Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

Розділ 4

4 ПСИХОЛОГІЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

 

4.1. Характеристика сім'ї як інституту соціалізації

Погляд на дитину як на суб'єкт соціалізації, який змінюється в ході виховання сам і змінює своїх вихователів, — це підсумок історичного розвитку людства. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства сама по собі дитина не мала особливої цінності: суворі умови життя й велика дитяча смертність не давали людям змоги приймати близько до серця факт народження або смерті дитини, особливості її розвитку. Сім'єю на той час для дитини були всі люди, які її оточували. У пізніші часи дітей віддаляли від сім'ї, віддаючи їх на виховання до монастиря або в дім родичів, або ж просто "підкидали" у бездітні сім'ї. У часи Середньовіччя практикувалась тотальна залежність дитини від батьків (особливо від батька), і повна підлеглість їх волі. З початком Новітньої історії дитина в очах батьків починає виступати як автономна істота, з якою дорослі прагнуть теплих емоційних контактів, намагаються виходити з її бажань, потреб та інтересів, а це, без сумніву, впливає й на соціально-психологічну структуру родини.

Гуманне ставлення до дитини як до повноцінного члена сім'ї, врахування її інтересів і бажань — це результат істо-ричного розвитку сім'ї як соціального інституту. З одного боку, статус дитини в сім'ї визначає її повну залежність від дорослих, з іншого, — сучасна дитина в сім'ї часто володіє привілейованим статусом людини, по відношенню до якої люблячі батьки буквально реалізують відоме соціалістичне гасло: "Усе найкраще — дітям". За таких умов дитина опиняється в центрі соціальної структури сім'ї й навіть починає виконувати функції управління, оскільки навколо забезпечення саме її потреб організовується активність усіх інших членів сім'ї. Орієнтації виховної стратегії батьків на природний, вільний розвиток дитини, яка сама визначає, що їй потрібно, викликала до життя приховані інтелектуальні й фізичні резерви розвитку сучасних дітей, розширила сферу їхньої свідомості й самосвідомості. Разом з тим, за умов такої орієнтації, характерний для дитячого віку егоцентризм як вікова обмеженість можливості брати до уваги потреби оточення тяжіє до перетворення на егоцентризм особистісний. Така риса, як нездатність людини враховувати думки, бажання й потреби інших, гіпертрофована впевненість у власній правоті й непомильності своєї точки зору, перешкоджає досягненню особистістю соціальної зрілості.

Ще святий Августин розумів важливість батьківського впливу на долю людини і навіть суспільства, коли писав: "Дайте мені інших матерів, і я дам вам інший світ". Зрозуміло, що цей вислів є певним перебільшенням, оскільки батьківське ставлення до дітей органічно пов'язане із загальними орієнтаціями культури й власним досвідом самих батьків, які не можна змінити вмить. З іншого боку, при всій значимості батьківського впливу він ніколи не є єдиним усемогутнім вершителем доль дітей. Більше того, оцінити реальний ступінь батьківського внеску у формування особистості дитини без урахування інших чинників її соціалізації практично неможливо.

Отже, поряд із закладами освіти, громадськими організаціями й релігійними установами, сім'я є одним з основних інститутів соціалізації людського індивіда. Виступаючи для дитини з перших років її життя первинним осередком соціалізації, задовольняючи її життєві потреби, сім'я формує її особистість через специфічну цілеспрямовану активність і ставлення до дитини її батьків, бабусь і дідусів та інших дітей. Це і є сімейне виховання.

Оцінюючи потенційний рівень і реальний вплив сімейного виховання, потрібно враховувати багато факторів. Основні з них такі:

Вік дитини. В ранньому дитинстві центральною фігурою соціалізації виступає, як правило, мати. Далі з нею урівнюється, й навіть іноді переважає її за впливом, батько. Пізніше їх обох відсувають по шкалі значимості однолітки дитини й суспільні інститути соціалізації.

Стать дитини. Батьки по-різному й з різним успіхом виховують дітей своєї статі і протилежної. Як правило, інтенсивніші й ефективніші тут одностатеві комунікації. При цьому для хлопчиків позасімейне оточення важливіше, ніж для дівчат.

Наявність інших агентів соціалізації як у сім'ї (доросліші діти), так і поза нею (наприклад, яскрава особистість учителя).

Специфічні особливості трансмісії (передавання) культурних цінностей від покоління до покоління у певному суспільстві й у певний період (мається на увазі величина розбіжностей в умовах життя й у ціннісних орієнтаціях батьківського покоління й покоління дітей, які сприяють більш-менш повному сприйманню або відкиданню дітьми життєвих установок батьківської родини).

Амбівалентність батьківських почуттів і їхні соціально-психологічні наслідки. Так, дітоцентризм суспільної психології Новітнього часу означав посилення піклування про дітей, але одночасно й обмеження їхньої внутрішньої свободи, примусову інфантилізацію. Наслідком цього є байдужість і соціальна безвідповідальність сучасної молоді, на що скаржаться батьки, не розуміючи зв'язку таких характеристик дітей з їхньою власною виховною практикою.

• Численні й недосліджені компенсаторні механізми самої соціалізації, що зрівноважують або ж зводять нанівець ба-гато виховних зусиль. Наприклад, ефект зустрічної рольової додатковості, коли дитина, маючи перед очима гарний батьківський приклад, не виробляє у себе відповідних навичок, оскільки батьки все роблять самі, й сім'я не має потреби в активності дитини.

Ці та інші фактори, які обмежують вплив батьківського виховання на особистість дитини, існували, певною мірою, завжди. Тим не менше, така констатація не зменшує значен-ня формуючих впливів сімейного середовища на формування ставлення людини до світу й до інших людей, значення системи її базових установок і цінностей, загальної спрямованості й самосвідомості особистості (самооцінки, самоставлення, рівня домагань), розвитку її здібностей і основ характеру.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua