Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 3

5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.2. Основні напрями педагогічного забезпечування розвитку самоосвіти

З позиції визначення основних напрямів педагогічного керівництва самоосвітою учнів психологи виділяють кілька основних видів педагогічного забезпечення розвитку самоосвіти. Головним напрямом у вихованні прийомів самоосвіти є робота вчителя-предметника на уроці по формуванню повноцінної навчальної діяльності в єдності всіх її компонентів. Логіка роботи тут стандартна: відпрацювавши окремі компоненти навчальної діяльності, вчитель передає їх для самостійного виконання учням, починаючи з дії самооцінювання й самоконтролю, через навчальні дії, завершуючи діями постановки й вибору навчальних завдань. У ході пролонгованого вивчення навчального предмета у педагога з'являються можливості показати учням розвивальну роль системи навчальних завдань, послідовності та ієрархії навчальних дій у великих розділах навчального матеріалу, підкреслити вирішальне значення плануючих форм самоконтролю й самооцінки в організації ефективної самостійної роботи.

Другим важливим напрямом роботи є формування прийомів навчальної роботи учнів, які мають статус міжпредметних, тобто необхідних при вивченні будь-якого шкільного предмета, або ж при здійсненні інших форм навчально-пізнавальної активності. На відміну від попереднього напряму суб'єктом організації навчання тут можуть виступати й класний керівник, й психолог або соціальний працівник, які на класних, учнівських зборах, через гурткову й факультативну роботу розгортають педагогічну діяльність по передаванню учнівській аудиторії психологічних прийомів учіння й самоосвіти з метою "навчити вчитись". Серед цих основних прийомів відзначимо такі:

• прийоми смислового переробляння тексту, укрупнювання його (виділення найзагальніших ідей, принципів, законів, правил і формул, дійсних для всього матеріалу), запис крупних блоків матеріалу у вигляді схем (як зразок застосування такого прийому — складання опорних конспектів за методом В. Ф. Шаталова);

• прийоми культури читання (динамічне читання великими синтагмами) та культури слухання, конспектування й роботи з книгою, підготовка виписок, анотацій, тез, плану, реферату та рецензії;

• прийоми запам'ятовування — структурування навчального матеріалу, використання особливих прийомів мнемотехніки з опорою на образну й слухову пам'ять;

• прийоми зосереджування уваги, які спираються на використання різних видів самоконтролю: на поетапну перевірку роботи, виділення "одиниць", порядку перевірки;

• прийоми пошуку додаткової інформації та зберігання її в домашній картотеці (робота зі словниками, довідниками, енциклопедіями та бібліографічними каталогами);

• прийоми підготовки до іспитів, заліків, семінарів і лабораторних занять;

• прийоми раціональної організації часу, розумного чергування праці й відпочинку, важких і легких, усних і письмових завдань, загальних правил гігієни праці (режим і порядок на робочому місці, освітлення тощо).

Слід виділити напрями соціально-педагогічної роботи, які покликані розвивати мотиваційний компонент самоосвітньої діяльності:

Перший напрям — це різноманітні форми позакласної й позашкільної роботи, що мають створювати загальну внутрішню готовність учня, його установку на самоосвіту. Це можуть бути будь-які педагогічні засоби, які б допомага-ли учням:

осмислювати власний досвід виконання домашніх завдань (бесіда, друковане видання або настінна чи радіогазета, що висвітлює прийоми самоосвіти, піднімає для обговорення теми: твій режим дня, твій резерв часу, послідовність виконання домашніх завдань, що таке бути організованим);

усвідомлювати індивідуальні особливості своєї навчальної діяльності (мотиви учіння, його сильні й слабкі сторони, вміння конспектувати, працювати з довідниками);

накреслити індивідуальний план власної самоосвіти.

Другий напрям — мотиваційній готовності до самоосвітньої діяльності сприяють і різноманітні заходи по за-гальнокультурному розвитку учнів: відвідування лекторіїв, виставок і театрів, ознайомлювання з освітньо-виховними програмами телебачення й радіомовлення, які стимулюють розвиток особистості дитини в цілому, роблять її відкритою для самовиховання, інструментом якого стає і самоосвіта.

Третій напрям — важливим джерелом становлення інтересу до самоосвітньої діяльності учнів виступає інтелектуальна атмосфера в родині, визнання самоосвіти за цінність, приклад систематичної самоосвітньої, пізнавальної або дослідницької діяльності дорослих, старших членів родинного кола. Сприятливим буде й існування у батьків установки на важливість для їхніх дітей освітньої компоненти соціалізації, їхня готовність до певних кроків і витрат, пов'язаних із забез-печенням задоволення пізнавальних інтересів своїх дітей (створення домашньої бібліотеки, забезпечення доступу до друкованих і електронних носіїв інформації, відвідування публічних заходів, зорієнтованих на розвиток пізнавальних, естетичних і політичних потреб дитини).

Джерелом розвитку самоосвітньої діяльності може виступати й сам індивід, який навчається. Спеціальна програма розвитку самостійності людини у пізнаванні повинна містити такі основні позиції:

• усвідомлення учнем як суб'єктом пізнання власної пізнавальної потреби у розширюванні, поглиблюванні знань, які здобуваються в межах шкільної програми навчання;

• визначення власних інтелектуальних, особистісних і фізичних можливостей, у тому числі й об'єктивна оцінка вільного від відвідування навчального закладу часу;

• визначення мети самостійної роботи — найближчої й віддаленої, задоволення окремої пізнавальної потреби чи продовження навчання, дальша професіоналізація за обраним фахом;

• самостійний вибір об'єкта вивчення та обґрунтування такого вибору (наприклад, іноземна мова як об'єкт самоосвіти людини з метою стажування за кордоном у провідному науковому центрі, який займається дослідженням проблеми, що становить її професійний інтерес);

• розроблення конкретного плану довгострокової й найближчої програми самоосвітньої діяльності: формулювання цілей, добір адекватних їм дидактичних засобів і способів самоосвіти (залучати досвід організації самостійної навчальної роботи на уроці);

• визначення форми і часу самоконтролю (найдоцільніше, щоб формою контролю виступало виконання конкретного виду роботи, яка б становила інтерес не лише для учня, а й для інших людей).

Отже, самоосвітня діяльність людини як суб'єкта пізнавання й особистого розвитку може мати різні модифікації залежно від характеру спонукань, особливості поставлених завдань та пізнавального потенціалу людини, а також досвіду її попередньої навчальної діяльності.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua