Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

Розділ 4

5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕВИХОВУВАННЯ Й ПСИХОКОРЕКЦІЇ

5.2. Загальна характеристика девіантної поведінки

Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини. Для педагогічно занедбаних дітей характерними є соціальна незрілість, бідність духовних запитів та інтелектуальних інтересів, відсутність або недорозвиненість моральних пот-реб і установок. Такого роду аморальність часто стає джерелом асоціальної поведінки особистості.

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості.

Соціально корисливі девіації — це правопорушення й проступки, пов'язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція, шахрайство тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство, побої, вбивства й зґвалтування). До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації — це самовбивство особистості. Основна риса, яка об'єднує всі ці особливості поведінки людей, — їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв'язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських обов'язків.

Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки:

• несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво);

• поведінка, що засуджується (пов'язана з систематичнішим осудом з боку вихователя);

• девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки);

• делінквентна (передзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи);

• злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);

• деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою).

Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.

Зовнішні фактори поділяють на мікросоціальні (родина, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн із перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість делінквентів живе у неблагополучних сім'ях, де наявні напружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей.

Внутрішні фактори, які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі:

• потреба у престижі, самоповазі;

• необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із "немотивованими" вчинками);

• наявність штучних потреб;

• емоційна нестійкість;

• агресивність, найчастіше набута в умовах родини або іншої референтної групи;

• наявність акцентуацій характеру (до групи ризику тут входять гіпертими, істероїди, шизоїди, емоційно-лабільні й нестійкі акцентуанти);

• відхилення у психічному розвитку;

• неадекватна самооцінка тощо.

Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділити невідповідність власній самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування.

Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:

• Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив.

• Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів.

• Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою.

• Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування.

• Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).

• Зв'язок з іншими дитячими колективами.

• Педагог — вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи. Особливо цінним з позиції психолого-педагогічного аналізу в

Таблиця

Особистісні деформації кримінальної особи і перспективи їхньої корекції

Особистісні структури

Деформований зміст особистісних структур, що підлягає корекції

Розбіжності 3 групою норми

Можливості корекції

Домінуюча система ставлення до інших

У ставленні до

інших переважає

неприйняття,

настороженість,

конкуренція,

очікування

ворожості

Значно

відрізняється від групи норми. Менше на етапі делінквентності

Можливості корекції наявні. Психокорекція та зміни в реальній соціальній взаємодії такої людини

Домінуюча система ставлення до себе

Самооцінка неадекватно висока або низька. Наявність конфлікту між самооцінкою й оцінкою соціуму

Значно

відрізняється від групи норми. Виступає пусковим механізмом делінквентності

Корекція лише через досягнення успіху у значущій сфері діяльності, зміни в соціальному оцінюванні. Роль психокорекції допоміжна

Домінуюча система ставлення до праці

Домінування зневаги до праці, її незначущості, неприйняття, відкидання. Праця як атрибут невдах і "слабаків"

Дуже сильно відрізняється від групи норми. Розбіжності суттєво менші на етапі

делінквентності

Корекція можлива, але лише на ранньому етапі делінкве-нтності. Психоко- рекційна та психо- педагогічна робота (в тому числі сімейна)

Цінності

Контрнормативні, негативні, асоціальні, егоцентричні

Значно

відрізняються вже на етапі делінквентності

Доцільна рання корекція. Умови:

смислодіяльнісний

підхід, опора на реальність. Тренінг, групова психокорекція та педагогічна робота

Соціальні установки

Агресивність, фізичне насильство як норма, контрнормативність як стиль поведінки й позитивна характеристика особистості;

Значно

відрізняються вже на етапі делінкве-нтності. Соціальні установки виконують роль механізмів захисту "Я" й готовності

Можливості корекції наявні. Значні на етапі делінквентності. Психопедагогічна корекція. Психокорекція. Спеціальний рефлексивно-

Особистісні структури

Деформований зміст особистісних структур, що підлягає корекції

Розбіжності 3 групою норми

Можливості корекції

скрита

асоціальність більшості членів суспільства; негативізм по відношенню до владних структур (особливо правоохоронних)

до кримінальної дії

перцептивний тренінг

наведеній таблиці видається прогноз перспектив корекції домінуючої системи соціальних відносин, шкали цінностей і соціальних установок делінквентної особи, зроблений на підставі експериментальних досліджень відомого психолога А. О. Реана.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua