Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник

РОЗДІЛ 3

4 ЗДІБНОСТІ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

4.2. Вікові особливості навчальності та їх діагностика

Згідно з принципом єдності психіки й діяльності, здібності до навчання формуються в умовах відповідної активності дитини. Розрізняють такі вікові особливості пізнавальної активності як основного емпіричного показника навчальності:

• У дошкільному віці, коли ще немає систематизованого навчання, а провідною діяльністю розвитку дитини виступає гра, розвиткові навчальності сприяють ті якості, які за-безпечують більші можливості для участі дитини в ігровій діяльності. З психологічної точки зору тут стають важливими чутливість до образних вражень, багатство уяви дитини, розвиток її фантазії, цікавість, комунікативні якості дошкільняти та його схильність до домінування.

• У шкільному віці для розвитку здібностей до навчання провідну роль починають відігравати чинники, які забезпечують дитині можливості здійснення активного навчального пізнавання.

• У молодшому шкільному віці важливими стають якості, які дають дитині змогу швидко пристосуватись до виконання різноманітних шкільних приписів. Тут доцільно назвати підвищену цікавість, загальну чутливість дитини, її готовність до засвоювання нових знань та своєрідну некритичність як віру у дійсність, істинність того, чого навчають.

• У середньому шкільному віці в учнів з підвищеними здібностями до навчання констатується помітна на фоні інших самостійність в учінні, наполегливість і цілеспрямованість, підвищена енергійність, широта інтересів і схильностей, участь у різноманітних видах діяльності (гуртки, секції, олімпіади, лекторії тощо).

• Учень старшого шкільного віку зі здібностями до навчання вирізняється, насамперед, вибірковістю й визначеністю інтересів, готовністю до міркувань і дискусій, у нього помітна робота аналітичної думки й особлива емоційна вразливість.

• Студентський вік пред'являє до навчальності вимоги ефективного опанування основами професійної діяльності та забезпечення суб'єктові — носієві здібностей до навчання — можливості дальшого вдосконалювання самостійної навчальної діяльності в нових, складніших, порівняно з загальноосвітньою школою, умовах вищої школи. Тут особливо важливою стає добре сформована тактика самостійного навчання: навички ефективної самоорганізації, пошуку та здобування необхідної інформації, роботи з навчальними, науковими текстами друкованого й електронного видів, широке використання сучасних можливостей матеріально-технічного забезпечення навчального процесу. Окрім того, розвиток навчальності забезпечується через здобуття досвіду плідної науково-дослідної роботи й практичних умінь і навичок роботи за обраною спеціальністю.

• У дорослої людини, яка професійно відбулася, всі названі навички доповнюються спеціальними вміннями науково-пізнавальної активності, а саме: способами науково-дослідної й творчої діяльності, зокрема, навичками ефективного пошуку й вибору інформації, здатністю до проблематизації, коректної постановки наукових задач, наукового й системного аналізу досліджуваного питання, вмінням виокремлювати в питанні або проблемі неочевидні речі, звертати увагу на нюанси й особливості предмета пізнавання. Ці особливості, як правило, поєднуються зі здібностями до точного планування, адекватної оцінки одержаних результатів, ефективної саморегуляції, а також організації інших людей на здобуття необхідних даних.

Важливим питанням є проблема діагностики навчальності. При діагностиці навчальності використовують психодіагностичний підхід, відомий як синтетичний. Суть цього підходу, на відміну від аналітичного, представленого тестами інтелекту, полягає в тому, що вивчання здібностей тут передбачається не в умовах тестування окремих здібностей, а в умовах виконання саме тієї цілісної діяльності (або ідентичної їй), здібності до якої досліджуються. Оскільки предмет діагностики — навчальність як здатність до засвоювання знань, умінь і навичок, то й методи діагностики її повинні базуватися на навчальному матеріалі й здійснюватися у формі природного навчального експерименту, який моделює навмання, спрямоване на розвиток здібностей до нього. Най-повніше такі умови забезпечує проблемне навмання, при якому засвоювання матеріалу здійснюється мерсз включення його в процес розв'язування навчального завдання як необхідної умови його розв'язання.

Визначаючи принципи дослідження навчальності, можна зазначити наступне:

• діагностичну методику треба будувати на проблемних ситуаціях;

• діапазон використання певних проблемних ситуацій повинен обмежуватися спрогнозованою зоною найближчого розвитку учня, що зумовлюється строками вивчення необхідного матеріалу в навчальному закладі;

• вихідний мінімум знань і ставлення учнів до діагностичної процедури поряд з навчальністю суттєво впливають на ефективність розв'язування проблемної ситуації, тому необхідно забезпечити їх наявність і відносну рівність у всіх учасників діагностичного експерименту;

• у ході експерименту необхідно реєструвати не лише кінцевий результат роботи піддослідного, а й сам процес розв'язування (кількість кроків, звертань до умов) та способи, які застосовувалися;

• важливо зважати на міру допомоги, тобто надавати строго дозовану допомогу, починаючи з мінімальної, оскільки необхідність у допомозі або самостійність є одним із параметрів навчальності;

• не застосовувати обмеження в часі, оскільки це в переважній більшості негативно впливає на реалізацію здібностей, але необхідно враховувати час виконання як додатковий показник оцінки навчальності.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua