Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

 

СОЦІОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Розділ 6


СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

6.8. Соціологія вільного часу

Соціологія вільного часу — галузь соціології, яка вивчає життєдіяльність, відносини й орієнтації людей у сфері вільного часу.

Інтерес до проблем вільного часу на Заході проявився в кінці XIX — на початку XX ст. Однією з перших у цій галузі була книга засновника технократичного напряму в соціології Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу" (1899 р.). Поштовхом до подальшого вивчення вільного часу став швидкий розвиток у 20-і роки конкретних емпіричних досліджень, насамперед у США. Вільний час тісно пов'язувався з індустріальною соціологією. Проте починаючи з початку XX ст. аж до 50-х років дослідженнями займались окремі напрями емпіричної соціології. Вільним часом цікавились не лише індустріальна соціологія, але й соціологія сім'ї, побуту, освіти, культури. Проблема вільного часу стає однією із значущих, з'являється перспективний напрям досліджень — "соціологія дозвілля". Значний внесок в її розвиток зробили Ж. Фрідман, Ж. Дюмазідьє, М. Канлан, Г. Віденський, Г. Клута, А. Заломек, Дж. Ландберг, В. Хавієрст, З. Станков, З. Скужинський та ін. Хвиля досліджень охопила майже всі країни. В 60-х роках було проведено міжнародне дослідження бюджетів часу міського населення 14 країн. У 1969 р. почав видаватися міжнародний журнал "Суспільство і дозвілля".

Хоча дослідження проблем вільного часу в колишньому СРСР започаткував ще в 20-х роках акад. С. Г. Струмілін, і вони активно проводилися на початку 30-х років, систематичними вони стали лише з кінця 50-х років і пов'язані перш за все з ім'ям відомого економіста Г. А. Пруденського. Під його керівництвом були проведені великі дослідження бюджетів часу в Новосибірську і Москві, а пізніше за тією ж методикою і в інших регіонах, у тому числі і в Україні. Зокрема, в 60-80-х роках спеціальні дослідження з проблем вільного часу проведені соціологами в Донецькій, Харківській, Миколаївській, Полтавській, Волинській областях, в містах Києві, Львові, Маріуполі, Керчі та ін. Розвиток соціологічних досліджень в Україні супроводжувався вдосконаленням соціологічної теорії, типології вільного часу, методики і техніки досліджень, про що свідчать публікації Л. А. Ази, М. А. Андреева, Г. В. Говорун, Є. І. Головахи, М. В. Захарченка, О. В. Ковтун, А. О. Кроника, А. Я. Лойя, В. М. Пічі, Л. В. Сохань, Н. О. Победи, А. Н. Стояна, З. І. Тимошенка та ін. Все ширше стали проводитися не бюджетні, анкетні методи дослідження, що дозволило виявити не лише реальну структуру вільного часу, але й суб'єктивні орієнтації, задоволеність вільним часом. Чимало зроблено у вивченні вільного часу як соціального феномена, його джерел і функцій.

Якщо в початковий період вивчалися головним чином економічні аспекти проблеми, то в останні 15-20 років помітно посилилась увага науковців до соціологічної проблематики вільного часу, робляться спроби дати загальне визначення вільного часу, як соціального феномена, його джерел і функцій.

Необхідність дослідження тенденцій і проблем розвитку вільного часу, підвищення культури його використання визначається такими факторами:

• самою логікою розвитку вільного часу, яка вимагає постійного теоретико-методологічного аналізу, оскільки освоєння вільного часу для кожної людини, кожного покоління є процесом постійного пошуку і винайдення раціональних форм та засобів його використання;

• невирішеними проблемами матеріально-технічного та організаційного забезпечення більш ефективного, раціональнішого використання вільного часу;

• загостренням суперечностей, що виникають у сфері вільного часу в результаті недооцінення особистості, людського фактора, технократичним підходом до самого вільного часу, які переважали в радянському суспільстві;

• зростаючими потребами демократизації, гуманізації, підвищення культури вільного часу, "дозвільної кваліфікації", вдосконалення механізму соціального регулювання і саморегулювання вільного часу;

• наявністю у певної частини громадян незадоволеності способами й умовами використання вільного часу;

• важливістю виявлення причин і масштабів прояву антикультури у сфері дозвілля, шляхів і засобів їх подолання;

• практичними завданнями щодо створення сучасної "індустрії дозвілля і розваг", прогнозування і моделювання раціональних бюджетів вільного часу, здійснення у межах соціальної політики на рівні як суспільства, так і регіонів та окремих трудових колективів диференціації в розподілі робочого і вільного часу, організації оптимальних режимів праці і відпочинку трудівників;

• постійним зростанням ролі фактора вільного часу в житті суспільства й окремої людини, що знаходить своє відбиття, з одного боку, в неухильному поступовому збільшенні його величини протягом XX ст., а з другого — у посиленні в останні два-три десятиліття його дефіциту або надлишку певної частини населення.

Соціологічний аналіз вільного часу, як соціального і духовно-морального феномена, дозволяє не дише теоретично поставити, але й практично вирішити питання, пов'язані з розробкою загальнонаціональних програм раціонального використання вільного часу, подолавши невиправдану в недалекому минулому ідеалізацію характеру його засвоєння людьми.

Основними поняттями, якими оперує соціологія вільного часу, є; "соціальний час", "позаробочий час", "вільний час", "час дозвілля", "час більш піднесеної діяльності", "культура вільного часу", "вільний час особи", "вільний час соціальної групи ", "вільний час суспільства ", "регулювання вільного часу " та ін.

Соціальний час є часом існування, функціонування і розвитку сукупності систем, часом зміни якісних станів суспільства та його підсистем, свого роду ресурс, яким володіє будь-який соціальний суб'єкт. Він виступає і як календарний час, і як цінність, і як функція тощо, тобто цілісним утворенням, знаменником безмежної кількості часових характеристик суспільних процесів. Соціальний час — це єдність обсягу діяльності людей та їх результатів у вигляді явищ, подій, процесів, предметів. При цьому соціальний час є часом, який пов'язаний із людською діяльністю, а Не просто "часом людської діяльності".

У своїй сутності соціальний час є об'єктивними відносинами доцільної діяльності людини. Взаємоперехід з однієї форми доцільної діяльності в іншу утворює структуру соціального часу. Робочий час і неробочий час, у тому числі і вільний час, — основні сфери життєдіяльності людини, об'єктивні міри її суспільного буття, які складають структуру соціального часу.

Робочий і позаробочий, у тому числі і вільний, час, що становлять структуру соціального часу, виражають всезагальний характер відносин необхідності і свободи. Кожний із вказаних компонентів структури соціального часу утворює відносно самостійну сферу життєдіяльності зі своїм особливим змістом, зі своєю специфікою, цілеспрямованою активністю.

Вільний час можна визначити як ту частину соціального, в тому числі і позаробочого, часу, яка вивільнена від невідкладних справ і є "часом свободи", простором вільної діяльності і вільного розвитку особистості. Сутність вільного часу полягає у вільній діяльності, яка означає, насамперед, наявність часового простору, вільного від необхідних, невідкладних справ, свідоме прагнення людини опанувати цей час, самостійно (з певною мірою розумності) вибрати варіант імовірної дії, вміння досягти поставленої мети і, безумовно, саму дію, що є об'єктивним змістом діяльності.

Сутність вільного часу становить усталена якість, яка зберігається у всіх змінах вільного часу; його ж зміст за обсягом ширше поняття, ніж сутність, він включає в себе не лише сутність вільного часу, але й усі інші зв'язки, притаманні даному феномену. Зміст вільного часу є більш плинним і змінним, ніж його сутність. Єдність і співвідношення сутності і змісту вільного часу полягає в тому, що вільна діяльність може бути справжнім виразом свободи, якщо вона спрямована на розвиток особистості, а остання можлива лише в умовах вільної діяльності.

Вільний час с таким же зайнятим часом, як, скажімо, і робочий. Але вільним ми називаємо його тому, що:

• цей час відносно вільний від трудових обов'язків;

• він належить самій людині, яка може за певних умов відносно вільно розпорядитися ним за своїм бажанням;

• він вільний від невідкладного задоволення людиною тих потреб, які пов'язані лише зі збереженням її життєдіяльності і працездатності;

• при його використанні людина має можливість змінювати величину конкретних затрат часу і черговість видів діяльності, порядок задоволення тих чи інших потреб;

• на відміну від вільного усю поза ним частину часу людини можна було б назвати "невільним часом". При цьому у невільний частині позаробочого часу можна виділити три групи затрат часу, одна з яких — час для задоволення фонологічних потреб, а дві інші — час, пов'язаний із роботою на виробництві чи підприємницькою діяльністю, і час на домашню працю та інші побутові потреби.

Позаробочий час

Вільний час:

Невільний час;

Час дозвільної діяльності

Час, пов'язаний з роботою на виробництві

Час більш піднесеної діяльності

Час на домашню працю та інші побутові потреби

Інші затрати вільного часу

Час на задоволення природних фізиологічних потреб

Схема. Класифікація затрат позаробочого часу працюючого

Більшій час соціальної групи характеризується загальною спрямованістю в його використанні, спільністю занять та інтересів. Величина вільного часу соціальної групи складається з індивідуальних затрат вільного часу. Доцільно розрізняти вільний час робітників, селян, службовців, інженерно-технічних працівників, студентів, учнів, а також інших категорій населення (домогосподарок, пенсіонерів тощо).

Особистий вільний час знаходиться в розпорядженні людини, однак він пов'язаний з вільним часом соціальної групи і напрями його освоєння залежать як від належності особи до даної соціальної групи, так і від рівня соціалізації, розвитку особистості, від її соціально-психологічних особливостей. Вільний час дає людині можливість не лише нагромаджувати нові знання й сили для включення у свідому діяльність, але й розвивати свої здібності в професійній праці.

За способом використання людьми свого вільного часу можна виділити цілий ряд типів, кожний з яких, звісно, у "чистому" виді не існує, оскільки вони взаємопересікаються, взаємодіють.

• Перший тип представляють люди, які прагнуть у вільний час максимально задовольнити свої духовні потреби.

• Другий тип характеризується пошуком у вільний час передусім розваг.

• Третій тип використання вільного часу представляють люди, які значну частину його віддають домашнім справам, сім'ї, дітям.

• До четвертого типу належать люди, які присвячують основну частину вільного часу спорту.

• П'ятий тип використання вільного часу репрезентує порівняно нечисленна група людей. Його представників можна назвати "суспільниками", бо увесь свій вільний час вони прагнуть віддати суспільній діяльності.

• Представники шостого типу присвячують вільний час насамперед набуттю матеріальних благ.

• Сьомий тип освоєння вільного часу об'єднує людей, діяльність яких має відкрито виражений антисоціальний характер. В структурі їх вільного часу панують явища антикультури (пияцтво, алкоголізм, наркоманія, злочинність).

• Восьмий тип — люди, які сприймають вільний час як час "втечі від життя". До них можна віднести тих, хто живе у примаренному світі, залучається до неформальної групи типу "хіппі", "панки", "біле братство" та ін., хто для "втечі від життя" застосовує такі засоби, як наркотики, секс, порнографія тощо. Аналіз цих типів при врахуванні пануючих ціннісних орієнтацій людини, їх спрямованість має важливе наукове значення при проведенні диференційованої роботи щодо організації і регулювання вільного часу різних груп населення. В цілому типологізацію можна розглядати як важливий метод соціологічного дослідження, в основі якого лежить виявлення подібності і відмінності соціальних суб'єктів за характером використання ними вільного часу.

Особливе місце в соціології вільного часу займає проблема класифікації (групування) видів діяльності у вільний час. Класифікація ця можлива перш за все на основі принципу залежності способів використання вільного часу від виробничої діяльності людини, неподібності завдань і функцій робочого й вільного часу, значущості і цінності тих або інших видів діяльності для життя людини і суспільства. Головне у визначенні ієрархії видів діяльності — не протиставлення їх один одному, адже всі вони є об'єктивно необхідними з точки зору вільного волевиявлення особи. Однак різні види діяльності у вільний час не рівноцінні і багато в чому не порівняльні.

Для вирішення питання про класифікацію занять у вільний час принципове значення має положення про те, що вільний час представляє собою дозвілля і "більш піднесену діяльність" — дві найважливіші частини вільного часу, близькі, але не рівнозначні одна одній. Дозвілля — це час занять, за Допомогою яких відбувається в основному відновлення фізичних, розумових та психічних сил людини, витрачених у сфері праці. До часу більш піднесеної діяльності слід віднести заняття, які найбільшою мірою сприяють розвиткові істотних сил особи, її вдосконаленню. Порівняно з дозвіллям час більш піднесеної діяльності — це переважно творення, прояв соціальної активності, підвищеного цілеустрімління, напруги духовних і фізичних сил, більшої ініціативи й енергії. Разом з тим заняття в години дозвілля і більш піднесеної діяльності — це єдиний процес розвитку особистості, їх межі рухомі, вони можуть взаємопроникати одне в одне.

Запропонована нами класифікація вільного часу охоплює лише найбільш поширені заняття, але в принципі вона може включати будь-яке число видів діяльності, з будь-яким ступенем їх дроблення й повноти.

Вільний час

Час дозвільної діяльності:

Час більш піднесеної діяльності:

Індивідуальне споживання культури

Публічно-видовищне споживання культури

Спілкування

Фізичні заняття

Розваги та ігри

Пасивний відпочинок

Інші види дозвільної діяльності

Навчання без відриву від виробництва Самоосвіта

Підвищення кваліфікації і перекваліфікація

Соціально-політична діяльність

Творча діяльність і любительські заняття

Участь у вихованні дітей

Спортивні заняття, туризм

Інші види більш піднесеної діяльності

 

Схема. Класифікація затрат вільного часу працюючого

Особливістю даної класифікації є те, що вона, об'єднуючи заняття на більш ширшій основі, дозволяє відбити усю багатоманітність проведення часу (їх соціологи налічують понад 500) у порівняно невеликій кількості основних типів, форм життєдіяльності.

Однією з найважливіших категорій соціології вільного часу є поняття "культура вільного часу". Культура вільного часу — це не що інше як проблема змісту вільного часу, спосіб і міра його якісного освоєння з точки зору реалізації й збагачення людських сутнісних сил. Основою культури вільного часу є свідома вільна творча діяльність, яка духовно і фізично розвиває особистість. Культура вільного часу передбачає:

• розвиненість його структури, яка визначається кількістю елементів і домінуючою роллю тих з них, які мають найбільш розвинений характер;

• оптимальне співвідношення елементів його структури;

• певну міру поєднання рекреаційної і розвиваючої функцій вільного часу, активних і пасивних форм споживання духовних цінностей, спілкування й творчої діяльності;

• певну послідовність і тривалість видів діяльності, їх періодичність, частоту, ритм, насиченість, інтенсивність певного проміжку часу людської діяльності;

• вміння економити час, вивільняти його від нераціональних затрат і досягати оптимального обсягу вільного часу; наявність "надлишкового" вільного часу, так само як і його "нестача", може негативно відбитися на його структурі і змісті.

Виходячи із соціологічних даних про витрати часу і ступінь впливу того або іншого заняття, виду діяльності на розвиток особистості людини, можна виділити три рівні культури використання вільного часу:

• високий, який характеризується значною питомою вагою суспільно-корисної творчої діяльності;

• середній, для якого характерне в основному споживання культури в поєднанні з її творенням;

• низький, у структурі якого поряд із споживанням культури мають місце елементи явної анти культури.

У відповідності з цим визначаються і три типи особи:

• конструктивний (діяльний) тип, для якого характерне пріоритетне ставлення до більш піднесеної діяльності;

• раціонально-споживацький тип, який обмежується в основному споживанням культури, а в питанні співвідношення дозвілля і більш піднесеної діяльності пріоритет віддає дозвіллю;

• деструктивний (руйнівний) тип, для якого притаманне утилітарне ставлення до дозвілля, наявність в останньому деструктивних елементів, явищ антикультури. У структурі вільного часу цього типу майже відсутні види більш піднесеної діяльності. І ще одне зауваження: у кожного з вказаних типів особи складається певний спосіб використання вільного часу протягом доби, тижня, місяця, року і всього життя, типове проведення вільного часу, яке характеризується певним набором, тривалістю видів діяльності і часу доби, в який вони здійснюються.

Особливе місце в соціології вільного часу займає аналіз суперечностей, що виникають у процесі його освоєння. Мають місце суперечності, які безпосередньо пов'язані з величиною, структурою, змістом і місцем проведення вільного часу. Щодо їх розв'язання, то, наприклад, суперечності між реальною величиною вільного часу і його суспільно необхідним обсягом можна розв'язати шляхом збільшення вільного часу за рахунок скорочення робочого часу (особливо жінок) і часу, який йде на задоволення побутових потреб, шляхом диференційованого зростання матеріального добробуту, оптимального регулювання відпусток тощо. Зростаючу суперечність між тенденцією до комерціалізації вільного часу й основним лейтмотивом останнього бути фактором розвитку особистості можна значно пом'якшити, якщо з боку держави вжити ряд ефективних заходів щодо гуманізації і демократизації вільного часу.

Суперечності у сфері вільного часу мають як об'єктивні, так і суб'єктивні основи. Функціонування деяких з них є результатом неузгодженості орієнтаційно-діяльного і матеріально-організаційного компонентів структури вільного часу. Цього можна уникнути шляхом більш повного творчого використання можливостей комплексного розвитку соціально-культурного життя України. Несвоєчасне ж розв'язання цих суперечностей призводить у кінцевому підсумку до перетворення їх в антагонізм, виникнення соціальної напруги, кризових ситуацій. Пізнання суперечностей у сфері вільного часу, засобів і шляхів їх подолання ми розглядаємо як спосіб вияву механізму перетворення життєдіяльності людей у позаробочий час.

У соціології вільного часу актуалізується питання регулювання й організації вільного часу. Регулювання останнього мас об'єктивний характер, є складовою частиною організації життя суспільства і людини. Але якщо завдання регулювання й організації робочого часу порівняно широко розглядається в науковій літературі, то проблеми регулювання та організації вільного часу порівняно нові.

Регулювання вільного часу можна визначити як процес цілеспрямованого впливу на нього з метою розширення меж, створення умов для вдосконалення його структури і змісту відповідно до постійно зростаючих виробничо-технічних і соціальних вимог, які ставляться до людини. Регулювання вільного часу повинно бути обґрунтованим; воно має враховувати наявні ресурси і реальні можливості, ґрунтуватися на таких принципах: диференційованість, послідовність, спадкоємність і безперервність регулювання, скоординованість, всебічність, планомірність та ін.

У найзагальнішому виді процес регулювання вільного часу починається з визначення завдань і завершується досягненням передбачуваного результату. Цьому циклу притаманні: вироблення цілі; складання програм дій; безпосереднє здійснення наміченого; контроль за виконанням; корегування програми дій згідно з обстановкою, що міняється. При цьому слід розрізняти вільний час, який регулюється суспільством (соціальними інститутами) і особистістю (саморегулювання). Методологічною основою такого поділу є два взаємопов'язані критерії: форма організації вільного часу і характер самої діяльності у вільний час.

Суспільне регулювання і саморегулювання розглядаються нами як дві сторони впливу на вільний час, єдність яких утворює "механізм" взаємозв'язку суспільства й особи. Межі суспільного регулювання вільного часу визначаються діалектикою суспільної необхідності і можливостями становленням соціально значущих видів діяльності у вільний час. Суспільне регулювання використання вільного часу особи — це, головним чином, забезпечення об'єктивних умов для прояву активності людини, знаходження оптимальних форм впливу на нього, цілеспрямоване формування потреб, інтересів, ціннісних установок особи. Здійснення суспільного регулювання вільного часу можливо через систему взаємодіючих певним чином соціально-економічних, правових, нормативно-ціннісних та ідейно-виховних засобів.

Важливо зазначити, що загальний напрям використання вільного часу задасться соціальним середовищем, а якісний зміст його в кінцевому підсумку залежить від самої людини. Активність, яка проявляється особою у вільний час, може бути поділена на два види: перший (наприклад, навчання без відриву від виробництва, суспільно-політична діяльність, регулярні заняття в технічних, художніх колективах, гуртках, спортивних секціях) може бути підданий значному і безпосередньому впливу суспільства; другий (наприклад, самоосвіта, індивідуальна творчість, заняття фізкультурою, спілкування тощо) менше піддається безпосередньому суспільному впливові або ж не піддається зовсім.

У соціологічній літературі виділяються три рівні регулювання вільного часу:

1) адміністративний або авторитарний, тобто такий, який засновується на примусі, зовнішньому авторитеті, нав'язаний людині ззовні, навіть якщо бажання або інтереси людини суперечать тому, що від нього вимагають;

2) стимулюючий, при якому ззовні нав'язана людині діяльність (поведінка) поєднується з частковим використанням її інтересів, але коли діяльність (поведінка), яка вимагається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це свого роду "соціальний контроль", який використовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час;

3) мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи.

Всі ці рівні взаємопов'язані, вони рідко виступають у чистому виді. Співвідношення між ними залежить від конкретних умов, "ситуації регулювання". Природно, найбільш прийнятним є третій рівень регулювання.

Пріоритетне становище саморегулювання вільного часу в порівнянні з суспільним регулюванням обумовлене, насамперед, процесом демократизації і гуманізації способу життя людей, зростанням ролі вільного часу як ресурсу, умови розвитку особи. Людина розглядається нами не як якийсь епіцентр, навколо якого і довільно розташовується минуле, сучасне і майбутнє, а як суб'єкт свого життя та його організації, що передбачає регулювання, організацію вільного часу самою людиною.

Саморегулювання вільного часу слід розглядати як властивість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сформованої здібності до організації свого біографічного часу.

На саморегулювання вільного часу впливає ціла система факторів. Серед них: реальна поведінка людини, усвідомлення нею сенсу свого життя, соціальна активність особи, її потреби та інтереси, соціальні орієнтації, сприйняття вільного часу як цінності, життєві плани — цілі, почуття відповідальності, рівень загальної культури, стан здоров'я, адекватне визначення (оцінка) особою своїх можливостей та ін.

Саморегулювання вільного часу може набирати оптимального або неоптимального характеру. Це залежить від здібностей особи несуперечливо поєднувати всі рівні регуляції дозвільної і більш піднесеної діяльності. Якщо ті чи інші види діяльності є життєво значущими, регуляція вільного часу не вимагає тих вольових зусиль, які необхідні при низькій значущості діяльності.

Назрілою є проблема самоменеджменту вільного часу — розробки певних прийомів та методів (технології) індивідуального освоєння вільного часу, його організації. В системі самоменеджменту вільного часу певне значення мас впровадження людиною планування використання свого вільного часу. Планування реального (хронологічного) часу своїх дій на майбутнє є стратегією активного перетворення вільного часу в умову свого розвитку, реалізації своїх життєвих цілей.

Ті або інші види людської діяльності можуть здійснюватися з різним ступенем інтенсивності. На основі параметрів активності особи, а також деяких її загальних характеристик можна виділити чотири типи саморегуляції вільного часу:

3) творчо-перетворюючий тип, коли людина пролонговано здійснює регуляцію свого вільного часу, пов'язуючи його з виконанням важливих життєвих планів;

3) споглядально-пролонгований тип, коли людина пасивно ставиться до свого вільного часу, у неї відсутнє чітке його регулювання;

3) функціонально-діючий тип, коли людина активно організовує свій вільний час лише в окремі періоди своєї життєдіяльності або лише в здійсненні окремих видів діяльності;

3) стихійно-буденний тип, коли людина знаходиться в полоні стихії часу, не спроможна організувати послідовність дозвільної і більш піднесеної діяльності, пасивна в регуляції свого вільного часу.

Перспективними напрямами подальших досліджень проблем регулювання вільного часу є прогнозування тенденцій його використання на ближче майбутнє, розробка механізму суспільного та індивідуального регулювання, альтернативних моделей раціональних бюджетів вільного часу для окремих професійних, статевовікових та інших демографічних груп населення.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua