Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

 

СОЦІОЛОГІЯ ОСНОВНИХ СФЕР СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Загальноприйнятим в соціології є поділ громадянського суспільства на чотири основні сфери життя: економічну, соціальну, політичну і духовну. Залишаючи за собою соціальну сферу як основне поле соціологічного аналізу явищ і Процесів, що тут відбуваються, соціологія все ширше і глибше проникає в економіку, політику і культуру, досліджуючи взаємопов'язані процеси і явища, які мають соціологічне забарвлення, людську специфіку. Виходячи з цього, в даній частині спеціальні соціологічні теорії, а також ряд галузевих соціологічних теорій розглядаються автором схематично - за умовним віднесенням їх до тієї чи іншої сфери суспільного життя.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, ніж загально-соціологічні. Загальна мета їх досліджень полягає в тому, щоб на основі використання статистичних матеріалів, даних емпіричних досліджень та іншої інформації одержати вичерпне уявлення відносно вказаних сфер суспільного життя або ж їх окремих сторін, а також зробити науково обґрунтовані висновки на рахунок оптимального вирішення наявних проблем, в тому числі пов'язаних з підвищенням ефективності управління суспільними процесами.

Як правило, для осмислення суспільних явищ і процесів з більш широких позицій представники спеціальних і галузевих соціологічних теорій вважають можливим, а нерідко і необхідним, звернення до загально-соціологічних теорій. Проте і в цьому випадку головна увага приділяється тій сфері життя суспільства, в якій ці події відбуваються, перш за все аналізу механізми функціонування цієї сфери, процесів, що в ній відбуваються, а також розв'язанню специфічних соціальних проблем.

У відповідності з своєю природою спеціальні і галузеві соціологічні теорії органічно поєднують в собі теоретичні і емпіричні (тобто спрямовані на аналіз поточних практичних проблем) рівні дослідження. Ці теорії обґрунтовують способи безпосереднього практичного впливу людей на ті чи інші сторони їх життя, виробничої, соціальної, політичної, духовно-культурної діяльності, їх суспільного, сімейного і особистого побуту. Вони також обґрунтовують шляхи поліпшення діяльності різних соціальних інститутів та спільностей. Іншими словами, спеціальні і галузеві соціологічні теорії спрямовані на вирішення практичних проблем сьогодення і найближчого майбуття.

Кожна галузь соціології тією або іншою мірою розроблена зусиллями науковців різних країн. Завдання полягає в тому, щоб засвоїти все позитивне, що тут досягнуто, адаптувати соціологічні напрацювання вітчизняних соціологів до західної соціології і навпаки.

Подальший розвиток спеціальних і галузевих соціологічних теорій дає можливість предметного аналізу різних галузей суспільного життя, соціальних процесів, діяльності людей і функціонування соціальних інститутів. В підсумку можна одержати дані, які мають вагоме теоретичне і практичне значення.

СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

6.1. Економічна соціологія

Економічна соціологія — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає економічні процеси, економічні відносини, явища економічного життя суспільства, його різні сфери, соціальні інститути і спільності, соціально-економічні процеси у сфері економіки і господарства, взаємодію економічної і соціальної сфер, економічної і споживацької діяльності і поведінки індивідів і соціальних груп.

Потреба в появі такої інтегративної міждисциплінарної теорії викликана перш за все наявністю проблем, що не можна розв'язати лише з позицій однієї економічної чи соціологічної науки. Економічна соціологія виникла, зокрема, як результат:

• довготривалого тяжіння економістів до соціологічної проблематики, а соціологів - до економічної;

• розуміння науковцями — суспільствознавцями діалектичного зв'язку соціології й економіки, які не виключають, а доповнюють одна одну;

• зміни парадигми про економізацію суспільного життя на парадигму про соціологізацію економічного життя;

• прагнення економістів інтегрувати ідею "економічної" людини (споживача, працівника) з ідеями "психологічної" людини (діючою під впливом диспозиції, стимулів, мотивів) і "соціологічної" людини (виконує соціальні ролі у соціальній структурі суспільства);

• напрацювання спільних для соціологічної та економічної науки категорій, що віддзеркалюють взаємодію між економічною і соціальною сферами суспільного життя.

Пожвавлення уваги до соціальних аспектів в економічному житті суспільства характерно для представників неокласичної школи в економіці, неокейсіанства, трудової теорії вартості, концепції "граничної корисності", неокантіанства, феноменології та ін. Значно вплинули на зближення соціології і економіки праці соціологів Г. Тарда, Е. Дюркгейма, К. Маркса, В. Парето, М. Вебера. Так, Г. Тард (1843 — 1904 рр.), виступаючи проти "економізації" знання, дуже близько підійшов до економічної соціології як до науки про економічну поведінку та соціальну взаємодію, але в той же час не позбувся "соціологічного" монополізму в трактуванні економічних явиш, звівши врешті-решт усі економічні проблеми до відносного і соціологічного вимірювання прагнень і вірувань. Е. Дюркгейм в праці "Про розподіл суспільної праці" аналізує не лише економічні, але й соціальні наслідки поділу праці. Безпосередній зв'язок соціології і економіки прослідковується у працях К. Маркса (1818 — 1883 рр.), особливо в тих, де йдеться про економічну поведінку індивідів як один із типів соціальної взаємодії. Елементи інтеграції соціології і економіки знаходимо і в працях М. Вебера, який включив у глибинну сутність соціальних інтересів й економічні класи, а економічну поведінку представив як таку, що підпорядкована ціннісним уявленням і наповнена суб'єктивним змістом, є часткою культурного середовища, а тому залежить від традицій, цінностей, норм суспільства з його особливими релігійними, моральними, правовими звичаями.

Визнання економічної соціології у світовій науці відбулось лише в другій половині 50-х — на початку 60-х рр. XX ст., що стало можливим завдяки працям Т. Парсонса та Н. Смелзера "Економіка і суспільство. Наука про інтеграцію економічної і соціальної теорії" (1956 р.) і "Соціологія економічного життя" (1962 р.), в яких сформульовані такі методологічні висновки щодо інтеграції двох теорій:

1) економічна теорія — це частковий випадок теорії систем і теорії соціальної дії;

2) обмін між економічною підсистемою суспільства та іншими підсистемами - це обмін діями за принципом "внесок — результат";

3) за тим самим принципом взаємодіють і індивіди;

4) конкретний економічний процес завжди зумовлений неекономічними факторами;

5) економічна теорія — це гілка поведінкових наук.

Окремі аспекти сучасної західної економічної соціології розробляють Льюїс та Л. Гарбуа (проблеми вибору), Ф. Іріберн (споживча поведінка), Р. Гордий, П. Телок (вплив урядової політики на динаміку потреб), Б. Лемснішер (поведінка сімей), Г. Жинтис (виробнича поведінка). Згідно соціологічної парадигми американського соціолога Г. Бекера, якому належить перша праця з економічної соціології, всі види соціальної поведінки можна звести до трьох таких ознак: оптимізація поведінки, її ринковий характер, наявність стійких упереджень. За парадигмою, яку запропонували американські соціологи Вайт, Вудворт, Арджіріс, економічних або соціологічних змінних замало для розуміння механізмів функціонування соціально-економічної системи. Вони додають до них психологічні характеристики, мотиви особистісної поведінки, відмовившись від таких надособистісних категорій, як "товар", "вартість", "праця". В основі підходу американських соціологів М. Клеланда, Дж. Еткіна, Дж. Катопа покладено соціологію експектацій (очікувань), а центральною категорією виступає "досягнення" — як головний мотив підприємницької діяльності.

В порівнянні із Заходом в Україні економічна соціологія отримала визнання значно пізніше, лише наприкінці 80-х - початку 90-х рр. Певним поштовхом до досліджень в галузі економічної соціології для вітчизняних науковців слугували праці відомих російських соціологів Т. І. Заславської та Р. В. Ривкіної "Економічна поведінка та економічний розвиток" (1980 р.), "Економічна соціологія та перебудова" (1989 р.), "Соціологія економічного життя: нариси теорії" (1991 р.). Протягом останніх 10 років було видрукувано ряд праць українських соціологів (А. О. Ручки, М. О. Сакади, В. Є. Пилипенка, К. К. Грищенка, В. М. Ворони, Є. І. Суіменка, В. Д. Лагутіна), в яких розробляються різні проблеми економічної соціології. Помітним явищем стало видання першого в Україні навчального посібника "Економічна соціологія" (за ред. В. М. Ворони і В. Пилипенка, К., 1997). Системне дослідження в нашій країні питань соціології економічних відносин розпочалось зі створенням у 1993 р. в Інституті соціології HAH України відділу економічної соціології, відкриттям в ряді наукових центрах аспірантури із спеціальності "економічна соціологія" та з введенням в навчальні плани багатьох вищих навчальних закладів курсу економічної соціології.

Основними методологічними принципами аналізу економічних явищ на загально — соціологічному рівні є:

5) Тісний взаємозв'язок економічної і соціальної політики.

5) Врахування домінуючого впливу соціального механізму (по відношенню до господарського).

5) Розгляд закономірностей економічного розвитку з позицій інтересів діяльності і відносин соціальних верств і груп, які займають ієрархічне становище в системі виробництва і споживання.

5) Скерованість на конкретне становище, почуття добробуту різних категорій населення.

5) Врахування соціальних факторів, соціальних зв'язків і відносин на розвиток економіки і зворотного впливу економіки на динаміку соціальних процесів і соціальних відносин.

5) Комплексний підхід до людського фактору в розв'язанні соціально-економічних завдань.

5) Взаємопов'язане вивчення економічних і соціальних проблем з орієнтацією на їх взаємопов'язане практичне розв'язання.

Об'єктом економічної соціології є взаємодія двох основних сфер суспільного життя - економічної і соціальної, відповідно взаємодія економічних і соціальних процесів, а предметом вивчення — соціальні механізми регулювання економічних відносин.

Основними категоріями, якими оперує економічна соціологія, є: "економічні відносини ", "соціальні відносини ", "економічне життя ", "економічна сфера ", "соціальна сфера", "соціальний механізм регулювання економіки", "економічна діяльність", "економічна поведінка", "економічне мислення", "економічна свідомість", "економічна культура", "економічні інтереси", "соціальна політика", "сфера споживання", "споживча діяльність", "споживацька поведінка " та ін. Нижче подаємо визначення деяких з них.

Економічна соціологія — це перш за все соціологія економічних відносин. Економічні відносини вона визначає як різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення насамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних соціальних переваг і цілей. Виникають економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг на базі їхніх економічних інтересів. Як зазначає український соціолог В. І. Тарасенко, основними соціальними функціями економічних відносин є:

• забезпечення й обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві (вироблення, використання і повернення його в природу у вигляді різних опрацьованих елементів);

• відтворення й утвердження людини як носія суспільних відносин;

• майнове розшарування суспільства;

• організація і стабілізація спільного життя людей.

Суб'єктами — носіями економічних відносин, як і будь-яких інших видів соціальних відносин, є окрема людина або мала чи велика група людей. Вони ж є й об'єктами цих відносин. Тому економічні відносини існують як суб'єктно-об'єктивне співвідношення. Зміст економічних відносин становить відповідна економічна діяльність і економічна поведінка людей, що є проявом їхнього економічного життя.

Предметом особливої уваги економічної соціології є механізми взаємодії економіки і суспільства, природа і здатність цих механізмів врегулювати економічні відносини, економічне життя, економічні процеси. Існує декілька підходів до інтерпретації соціального механізму цього регулювання:

з позицій марксистської теорії конфлікту стержнем соціального механізму розвитку економіки є класова боротьба пролетаріату з буржуазією (руйнування, вибух);

з позицій культурологічного підходу М. Вебера основну регулюючу роль соціальних механізмів в розвитку економічного життя виконують політичні, етичні, релігійні інститути;

в межах соціологічного підходу Т. Веблена в якості регуляторів людських дій (споживацька поведінка) виступають інстинкти, нахили і звички, які безпосередньо обумовлені споживацьким способом життя.

Економічна соціологія виявляє такі основні риси соціальних механізмів:

• наявність системного характеру дії соціального механізму, що проявляється у зовнішніх функціональних зв'язках і внутрішніх зв'язках між елементами, які утворюють цей механізм;

• в соціальних механізмах містяться як ті елементи, що підлягають управлінню, легко трансформуються, так і ті елементи, які слабо або зовсім не підлягають управлінню (наприклад, демографічні процеси);

• суб'єктом соціальних механізмів виступають певні соціальні групи, від взаємодії яких залежать характер і активність функціонування цих механізмів;

• основною функцією, що виконується соціальними механізмами відносно суспільства, є регулювання соціальних процесів у відповідності із суспільними потребами;

• соціальні механізми базуються на історично сформованих структурах, які в соціології називають соціальними інститутами — сукупності соціальних норм і культурних зразків, що визначають сталі форми економічної поведінки;

• до складу соціального механізму відносяться як явища матеріальні, так і духовні, як такі, що відносяться до суспільного буття, так і такі, що належать до суспільної свідомості.

Під соціальним механізмом регулювання розвитку економіки розуміється стала структура типів економічної поведінки соціальних суб'єктів з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Економічна сфера являє собою цілісну підсистему суспільства, яка забезпечує виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів та послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Соціальна сфера — це доцільне оточення, середовище, в якому формуються соціальні відносини між сукупностями людей та індивідами, відносини рівності - нерівності, сфера підтриманні життя, задоволення різноманітних людських потреб, привласнення (оволодіння) матеріальних умов життя, відтворення індивіда як суб'єкта суспільних відносин. Складовим елементом соціальної сфери суспільства є сфера споживання, через яку споживачі вкладають свої заощадження за одержані товари і послуги і де відбувається задоволення потреб людей, соціальних груп.

Слід зазначити, що багато економічних процесів потрапляє в середину соціальної сфери (наприклад, зміна умов праці, системи оплати праці, особистого споживання). В той же час в межах економічної сфери відбувається багато процесів, які мають соціальний характер (наприклад, виробнича адаптація працівників, розподіл прибутків тощо).

Економічна свідомість — систематизовані знання, які базуються на науковому пізнанні і свідомому використанні соціально-економічних законів.

Економічне мислення — це погляди і уявлення, які породжені практичним досвідом людей, їхньою участю в економічній діяльності, тими зв'язками, в які вони вступають у повсякденному житті.

Якщо економічна свідомість має справу із пізнанням функціонування і розвитку соціально-економічних законів (закону конкуренції, закону поділу праці та ін.), то економічне мислення — із включеністю в соціально-економічну практику. Економічне мислення є формою прояву економічної свідомості в конкретній суспільній практиці. Можна стверджувати, що саме від рівня розвитку економічної свідомості і економічного мислення залежить успіх економічних реформ в нашій країні, перехід до ринкової економіки.

Економічні інтереси — об'єктивні спонукальні мотиви економічної поведінки (діяльності) людей, обумовлені їх місцем в економічній системі суспільства. У сфері соціальних відносин форми економічних інтересів набирають перш за все потреби, задоволення яких стає метою економічної діяльності, економічної поведінки людей. Саме економічні інтереси сприяють узгодженості у взаємодії різних соціальних груп і верств, обумовлюють економічні відносини між господарськими суб'єктами. Економічні інтереси характеризуються такими моментами:

• носіями їх є реальні суб'єкти, які вступають в певні відносини між собою;

• за своєю природою вони є об'єктивними, будучи віддзеркаленням ролі

відповідних суб'єктів в системі суспільного поділу праці;

• економічні відносини (і сутність економічних законів, що їх виражають), проявляючись в економічних інтересах, набувають характеру рушійних сил суспільного розвитку, є спонукальними мотивами господарської діяльності людей;

• щоб змінити економічні інтереси, потрібно поставити їх носії в умови, змінити їх роль в суспільному виробництві.

Економічна діяльність являє собою сукупність дій, актів людини, через які вона безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей.

Економічна поведінка — форма економічної діяльності, її зовнішня суб'єктивна сторона, окремий випадок соціальної поведінки взагалі (Н. Смелзер), система взаємопов'язаних вчинків і дій, що їх здійснюють люди в економічній сфері з метою задоволення своїх життєвих потреб. Економічна поведінка відзначається такими властивостями (за М. Вебером):

• вона відбувається лише в межах соціальної організації;

• призначення її — це підтримання упорядкованості;

• вона регулюється нормами (еталонами, стандартами, зразками) організації;

• переслідує певні цілі;

• економічна дія здійснюється "акторами", поведінка яких підпорядкована ціннісним уявленням, наповнена суб'єктивним змістом";

• економічна дія завжди раціональна, оскільки передбачає контроль дійових осіб над ресурсами заради досягнення кінцевого результату;

• головною метою економічної поведінки є матеріальний добробут, тому вона ґрунтується на урахуванні прибутку, корисності результатів.

Видами економічної поведінки у нас є доринкова і ринкова економічна поведінка людей. Доринкова економічна поведінка характеризується формулою "гарантований дохід ціною мінімум трудових витрат ", ринкова економічна поведінка характеризується формулою "максимум доходу ціною максимум трудових витрат". Такий тип економічної поведінки передбачає високий рівень економічної свідомості і активності людини, наявності в неї духу підприємництва, здатності конкурентної боротьби, професійно ризикувати і т. д.

Важливими категоріями, за допомогою яких економічна соціологія здійснює аналіз соціальної сфери, зокрема, її складового елемента — сфери споживання, є "споживча діяльність" і "споживацька поведінка". Перша мас метою власне споживання як процес задоволення потреб шляхом маніпулювання засобами задоволення, а друга передбачає підготовку до споживання і обслуговування його.

Американський соціолог Дж. Катон в книзі "Суспільство масового споживання" (1968 р.) запропонував таку схему моделі поведінки споживача:


Моделі поведінки споживача

де S - стимули (соціальна інформація, сприйнята досвідом індивіда); РЛ - попередній досвід чи система ролей, стосунків, очікувань, мотивів, звичок тощо, які сформувалися на момент дії; Е - економічний стан особистості (її зайнятість, рівень доходу, а також ціни на споживчі товари та послуги); МА - відображення у свідомості споживача всіх трьох факторів; R - реакція дії, поведінковий результат, що найчастіше набирає вигляду певної норми використання грошових ресурсів.

Отже, економічна соціологія, або соціологія економічних відносин, як специфічна галузь соціологічного знання характеризується своїм предметом і системою категорій, яка відбиває основні соціально-економічні закономірності та тенденції. Її особливість полягає в тому, що вона забезпечує цілісне вивчення економіки як складної системи, в якій функціонують соціальні суб'єкти економічної діяльності. Активність соціальних суб'єктів, від якої залежать результати економічного розвитку, обумовлена такими чинниками:

• станом і регулятивними можливостями їх економічної культури;

• місцем і роллю тих чи інших соціальних груп в структурі економічних зв'язків;

• динамікою їх переміщення і ієрархії цієї структури в залежності від принципів організації зв'язку і пластичності їх власних соціальних стереотипів;

• здібностями спеціальних соціальних механізмів регулювати економічні відносини.

Основними рисами сучасної економічної соціології (за Е. Гансовою) є:

• Наближення до феноменологічної школи соціології, яка є ознакою сучасного підходу до розуміння людської поведінки та вивчення її.

• Психо-соціологічна редукція економічної науки; перехід її на рівень поведінкових теорій; використання категорій, що дають змогу зрозуміти зміст, мотиви економічної поведінки;

• Урахування значення неекономічних факторів впливу на економічний поведінковий вибір.

• Отримання можливості передбачити реакцію груп населення на економічні інновації.

• Можливість впливу масової свідомості та масової поведінки на ринкові зрушення (попит, динаміку цін, споживчу ситуацію).

Основними завданнями економічної соціології є:

• відтворення цілісної картини функціонування економіки в системі соціального процесу;

• розробка економіко — соціологічної моделі певного стану розвитку суспільства.

• обґрунтування соціально-економічної стратегії і тактики з урахуванням інтересів різних соціальних груп;

• соціолого-економічне вивчення соціальної структури населення як суб'єкта економічної діяльності;

• системне дослідження соціальних регуляторів економіки, конкретних механізмів впливу на неї з боку соціальних відносин;

• розробка категоріального апарату економічної соціології, спільних понять двох наук;

• вивчення економічної і споживчої діяльності, економічної і споживацької поведінки індивідів, соціальних груп і спільностей, почуття їх добробуту;

• інтеграція економічної соціології і соціології праці, соціології промисловості, соціології організацій, соціології управління і перетворення останніх в складові економічної соціології;

• вивчення причин зародження і розвитку економічних криз, вивчення шляхів виходу із них, можливість попередження, тенденції економічного занепаду і розквіту суспільства.

Значення економічної соціології полягає в тому, що до традиційних об'єктів економіки (праці, речей, фінансів) додаються феномени позаринкової природи — сфери послуг і цінностей культури, почуття добробуту. Економічна соціологія має стати методологічною основою для посилення соціологізації економічного життя, надання виробництву "людського обличчя", а економічній політиці - більш гуманної спрямованості.

Нині вітчизняна економічна соціологія спрямовує свою увагу до ще не вивчених соціальних наслідків переходу до ринкових відносин, відточує свій методологічний і методичний інструментарій, необхідний для вивчення цих наслідків, про що свідчить, зокрема, видання Інститутом соціології HAH України першого навчального посібника "Економічна соціологія".


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua