Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

 

СОЦІОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Розділ 6


СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

6.9. Соціологія релігії

Соціологія релігії — одна із галузей соціології, об'єктом дослідження якої є різні релігійні феномени. Її виникнення і розвиток пов'язаний перш за все з іменами Е. Дюркгейма і М. Вебера. Від Дюркгейма йде традиція функціонального вивчення релігії як "колективного уявлення". Релігія за Дюркгеймом, є основним засобом інтеграції і згуртування суспільства, встановлення зв'язку між індивідом і соціумом. Традиція, що йде від М. Вебера, трактує релігію перш за все як мотив соціальної дії, виявляє її роль в процесі тих або інших соціальних змін. Зокрема, в праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) він з'ясовує роль протестантської "господарської етики" в ґенезі західноєвропейського капіталізму, а також зв'язок господарського життя суспільства і інтересів різних соціальних груп з релігійною свідомістю.

В сучасній соціології релігії можна виділити два рівня вивчення релігійних феноменів:

• теоретичний, який розглядає релігію як цілісну підсистему і виявляє її взаємодію з іншими соціальними структурами, визначає її соціальну природу, місце і роль в суспільстві, "соціальні функції" і її внутрішню структуру;

• емпіричний, на якому вивчається релігійність соціальних і демографічних груп, окремих особистостей, норми і цінності різноманітних релігійних спільностей, їх організацій, вплив приналежності до тієї чи іншої конфесії на життєві позиції і спосіб життя людей, процеси сакралізації і секуляризації та ін.

В межах теоретичної соціології релігії існує декілька течій, серед яких аж до 70-х років XX ст. панувала функціональна школа (Т. О. Діа, Л. Шнайдер, М. Йінгер та ін.). В кінці 60-х на початку 70-х років більш помітні позиції в соціології релігії стали займати представники феноменологічного напрямку (П. Бергер, Т. Лукман).

За часів існування СРСР ця галузь соціології вітчизняними соціологами майже не досліджувалася, якщо не рахувати деякі дослідження наукових атеїстів з історії релігії та емпіричні соціологічні дослідження, які мали підтвердити марксистсько-ленінську ідею про об'єктивну необхідність так званої соціальної атеїзації радянського народу. Лише з початку 90-х років українські соціологи посилюють увагу до проблем соціології релігії. Проте, релігія є об'єктом дослідження цілого ряду суспільних наук (соціальної філософії, історії, релігієзнавства, культурології, естетики, мистецтвознавства і т. д.). Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства в найрізноманітніших його соціальних проявах і па різних рівнях, тобто як соціальний інститут.

Предметом соціологічного аналізу, який здійснює соціологія релігії як галузева соціологічна дисципліна, може бути як релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву, церковно-громадські рухи, конфесійно-орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя і т. д.

З соціологічної точки зору під релігією розуміють систему вірувань і ритуалів, на основі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним. Можна виділити п'ять основних елементів, які допомагають зрозуміти чи є релігією система вірувань:

• наявність групи віруючих (соціологів цікавить релігійні групи і те, чим вони відрізняються від інших груп суспільства, а не особистісні почуття віруючого);

• інтерес до явищ, які вважаються священними і надприродними;

• віросповідання або специфічна система вірувань і ритуали, або зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил;

• уявлення про "праведний" спосіб життя (наприклад, десять християнських заповідей);

• ритуали, або зразки поведінки стосовно священних і надприродних сил.

Соціологи релігії виробили декілька способів класифікації релігій:

• перший систематизує релігії за назвами, які дали їх представники (католики, православні, протестанти, іудаїсти, синтоїсти, індуїсти і т. д.);

• другий спосіб (його називають системою Беллаха) орієнтується на ступінь примітивності або складності певного типу релігії. Беллах виділив п'ять таких категорій релігії: примітивну, архаїчну, історичну, ранньомодерну і модерну;

• третя система, запропонована Вебером, акцентує увагу на характер вірування про спасіння душі - чи треба обрати пасивний (містицизм) чи активний (аскетизм) спосіб спасіння душі в цьому або іншому світі.

Суттєвими компонентами релігії як соціального інституту є релігійні організації, для яких характерна ієрархічність соціальних статусів, що займають її члени. Так, в православній церкві клір поділяється на нижче, що не мають сана ("церковнослужителі"), і вище, що має сан ("священнослужителі"), духовенство. Для вищого духовенства встановлені три ступеня священства: диякони, священики, архієреї.

До релігійних організацій відносять церкву, деномінацію і секту. Церква тісно пов'язана з суспільством і діє в нутрі нього. В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-католицька, римо-католицька, православна (з трьома її гілками: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського патріархату і УАПЦ) церкви. Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до іншодумців, додержання суворої дисципліни і виконання всіх наказів секти і ритуалів. Деномінація — проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму якнайбільш адекватних потребам людей в сучасному складно структурованому суспільстві. Якщо церква вимагає безумовної відданості від своїх прихильників, то сучасні деномінації реалізують скоріше прагнення різних віровчень завоювати як найбільше прихильників, незалежно від "чистоти" їхньої віри. До протестантських деномінацій, які діють в Україні, відносяться: свідки Ієгови, баптисти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни та ін.

У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.

Релігійна свідомість — це сукупність вірувань, які встановлюють зв'язок між людиною, навколишньою природою і надприродними силами, які вважаються священними. Наприклад, християнство ставить людину над створеним світом, бо лише вона створена "за образом і подобою Божого". Будисти вірять, що душі людей можуть досягти досконалості шляхом безперервних перевтілень, тому в будистській системі світотворення жук не менш важливий, ніж людина.

Релігійна психологія — своєрідна спрямованість психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) віруючих людей, їх почуттів, очікувань, надій на надприродні об'єкти — Бога, Духа і т. п.

Низка морально-етичних правил — це уявлення про праведний спосіб життя. Більшість релігій приписують віруючим систему заповідей чи норм, що регулюють поведінку людей, наприклад, заповіти Мойсея у Вітхому Заповіті, шаріат в ісламі.

Релігійна діяльність — це реальна поведінка віруючих, в якій реалізується релігійна свідомість (молитва, богослужіння, відзначення релігійних свят, релігійна пропаганда і т. д.).

Релігія виконує ряд соціальних функцій:

• регулятивну. Будь-яка релігія регулює соціальну поведінку своїх прихильників за допомогою зведених моральних норм, заборон і приписів;

• світоглядну. Релігія організує систему світогляду людини, визначає її розуміння світу;

• компенсаторську. З. Фрейд (1856 — 1939 рр.) вважав, що релігія пов'язана з тим почуттям психологічної захищеності від життєвих негараздів, яке вона дає людям;

• інтегруюча полягає в здатності релігії об'єднати своїх прихильників на засадах спільних для них релігійних цінностей, об'єктів поклоніння, ритуалів, норм поведінки, інтегрувати їх в спільність.

Специфіка функціонування релігії проявляється у тих релігійних відносинах, які складаються в процесі релігійної діяльності людей у відповідності з їх релігійною свідомістю. Найважливішою характеристикою стану релігійних відносин у суспільстві є релігійність: Соціологи називають три фактори, які характеризують даний феномен:

• релігійна віра, відданість релігії, прийняття її віровчення;

• релігійна поведінка (відвідування богослужінь, участь у здійсненні обрядів тощо);

• приналежність до певної релігійної конфесії.

Деякі соціологи до цих факторів додають ще релігійний досвід, рівень релігійної інформованості (знання індивідом основних положень віровчення), ступінь впливу релігії на поведінку особистості і груп.

Під рівнем релігійності прийнято розуміти відсоткове відношення респондентів, яким притаманні ознаки релігійності, до всієї сукупності опитаних. Поняття "ступінь релігійності" віддзеркалює інтенсивність прояву основних ознак релігійності (міцна чи слабка віра у надприродне, в Бога, постійне чи епізодичне відвідування богослужінь і т. п.). Можливі випадки, коли дослідження зареєструють однаковий рівень релігійності на різних об'єктах, але різний ступінь її прояву, тобто глибини релігійної свідомості і релігійних переживань віруючих, інтенсивності додержання ними релігійних приписувань.

В понятті "характер релігійності" на перший план виходить якісна характеристика явища, в ньому інтегрується інформація про рівень і ступінь релігійності, але до неї додаються такі якісні характеристики, як конфесійна визначеність, особливості, обумовлені своєрідністю історичного періоду і національною специфікою, соціальним контекстом.

Найбільш загальною характеристикою релігійності досліджуваного об'єкта (від соціальної групи до суспільства в цілому), в якій в якості змінних задіяні всі три названі характеристики є поняттям "стан релігійності". Воно синтезує якісно-кількісну визначеність рівня, ступеня і характеру релігійності в їх єдності і сталому поєднанні протягом певного періоду часу, що фіксується на момент дослідження. Для характеристики релігійності важливо врахувати процеси, які відбуваються в масовій релігійній свідомості і релігійній психології, конфесійну структуру населення, спрямованість, характер та інтенсивність діяльності релігійних організацій, об'єднань віруючих, їх вплив на оточуюче соціальне середовище.

В соціологічній літературі дуже часто поняття "стан релігійності" і "релігійна ситуація" вживаються як синоніми. Однак між ними є і деякі відтінки. Поняття "релігійна ситуація" фіксує явище більш конкретне, більш локалізоване у часі і просторі, в його змісті дещо більше значення мас характеристика діяльності релігійних організацій і віруючих.

За часів комуністичного тоталітаризму релігія в Україні, як відомо, знаходилась в ситуації виживання, а нерідко гоніння і заборони (як, наприклад, стосовно греко-католиків). Штучний процес секуляризації вів до поступового витіснення релігії і церкви із громадського життя, до послаблення їх впливу на людей, на послаблення зв'язків з масами.

За роки незалежності релігійна ситуація в нашій країні докорінно змінилася. Відбувалась нормалізація державно-церковних відносин, усунені деформації недалекого минулого у вирішенні релігійного питання, прийнято ряд законодавчих актів, за якими релігійні організації одержали право юридичної особи, право володіння власністю, повну свободу пропаганди своїх віровчень. Держава повернула церкві значну частину вилучених у неї храмів, монастирів, церковне начиння. Стаття 35 Конституції України проголошує право кожного громадянина "на свободу світогляду і віросповідання.., свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпосередньо відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність".

Сучасна релігійна ситуація в Україні характеризується таким чином:

• всі без виключення релігійні конфесії відновлюють і широко використовують права на дійсне і істинне слідування свободі совісті;

• виріс громадський престиж релігії і церкви, серед населення різко зріс інтерес до релігійних вірувань, хоча цей інтерес для багатьох викликаний скоріше впливом моди, ніж проникненням в сутність релігійного вчення;

• активно відроджуються народні звичаї, традиції релігійних свят і ритуалів;

• небувалий розмах одержало видання релігійної літератури, висвітлення в засобах масової інформації діяльності різних конфесій;

• масовий інтерес до релігійної свідомості супроводжується широким розповсюдженням нетрадиційних релігій і форм вірувань, містики, оккультизму, усілякого роду марновірства;

• тенденція на досягнення більш глибшого співробітництва і взаєморозуміння між різними конфесіями і віровченнями, їх прагнення до екуменізму нерідко супроводжується міжрелігійними конфліктами, що викликані партикуляризмом. Має місце також внутріцерковний конфлікт.

Важливими напрямками досліджень соціології релігії є:

• виявлення в сучасній релігійній ситуації нових явищ ("нової релігійності", "квазірелігійної свідомості", деатеїзації, сакралізації тощо);

• вивчення впливу конфесійної приналежності віруючих на їх ціннісні орієнтації і соціальну поведінку;

• визначення взаємозв'язку релігійності населення, її еволюції із соціальними умовами і процесами, що відбуваються у суспільстві;

• вивчення шляхом організації конкретних емпіричних замірів громадської думки з питань релігії і атеїзму, поліконфесійності в Україні.

Ряд соціологічних теорій релігії і в минулому (О. Конт, К. Маркс, М. Вебер) і нині (Н. Смелзер, П. Бергер, Т. Лукман та ін.) при аналізі феномена секуляризації гранично драматизують постановку питання про майбутнє релігії, пов'язуючи його із баченням історії як неухильного руху шляхом від "сакрального до світського", "втрати сакрального". Н. Смелзер, наприклад, відмічає, що "в сучасному житті релігія втрачає свою роль і посилюється тенденція до секуляризації. Люди стають все більш байдужими до релігії". Але, йдучи за Е. Дюркгеймом, можна, мабуть, стверджувати, що релігія — це притаманний людині спосіб сприйняття суспільства, в ній міститься щось вічне, щось таке, що лежить в основі скороминаючих символів. Людина зустрічає трансцендентне і поклоняється йому. Релігійний досвід служить їй джерелом тієї енергії, яка розширює кордони її особистого досвіду і породжує в ній сили любові, самопожертвування і самовідданості.

Відповідаючи на запитання: "Якою ви бачите роль релігії в суспільстві майбутнього?", відомий мислитель академік Микола Амосов дав, на наш погляд, досить слушну відповідь: (див.: "День", 31 грудня 1998 р.):

"Сьогодні замкнути на релігію майбутнє якої-небудь країни чи всього людства дуже важко. Технічний прогрес і зростання рівня освіти е могутніми чинниками, які руйнують релігію. Не випадково релігійний фундаменталізм охоплює країни з досить низьким рівнем розвитку економіки й освіти. І хоча православна чи, скажімо, католицька держава виглядала б вельми пристойно, але вона просто нереальна. Однак точка дотику майбутнього й релігії є. У людини є біологічна потреба вірити. Бог, зафіксований в ідеях, книжках, так само реальний, як гени в нашому геномі. І суспільству, яке прагне зрілості, не варто відмовлятися від релігії, а тим паче боротися з нею. Адже головні світові релігії проповідують моральні, поведінкові цінності високого ґатунку. Регулююча функція цих цінностей особливо необхідна незрілому капіталістичному суспільству. От тому нам так важко тепер: відповідальність перед суспільством і колективом зруйнована, а відповідальність перед Богом ще не виникла, бо віри справжньої немає. За цих умов пропаганда беззастережного пріоритету особистості над суспільством і державою дуже небезпечна. Я розумію, що це реакція на гіпертрофований колективізм минулого. Та за відсутності сталої системи моральних цінностей, які ґрунтуються на Заповідях, нестримне прагнення до верховенства особистості може призвести до побудови дикого суспільства індивідуалів, конкуруючих у досягненні примітивних цілей влади та багатства".

Питання про майбутнє релігії — це й питання про її нові прояви, про її нові обличчя (згадаймо нову релігійну свідомість) в майбутньому суспільстві, про її вклад в пошуку відповіді на питання, що означає бути людиною.

 

Конфесійна карта Львівщини

На початок 1999 р. у львівській області діяло 38 релігійних конфесій, напрямів та рухів, які об'єднані в 2567 громадах. Найбільш представницькою в області і далі с Українська греко-католицька церква (УГКЦ), вірні якої мають 1424 громади. Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ-КП) представлена 359 громадами, Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) нараховує 352 громади, а Українська православна церква (УПЦ) - 59. Таким чином, роз'єднане православ'я на Львівщині всього мас 770 громад.

Досить солідні позиції в області посідає Римсько-католицька церква (РКЦ) в Україні, яка нараховує 118 громад. Церква християн віри євангельської (ХВЄ) має 63 громади, Львівське обласне об'єднання євангельських християн — баптистів (ЄХБ) — 56, а західна конференція адвентистів сьомого дня (АСД) в області має 16 громад. Релігійна організація Свідків Ієгови нараховує 87 зборів.

Далі йдуть нечисленні за кількістю громад релігійні конфесії та напрямки, а саме: 3 громади має церква Повного Євангелія "Джерело життя", по 2 — "Благодать" (незалежні ХВЄ), церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони) та іудсі і, нарешті, по одній — Вірменська апостольська церква (ВАЦ), Вірменська католицька церква (ВКЦ), Братство милосердя "Добрий самарянин", Всесвітня апостольська церква, ХВЄ в дусі апостолів, "Явлення Христа" ХВЄ, Братство "Нове життя", Гефсиманія, Христове спілкування, Більшої благодаті, Єпіфанія, Вільні дослідники Святого Письма, Братня лютеранська церква в Україні, Новоапостольська церква. Нова церква, мусульмани, буддисти, Міжнародне товариство Свідомості Крішни (МТСК), місія "Чайтані" та РУНвіра.

Таким чином, якщо порівнювати цифровані дані упродовж 1992 — 1998 років, то за цей період маємо значний кількісний приріст релігійних конфесій, напрямків та рухів. Адже станом на 1 січня 1992 року в області нараховувалося лише 9 релігійних конфесій.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua