Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

Розділ 4

5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕВИХОВУВАННЯ Й ПСИХОКОРЕКЦІЇ

5.3. Акцентуації характеру як причина важковиховуваності

У вітчизняній педагогічній психології добре зарекомендував себе підхід до "важких" вихованців, що базується на виділенні різних категорій "акцентуацій характеру". Вихідним для цього підходу є розуміння акцентуації характеру як крайніх, граничних варіантів норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені. Унаслідок цього людина демонструє вибіркову вразливість по відношенню до певного роду психогенних впливів (тяжких переживань, надмірних нервово-психічних навантажень) при задовільній і навіть підвищеній стійкості до інших подразників. Термін акцентуації характеру запропонував німецький психіатр К. Леонгард, теорія акцентуацій характеру якого стала популярним пояснювальним принципом проблемної поведінки дітей й підлітків у нашій країні з початку 80-х років минулого століття. Найавторитетніший вітчизняний дослідник цієї психологічної проблеми А. Е. Личко вважав доцільним виділяти 11 типів акцентуацій характеру:

гіпертимний (надактивність, балакучість), циклоїдний (зміна періодів активності й пригніченого стану), емоційно-лабільний (схильність до різкої зміни настроїв, відповідно до змін ситуації), астеноневротичний (нерішучість, дратівливість, схильність до депресії), сенситивний (боязкий, із почуттям власної неповноцінності), психастенічний (тривожність, швидка стомлюваність і схильність до нервових зривів), шизоїдний (замкненість, емоційна холодність, відсутність співпереживання іншому), епілептоїдний (здатність до накопичення афекту, некерованості при каналізації його, імпульсивність поведінки), істероїдний (демонстративний, авантюрний, некритичний і брехливий у гонитві за визнанням), нестійкий (схильність до пошуку нових вражень, поверховість стосунків, легко піддається впливові оточення) та конформний (надмірна підлеглість і залежність).

Найчастіше акцентуації характеру оформлюються у підлітковому віці в період пубертатної кризи. Залежно від ступеня вираженості їх поділяють на явні й приховані. Вони рідко існують як "чисті" типи. Найчастіше тут має місце поєднання кількох девіацій. Важливо усвідомити, що виникнення явної акцентуації характеру, навіть за умов певної внутрішньої схильності до неї, не є фатальністю. Вирішальну роль тут відіграють особливості виховного середовища, в якому опиняється особистість такої дитини. На сьогодні встановлено достовірно значущі залежності між вірогідністю прояву деяких акцентуацій і певним типом неправильного сімейного виховання. Залежність акцентуації від типу неправильного сімейного виховання виглядає таким чином:

Тип акцентуації

Тип неправильного виховання

Циклоїдний

Скривдження, приниження близькими

Лабільний

Гіперпротекція або емоційне відкидання

Психастенічний

Підвищена відповідальність, домінуюча гіперпротекція

Шизоїдний

Жорстокі взаємостосунки

Епілептоїдний

Жорстокі взаємостосунки або потуральна гіперпротекція

Істероїдний

Потуральна гіперпротекція (сімейний кумир)

Нестійкий

Гіпопротскція (бездоглядність)

Гіпертимний

Гіпопротекція

або домінуюча гіперпротекція

Кожна з наведених акцентуацій, будучи наявною в структурі характеру, ініціює певні форми девіантної поведінки вихованця. Відповідно до цього корекційну роботу з такими проблемами треба розгортати за двома напрямами:

• робота з батьками, спрямована на усунення або принаймні пом'якшення психотравмуючих ситуацій, якщо при обстеженні виявляється, що дитина соціалізується у негармонійній родині;

• активне навчання підлітків розпізнаванню тих ситуацій, у яких вони є найуразливішими з огляду на наявний тип акцентуації.

Аналізуючи цей напрям корекційної роботи з підлітками-акцентуантами, можна виділити три основні цілі:

• навчити підлітка впізнавати складні для нього ситуації;

• сформулювати здатність побачити ті ситуації збоку, навчити підлітків аналізувати, використовувати досвід власних помилок;

• розширити діапазон можливих способів поведінки підлітка у складних для нього ситуаціях, оскільки стандартність, стереотипність поведінки — це те головне, що характеризує поведінку людини, коли до неї пред'являють вимоги, відповідати яким вона не готова.

Метод групової гри є оптимальним для реалізації таких психокорекційних цілей. У ході його застосування підлітки розігрують важкі для кількох типів акцентуацій ситуації. Наприклад, пропозиція випити перед дискотекою. Роль приятеля — провокатора грає психолог — психотерапевт, який наполегливо переконує героя та інших учасників реалізувати цей або інший асоціальні наміри. Після того, як усі учасники спробують себе у ролі головного героя, результати узагальнюються через прописування на дошці всіх аргументів "приятеля", обговорювання того, хто й до яких аргументів виявив особливу чутливість. І далі виробляються оптимальна стратегія поведінки для підлітка з певною акцентуацією.

Ще один перспективний напрям роботи з такими підлітками — врахування особливостей їхнього характеру при плануванні щодо них відповідної виховної роботи. Так, демонстративну особистість корисно притягнути до сценічно-творчої діяльності в якомусь театральному гуртку, учневі — шизоїдові, навпаки, будуть корисними види інтелектуальної або фізичної роботи, що вимагають не участі у багатолюдних заходах, а поглиблених індивідуальних занять (наприклад, творення комп'ютерних програм), а гіпертимові більше підійде організаційна робота.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua