним. Постійність, таким чином, є відносною, не абсолютною, варіантною при домінанті інваріанта. Що ж до втрати компонентами лексичного значення, то й ця теза спонукає до роздумів. Компоненти у ФО залишаються словами (що наочно виявляється у різних структурно-семантичних трансформаціях ФО, їх варіантності), тільки в кожній з лексем відбувається транспозиція (перегрупування) сем. Інакше як би вони, наприклад, виконували важливу кумулятивну (культурологічну) функцію, створювали специфічну для кожного етносу мовно-фразеологічну картину світу? "Співність" компонентів ФО особливо виявляється при їх діахронічному аналізі та при розгляді в межах когнітивної парадигми.

Серцевиною фразеологічного складу є ідіоми — переосмислені сполучення слів, як правило, образно мотивовані. Останнє пов'язано з тим, що ми підсвідомо співвідносимо фразеологічне значення з тим образом, який постає з буквального значення ФО. О. Селіванова в річищі когнітивної парадигми виділяє шість типів мотивації ФО. У результаті вторинного семіозису відбувається мовна концептуалізація різних сфер (тваринного світу, соматичного коду, просторової орієнтації тощо). Ідіомою і вухом не вести характеризуємо людину, яка не виконує чийогось наказу, прохання, волі кого-небудь; зовсім не слухає. Подібно до тварини, яка завжди наставляє ("веде") вухо в бік якогось звука, а тут зовсім не реагує на нього. Виразами старий лис, стара лисиця називають лукаву, нещиру й хитру людину, нібито подібну до лисиці, яка не тільки побувала у всіляких, часто небезпечних і складних ситуаціях (а тому стала досвідченою і обережною), а й за допомогою хитрощів, якими так щедро наділив узус цього звіра (як найвиразнішого символу такої властивості), навчилася знаходити вихід із подібних ситуацій: "Завідуючий був старий лис, з медом на устах" (С. Васильченко). При цьому названа особливість сприймається часто як не сумісна з порядністю. До сприйняття цього фрагмента дійсності додається і його оцінка, що включає й емоційне ставлення. Такий образ — аналогія став сприйматися не тільки як образ — подібність, а й набув певного стилістичного забарвлення. Якщо семантичний акцент ставиться на першому компонентові (старий, стара), то ідіома сприймається переважно як жартівлива з домінантою семи "досвідчений" ("Мене [декана], старого лиса, кругом пальця обкрутили", П. Колесник). Коли ж превалює неприваблива "фольклорна хитрість", то домінує сема "підступності", "лисячих хитрощів" і формується зневажливе стилістичне забарвлення ідіоми ("Стара лисиця той Турковський! А я? Де мої очі були?!", Леся Українка; "Коронний гетьман Жолкевський пише мені чемні листи й посилає послів. Чує старий лис нові часи, як жаба зміну погоди", З. Тулуб).

Для позначення постійного перебування людини у в'язниці влучно знайдений образ — подібність "неба в клітинку", оскільки світ для неї відгороджений решіткою — ґратами: "Дуже нині кусається дармовиця, довго буде небо тобі в клітинку" (В. Дрозд). Щоб передати значення "довести когось до злиднів, залишити без майна; розорити", в етносвідомості віднайдений образ — подібність озути в постоли кого ("Один розкошує, а другий... — Озуть пана в постоли, М. Коцюбинський), оскільки постоли — селянське взуття, шматок шкіри без підошви, яке прив'язували мотузяччям до ноги, — символ крайньої убогості. Зі словом кішка широко відомі декілька українських ідіом. У значенні "хто-небудь посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода" уживається вислів чорна кішка пробігла (поміж ким). Звичайно підкреслюється напруженість таких "глухих" стосунків, які тривають довгий (певний) час і причина яких буває для широкого загалу невідомою ("Побачивши Колу, він повернув у хвіртку, — давно між ними чорна кішка пробігла", О. Кундзич). В образі — порівнянні, який ліг в основу формування внутрішньої форми фразеологізму, відображені залишкові уявлення про чорну кішку як посланця відьми або й про саму відьму, оскільки в народних віруваннях відьма охоче обертається в кішку. Проте в значенні ФО ці уявлення зовсім затінені, а "діяли" тільки на певному етапі складання загальної семантики ідіоми.

ФО — це зазвичай семантико-коштативне, стереоскопічне зображення реалії. У вислові кішки скребуть на серці (в кого) можна виділити такі елементи семантичної структури: 1) стан ревної туги; 2) стан людини, що втратила рівновагу в житті; 3) стан постійної тривоги; 4) неспокій; 5) спроба приховати цей стан; 6) усвідомлення своєї неправоти; 7) докори сумління; 8) нерідко очікування чогось неприємного; 9) несхвальність. Відчуття пригніченості (а звідси й сповільнена, а то й неадекватна реакція в процесі комунікації) виникає тому, що старанно приховуване може бути раптом виявлене.

Пряме значення прототипу ідіоми є мотивувальною базою, первісним матеріалом (максимально конкретизованим) для її складання, однак ідіома не вичерпує семантики структури-прототипу й одночасно означає щось більше. Ідіома і через тин не перегнеться означає не просто "хтось ледачий", а той, хто не може чи не хоче зробити найпростішу дію, пор. ще і пальцем не торкнеться, і за холодну воду не візьметься. Чи навпаки, хтось і займається чимось простим, але не потрібним або не гідним дорослої людини — трудівника (собак ганяти, посиденьки справляти). Чи займати позу, у якій не можна взагалі працювати з користю, — лежні справляти або сидіти склавши руки.

Таким чином, ідіома свідчить про тісну взаємодію номінативної мотивувальної бази і нового метафоричного значення; номінативного задуму й образу — подібності, що лежить в основі формування внутрішньої форми ФО. Порівняння — образ найтісніше пов'язане з етимологічним компонентом значення, що відбивається не тільки в загальній семантиці ФО, а й у її конотації, стилістичному забарвленні, культурологічних обрисах: ідіоми детерміновані тими сферами життя, які перебувають у центрі інтересів етносу в той чи інший час. У подібних метафоричних уявленнях — картинах відбувається перенесення концептуалізації предметі в, які спостерігаються, на об’єкти, що безпосередньо не спостерігаються, але які в цьому процесі концептуалізуються. Власне, ідіома — мовний феномен, семантика якого зумовлена внутрішньою формою, що становить результат безпосереднього відбиття образу якого-небудь часто повторюваного явища, факту, що перебуває на перехресті численних лінгвістичних та екстралінгвістичних імпульсів.

Однак необхідність дефініції поняття, його розуміння потребує виокремлення принаймні основаних, категоріальних, ознак фразеологізму. Такими, на нашу думку, с цілісність значення, фразеологічна відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність.

Цілісність значення — "семантична монолітність" (С. Абакумов), "цілісність номінації"' (О. Ахманова) — формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення — прототипу, мотивувального фрагмента дійсності. "Деактуалізація" компонентів, які різною мірою втрачають предметну (денотативну) спрямованість як одиниці вільного вживання — не що інше, як транспозиція (перегрупування) сем у лексемі, власне, у семемі, коли лексема стає компонентом ФО. Розглядаючи один зі способів психологічного аналізу, коли ціле розпадається на елементи, професор Л. Виготський у монографії "Мислення і мова" порівнював його з хімічним розщепленням води на водень і кисень. У результаті одержуємо продукти, чужорідні воді як цілому. Щось подібне (але тільки в кінцевому підсумку) відбувається й зі словами в складі ФО. Найвиразніше названа динаміка виявляється у фразеологічних зрощеннях і фразеологічних єдностях. Цікаво, що й Ш. Баллі, і В. Виноградов у фразеологічних студіях послуговувалися саме хімічною термінологією. "Воно (фразеологічне зрощення. — Авт.) не є ні добуток, ні сума семантичних елементів, — пише В. Виноградов. — Воно — хімічне з'єднання розчинених із погляду сучасної мови аморфних лексичних частин" [43: 147]. Проте водень залишається воднем, а кисень — киснем, а "аморфність" фразеологічних складників є дуже й дуже умовною.

Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт — гарний; і вуст не розтулити — мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури.

Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояснюється тим, що вони існують в мові (свідомості і пам'яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше — ситуацій. Влучно знайдений образ — аналогія (собача шкура — "стати злим, недоброзичливим" — пошитися в собачу шкуру, удари грому — "приголомшений, остовпілий" — як громом прибитий) стає позначати новий смисл і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності.

Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від етимологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова. З іншого боку. їх цілісність постає внаслідок метафоризації, "деактуалізації" компонентів (транспозиції сем), які лише разом зберігають зміст, відтворюючись у мовленні. М. Шанський вважає, що ця ознака властива й словам. Проте має рацію Л. Ройзензон, коли вводить поняття "фразеологічна відтворюваність", яка притаманна тільки подільним мовним одиницям і лише тим, складові яких можуть функціонувати як самостійні. Цим фразеологічна відтворюваність відрізняється від відтворюваності слів і морфем. З вільними словосполученнями вони лише омонімічні й відрізняються від них саме можливістю фразеологічного відтворення. Відтворення того чи іншого звороту як стійкого словесного комплексу (ССК), підсумовує Л. Ройзензон, тільки тому й можливе, що цей зворот може бути сприйнятим і як нефразеологічне словосполучення [229: 104].

Термін "ідіома" походить від грецького слова ідіос (спочатку — "своєрідна людина", а потім розширено — "той, що відхиляється від норми"). "Відхилення" полягає не тільки в метафоризації складників ФО, а й у тому, що вона відтворюється в такому "неприродному" постійному складі як цілісна за значенням одиниця.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, — грошовий (золотий) мішок "багатство", з іншої (з другої, не з тієї) опери "те, що не стосується теми розмови" (однак неможливо сказати діамантовий мішок, з п'ятої опери чи з іншої увертюри) — а саме тому й постійному складі слів — компонентів. Недаремно О. Потебня поряд з терміном "приповідка" називав фразеологізм "постійним сполученням слів", часом, у фіксованому їх порядку, у визначених традицією граматичних формах. Можна сказати кров з молоком "рожевовидий, здоровий", але не можна — молоко з кров'ю. Природно звучать граматичні форми всипати березової каші, всипле березової каші, всипав березової каші, а неприродно — сипле березової каші чи трансформовано — всипати кленової каті. Форми ФО з фактами в руках "цілком вірогідно", на руках (чиїх) "на чиємусь утриманні", у надійних руках "у повній безпеці" узвичаєні, проте не почуємо з фактами в руці, на руці (чиїй). Переважно або й виключно деяким фразеологізмам властива заперечна форма — хати не перележить, аж не тямитися, не стало життя.

Теоретично згадану вище ознаку ФО можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах її норми.

У літературній мові фразеологізми представлені різними варіантами, зокрема лексичними: горішок твердий (міцний); фонетичними: ґедзь (ґедз) напав; словотворчими: ласий шматок (шматочок); граматичними: горить діло в руках (під руками); квантитативними, факультативними (за ступенем повноти): рости як гриби [після дощу]. Нерідко зустрічається декілька типів варіювання одночасно: хоч [би] півслова (півсловечка), цідити кров (ріки крові), з-під (з-перед) [самого] носа.

Варіанти зумовлені природою семантичної структури ФО (цілісністю її значення при компонентному складі); системністю зв'язків у лексиці (взаємозаміна компонентів у ФО найчастіше відбувається за ознакою синонімічних чи антонімічних зіставлень, метонімічного зближення, тематичної належності, варіантності самих лексем); лінійністю структурної будови ФО (еліпсис, факультативність, нарощення компонентів); історичним розвитком (рухом, "життям") самої фразеологічної системи (заміна архаїзмів загальновживаними словами, зближення з актуалізованими мовними одиницями тощо). Таким чином, постійність компонентного складу і структури ФО, тобто вживання стабільного сполучення слів — компонентів, їх стійкість є відносною, а не абсолютною, не статичною.

Експресивність як онтологічна риса ФО постає з їхнього призначення — передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності (вага каменя — з каменем на дуті, важкий камінь давить душу (кому), камінь на шию (кому), тяжкий камінь ліг на груди (кому, кого, чиї), зникнути як камінь у воду; небезпека каміння для суден — підводне каміння; перепона — камінь спотикання; основа — наріжний камінь), тобто на імпліцитному зіставленні цільного й фразеологічного омонімічних словосполучень, словокомплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці. Влучність характеристики, сконденсованість думки, емоційність і відчутна оцінна функція, яскраво виражена конотація як провідний компонент семантики пояснюються самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць — передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалії, живописати її. Утілені в них яскраві метафора (зайти в глухий кут, звити гніздечко), метонімія (у сповиточку, до білого волосся), промовисті гіпербола (ледь не покотитися зо сміху, сім верств пішки за шмат кишки) або літота (навіть мухи не зачепить мізинцем, старій жабі по коліна), іронічне зіставлення — паралелізм (добре — як голому в терну, захопити — шилом патоки), без еквівалентна сполука з відчутним культурологічним компонентом (мати порожню макітру на плечах, як Сірко на прив'язі) і породжують експресивність. Цьому сприяють також антитезна структура ФО (ложка дьогтю в бочці меду, як мерзле горить), каламбур (друга молодість, сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки), тавтологія (плавом пливти, за дідів — прадідів), уведені в римовані частини ФО конотативні оніми (ні сюди Микита ні туди Микита, знати почому в Тростянці гребінці), іронія (знати з миски та в рот, збиратися як свекор пелюшки прати), прозорий чи імпліцитний евфемізм (скакати в гречку, піти за межу "померти") та ін. Вони створюють у процесі сприйняття ФО естетичний ефект протиріччя між формою і змістом, образністю й безобразністю, імпліцитністю й експліцитністю. Експресивність — "це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емоційністю" виразово-зображувальні властивості фразеологізму (М. Коломієць); це "сама інтенсифікована виразність" як інгерентна риса ФО, що "підтримує загострену увагу, активізує мислення людніш, викликає напругу почуттів у слухача (читача)" (В. Чабаненко). Цьому сприяє й сам вибір об'єктів, які підлягають вторинній номінації: через фразеологію проходить не все людське життя, а тільки ті його сторони й грані, які вторинно-відображаються "через випукле дзеркало людських почуттів, сприймань і їх оцінок" [231: 75]. Фразеологія обслуговує переважно емоційну сферу, а тому навколишня дійсність не знаходить у ній свого повного відображення. Окремі поняття, наприклад "дурний", "старий", "товстий", "байдикувати", "померти", "бити", "рано", "пізно", "ніколи", представлені і! мові численними зворотами, а інші — "стіл", "дерев'яний", "ложка" — практично не "офразеологіїовані" жодним. Недаремно об'єктом ономасіологічних словників обирається насамперед фразеологічне вираження емоцій (Ю. Прадід), емоцій і почуттів людини (Р. Яранцев), емоційного стану та якостей людини (Г. Доброльожа).

Стильова належність та стилістичне забарвлення, які дістають лексикографічне вираження, — один з виявів експресивності фразеологічних одиниць (медові та молочні ріки, нар.-поет.; розводити антимонії, несхв.; розводити шури-мури, жарт.; розпускати губи, зневажл.; розпустити хапьки, грубо; з великого розуму, ірон.; дурне сало без хліба, лайл.; свій у дошку, фам. та ін.), як і вказівка на інтенсивність якості, дії, на активність їх вияву (і не ночував "зовсім немає", голодний і голий "дуже бідний", ламати голову "напружено думати", до носа й коцюбою не дістати "надмірно чванитися"). Хоча для більшості фразеологічних словників "характерний стилістичний різнобій": інтегральну стилістику ФО визначити точно дуже складно "через виняткову динамічність цього параметра" (В. Мокієнко). Об'єктивними І. Лепешев вважає сім критеріїв функціонально-стильового розмежування ФО:

1) значущість внутрішньої форми фразеологізму, його здатність "створити певне враження";

2) етимологічний;

3) семантичний;

4) структурний;

5) евфонічний;

6) компонентний;

7) кількісний.

Кожен з цих критеріїв можна розкласти ще на складові. Так, під етимологічним критерієм укладач двотомного "Фразеологічного словника білоруської мови" розуміє генетичні особливості фразеологізму, його походження, первісну сферу вживання, шляхи проникнення в літературну мову й час виникнення [146,1: 8].

Розмовність абсолютної більшості фразеологізмів, яка звичайно ніяк не маркується (як самоочевидна), не є їх нейтральністю. Це яскраво виявляється і в усному, і в художньому використанні: "Мабуть, Череванівні на роду написано бути гетьманшею" (П. Куліш підкреслює тут невідворотність долі); "Здається, вола б з'їв... і черствий хліб здався смачним" (Панас Мирний гіперболічно подає стан персонажа); "Перед суворими очима світу Ми не опустим очі до землі" (Б. Олійник обігрує фразеологічно-зв'язане й вільне значення слова). Проте всі названі в контекстах ФО лексикографовані як розмовні.

Домінантною ознакою створення експресивності с тісно пов'язана з метафоричністю формально виражена або не виражена компаративність. Об'єктивним показником компаративності є сама можливість трансформації сполуки з формально не вираженим порівнянням (з однієї глини зліплений) у формально виражене (як з однієї глини зліплений). Сема порівняння може бути досить відчутною, лежати "на поверхні" чи бути дещо завуальованою, "вичленовуватися" внаслідок розумових операцій. Фразеологізми, отже, приносять естетичну насолоду: вони пробуджують діяльність уяви й викликають переживання в слухачів (О. Федоров).

Поєднання названих критеріїв і лежить в основі визначення ФО. Фразеологізми організовані за моделлю словосполучення (сполучення слів) або речення [300: 3]. Незважаючи на різнобій у поглядах па природу фразеологізмів, можна констатувати, що простежується тенденція: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) розуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: константні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично-конкретні.

Фразеологізм, таким чином, — це надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua