Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ПЕРША.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Розділ 3.

ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

3.5. Феноменологія

Феноменологія як новий напрям теоретизування (на відміну від структурних функціоналістів і емпіриків) в соціології почала заявляти про себе в 60-і рр. XX ст. Головними моментами позиції соціологів — феноменологів є такі:

• негативне ставлення до методології як сукупності прийомів, призначених для виявлення незмінних властивостей соціальної реальності;

• відмова від спроб визначити природу соціальних об'єктів, що вивчаються;

• сугубо природниче ставлення до аналізу особистості і її діяльності;

• уява соціальної реальності як штучної за своєю природою, тобто утвореної самими діючими індивідами;

• наші уявлення про реально діючі об'єкти невіддільні від них самих;

• об'єкти, з якими має справу людина, тісно пов'язані з її уявленнями про ці об'єкти, які залежать від нагромадженого нею соціального досвіду.

Якщо у Т. Парсонса людина, як індивід, може проявити свою індивідуальність на рівні поведінкового організму, то феноменології намагались довести, що свою індивідуальність людина, як особистість, проявляє завжди, маючи власну інтерпретацію соціальної реальності згідно нею самою накопиченому досвіду соціальної взаємодії. Для Т. Парсонса людина залишається істотою унікальною за своєю біологічною природою, а для феноменологів унікальність особистості людини проявляється головним чином в її соціальній сутності.

З самого початку феноменології заявили, що прагнуть вивчати зміст, структуру і функції "повсякденного знання", з якого походять наукові знання, так само як і продукти художньої творчої уяви або релігійного життя.

Як різновид "розуміючої соціології" феноменологічна соціологія бере свій початок ще з М. Вебера. Він пов'язаний з Е. Гуссерльом, Ч. Кулі, Дж. Мідом та ін. Але засновником феноменологічної соціології як самостійного напрямку в соціології є австрійський, а згодом американський соціолог А. Шюц (1899 — 1959 рр.). В 50-х роках, аналізуючи структуру повсякденного мислення, Шюц розробив концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. Цей світ, за його точкою зору, існував до нашого народження і інтерпретувався нашими предками як соціальний світ. З цією інтерпретацією можна познайомитись лише завдяки вихованню і навчанню в сім'ї та школі. Сприйняття конкретних законів залежить від того, як людина інтерпретує, визначає для себе ті або інші події. Спосіб тлумачення ситуації, визначення того, що можливо, допустимо, а що абсолютно виключено, залежить від системи цінностей індивіда, яку він засвоїв в процесі соціалізації, від нагромадженого власного досвіду взаємодії з оточуючими людьми. Шюц підкреслював, що різниця ціннісних і смислових значень обумовлена специфікою соціалізації і залежить від приналежності індивіда до тієї чи іншої культури, соціальної верстви, професійної групи. Соціально нормовані "конструкції світу" дуже варіативні.

Можливість об'єктивного розуміння мотивів людських дій, тобто їх суб'єктивного смислу, стверджує Шюц, закладена в самій основі повсякденного життя, у "світі повсякденності". Саме це дозволяє вирішувати головне, на думку Шюца, завдання соціології — зрозуміти процес становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду індивідів. Але соціолог, створюючи теоретичну модель життєвого світу, повинен — дотримуватися таких правил (або, як їх називає Шюц, постулатів):

• постулат релевантності (представнитва). Модель соціального світу повинна враховувати лише ті моменти, які фіксують типові зв'язки і відносини предмета, що досліджується, залишаючи без уваги "надмірний" зміст, який не пов'язаний безпосередньо з досліджуваною проблемою;

• постулат адекватності. Соціологічна модель і знання, мотиви, плани дій, що в ній містяться, повинні бути вибудовані таким чином, щоб з точки зору здорового глузду вони також сприймались як "розумні і зрозумілі";

• постулат логічної послідовності. Поняття, якими оперує соціологічна наука, треба узгоджувати один з одним, і засновані на них висловлювання не повинні суперечити одне одному;

• постулат узгодженості. Соціолог не винаходить світ заново, він будує свою пояснювальну модель таким чином, щоб її можна було емпірично перевірити.

Керуючись основними принципами феноменологічного підходу, можна проаналізувати поведінку будь-якого суб'єкта дії (індивіда, групи, суспільства). Наприклад, у звичній ситуації, діючи в гостях, у друзів або близьких родичів, ми, як суб'єкти дії, достатньо легко орієнтуємося у взаємодії з ними і за їхньою реакцією переконуємося у правильності нашої оцінки даної ситуації і їх дій. Складніше правильно побудувати відносини з людьми, яких бачимо перший раз у своєму житті. Наприклад, у компанії з незнайомими людьми дуже важко визначити значимість для всіх ситуації, яка виникла тут. Нерідко практично майже неможливо збагнути мотиви поведінки партнерів, правильно спроектувати їх реакцію на наші дії.

В анонімній взаємодії найменше віддзеркалена унікальна індивідуальність індивідів, що описуються. А у випадку повної анонімності, вважав Шюц, люди могли б бути взаємозамінними. Але, як ніколи не вдається повністю проникнути в індивідуальність людини, яка постійно знаходиться в її унікальній біографічній ситуації, так ніколи не буває повної анонімності у взаємодії. Кожна людина у взаємодії з іншими людьми є незмінною, являючись унікальною за своєю біосоціальною природою.

Свій аналіз структури соціального світу феноменологічна соціологія не обмежує лише виділенням міжособистісних (партнерських) відносин між людьми із всієї сукупності. Взаємодія сучасників може носити і опосередкований характер. Знаходячись один з одним у спільноті, люди можуть бути просторово роз'єднані, і взаємодія між ними може носити досить анонімний характер. Розглядаючи структуру соціального світу, феноменологічна соціологія виокремлює також і відносини сучасників із попередниками, вчинки яких і їх наслідки інтерпретуються за допомогою недоступних безпосередньому досвіду фактів, а також відносини сучасників із спадкоємцями, коли можлива лише орієнтація в діях "в порожньому очікуванні". Притаманні повсякденній взаємодії ідеалізації дозволять подолати обмеженість індивідуального досвіду і формуватися стандартизованій структурі сприйняття соціальної дійсності всіма взаємодіючими один з одним індивідами. Ця дійсність, в свою чергу, є основною для формування понять, що вивчаються, які задовольняють потреби повсякденної практики.

За допомогою такого підходу до аналізу структури соціального світу соціологи — феноменологи уточнили зміст понять, якими оперували функціоналісти, досліджуючи соціальну структуру суспільства як соціальну систему: "соціальна дія", "соціальна функція", "соціальна роль" та ін. Аналіз властивостей буденного мислення і діяльності є, мабуть, найбільш значимими досягненнями феноменологічно зорієнтованих соціологів. Шюц, а пізніше П. Бергер і Т. Лукман у своїй спільній праці "Соціальне конструювання реальності" (1967 р.) показали і довели, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується у світі повсякденності. Повсякденність — одна із сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу, яка виникає на основі трудової діяльності.

Феноменологічна соціологія не лише суттєво урізноманітнила спектр наявних версій соціологічного теоретизування, але й зуміла чітко позначити принципово нетрадиційні дослідницькі підходи. Вона, по суті, вперше розглядає повсякденність як основу і необхідну передумову дослідження в соціальних науках і як тему, предмет цього дослідження.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua