Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України

ЧАСТИНА ПЕРША.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА

Розділ 3.

ОСНОВНІ ШКОЛИ І НАПРЯМИ СУЧАСНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Якщо у першій половині XX ст. домінуючий видом діяльності соціологів у багатьох країнах були прикладні соціологічні дослідження, то у 60 — 80-х рр. в Західній Європі і почасти в США все більше соціологів стало цікавитися розробкою проблем самої соціологічної теорії. пов'язаних з процесом інтеграції різних напрямів у соціології, які різнились один від одного специфічним підходом до аналізу об'єкта і предмета соціології, до розуміння метода соціології як науки.

У самому широкому значенні слова під школою в соціології розуміють групу соціологів, яка працює в межах виробленої нею самою дослідницьких традицій. В більш вужчому значенні школа в соціології — це дослідницька група із загальними традиціями і відповідною інституційною формою. Так, наприклад, у всьому світі відома Чіказька школа емпіричної соціології, яка сформувалась на базі першого у світі соціологічного факультету Чіказького університету і представляла собою специфічний підрозділ з досить швидко сформованими традиціями дослідницької діяльності і великим впливом на діяльність соціологів всієї країни, а згодом й усього світу.

Напрями об'єднують соціологів, які займаються розробкою ідентичної проблематики, або мають спільну світоглядну направленість. До них можна віднести, наприклад, функціоналізм, позитивізм, символічний інтеракціонізм, структуралізм, етнометодологію та ін. Всі вони виступають як парадигмальні альтернативи, і одночасно, є продуктом оперативної взаємодії (як між собою, так і з різними пограничними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплінами).

Спробуємо окреслити в загальних рисах деякі із найбільш впливових сучасних соціологічних шкіл і напрямів.

3.1. Емпірична соціологія

Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії — академічну і прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Історичні корені емпіричної соціології знаходимо у ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р. Вірхов, Дж. Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Вагнер та ін.). З 1920 по 1950 рік емпіричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.

Початок цьому процесу поклали представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін.). Займаючи домінуюче становище в американській соціології протягом 20 — 40-х рр., Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.

Основними відмінними рисами Чіказької школи були:

• органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями;

• висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми;

• широта теоретичної орієнтації;

• поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених.

Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціології була книга У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 — 1920 рр.). В ній викладені і апробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої — поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента:

• об'єктивні умови (соціальні норми і цінності);

• установки індивіда і групи;

• визначення ситуації діючою особою.

Головна увага в названій праці приділена аналізу відповідності останніх двох елементів. Якщо "визначення ситуації" не співпадає з груповими цінностями, то виникає соціальна дезінтеграція, яка породжує численні хвороби сучасного суспільства. Визначення ситуації на груповому рівні дає уявлення про норми, закони, цінності. Визначення ситуації індивідом, виходячи із його власних установок і нормативних (ціннісних) приписів групи, свідчить про його пристосованість до групи, про ступінь конформності індивіда. Виходячи з цього, Томас і Знанецький розробили таку типологію особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення:

• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);

• богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки);

• творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації).

Томас стверджував, що розвиток суспільного життя і культури визначається творчими особистостями, здатними до економічних, політичних і технологічних інновацій. В розвитку техніки соціологічного дослідження велику роль відіграло використання Томасом і Знанецьким особистих документів (біограм). їх праця знаменувала перехід американської, а потім і європейської соціології до емпіричних досліджень.

Одним із засновників Чіказької школи вважають автора "класичної" соціально-екологічної теорії Роберта Е. Парка. Соціальна еволюція, за Парком, проходить чотири стадії, і будь-який соціальний організм переживає чотири відповідних уклади: екологічний (просторова, фізична взаємодія), економічний, політичний і культурний. В міру просування до культурного укладу посилюються соціальні зв'язки (просторові, економічні, політичні і, накінець, моральні) і суспільство досягає оптимальної "змагальної кооперації" і "згоди"', в дію вступає формула "суспільство як взаємодія". Міграція, як колективна поведінка, утворює, за Парком, екологічний уклад суспільства. Економічний, політичний і культурний уклади в сукупності утворюють "організацію контролю" за допомогою економічних законів, прав, звичаїв, одним словом - "згоду". Основні положення соціально-економічної теорії викладені Р. Парком в підручнику "Вступ в науку про суспільство" (1921 р.), написаному ним у співавторстві з Е. Берджесом.

Використовуючи соціально-економічну теорію при вивченні локальних співтовариств в рамках міського агломерата, Е. Берджес на початку 20-х рр. висунув гіпотезу про існування "концентричних зон". Для визначення таких "зон" в емпіричному дослідженні ним був використаний метод картографування. Оскільки кожна "зона" належала певній соціальній групі, то, досліджуючи життєдіяльність окремих соціальних груп в місті Чікаго і їх взаємозв'язок між собою, Е. Берджес зумів виділити 75 таких "зон". При аналізі "концентричних зон" і локальних співтовариств здійснювалось інтерв'юрування респондентів, включення спостереження, залучались різні документи, була складена "Карта соціальних досліджень в м. Чікаго".

За результатами емпіричних досліджень, Е. Берджес дійшов висновку, що із зміною співвідношення сил між соціальними групами відбувається перерозподіл міської території. Утворення нових соціально-економічних спільностей викликало необхідність утвердження нових норм взаємовідносин між людьми.

Соціально-екологічна теорія Парка-Берджеса відіграла значну роль в дослідженнях Чіказької школи і вплинула на подальший розвиток як екологічного теоретизування, так і пов'язаної з ним емпіричної практики. Вплив Чіказької школи на розвиток емпіричної соціології відчувався протягом 30-40-х рр., після чого ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів.

Провідне становище Колумбійського університету в період 40 — 50-х рр. значною мірою визначалося розвитком в емпіричній соціології академічної гілки, представники якої прагнули віднайти і сформулювати універсальні, незалежні від місця і часу закономірності поведінки людей в соціальній організації. Суттєвою була і та обставина, що в, цьому університеті в 40-х рр. активно займався прикладними соціологічними дослідженнями Р. Мертон. Його діяльність на посаді співдиректора університетського Бюро прикладних досліджень багато в чому сприяла підвищенню авторитета емпіричної соціології, уособлюючи собою "єдність теорії і метода" в межах американської соціології.

Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв соратник Мертона Поль Лазарефельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовуються, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу надавав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціологічних дослідженнях. Як найбільш ефективний він виділяв метод шкалування, вважаючи основним завданням емпіричної соціології пошук все більш витонченої техніки розробки шкал і їх комбінування у все більш складні взаємозалежності. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів — панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р. в США, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного аналізу.

Завдяки Лазарсфельду в емпіричній соціології в 50-і рр. досить чітко оформилась тенденція до утворення математичної соціології, в межах якої розроблялись принципи виміру установки індивіда методами шкалування (Б. Грій), основні компоненти шкального аналізу (Л. Гуттман), стратегія побудови моделей в соціальних науках (Г. Саймон), теорія соціального моделювання (Г. Карлсона). Під впливом цих досліджень математична соціологія розвивається в Західній Європі, зокрема Р. Будоном — французьким соціологом, професором в Сорбоні і Женевському університеті, керівником Центра соціологічних досліджень Національного центра наукових досліджень. В галузі методології Р. Будоном розглядаються можливості і способи формалізації емпіричних даних, побудови статистично репрезентативних, математично точних моделей.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Вивчаючи в Вестерн Електрік Компані близько Чікаго (знамениті "Хоторнські експерименти") вплив різних факторів (умови і організація праці, заробітна плата, міжособистісні відносини і стиль керівництва) на підвищення продуктивності праці на промислових підприємствах, Мейо показав особливу роль людського і групового фактора. В основу своєї концепції Мейо заклав такі три моменти:

• погляд на людину як на соціальний організм, зорієнтований і включений в контекст групової поведінки;

• несумісність людської природи з конкретною ієрархією підпорядкованості в бюрократичній організації;

• керівники організації повинні орієнтуватися в більшій мірі на людей, ніж на виробництво продукції.

Такий підхід, за Мейо, забезпечує соціальну задоволеність людини своєю безпосередньою працею і в кінцевому рахунку — соціальну стабільність суспільства. Працями Мейо і його колег був закладений теоретичний фундамент сучасного менеджменте — нової галузі техніко — організаційних і соціальних аспектів управління виробництвом, яка одержала інтенсивний розвиток як в американській, так і в європейській емпіричній соціології.

Під впливом американської соціології (на прикладі структурно-функціональних підходів до соціальної реальності) в 60-70-і рр. активно формувалась німецька соціологічна школа з багатьма галузевими соціологіями. Одним із її засновників став Р. Кеніг, видавець "Кельнського журналу з соціології і соціальної психології" (з 1949 р.), словників з соціології і керівництв з емпіричних соціологічних досліджень. Його колега X. Шельський в 1966 р. організував у Білефельде університет з кафедрою соціології, який став нині найбільшим соціологічним центром у Німеччині. В 80 — 90-і рр. сферою особливого і постійного інтересу в німецькій емпіричній соціології стає розвиток соціології праці, а в її межах - індустріальної соціології (Ф. Адлер, Г. Бернард, Ф. Мюллер, Р. Штольберг та ін.).

Емпіричні соціологічні дослідження в Україні та в країнах СНД мають свою історію. Особливе місце займає в ній період 20-х рр., коли емпіричні дослідження були пов'язані з вирішенням завдань перебудови всього укладу мільйонів людей. Соціальні проблеми міста і села, робітників, селян та інтелігенції, праці й побуту розроблялись С. Струміліним, В. Ольшанським, Л. Паперним та ін. Деякі з цих досліджень слугували основою для організації і проведення в 60 — 70-х рр. порівняльних емпіричних соціологічних досліджень. Активно розроблялись також проблеми способу життя, соціальних цінностей, раціонального використання вільного часу та ін. Українські соціологи здобули певні результати у вдосконаленні методики і техніки емпіричних досліджень, в розвитку галузевих соціологічних теорій на основі емпіричних досліджень у сфері виробництва і освіти, науки і мистецтва, про що свідчить видання "Соціологічного довідника" (К., 1990) за ред. проф. В. І. Воловича.

З початку 90-х рр. українські соціологи зосередили свою увагу на вивченні соціологічних проблем, пов'язаних з трансформацією сучасного українського суспільства. Координуючими центрами загальнотеоретичних, прикладних та емпіричних досліджень стає Інститут соціології НАН України, Український Інститут соціальних досліджень, "Соціс — Qallup", соціологічний факультет Харківського і психолого-соціологічний факультет Київського університетів та інші соціологічні установи.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua