Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

1. Загальні засади педагогіки

1.4. Система освіти в Україні

1.4.2 Характеристика основних типів закладів освіти

Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, наукові, науково-методичні, методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти.

Система освіти(гр. systema — утворення) — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують.

навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Згідно із Законом України «Про освіту» структура освіти в нашій державі має такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, самоосвіта громадян, аспірантура, докторантура.

Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла — садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім'єю зміцнюють фізичне та психічне здоров'я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом. Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння рідною мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі; формування пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відповідно до цієї програми воно є початковою ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Програма «Освіта» передбачає такі основні шляхи реформування дошкільного виховання:

— комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних умовах;

— встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;

— створення організаційно-методичної служби сім'ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відроджувати родинні традиції, сучасної культурно-побутової сфери;

— створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов для функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;

— розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;

— створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.

Загальна середня освіта.

Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальну середню освіту» загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — стариша школа з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

— загальноосвітня школа — інтернат (школа — інтернат) — загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти відносять:

— позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що дає профорієнтаційну, допрофесійну підготовку;— професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад, у якому здобувають професійно-технічну і повну загальну середню освіту.

Термін навчання для здобуття повної загальної середньої освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

1) ступеня — 4 роки;

2) ступеня — 5 років;

3) ступеня — 3 роки.

З 2003/2004 навчального року в практику середньої загальноосвітньої школи України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти в Україні. Концепція профільного навчання розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду організації профільного навчання у старшій загальноосвітній школі.

Потреба переходу до профільного навчання обумовлена вимогами вищих та професійно-технічних навчальних закладів.

Профільне навчання — форма диференційованого навчання, яка забезпечує глибоке засвоєння системи навчальних предметів певного напряму і достатній рівень оволодіння рештою навчальних дисциплін.

Воно передбачає врахування освітніх потреб, нахилів, здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення. Головною метою профільного навчання є забезпечення рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки; неперервної освіти упродовж життя; виховання особистості, здатної до саморегуляції, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Ця форма навчання спрямована на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток інтелектуальних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основними напрямами та профілями навчання учнів старшої школи є:

— соціально-гуманітарний напрям. До нього належать такі профілі: іноземних мов, історико-філологічний, історико-правознавчий, історико-географічний;

— природничо-математичний напрям. Включає профілі математики і комп'ютерної техніки, хіміко-біологічний, фізико-математичний, математико-економічний;

— фізкультурно-військовий напрям. Представлений фізкультурно-оздоровчим і військовим профілями;

— художньо-естетичний напрям. До нього належать профілі образотворчого мистецтва, художніх народних промислів, вокально-хоровий, вокально-інструментальний тощо;

— виробничо-технологічний напрям. Включає профілі: механізації, будівельний, електротехнічний, агротехнічний, косметико — перукарський.

Профільне навчання запроваджується з 10 класу. Підготовка до нього розпочинається у початковій школі. Полягає вона у виборі вчителями та батьками додаткових занять, спрямованих на інтелектуальний та фізичний розвиток дітей. На підготовчо-розвивальному етапі проводять дослідження психологічних можливостей учнів. У початковій школі домінує розвивальна спрямованість навчальних занять за рахунок спеціальних уроків, які сприяють оптимальному розвитку виявлених природних задатків учнів і підготовці їх до вибору в основній школі факультативних курсів.

На підготовчо-орієнтаційному етапі (основна школа) створюють умови для самостійного вибору учнями додаткових годин з метою більш глибокого вивчення предметів інваріантної частини навчального плану та факультативних курсів, які доповнюють або поглиблюють навчальні дисципліни інваріантної частини плану. На цій основі діти готуються до вибору навчального закладу старшої школи (ліцею, гімназії, реальної школи, професійно-технічного училища, навчального закладу І—II рівня акредитації).

Державна програма «Освіта» («Україна XXI століття») передбачає, що реформування загальної середньої освіти здійснюватиметься такими шляхами:

— визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти;

— переглядання змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання;

— реформування структури загальноосвітніх закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів;

— кооперування загальноосвітніх навчально-виховних закладів із вищими навчальними закладами;— розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності;

— створення мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічним терміном навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування;

— наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовки і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо;

— проведення науково-дослідної експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти;

— створення у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб;

— пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи;

— розширення можливостей здобути загальну середню освіту для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з денною, заочною, вечірньою формами навчання або екстернатом;

— розроблення науково обґрунтованих методик оцінювання якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема;

— державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня, політехнічна, трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах здійснюється в тісному зв'язку з життям, продуктивною працею тощо.

Позашкільна освіта.

Позашкільні освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовані на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів, потреб у професійному визначенні. Здійснюють її позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Останнім часом з'явилися позашкільні навчально-виховні заклади нового типу: навчально-дослідницькі та творчо-виробничі центри творчості, туризму, краєзнавства; школи мистецтва; спортивно-технічні школи; клуби заклади; театральні комплекси; соціально-педагогічні комплекси; кіноцентри; міжшкільні клуби тощо.

Відповідно до Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») реформування пози шкільного навчання і виховання охоплює такі напрями і проблеми:

— якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-виховних закладів, організації позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми й молоддю;

— оптимізація мережі комплексних і профільних по зашкільних навчально-виховних закладів незалежно від форм власності;

— залучення до навчально-виховної роботи в позашкільних навчально-виховних закладах, у творчих учнівських, молодіжних об'єднаннях за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях та установах висококваліфікованих працівників і талановитих народних умільців;

— створення системи підготовки та перепідготовки працівників позашкільних навчально-виховних закладів, організаторів позашкільної та позанавчальної роботи з дітьми та молоддю;

— науково-методичне забезпечення діяльності позашкільних навчально-виховних закладів;

— підвищення ролі суспільних інституцій, батьків, громадськості у розвитку позашкільного навчання і виховання, забезпечення його престижу та державної підтримки.

Система позашкільної роботи спрямована на всебічний розвиток інтересів, здібностей, ініціативи і самодіяльності дітей, на глибоке опанування науки, техніки, на підготовку школярів до життя, суспільно корисної діяльності.

Професійно-технічна освіта.

Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Здобувають професійно-технічну освіту в професійно-технічних училищах, професійно-художніх училищах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах — агрофірмах, училищах-заводах, вищих професійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Учні державних професійно-технічних закладів освіти, які є сиротами, залишилися без піклування батьків або потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Інших учнів цих закладів забезпечують безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюють кваліфікацію «кваліфікований робітник» з набуттям професії відповідного розряду (категорії).

Державна програма «Освіта» передбачає такі шляхи реформування професійної освіти:

— розроблення та впровадження науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних, регіональних потреб у працівниках сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;

— проведення атестації та акредитації професійних навчально-виховних закладів, спеціалізація та перепрофілювання наявних, відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, виробництва і сфери послуг;

— розроблення організаційно-педагогічних вимог до нових типів професійних навчально-виховних закладів;

— створення кваліфікаційних характеристик і професіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;

— розширення підготовки робітників з вадами фізичного та розумового розвитку;

— написання і видання навчальних планів, програм, нового покоління національних підручників, навчальних і методичних посібників, створення дидактичних матеріалів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціальностей та державних вимог щодо якості і обсягу професійної освіти;

— вдосконалення навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення органічної єдності навчання з продуктивною працею учні реальних умовах виробництва;

— здійснення дослідно-експериментальної роботи для впровадження педагогічних інновацій, нових методи виробничого навчання;

— створення на базі окремих професійних навчально-виховних закладів експериментальних майданчиків;

— демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу, створення умов для опанування учнями над бань національної та світової культури, виховання у них високих моральних і громадянських якостей;

— організація професійного навчання громадян України у передових країнах світу;

— створення матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка відповідала б наукові обґрунтованим потребам навчально-виховного і навчально-виробничого процесів та соціально-побутового забезпечення учнів і педагогічних працівників;

— створення системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення участі підприємств, організацій, установ у розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;

— вдосконалення систем управління професійною освітою на державному, регіональному та місцевому рівнях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.

Одним із найголовніших завдань реформування системи професійно-технічної освіти в Україні є забезпечення країни кваліфікованими робітниками, здатними працювати в умовах ринкової економіки й інтенсивного впровадження інформаційно-комп'ютерних технологій.

Вища освіта.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти.

Прийом до вищої школи відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей — незалежно від форми власності закладу освіти та джерел плати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачує держава.

До вищих навчальних закладів належать інститути, консерваторії, академії, університети та ін.

Вищі навчальні заклади готують фахівців за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, магістр.Крім фахівців цих освітньо-кваліфікаційних рівнів, вищі навчальні заклади готують та атестують наукові, науково-педагогічні кадри; займаються науково-дослідною роботою; спеціалізацією, підвищенням кваліфікації, перепідготовкою кадрів; культурно-освітньою, методичною, видавничою, фінансово-господарською, виробничо-комерційною діяльністю тощо.

У державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») намічено такі основні шляхи реформування вищої освіти:

— розроблення та впровадження науково обґрунтованої методики, яка допомагала б визначити перспективну потребу держави у фахівцях різного рівня кваліфікації;

— розроблення та впровадження аналітичних, статистичних, імітаційних, ситуаційних моделей прогнозування обсягів підготовки фахівців з урахуванням розвитку галузей господарства та особливостей регіонів України;

— поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти для підготовки фахівців різних спеціальностей з урахуванням запитів окремих регіонів;

— удосконалення системи комплектування контингенту студентів вищих навчальних закладів;

— визначення напрямів базової вищої освіти та відповідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;

— оптимізація мережі вищих навчальних закладів на основі наукового аналізу схеми їх розміщення;

— визначення місця і змісту університетської освіти, перетворення університетів на провідні національні освітні, наукові, культурні та методичні центри;

— створення навчально-наукових комплексів (університет, інститут, коледж, технікум, професійне училище тощо), міжнародних університетів у їх складі, регіональних і галузевих університетів;

— розширення обміну педагогічними працівниками з провідними зарубіжними навчальними закладами;

— використання вищих навчальних закладів інших країн для здобуття вищої освіти громадянами України;

— організація комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;

— забезпечення міжнародного визнання дипломів вищих навчальних закладів України;

— розроблення системи діагностики якості освіти т.1 системи тестів для визначення відповідності рівня освіти державним стандартам;

— акредитація вищих навчальних закладів усіх рівнів та форм власності.

Подальший розвиток і вдосконалення системи вищої освіти в Україні має забезпечити високу якість навчання і виховання студентської молоді, кращу теоретичну і практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, сприяти всебічному розвиткові їх духовних і фізичних сил, формуванню національної самосвідомості.

Післядипломна освіта.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Післядипломну освіту дають такі заклади:

— академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

— підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та ін.);

— професійно-технічні заклади освіти;

— відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за денною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Реформування післядипломної освіти згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття») здійснюється в таких напрямах:

— розроблення науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних та регіональних потреб у наукових та науково-педагогічних працівниках, суспільних і особистісних потреб у підвищенні кваліфікації та перепідготовці у закладах післядипломної освіти;

— проведення акредитації закладів післядипломної освіти, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, створення нових закладів післядипломної освіти при вищих навчальних закладах відповідно до інтересів громадян та потреб держави;

— розширення практики направлення на стажування аспірантів, спеціалістів України у провідні зарубіжні навчальні заклади для вдосконалення їхньої наукової тафахової підготовки, ефективного включення в міжнародні науково-технічні та культурно-освітні програми;

— оптимізація термінів та періодичності навчання в закладах післядипломної освіти, оновлення її змісту, підготовка і видання навчальних програм, підручників, методичних посібників;

— створення умов для відкриття в кожному вищому навчальному закладі аспірантури і докторантури з пріоритетних напрямів і спеціальностей, що визначають суспільний прогрес;

— використання можливостей навчальних закладів недержавної форми власності для перепідготовки спеціалістів у галузі бізнесу, маркетингу, менеджменту, соціології, психології тощо;

— створення умов для перекваліфікації працівників, що звільняються, військовослужбовців та незайнятого населення.

Наявність системи післядипломної освіти дає змогу оперативно реагувати на ті зміни, які відбуваються у суспільстві, підвищувати професійний рівень працівників різних галузей господарства, науковців, діячів культури.

Самоосвіта громадян.

Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, окремі громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми тощо.

Аспірантура.

Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки навчання) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки навчання). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального закладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити.

Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура.

Це найвищий щабель у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід'ємна ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових установах. До докторантури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступінь кандидата наук і досягли значних успіхів у обраній галузі. Терм і підготовки в докторантурі — три роки. Він зараховується до стажу науково-педагогічної роботи. Докторам там виплачують державну стипендію. Для надання допомоги докторантам у проведенні дисертаційних досліджень за місцем їхньої підготовки призначають наукових консультантів.

Подальший розвиток і вдосконалення системи освіті, в Україні мають забезпечити високу якість навчання виховання школярів, належну теоретичну і практичну підготовку фахівців з вищою освітою, створити умови для навчання громадян протягом усього життя. Взявши орієнтир на входження в освітній простір Європи, Україна чітко окреслила напрями модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над при єднанням до Болонського процесу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua