Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

3. Теорія і методика виховного процесу

3.3. Мета, завдання і основні напрями виховання

3.3.3 Моральне виховання

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання. Воно покликане також сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.

Складові морального виховання.

Процес морального виховання характеризується поняттями «мораль», «моральність», «моральна свідомість», «моральні переконання», «моральні почуття», «моральні звички», «моральна спрямованість» .

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми. Вона виконує пізнавальну, виховну, оцінну функції. Норми і принципи моралі, її ідеали і почуття визначають життєву позицію особистості, спільноти. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя — в побуті, науці, політиці, в сім'ї, громадських місцях, хоча і відіграє в них неоднакову роль.

Моральність є етичним поняттям, синонімом поняття «мораль». Однак якщо мораль — це форма свідомості, то моральність — практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов'язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості. Тому в моральності людини моральні норми часто збігаються з її внутрішніми мотивами поведінки, діяльності.

Моральна свідомість — одна зі сфер суспільної свідомості; вона відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини. Моральна свідомість охоплює моральні принципи, уявлення, ідеали, поняття «добро», «зло» та ін., які об'єднуються у систему поглядів на призначення людини, сенс її життя.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Вони є раціональною основою моральної діяльності особистості, що дають їй змогу чинити свідомо, розуміючи необхідність, доцільність певного вчинку.

Моральні почуття — запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості. Вони є емоційним аспектом духовної діяльності особистості, що разом із моральними переконаннями характеризує моральність особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються в будь-якій ситуації й умовах. Це найпростіша форма підтримки і передавання наступним поколінням звичаїв, норм поведінки. Формування моральних звичок є одним із найважливіших завдань вихователя.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості. Моральна спрямованість передбачає наявність в особистості моральних переконань, моральних звичок, моральної свідомості, які в сукупності утворюють її моральність.

Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення до добра, правди і краси. «Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, — вважає сучасний російський письменник і педагог Симон Соловейчик, — що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух, живе бажання добра, правди і краси...»

Моральне виховання передбачає формування національної свідомості й самосвідомості, прищеплення національних цінностей (любові до рідної землі, свого народу та ін.), готовності до праці в ім'я Батьківщини. Особистість має усвідомлювати причетність до свого народу, відчувати і відстоювати національну гідність, підтверджую чи це практичними справами.

Етапи формування національної свідомості й самосвідомості.

У розвитку національної свідомості й самосвідомості важливими є такі етапи:

1. Етнічне самоусвідомлення (етнізація). Воно є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з колискової, казки, з дотримання народних звичаїв, обрядів, народної пісні тощо. У ранньому віці формується культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

2. Національно-політичне самоусвідомлення. Припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як політичного феномена, що має чи виборює певне місце серед інших націй. Важливим при цьому є формування історичної пам'яті, почуття національної гідності.

3. Громадянсько-державне самоусвідомлення. Передбачає усвідомлення понять «патріотизм» і «націоналізм», виховання турботливого ставлення до національно-культурних цінностей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

На кожному із цих етапів формування національної свідомості й самосвідомості у молодої людини скла дається система моральних цінностей, яка коріниться и національній ментальності.

Система моральних цінностей. До системи мораль них цінностей входять вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Абсолютно вічні цінності.Мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і є загально людськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності.Є значущими для одного народу. їх не завжди поділяють інші етноси. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке здебільшого поневоленим народам і менш відоме тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей від носять поняття «патріотизм», «почуття національної гідності», «історична пам'ять» тощо.

Громадянські цінності. Ґрунтуються на визнанні гідності людини. Властиві демократичним суспільствам Вони стосуються прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності. Охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунків поколінь, подружньої вірності (піклування про дітей, пам'ять про предків тощо).

Цінності особистого життя. Мають значення щонайперше для певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський успіх, стиль приватного життя та ін.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:

— виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі, побратимстві; шанобливого ставлення до Батьківщини;

— готовність захищати слабших, турбуватися про молодших;

— шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

— непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;

— прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Добрим порадником у військово-патріотичному вихованні може слугувати і кодекс лицарських звитяг: готовність боротися за волю, віру, честь і славу України; нехтування небезпекою, коли справа стосується життя друзів, побратимів, Матері — України; прагнення боронити рідний край від завойовників, героїзм, подвижництво в праці й бою.

Виховна робота зі студентською молоддю спрямовується на формування моральних якостей, які мають бути притаманні фахівцю певного профілю — юристу, вчителю, лікарю та ін., тобто на формування професійної етики. Так, до етики вчителя належать правила, що регулюють взаємини вчителя з людьми, які є об'єктами його педагогічного впливу (учнями, їхніми батьками, колегами і адміністрацією закладу освіти та ін.). Вони можуть бути сформульовані так:

— поважайте людину у своїх учнях, оберігайте і розвивайте їх гідність;

— не підкреслюйте без особливих потреб вашої зверхності над учнями;

— змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, духовним ростом;

— уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень, будучи роздратованими, відстоюйте їх, що дасть вам змогу розумно розпорядитися своїм правом, а учням — розумно підкоритися йому тощо.

Отже, професійна етика конкретизує загальні моральні вимоги для різних професій та розкриває специфічні моральні обов'язки щодо тих видів трудової діяльності, які пов'язані із впливом на людину. Водночас у професійній етиці немає таких норм, які не мали б своїх аналогів серед загальних моральних норм.

Умови ефективності морального виховання.

Ефективність морального виховання молоді визначають такі чинники:

— створення у закладі освіти психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співіснування;

— відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку вихованців;

— розумне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості і поведінки;

— своєчасне вживання виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському (студентському) колективі;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців, побудова його на принципах гуманізму.

У сучасній цивілізації окреслилися західноєвропейська та американська моральні системи. Згідно з західноєвропейською моральною системою, заради досягнення навіть «великого добра» неприпустимим є «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку), прихильники американської (вона домінує на пострадянських теренах) вважають прийнятним поєднання добра і зла.

У процесі морального виховання важливо попередити прояви і розвиток таких рис і якостей особистості, які можуть призвести до порушення моральних норм. Тому завдання вихователя — формувати в молодої людини тверду моральну позицію, здатність протистояти негативним впливам з боку близького оточення і соціуму загалом.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua