Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ПЕРША.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Розділ 3.

ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

3.3. Конфліктологія

Проблеми соціальних конфліктів завжди привертали увагу соціологів різних напрямів і шкіл. В минулому особливо великий вклад в наукову розробку цієї проблематики внесли К. Маркс, Г. Спенсер, Л. Гумилович (1838 — 909 рр.), Г. Зіммель (1858-1918 рр.) та ін. Поряд із цим, в сучасній соціології в середині XX ст. формувався і особливий конфліктологічний напрям, представники якого, опираючись на соціально-філософську і соціологічну спадщину названих класиків, присвятили свої дослідження розробці власне теорії соціального конфлікту, яка склала основу їх соціологічних поглядів. Однією з причин надзвичайної уваги до розробки теорії конфлікту в цей час було помітне ігнорування проблем конфлікту з боку функціоналістів, які прагнули обґрунтувати унітарну концепцію суспільства та культури, яка підкреслювала соціальну інтеграцію та гармонізуючу дію загальних цінностей. Якщо функціоналісти і звертали увагу на конфлікт, то при цьому вони розглядали його швидше як паталогічний, а не нормальний стан здорового в цілому соціального організму.

Однобічність методологічних посилок функціонального підходу, особливо таких, як постулювання стабільності, усталеності, гармонії, порядку в суспільстві, універсального функціоналізму, функціональної невід'ємності всіх компонентів соціуму, — вступала в помітну суперечність з іншим концептуальним підходом до соціальної дійсності, ініційованим, зокрема, суспільною практикою 50 — 60-х рр. XX ст.

Основними аргументами, які конфліктологи висунули на рубежі "гарячих шестидесятих" проти тези Т. Парсонса про стабільність як атрибуту суспільства, були такі:

• розподілом засобів до життя займається група людей. Вона протистоїть всьому суспільству. Тому конфлікт є неминучим;

• політична влада захищає існуючий економічний порядок розподілу суспільного продукту. Вона теж протистоїть суспільству. Тому конфлікт між нею і народними масами об'єктивно обумовлений;

• в будь-якому суспільстві діє висхідний ланцюжок: гроші — влада — цінності — ритуал. Від першого до останнього компонента повсюди наявним є зштовхування інтересів протилежних соціальних груп. Отже, конфлікти породжуються всією системою суспільних відносин;

• в будь-якому суспільстві мас місце примус одних іншими, бо лише одні володіють засобами виробництва. Таким чином, соціальний конфлікт є продуктом економічних відносин.

Активним поборником нового підходу і критиком теорії структурно-функціонального аналізу, поглядів Парсонса вважається відомий американський соціолог Чарльз Міллс (1916 — 1962 рр.). У своїх працях "Владна еліта" (1953 р.) і "Соціологічна уява" (1959 р.) він довів, що порядок, стабільність, усталеність, гармонія досить необхідні пануючому класу, але соціальне життя завжди нестабільне, наповнене і безпорядками, і конфліктами. Міллс стверджував, що будь-який соціологічний аналіз має цінність лише в тому випадку, коли він торкається боротьби за владу:

1) між конфліктуючими класами;

2) між тими, хто управляє, і тими, ким управляють;

3) між вищими могутніми людьми і простою людиною.

Міллс закликав сучасних соціологів вивчати суспільство з усіма його суперечностями, конфліктами і гармонією, порядком і безгюрядком, прогресом і регресом. Ця методологічна установка становить основу сучасної соціологічної теорії конфлікту, альтернативу структурно-функціональному аналізу.

Дещо з інших позицій до розробки теорії конфлікту підійшов інший американський соціолог Льюїс Козер. Він прагнув "доповнити", "вдосконалити", "поглибити" теорію структурного функціоналізму, представники якого виносять нові факти за межі соціологічного аналізу. Тому його теорію конфлікту називають конфліктним функціоналізмом. Вона викладена в його працях "Функція соціального конфлікту" (1956 р.) і "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967 р.). Провідною є в цих працях ідея, що для соціології розв'язання кардинальної проблеми "суспільного порядку" і забезпечення "усталеності" існуючої соціальної системи не виключає а, навпаки, цілком допускає визнання соціальних зштовхувань, соціальних конфліктів, боротьби інтересів. Л. Козер критикує функціоналістів (перш за все Т. Парсонса) за те, що вони в соціальних колізіях бачать лише руйнівну силу, дисфункцію, занедуження соціального організму, патологію, що порушує нормальний стан соціальної рівноваги.

Наведемо у цьому зв'язку деякі протилежні погляди Л. Козера і Т. Парсонса:

Л. Козер (теорія конфлікту)

Т. Парсонс (теорія порядку)

В основі соціального шиття лежать:

інтереси

норми і цінності

Суспільне життя породжує:

протиріччя, ворожнечу

солідарність

Основа суспільного життя

структурний конфлікт

взаємодія, згода і співробітництво

Соціальне життя включає:

примус, який породжується соціальною напругою

обов'язки, необхідність соціального контролю

Соціальні системи прагнуть:

до змін

до усталеності

Л. Козер здійснив аналіз умов функціонування соціального організму, базуючись на постулатах, головними з яких є:

• в будь-якій соціальній системі, яка складається із різноманітно-пов'язаних частин, виявляються дисбаланс, напруга, конфлікти, інтереси;

• процеси, які відбуваються в складових частинах системи і між ними, за певних умов сприяють збереженню або зміні, зростанню або послабленню інтеграції і її адекватних якостей;

• багато процесів, які зазвичай вважаються руйнівними для системи (насилля, незгода, відхилення, конфлікти), за певних умов можна розглядати як засоби, що зміцнюють основи інтеграції системи та її пристосування до оточуючого середовища.

До позитивних функцій конфлікту, за Козером, відносяться:

• розрядка напруги між антагоністами і відновлення їх взаємовідносин;

• "комунікативно-інформаційна" і "зв'язуюча";

• творення і конструювання суспільного об'єднання;

• стимулювання і збудження соціальних змін.

Соціальний конфлікт, за образним висловленням Л. Козера, — це страхуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи й інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінились. Такий коректуючий механізм неможливий у жорстких, тоталітарних системах: придушуючи конфлікт, вони блокують специфічний попереджувальний сигнал і тим самим поглиблюють небезпеку соціальної катастрофи.

Всеохоплюючий характер створеної Л. Козером теорії проявляється в тому, що вона охоплює широке коло змінних явищ: 1) причини конфлікта; 2) гостроту конфлікта; 3) тривалість конфлікта; 4) функції конфлікта.

В схожому з Л. Козером руслі розвиває концепцію соціального конфлікту сучасний німецький соціолог, який працює в Англії, Р. Дарендорф (нар. 1929). У книзі "Вихід із утопії" (1967 р.) він доводить, що теорія конфлікту йде на зміну позитивізму і соціологам треба відвести місце в соціології для "конфліктної моделі суспільства". Р. Дарендорф запропонував конфліктну модель суспільства, яка включає чотири положення, певною мірою протилежні положенням функціоналістської моделі:

• кожне суспільство завжди знаходиться у стані змін;

• в кожному суспільстві завжди існують елементи незгоди, які ведуть до" загальних конфліктів;

• кожний елемент суспільства може сприяти його інтеграції і зміні;

• будь-яке суспільство базується на насиллі одних членів суспільства (або групи) над іншими, які завжди будуть боротися проти свого пригніченого становища.

Теорія соціального конфлікту, на думку Р. Дарендорфа, повинна відповісти на такі три питання: 1) яким чином в структурі суспільства з'являються групи, які знаходяться в стані конфлікта? 2) яких форм може набрати боротьба між цими групами? 3) якого роду конфлікт між цими групами впливає на зміну структури суспільства? Відповідь на ці питання дає сам Дарендорф у книгах "Соціальні класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1957 р.), "Нариси з теорії суспільства" (1968 р.). Він доводить, що групи з'являються серед тих, хто владу має і хоче її зберегти, і тих, хто їх хоче змінити. Конфлікт проявляється не відразу, а лише тоді, коли кожна із груп усвідомлює своє становище і починає вимагати зміни статус-кво.

За Дарендорфом, соціологія повинна займатися вивченням поведінки людей в точці перетину суспільства і окремої людини. При цьому суспільство трактується як будь-який вид соціального зв'язку, від найвужчого (контактна група) до найширшого (людство в цілому). Основу взаємодії в системі "індивід - суспільство" становлять норми, які задають певну поведінку. Поняття "соціальна роль" — дуже важливе поняття в соціології Дарендорфа, оскільки в ньому фокусується відразу декілька принципових моментів:

• окремій людині роль приписується, задасться, тобто по відношенню до неї роль має нормативно-примусовий характер;

• і на рівні індивіда, і на рівні суспільства існує ієрархія ролей;

• роль — це втілення певних відносин на поведінковому рівні.

Нерівність ролей, яка породжується соціальною нерівністю, веде до конфлікту. Способами розв'язання соціального конфлікта не може бути ні його ігнорування, ні придушення. Конфлікт можна не "розв'язати", але на нього можна впливати, його можна регулювати шляхом доказів, посередництва, компромісу, поступок, арбітражу і т. д.

Гострота конфлікту і оперативність його врегулювання залежать від типу соціальної структури, ступеню її відкритості. Найбільш адекватною формою суспільства є демократичне, відкрите високомобільне суспільство, в якому розгортання і протікання конфлікта гранично формалізовано.

В останні 10 — 15 років помітно посилився інтерес до концепції соціального конфлікту як в США, так і в Європі, в тому числі і в Україні, де в 90-х рр. за ініціативою професора М. І. Пірен проведено п'ять міжнародних наукових конференцій з проблем соціального конфлікту. Інтенсивно розвиваються нові підходи, які враховують багатомірність соціальних відносин і багаторівневість понять конфліктів. В наш час, по суті, відбувається інституціоналізація конфліктології — інтегративної науки, яка вивчає проблеми, пов'язані з теорією та практикою проблемних ситуацій (як на макрорівні, так і на мікрорівні), з'ясовує природу, динаміку та діагностику конфліктів, причини виникнення конфліктів, форми їх прояву, розв'язання, прогнозування.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua