Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

Розділ 4

3 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ВИХОВАННЯ ХАРАКТЕРУ

3.1. Характер як проблема педагогічної психології

Важливим питанням психології виховання є проблеми формування характеру особистості. Під характером у науці розуміють індивідуальне поєднання стійких особливостей або рис особистості, які зумовлюють типові для даного суб'єкта способи поведінки.

Розуміння характеру людини (дитини, вихованця) дає змогу зі значною мірою вірогідності передбачати її поведінку й тим самим коригувати або скеровувати її очікувані дії та вчинки.

Характер людини як суспільної істоти детермінується зас-воєнням у ході соціалізації досвіду, запровадженою в суспільстві системою виховання, що породжує типові риси характеру людей, які є наслідком типових обставин їхнього життєвого шляху в конкретних історичних умовах. Крім того, індивідуальна своєрідність життєвих обставин, неповторність ситуацій, у яких відбувається соціалізація, залежність її перебігу від природних передумов розвитку індивідуальності дитини (задатків, темпераменту) сприяють формуванню різноманітних індивідуальних рис і проявів характеру. Врахування такого роду індивідуальних особливостей вихованця й становить основу індивідуалізованого підходу до виховання його при доборі форм і методів виховного впливу.

В цілому характери як предмет виховання розрізняють за їхньою цільністю й визначеністю. У людей з невизначеним характером немає провідних рис. Визначений характер — це характер з однією або кількома домінуючими рисами. Діти з таким характером є більш прогнозованими щодо наслідків їхнього виховання. Інші риси, які поряд із провідними діагностуються в системі характеру, стають другорядними, оскільки вони, як правило, зумовлені розвитком провідних якостей. При цьому другорядні риси можуть як гармонувати, так і різко контрастувати з провідними якостями, а це створює цільні або суперечні характери. Цільним характерам притаманна відсутність протиріч між усвідомленням цілей та самою діяльністю, єдність думок і почуттів. Суперечному характерові властивий розлад переконань і діяльності, наявність несумісних одних з іншими думок і почуттів, мотивів і цілей, протирічних прагнень, бажань і спонукань. Діти з такими характерами в педагогічній практиці найчастіше класифікуються як важковиховувані.

У структурі характеру прийнято виділяти дві групи рис:

До першої групи відносять тих, в кого проявляється ставлення людини до дійсності. Тут виділяють такі основні види, як ставлення до людей, до праці та її результатів, до себе, до власності. До рис характеру, що виражають ставлення до лю-дей, відносять товариськість або замкнутість, правдивість або брехливість, відвертість або скритність, тактовність, чуйність або грубість. Ставлення до справи проявляється у відповідальності або недобросовісності, працелюбності чи то ледачкуватості. У ставленні до себе людина може бути скромною або ж самозакоханою, самокритичною або самовпевненою, гордою або приниженою. З позиції суспільної доцільності всі ці риси класифікуються як просоціальні або асоціальні.

До другої групи відносять вольові риси характеру, які виз-начають уміння й готовність керувати власною поведінкою відповідно до певних принципів, прийнятих на себе зобов'язань або поставленої мети. До вольових рис характеру відносять такі позитивні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, самовладання, витримка, мужність і сміливість, а до негативних, відповідно, — впертість, нерішучість, боязкість та імпульсивність. Залежно від розвитку таких рис характери поділяють на сильні та слабкі. Поряд із зазначеними основними групами рис характеру існує й тенденція виділяти його інтелектуальні (розсудливість, вдумливість, мрійливість) та емоційні (пристрасність, вразливість) риси, які у певних обставинах можуть також відігравати суттєву роль у його формуванні. Виховання визначеного, цільного й сильного характеру — одне з провідних завдань спрямованої соціалізації особистості, основна передумова становлення людини як дійсного суб'єкта власної життєдіяльності.

Характер тісно пов'язаний з іншими сторонами особистості людини, зокрема, з темпераментом, який визначає зовнішню форму вираження характеру, накладаючи своєрідний відбиток на його певні прояви. Корекція неоптимальних темпераментологічних властивостей (значне переважання в нервовій системі процесів збуджування над гальмуванням або, навпаки, як у холерика чи флегматика) може виступати спеціальним завданням виховання й самовиховання особистості дитини в контексті цілеспрямованого формування її характеру. Існує тісний зв'язок характеру зі світоглядом людини, її переконаннями й моральними прин-ципами. У єдності характер і світогляд утворюють своєрідний стрижень особистості, виявляючи таким способом її суспільну природу. Однак самі собою риси характеру не визначають соціальної позиції індивіда: життєрадісні або тривожні люди, вольові або доброзичливі можуть докорінно різнитися за своїми поглядами й переконаннями. Правильним є й зворотне.

У вітчизняній психологічній науці основними напрямами дослідження особливостей виховання характеру дитини традиційно вважаються питання соціально-психологічних умов і механізмів формування її просоціальної спрямованості, відповідальної й самостійної поведінки, проблеми соціальної адаптації й розвитку дітей з відхиленнями від середньо-нормативних показників розвитку їхніх особистісних рис (так званих акцентуацій характеру) тощо.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua