Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 3

5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Сутність й рівні розвитку самоосвітньої діяльності

У навчальній діяльності можна виділити щонайменше два рівні:

• навчальна діяльність за участю вчителя;

• самостійна робота учнів (її задає й в кінцевих формах оцінює учитель). Верхівкою ж розвитку учня як суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів. Хронологічно в навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні) мотиви, оскільки така діяльність є обов'язковою, а внутрішні мотиви ще перебувають у стадії становлення. Предметом же навчальної діяльності є матеріали шкільної програми. В такій діяльності педагог визначає й джерело засвоювання знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності учнів, поступово формуючи їхні самоконтроль і самооцінку.

Рівень самостійної роботи учнів характеризується тим, що все більше число компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснювання учневі (першими дидактично виправданими є завдання: передавати учневі для самостійного виконання самооцінку, далі — самоконтроль, потім — визначати способи й завдання навчальної роботи). У міру надбання таких навчальних прийомів учень стає все більш придатним до виконання самостійної роботи. Отже, самостійна робота учня — це така робота, яку учень виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням і в спеціально виділений час.

За психолого-педагогічною структурою самостійна робота учня складається з таких елементів:

• завдання вчителя й спеціально відведений час для виконання його;

• виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

• подолання учнем пізнавальних складностей, розумової або фізичної напруги для виконання поставленого завдання. Самоосвітній діяльності також притаманна самостійність. Найважливіша психологічна відмінність її від самостійної роботи полягає в тому, що самостійну роботу учень виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним задачам.

Отже, самоосвіта — це особлива діяльність, яка має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти — мотиви, задачі, способи дії та способи контролю учень добирає самостійно.

У самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні й соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інфор-маційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми. Учень тут сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, Інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування в учня потреб, мотивів і способів самоосвіти, показу зв'язків самоосвіти й шкільного навчання.

У самоосвітній діяльності учнів можна виділити такі рівні:

• Супутнє шкільному навчанню: самоосвіта здійснюється всередині навчальної діяльності, ще не відокремилась від неї, учіння коректує самоосвітню діяльність.

• Особлива самоосвітня діяльність (не сповна розгорнута) по розв'язуванню окремих "утилітарних" задач.

• Специфічна самоосвітня розгорнута діяльність по самовихованню особистості.

Різні рівні самоосвітньої діяльності різняться завданнями, які виконує учень, та способами їх реалізації.

На першому рівні самоосвіти присутні невизначені, аморфні завдання загального розвитку особистості (іноді їх називають безкорисливими). Способами самоосвіти на цьому рівні виступають епізодичний ситуативний безсистемний пошук додаткової інформації, шляхів розширення знань (читання додаткової літератури, відвідування окремих лекцій).

На другому рівні самоосвіти розв'язуються конкретніші завдання й домінують близькі цілі — здати іспити або заліки, вступити на підготовчі курси у вуз, вивчити іноземну мову. Як правило, все це суб'єкт самоосвіти планує без чіткого зв'язку цих цілей з удосконаленням особистості в цілому. Способами здійснення самоосвіти тут є вибіркове й систематичне засвоювання нової інформації, включення актуальних матеріалів шкільної програми в цей контекст, а також уже пройдених, якщо вони з певних причин були недостатньо засвоєними у свій час. На цьому рівні вже може мати місце не лише самостійне засвоювання нових знань, а й опанування науковими методами мислення.

На третьому рівні самоосвіти домінують далекі цілі, пов'язані з життєвими перспективами особистості, з вибором про-фесії та самовихованням. На цьому рівні у самоосвіти з'являються принципово нові способи діяльності: усвідомлення учнем особливостей власної навчальної діяльності та особистості, співвіднесення їх із вимогами суспільства, оцінка цих особливостей та перетворення їх, пошук і відпрацювання нових способів пізнавальної діяльності, вироблення нової соціальної позиції, усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвіднесення задач і способів самоосвіти, розгорнуті самооцінка й самоконтроль, які проявляються насамперед у самоплануванні й розумному самообмеженні власної діяльності.

Виділені рівні, з одного боку, можна розглядати й як хронологічно пов'язані етапи становлення самоосвітньої діяльності. З іншого боку, логічною є й постановка питання про вікові особливості самоосвіти особистості.

Для молодшого шкільного віку (1 — 4-ті класи), коли дитина входить в навчальну діяльність і послідовно оволодіває всіма її компонентами (навчальними завданнями, навчальними діями та діями самооцінки й самоконтролю) є характерним формування нового суб'єктного типу ставлення учня до навчальної інформації: дитина навчається бачити в ній окремі якості, оцінювати їх і перетворювати. На цьому тлі до кінця молодшого шкільного віку в учня формується й перший рівень самоосвітньої діяльності, який предметно втілюється в інтересі до додаткових джерел знання, пошук і робота з якими ще дуже ситуативні, випадкові й недосконалі.

В середньому шкільному віці (5 — 8-ий класи) завдяки ак-тивному залученню учнів до спільних, колективно-розподільчих форм навчальної діяльності, на основі оцінок навколишніх (дорослих і однолітків) учень починає виділяти у власній роботі окремі якості, оцінювати їх із точки зору суспільно вироблених норм і перетворювати, удосконалюючи власну навчальну діяльність. Самоосвітня діяльність представлена в цей час зазвичай першим і другим рівнями, містить початок виходу за межі шкільної програми. їй усе ще притаманні певна невпорядкованість і недостатня цілеспрямованість.

У старшому шкільному віці (9 — 11-ті класи) учні найбільшою мірою готові до самоосвіти. Цьому сприяють особливості соціальної ситуації розвитку старшокласника: його провідною діяльністю стають учіння й самоосвіта, які організовуються під кутом зору обраної майбутньої професії. Специфіка останньої й диктує учневі провідні орієнтири самоосвіти.

Отже, з психологічного погляду самоосвіта — це не лише удосконалювання учнем системи знань, а й удосконалювання ним власної діяльності в цілому — уміння управляти нею, змінювати її й перебудовувати. Сформовані способи самоосвіти полягають, зокрема, у тому, що, зіткнувшись із завданням, особистість може розумово уявити її, "програти в умі" будову власної майбутньої діяльності по розв'язанню її. На цій психологічній основі пізніше складається індивідуальний план і стиль навчальної, а потім і самоосвітньої діяльності: учень усвідомлює індивідуальні особливості власної діяльності, оцінює їх, перетворює відповідно до цих оцінок і вимог навколишніх, напрацьовує свої оптимальні індивідуальні способи самоосвіти.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua