Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

 

СОЦІОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Розділ 6


СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

6.3. Соціологія політики

Соціологія політики — галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами. Якщо наука про політику (політологія) досліджує політичне життя у всіх його багатоманітних проявах - від сутності влади, її природи і до конкретних форм її прояву і інституціоналізації, то соціологія політики - це наука про взаємодію — соціальних спільностей, політичних інститутів і громадян з приводу відносин влади і політичного впливу в суспільстві. Основне завдання соціології політики полягає в тому, щоб виявити, за яких соціальних умов формується той або інший політичний порядок і які соціальні підвалини його відтворення. В коло цих умов попадають:

• взаємодії соціальних спільностей;

• структура соціальних інститутів, типи і форми соціальних рухів;

• характер традицій, який забезпечує відтворення даного соціального і політичного порядку.

Проте соціологія політики взаємодіє не лише з політологією, але й з іншими теоретичними дисциплінами — політичною психологією, економічною теорією, теорією держави і права, теорією міжнародних відносин, а також з політичною географією, політичною біологією, які набули визнання останнім часом.

Сучасні уявлення про соціологію політики складались в процесі еволюції політичної думки, накопичення знань, вдосконалення методів політичної практики. Як спеціалізована галузь соціологія політики утверджується лише в 30- — 50-х pp. XX ст. Проте її предметна галузь і соціологічне бачення політики і влади були позначені ще давньогрецькими мислителями, перш за все Платоном і Аристотелем. Останній зробив особливо помітний внесок у створення підвалин соціологічної теорії держави. В подальшому різні аспекти соціологічного розуміння політики і держави розроблялись такими визначними теоретиками Нового часу, як Н. Макіавеллі, Ж. Бодеп, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Г. Гегель та ін. У формуванні соціології політики велику роль відіграли соціологічні праці М. Вебера, В. Парето, Г. Моска, М. Дюверже, Г. Лассуела, С. Ліпсета, А. Бентлі, Ч. Мерріам та ін. Вагомою є роль у становленні вітчизняної соціології політики таких українських науковців, як В. Липинського, І. Франка, С. Дністрянського, М. Драгоманова, М. Грушевського, В. Бабкіна, Ю. Шемшученка, В. Андрущенка, В. Антопенка, В. Білоуса, І. Дзюбка, В. Пазенка, В. Буцевицького, Л. Тупчієнка, М. Поліщука, Б. Кухні та ін. При цьому становлення соціології політики як на Заході, так і в Україні відбувалось у тісному зв'язку з розвитком загальної соціології і у взаємовпливі з політичною наукою і сьогодні знаходяться у відношенні компліментарності.

Загальнотеоретична частина соціології політики визначає у найзагальніших поняттях соціальні основи і соціальні дії (сили, мету, наслідки) влади, яка встановилася у суспільстві. Отже, тут вступають у силу закони і гіпотези, які пояснюють генетичні і функціональні залежності між політичними та неполітичними суспільними явищами. Ця частина соціології політики є саме політичною соціологією, яка розуміється як загально-соціологічна теорія політики. Вона знаходить застосування у спеціальних розділах соціології політики, які займаються описом і аналізом окремих галузей політичного життя.

До спеціалізованих розділів соціології політики належать:

• соціологія політичних партій, громадських об'єднань і рухів;

• соціологія держави та її окремих інститутів (наприклад, представницьких органів, армії та ін.);

• соціологія політичної культури, в тому числі громадської думки і політичної ідеології;

• соціологія політичної поведінки;

• соціологія електорату;

• соціологія влади;

• соціологія міжнародних політичних відносин та ін.

Кожний з цих розділів можна було б трактувати як самостійну галузь, наприклад, як соціологію сім'ї, села, вільного часу тощо. Існують дослідження, присвячені соціології партії або армії, та наукові заклади, які спеціалізуються в даних галузях. Це водночас не змінює становища речей, якщо йдеться про статус таких дисциплін у межах соціології політики. Вони є частиною цілого, яке об'єднує загально-соціологічну теорію політики й окремі соціологічні піддисципліни, що аналізують політичні відносини.

Предметом вивчення соціології політики є такі питання:

• яким чином взаємодія соціальних спільностей відбивається на характері і способах функціонування політичних інститутів;

• в якій мірі політичне нормування впливає на усталеність структури;

• як характер процесів інституціоналізації спільності змінює її політичний статус в суспільстві;

• якою є соціальна база того чи іншого політичного порядку;

• якими мають бути соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого та ін.

Важливим аспектом соціології політики є дослідження соціального механізму влади та її впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Саме вивчення механізму перетворення соціального у політичне, зокрема, формування із соціальної спільності механізму суб'єкта, відрізняє соціологію політики від інших політичних дисциплін.

Основними поняттями соціології політики є: "політика", "політична влада", "політичний суб'єкт", "політичне життя", "політична культура", "політична свідомість", "політичні відносини", "політична діяльність", "політична система", "держава", "політична партія", "політичний процес", "політична соціалізація", "політичні рухи" та ін.

Політика є особливим видом діяльності, який пов'язаний із одержанням і здійсненням влади, насамперед, державної. Незважаючи на численність підходів до визначення суті політики, їх можна, узагальнюючи, звести до двох основних. Це, по-перше, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільностей, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. По-друге, це спосіб бачити у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягнення визначеної мети. Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною. Більше того, сформувати повну, цілісну уяву про політику можна лише враховуючи обидві.

Політика — специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Проте політика — не тільки сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства, а й спосіб певної субординації даних інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для всього загалу. Йдеться про політичну владу. Боротьба за завоювання і здійснення влади — це основний зміст політики, а тому й основне питання, яким займаються науки, що вивчають її, в тому числі і соціологія політики.

Поняття влади взагалі, як і поняття політичної влади, трактується по-різному. У повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, про владу пророка над послідовниками його вчення, про владу над людиною сил природи, про владу держави над своїми громадянами тощо.

Незважаючи на те, що політична влада, спираючись на систему інститутів на чолі з державою, вимагає організаційних дій, політичні відносини можуть мати як інституційний, так і не інституційний характер.

Отже, говорячи про політику, ми так чи інакше повертаємося до неї як до людської діяльності, пов'язаної з відношенням до влади.

Завдання соціології політики полягає в конкретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їх політичних інтересів і відповідних політичних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних партій та рухів, поведінки і свідомості електорату.

Соціологія політики вивчає суть влади, її природу і прояв з погляду конкретної людини, організацій та об'єднань. Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особистості як суб'єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві — об'єкт політичних відносин.

Соціологи розглядають політику через призму аналізу соціальної структури і неформальних соціальних інститутів, громадської думки та поведінки, миру і стабільності, органів управління та їх апарату, політичних партій і рухів, профспілок, участі народних мас у виборах, діяльності керівників держави, політичної ідеології, взагалі держав та їх форм. Вони звертають увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, що відбуваються в суспільстві, бюрократизму та процедур прийняття рішень, усіх громадських організацій і рухів, неформальних об'єднань, різноманітних засобів залучення мас до політики, політичних лідерів різних рівнів, культур і традицій, систем і політичних режимів тощо.

Соціологи виділяють три вектори виміру простору політичної влади:

• перший вимір утворюється відносинами політичного суб'єкта і тієї соціальної спільності, інтереси якої він презентує - "вісь представництва ";

• другий вимір являє собою багатоманітні відносини політичного суб'єкта і соціальних інститутів суспільства, владної еліти - "інституційна вісь ";

• на третій вісі позначаються "технології" розв'язання політичним суб'єктом проблем, що постають перед суспільством — "вісь політичної діяльності".

Зміст політичного життя становить форму реалізації інтересів людей, верств, груп, класів, націй і тих, що їх представляють — партій та об'єднань. Якщо соціальні групи, класи враховують об'єктивний хід історичного процесу, то політичні відносини даної суспільно-політичної системи розвиваються без соціальних потрясінь. У противному разі виникає велика імовірність колізії та політичних конфліктів і конфронтації.

Поняття "політичний суб'єкт" може позначати як окрему людину (наприклад, виборця, учасника мітингу, члена політичної партії), так і соціальну спільноту (наприклад, фракція, яка бореться за незалежність), соціальний інститут (наприклад, армія, яка здійснює переворот у державі). Основними ознаками політичного суб'єкта є:

• здатність приймати політичні рішення;

• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх організацію;

• спроможність нести відповідальність за свої рішення.

Під політичною культурою розуміється сукупність зразків поведінки і діяльності, які забезпечують передачу накопиченого досвіду від покоління до покоління і тим самим сприяють сталості політичних відносин під впливом часу. Разом з тим політична культура виступає як нормативний механізм, який забезпечує регуляцію поведінки і діяльності.

Політична соціалізація — це залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють йому адаптуватися до політичного життя суспільства. Зазвичай соціалізація здійснюється на основі загальноприйнятих норм і зразків, які увійшли у сферу політичної культури. Політична соціалізація — це двосторонній процес. З одного боку, вплив соціально-політичного середовища на індивіда, а з іншого — формування політичної індивідуальності, яка передбачає вільний вибір і відповідальність за прийняті рішення з боку індивіда. Результатом політичної соціалізації є готовність індивіда до участі у політичній акції, тобто певний рівень соціальної мобілізації. Ця готовність проявляється, зокрема:

• на рівні знань, уявлень про основні принципи функціонування політичної системи;

• на рівні прихильності до фундаментальних принципів суспільства;

• на рівні політичних навичок, які дозволяють індивіду переходити від слів до справи.

Політичний процес можна визначити як перехід від однієї політичної події до іншої за певний проміжок часу. Під подією розуміється деяке порушення регулярності звичайного стану речей, наприклад, референдум 1 грудня 1991 р. виявився подією, яка значно прискорила поступ України до незалежності.

Існують три підходи до визначення політичного процесу (політики):

• функціонально-структурний аналіз (Т. Парсонс, Р. Мертон) сприймає політичний процес як результат сукупного функціонування як всієї політичної системи, так і окремих елементів. Функціональні процеси переводять політичну систему із одного стану в інший;

• теорія конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.) розглядає політичний процес перш за все як процес боротьби, суперництва і згоди стосовно матеріальних ресурсів і соціальних статусів у суспільстві. При цьому політичний процес розкривається з точки зору суб'єктів, які в ньому беруть участь;

• в межах поведінкової моделі (І. Мерріам, Г. Лассуел, Дж. Кетлін та ін.) політичні процеси інтерпретуються як поведінка і діяльність людей, які спрямовані на оволодіння і використання влади в особистих і суспільних інтересах. Основним показником політичних процесів тут виступає рівень включеності індивіда у політичні відносини.

Безумовно, що кожний із названих підходів має рівну цінність, свою мову опису і логіку аналізу політичних процесів.

Існують політичні процеси, які тривають протягом одного або декількох поколінь. Ці процеси носять історичний характер. Процеси, які розпочалися в Україні з початку 90-х рр. XX ст., за своїми масштабами і значенням — історичні, мають вивести нашу країну в XXI ст. на шлях правової держави і громадянського суспільства.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua