Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЛОЧИННИХ ГРУП

Соціально-психологічне розуміння організованої злочинності
З погляду соціальної психології злочинність - це насамперед явище, яке виникає в результаті деформації соціальних відносин, дисфункції соціальних інститутів та особистості. Кожному типу політичного режиму відповідає певний вид деформації соціальних відносин, інститутів і спільнот.

Для тоталітарного режиму, наприклад, характерна ізоляційна, суворо-нормативна деформація соціальних відносин («залізна завіса», глобальний контроль). Дисфункція соціальних інститутів виявляється, зокрема, в зобов'язанні силових структур вести політичний розшук.

Для перехідного періоду характерний хаос, який є максимально сприятливим середовищем для злочинності.
Упродовж тривалого часу у вітчизняній науковій літературі вживали тільки поняття «злочинність». При цьому між поняттями злочинності і загальнокримінальної злочинності можна було сміливо ставити знак рівності.

Після виникнення явищ, які не вкладаються у межі уявлень про злочинність (читай про загальнокримінальну злочинність), з'явилася необхідність в уточненні цього поняття, щоб воно відображало ознаки і класичної, і сучасної злочинності. Тоді в літературі з'явилося слово «мафія».

У нас проблему організованої злочинності на практиці було зведено до проблеми організованих злочинних груп. Однак злочинні групи, угруповання - це не мафія.
На думку багатьох експертів, мафія - це радше позначення методу певної частини злочинних організацій, який охоплює: а) використання насильства чи погрози насильством; б) структурованість, ієрархічну побудову групи, з метою злочинної організації - для незаконного виробництва товарів і послуг; в) забезпечення протекції з боку владних структур, необхідної для безперервного здійснення нелегальних операцій.

Можна говорити про існування політичної, наукової, театральної, шоу-мафії.
МАФІЯ - це корпоративність, узгодженість дій на користь групових інтересів. Це навіть кримінальна політика, стиль мислення тощо.

Залежно від функцій виокремлюють такі види організованої злочинності:
• організована злочинність політико-соціального характеру (основною метою злочинного співтовариства є не так пряма матеріальна вигода, як підтримка чи руйнування наявної соціально-політичної системи);

• організована злочинність групового характеру (основа існування цих організацій - специфічний престиж, який дає сама належність до організації);
• організована злочинність корисливого типу (мета - матеріальна вигода (грабіж, крадіжки, рекет, шахрайство та ін.));

• організована злочинність - злочинний синдикат, який можна назвати мафіозним.
Основна МЕТА організованої злочинності - перманентне одержання максимального прибутку через незаконне виробництво товарів і послуг з використанням насильства під прикриттям корумпованих владних структур.

Американські експерти виокремлюють кілька етапів розвитку організованої злочинності в країнах пострадянського простору.
Перший етап пов'язаний з існуванням «злодіїв у законі» (20-50-ті роки). їхню діяльність можна охарактеризувати як корисливу злочинність.

Другий етап охоплює 6о-8о-ті роки. У цей час з'являються перші злочинні синдикати.
Для сучасного періоду характерна синдикатна (мафіозна) злочинність.
У 8о-ті роки значна частина населення вступала до відносин патронажу й клієнтизму (від слова «клієнт») для одержання дефіцитних товарів і послуг. Розкрадання державної власності, підпільний бартер «чорного ринку», задоволення потреб за рахунок тіньової економіки стали нормою.

У 1990 р. в одному з документів IX конгресу ООН була підкреслено: «Організована злочинність створює пряму загрозу національній і міжнародній безпеці й стабільності та репрезентує собою фронтальну атаку на політичну й законодавчу влади, а також створює загрозу самій державності. Вона порушує нормальне функціонування соціальних й економічних інститутів і компрометує їх, таким чином вона ставить у становище жертви населення цілих країн».

В Україні склалися два принципово різні погляди на боротьбу з організованою злочинністю.
Відповідно до одного погляду, з нею можна боротися на основі карного й процесуального законодавства. Прихильники іншого вважають, що цього робити не можна, тому що організатори злочинних дій ухилятимуться від кримінальної відповідальності, оскільки самі вони безпосередньо не скоюють конкретних злочинів. Тому потрібний спеціальний закон про організовану злочинність.

Навіть більше, формується думка, що мафія максимально адаптована до ринку й виконує позитивну функцію в сучасному українському суспільстві, тому що є механізмом регуляції взаємин у злочинному світі.
Злочинні угруповання, які діють на території України, є чинником соціально-політичного й економічного життя країни.

Можна виокремити такі основні напрями діяльності злочинних угруповань:
• у сфері економіки - легалізація незаконних капіталів, активізація злочинної діяльності в кредитно-фінансовій системі, нецільове використання кредитів і бюджетних засобів, зростання кількості злочинів, пов'язаних з контрабандою матеріальних цінностей, продаж зброї, наркотиків, дорогоцінних металів;

• у сфері політики - політизація злочинних співтовариств (просування «своїх» депутатів у владні структури, формування груп тиску і лобіювання інтересів);
• у сфері міжнародних відносин - інтеграція пострадянських злочинних співтовариств у світову злочинність.

Злочинність не може бути без злочинів. Однак злочин - явище відносне. Воно не завжди співвідноситься з небезпечними діями. Все залежить від оцінки, юридичної норми, яка може бути стандартизована з погляду міжнародного права, а може бути ідеологізованою, деформованою, виражати інтереси вузької соціальної групи.

ЗЛОЧИН як юридичний факт - це дії, якими порушено закон і які визнано такими в судовому порядку.
Однак з погляду філософії, психології, етики злочин - це факт не лише юридичного, а й психологічного, морального порядку, для якого характерне почуття провини незалежно від того, чи цю подію юридично оцінено. Такий підхід до оцінки злочину для юристів неприйнятний: вони керуються презумпцією невинності. Провину можна встановити лише в судовому порядку. Проте роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара» дозволяє аналізувати злочин не лише в юридичному значенні.

ЗЛОЧИН (за окремими винятками) - це результат внутрішньоособистісного, міжособистісного, а інколи й соціально-політичного конфлікту. Можна сказати, що злочин - це конфліктний спосіб задоволення потреб, досягнення цілей.

Особливості конфлікту з позицій права узагальнює і вивчає юридична конфліктологія. Найбільш повно правовий аспект виражено в тих конфліктах, які виникають і розвиваються у зв'язку з об'єктивно наявними протиріччями між двома чи декількома правовими нормами, які стосуються того самого предмета. Під юридичним конфліктом варто визнати будь-який конфлікт, у якому суперечка так чи інакше пов'язана з правовими відносинами сторін і, отже, суб'єкт, або мотивація його поведінки, або об'єкт конфлікту має правові ознаки, а конфлікт спричинює юридичні наслідки.

Крім конфліктології, для пояснення злочинної поведінки використовують інші теорії - соціальної дезорганізації, аномії, субкультури насильства тощо.
З погляду соціальної дезорганізації пояснення схильності людей до злочинів і правопорушень треба шукати в ослабленні громад, соціального контролю, у занепаді міст, районів, а не в якомусь особливому складі людей, які там живуть.

Злочинність буває незначною в суспільстві, де розвинуті почуття людської солідарності й соціальної згуртованості. Коли єдність соціуму руйнується, а ізольованість його членів посилюється, злочинність зростає. Суспільство опиняється в стані аномії, тобто беззаконня, відсутності правових норм.

На думку Мертона, аномія - це катастрофа системи регулювання індивідуальних бажань, у результаті чого особистість починає хотіти більше, ніж вона може домогтися в межах цієї соціальної структури. Аномія - це цілковита розбіжність між задекларованими цивілізованими цілями і соціально структурованими шляхами їхнього досягнення.

Теорію субкультури насильства висунули Н. Вольфганг і Ф. Феракути у 1967 р. Вони вважають, що насильство можна осягнути, а знання і навички, зафіксовані в субкультурі, передають з покоління в покоління. Представники цієї субкультури ідентифікують себе з насильством, у них воно не викликає відчуття провини. Субкультура насильства формує особливі риси особистості.

Викладені соціологічні й соціально-психологічної теорії злочинності, власне кажучи, не стільки є теоріями злочинності як такої, скільки розкривають її природу, причини.
У науковій літературі практично не розрізняють поняття «механізм» і «причини» злочинності.

МЕХАНІЗМ ЗЛОЧИННОСТІ - це процес криміналізації особистості й спільнот. Здійсненню злочину, як правило, передує певний відрізок часу. Набувають злочинного досвіду в процесі асоціалізації, причому і добровільно, і примусово.

Структура асоціалізації містить певні інститути, а також спосіб передавання злочинного досвіду - криміногенне спілкування. Асоціалізація наявна і в умовах волі, і в місцях позбавлення волі.
Адекватному розумінню причин злочинності сприяє використання можливостей екологічного підходу, соціального психоаналізу, теорії соціальної деформації, теорії соціальної напруженості.

Традиційні кримінологічні підходи, які використовували в минулому для пояснення природи злочинності в Україні, виявилися нині малопридатними й працюють неефективно. Річ у тому, що ці підходи було призначено для аналізу загальнокримінальної, у кращому разі - професійної злочинності.

Кримінальна ситуація в Україні кардинально змінилася. Однак адекватний понятійний апарат, придатний для розуміння цього соціального явища, ще не створено.
Традиційні кримінологічні підходи, орієнтовані на розуміння індивідуальної чи групової кримінальної поведінки (іноді масової, якщо враховувати масові безладдя), не в змозі пояснити масштаби, характер, механізми та форми вияву сучасної злочинності, під контролем якої значною мірою опинилися державні інститути (влада, правоохоронні органи, армія і т. ін.), економіка і суспільство.

Використання старих теоретичних схем для аналізу сучасної злочинності приводить до поверхневих, нерідко примітивних висновків, які видозмінюють уявлення про дійсність.
Сьогодні найбільш прийнятним підходом для аналізу сучасної злочинності в Україні є соціологічний і соціально-психологічний погляд на природу цього соціального явища. У свою чергу, основою концептуальної моделі злочинності може стати теорія деформації соціальних відносин, інститутів, спільнот і особистості. Саме ця обставина дає змогу зрозуміти причини, механізми і масштаби криміналізації держави, економіки й суспільства.

Проаналізувавши наведені факти, можна зробити висновки про суттєві причини сучасної, насамперед організованої злочинності в Україні. На нашу думку, цими причинами є такі види деформацій:
1. Деформація інституту влади, яка виявляться у невиконанні державою своїх функцій щодо забезпечення законності. Відбувається це здебільшого в результаті зрощування владних і кримінальних структур. Як наслідок, виникають рівнобіжні структури: з одного боку - офіційна (видима) влада, з іншого - лідер головного угруповання в якому-небудь регіоні (невидима, але реальна влада). Паралелізм наявний не тільки у сфері поділу реальних владних повноважень, а й у сфері збору податків: з одного боку - «безсилля» податкової міліції та податкової інспекції щодо забезпечення стягування податків, з іншого - астрономічні суми, які утворюються за рахунок поборів з кожної ятки, магазина, міста, району і т. ін. за забезпечення так званої «безпеки».

Слід зазначити також, що влада не може ефективно боротися зі злочинністю через відсутність необхідної правової бази, і насамперед - закону про організовану злочинність. З цієї причини держава не контролює джерел доходів населення. Йдеться про практику заповнення Декларації про доходи, про відсутність контролю за діяльністю банків і т. ін.

2. Деформація соціальних відносин та інститутів, яка виникла в результаті помилок під час проведення реформ:
• соціальні наслідки (безробіття та ін.);
• спекулятивний характер капіталу, невиконання ним, зокрема фінансовим капіталом, соціально корисних функцій;

• перебіг і результати приватизації;
• зрощування кримінальних і комерційних структур.
3. Деформація правоохоронних органів, яка виявляється в незадовільному виконанні своїх функцій.

Пов'язано це з тим, що в низці випадків через недофінансування правоохоронні органи виявляються залежними від злочинного світу, переходячи на його утримання. Нерідко представники правоохоронних органів є «дахом» злочинного світу.

4. Деформація суспільства:
• ерозія культури, соціальних цінностей;
• правовий нігілізм;
• конфліктогенна стратифікація через значну різницю між матеріальним становищем різних соціальних прошарків;

• безробіття;
• втрата моральності, духовних цінностей, виникнення стереотипів, які виправдовують будь-які засоби для досягнення мети, зокрема аморальні й протиправні.
Ріст злочинності завжди пов'язаний із кризою у сфері моральності. Зв'язок тут зворотний: що нижча моральність, то вища злочинність. Про кризу моральності можна говорити тоді, коли зникає внутрішньоособистісний конфлікт під час ухвалення рішень про вибір засобів для досягнення мети. Криза моральності - це знецінення людського життя, праці, освіти. Людина перестає бути метою, вищою цінністю, а стає засобом. Праця не є джерелом чесних доходів, а освіта - фактором, який визначає статус. Усе це спричинює заміну нормальних цінностей цінностями злочинного світу, де життя - «копійка», працю не цінують, статус залежить не від рівня освіти й знання, а від дотримання злодійських законів.

Однак не можна об'єктивувати причини моральної кризи та посилатися на важке матеріальне становище і т. ін. Усе залежить від особистісного розвитку, самооцінки, локусу контролю, самоповаги особистості. На рівень злочинності впливають не самі по собі об'єктивні, наприклад економічні, причини, а також сприйняття, ставлення до них, тобто причини пізнавального аспекту.

У цьому контексті доцільно розглянути проблему соціальної напруженості.
Соціальна напруженість - це масовий адаптаційний синдром, який відображає ступінь фізіологічної, психофізіологічної та соціально-психологічної адаптації, а в багатьох випадках - дезадаптацію різних категорій населення до хронічної фрустрації, труднощів (зниження рівня життя й соціальних змін), що виявляється в різкому рості незадоволення, недовіри до влади, конфліктності в суспільстві, тривожності, злочинності, економічної і психічної депресії, погіршенні демографічної ситуації, компенсаторних реакцій (агресії, пошуку ворогів, надії на диво), стресогенності відносин та визначається станом економіки, ефективністю влади, впливом засобів масової інформації, опозиції й кримінальних структур.

Як правило, соціальна напруженість - атрибут системної кризи у сфері політики, економіки й суспільства, а також перехідного періоду від одного виду режиму до іншого, що супроводжується соціальними змінами.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua