Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія психології: навчальний посібник

РОЗДІЛ І.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ В КРАЇНАХ СХОДУ

1.3. ІНДІЯ

Індія — казкова, незвичайна країна. Слони та магараджі, пишність палаців і багатство природи, зачаровуючи пісні та красиві горді люди.

Древньоіндійська цивілізація — одна з найвеличніших і таємничих на Сході. На її основі сформувався індо-буддійський тип культури, що відрізняється оригінальністю, своєрідністю і такий, що зберігся до нашого часу, при чому не тільки на території Індії.

Цивілізація на півострові виникла пізніше шумерської та єгипетської. Писемність існувала в Індії вже в III тис. до н.е. Потреби повсякденного життя вимагали від індійців накопичувати спостереження за явищами природи. Так з'явилися перші знання в області медицини та інших наук. Первинні форми наукових знань тісно перепліталися з релігійними віруваннями, магічними уявленнями і діями. Указання на лікування збереглися в Рігведі — збірці найдревніших індійських гімнів. Лікарі вже в той час мали деякі анатомічні знання.

Стародавніми пам'ятками древньоіндійської науки та літератури є ВЕДИ. Ведична література дуже широка за своїм змістом, в неї входять тексти різних історичних періодів. Це збірки-самхіти: "Рігведа" (збірка гімнів), "Яджурведа" (збірка жертовних формул), "Атхарваведа"(збірка магічних заклинань та формул), "Брахмани"(тлумачення ритуальних текстів), "Упандіши" (релігійно-філософські трактати) та інші.

Згідно з індійською традицією, заключним розділом ведичної літератури є "Упандіши". Це група текстів, які об'єднують філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу. "Упандіши" — це, по суті, перша спроба осмислити світ в рамках єдиного послідовного вчення. Саме в "Упандішах" була сформована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, але і такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Все в світі визначається моральним законом. Душа народжується або вмирає, потім виникає знову в тій чи іншій формі у відповідності до етичного балансу дій та вчинків, які люди творили за життя.

У ведичній релігії одним з головних було вчення про карму. В уявленнях древніх індійців тіло — смертне, душа — вічна, після смерті вона переселяється в інше тіло, в залежності від поведінки людини в минулому житті. Поняття "карма"(дія) означає не тільки поведінку, але й воздання, з яким вона складає єдність. Душа доброчинної людини відроджується серед більш високих людей, а гріховної - серед більш низьких. Головний шлях до хорошої карми — розуміння, усвідомлення свого місця в системі варн (каст).

Людина як окрема особистість повинна прагнути до звільнення від рабства чуттєвого індивідуального, щоби злитися з загальним та початковим.

Почавши з осмислення відносин між богами та людьми, древні індійці прийшли до міркувань про співвідношення між природним та надприродним, духовним та матеріальним, тобто вийшли на певний рівень абстрактного мислення, що повинно було неодмінно привести до появи релігійно-філософських шкіл, які торкалися різних боків світогляду людини, різних способів світорозуміння. До цих шкіл належать: Санх'я, Веданта, Йога, Ньяя, Вайшешика, Миманса.

Однак ці філософські учення, що будувалися на ґрунті брахманізму та визнавали авторитет Вед, не відповідали умовам суспільства, яке розвивалось. Назрівав перегляд традиційних уявлень, і середина І тис. до н.е. ознаменувалась в Індії духовним заворушенням, появою мандрівних мудреців, аскетів, які сповідали нове вчення, новий шлях до спасіння. В суперечках і сутичках між різними вченнями виділявся буддизм. Його засновником вважається Сіддхартха Гаутама.

Буддизм виявився прийнятним для різних верств населення і різних народів. Зокрема він одержав широке розповсюдження в І ст. н. е. в Китаї, Тибеті, Японії. Однак в Індії буддизм не витіснив інші культи і поступився індуїзму — новій формі брахманізму.

Для індо-буддійської системи цінностей картини світу характерне злиття релігії, філософії та наукового знання. Вона пронизана релігійно-філософськими роздумами про внутрішній світ людини, реальності та нереальності її існування, пошуками істини та її значення. Індійських мислителів не цікавили логічні основи побудови наукового знання, їм були більш цікаві таємниці всесвіту та практичні питання.

Особливою повагою в Стародавній Індії користувалися такі області знання, як астрономія, математика та медицина.

Ще за глибокої давнини в Індії зародилася наука про довголіття (Аюрведа), на якій сьогодні заснована тибетська медицина. Індійські лікарі вивчали властивості трав, вплив клімату на людину. Значна увага приділялася гігієні, дієті, різним психотехнікам і т. ін.

У V ст. н. е. Індія перетворилася на могутню, багату державу — країну легенд та казок. Економічна міць країни сприяла розквіту архітектури і науки, літератури і мистецтва. Не останнє місце в цьому ряді належить філософії (а значить, і психології).

Величезний вплив на розвиток наук, в тому числі і філософії, психології мав, знову ж таки, буддизм, що виник в IV ст. до н.е., але фактично мав більш ранні корені. Його вплив на розвиток світогляду і філософії дуже великий. Проблеми буття особистості, страждання, надії і звільнення — все це є "візитною карткою" доброго, трохи наївного і дуже працелюбного народу. Індія — дуже строката країна. Безліч народностей, сект вражають своєю різноманітністю, повнотою та різнобарвністю.

БУДДА ШАКЬЯ-МУНІ (принц Сідхартха Гуатама, 566 — 476 рр. до н.е.). Першозасновник буддизму — однієї з трьох світових релігій. Будда в перекладі означає Просвітлений. Ядро його поглядів — чотири благородних істини: істина страждання істина причини, істина звільнення, істина шляху. Істина страждання — все у світі минає, не має постійної субстанції і тому повне скорботи. Істина причини — причиною страждання є жадання буття, бажання, пристрасті, потяги. Істина звільнення — звільнитися від страждань можна лише відмовившись від бажань, пригнітивши в собі пристрасті. Істина шляху — для досягнення спасіння необхідно виключитися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани.

НАГАРДЖУНА (приблизно 113-213 рр. н.е.). Мудрець — оригінал. Був монахом і прийняв в юні роки посвячення в монастирі Кашміро-Гандхарської області. Все життя дотримуватися чернечих правил. Нагаджуна мав незвичайні психічні можливості, був дуже обізнаний в медицині та хімії, астрології, біології, мінералогії. Він заснував школу мандх'яміків, як кажуть європейські вчені, нігілістів.

Досягненням вченого було усвідомлення того, що знання — баласт і треба шукати іншого шляху. Йому віддаються почесні як "другому Будді", як такому, що створив "другий оберт колеса учення", як засновнику махаяни.

Мудрець був вчителем царя Сатавахона та його дружини Чандралекхи. Із всіх послідовників Будди Нагарджуна — найбільш плідний автор, йому приписують більше 200 праць.

Нагарджуна першим виявив і чітко сформулював один з найдивніших парадоксів пізнання — парадокс виникнення (парадокс новини). Хід його думки такий: виникнення не існує, бо нічого нового неможливо ні помислити, ні зрозуміти. І дійсно: якщо воно нове, то воно або нарівні зі старим, або виникло зі старого. Тут доцільно пригадати прислів'я, що все нове — це добре забуте старе. Але якщо воно зі "старого", то яке ж воно тоді "нове"? Адже воно було і такої ж якості, і віку, що і все, що ми спостерігаємо крім нього.

В цьому світі благополуччя теперішнього і прагнення до кращого майбутнього суперечать одне одному (знову ж згадується вислів древніх греків "краще - ворог хорошому").

Є два рівні міркування: умовний і вищий; останній вивчається через перший. Все виникає незалежно від чогось іншого, не є тотожним цьому іншому, ні повністю відмінним від нього. Таким чином, речі не можуть зовсім щезнути, але вони і не існують вічно.

Нагарджуна для індусів є мудрецем з мудреців, про нього складено безліч легенд.

АСАНГА (близько 310-390 рр. н.е.). Вчений — буддист, один з засновників школи йогачара.

Для концепції Асанга характерне прийняття низки понять ханаяни, особливо в галузі психології. Він вважається одним з попередників розвинутого тантризму. Стриманість і поміркованість, увага до людей, любов до природи і вимогливість, намагання все зрозуміти - ось що пропагував Асанга.

ДЖАЯРАШИ БХАТТА (приблизно VII ст.). Одна з ідей Джаяраши Бхатта: сприйняття, умовиводи та судження не приводять до знання. Він був запеклим прибічником матеріалізму. Одне з положень, яке він висував, звучало так: "Мета життя — спробувати все і відчути максимум радості, насолоди та задоволення - це і є щастя". (27 с.29).

МАТХУСУДАНА САРАСВАТІ (народився в VII ст. в Коталіпурі, час і місце смерті невідомі). Дуже суперечливий і загадковий мудрець. Одна з його ідей: ".... світ ілюзорний; ілюзорність - ні реальність, ні нереальність" (16 с.103).

"Всесвіт — то Бог, а душа — частка Його" (52 с.84).

ШАНКАРА (кінець VII - початок IX ст.). Його висловлювання:

"Єдина і всепрониклива реальність — це Бог, ним пронизане все і Він є все"(16 с.170).

В суб'єктивному аспекті душа "Я" виступає як Бог, як безкінечна свідомість, що веде до блаженства від злиття пізнаючого, пізнаваного і пізнання. Шлях знання веде до подолання і звільнення. Спасіння досягається не самознищенням "Я", а здійсненням безконечності та абсолютності цього "Я", усвідомленням його надемпіричності та єдиносутності"(27 с.81).

Універсальний характер вчень Шанкара, сполучення напруженого інтелектуалізму з постійною увагою до світу обумовили їх виняткове місце в історії.

РАМАНУДЖА (народився приблизно 1017 р. — час смерті невідомий). Душа, на його думку, являє собою нескінченно малу вічну субстанцію. Внутрішньою і основною якістю душі є ніколи не покидаюча її свідомість (за будь-яких умов душа визнає себе як "Я"). Залежність душі визначається прив'язаністю до тіла, в якому вона втілена. Душа ототожнює себе з тілом, прив'язується до земних успіхів, жадає почуттів, задоволень і т. ін.

ДЖРМАРАДЖА АДХВАРИН (народився в південній Індії в XVII ст. дата, місце смерті невідомі).

Вчений називає шість джерел пізнання: прийняття, умовивід, порівняння, умовне припущення, словесне судження та не сприйняття. Сприйняття він поділяє на два види: зовнішнє — через один з п'яти органів чуття; внутрішнє — це задоволення, біль, любов, ненависть. Умовивід він пов'язує з визнанням чогось (наприклад, диму без вогню не буває і т. ін.). Порівняння — це подібність, або схожість. Словесне судження, або словесне пізнання, — це те, в чому немає протиріччя в розумінні. Воно ж і словесне свідчення. Умовне припущення це те, що сумнівне і недоведене, але життєздатне. Нарешті, не сприйняття — це єдиний засіб пізнання неіснуючого. Наприклад: математично обчислене, але ніяк не сприйняте небесне тіло. Або інший приклад: в зовсім темній кімнаті стоїть крісло, і поки людина не вдариться — крісло знаходиться в сфері не сприйняття.

РАБІНДРАНАТ ТАГОР (1861-1941 рр., Калькутта). Ідеї: сучасна цивілізація накопичила матеріальні багатства, але забула про своє духовне благополуччя. Метою дійсної освіти повинне стати звільнення від пристрастей, невігластва, помилок та забобонів. Головна мета людини як особистості полягає в тому, щоб звільнитися від кайданів "Его", що виникають під впливом бажань, та виразити свою душу в любові.

На своєму незмінному рівні людина — це тварина, повна бажань. У розвинутої ж людини є три джерела пізнання: відчуття, розум і почуття. Через відчуття людина, по можливості, пізнає світ; за допомогою розуму вона творить науку і філософію, засновану на логіці. Але тільки через почуття їй відкривається Найвища істота, Найвища Суть: АБСОЛЮТ — БОГ — ТВОРЕЦЬ.

САРВЕПАЛЛІ РАДХАКРИШНАН МАДРАС (1888-1975 рр.). Його ідеї — індуїзм — швидше стиль життя, ніж догматична віра. В його основі лежить духовний досвід, побудований таким чином, щоб дати кожному члену суспільства можливість, передусім, усвідомити обов'язки, притаманні даній стадії його життя, і, нарешті, одержати Найвище Благо.

У людини чотири мети в житті: багатство (матеріальне благополуччя); культурне або художнє життя; праведність (справедливість, милосердя, доцільність); духовна свобода (досконалість і прагнення до неї). Керуючись цими цілями, прогресивна особистість для себе повинна обмежувати прагнення до задоволення та насолод і поступово відмовлятися від егоїстичних бажань, приносячи користь людям і природі, тим самим готуючи себе до Найвищого Блага. Був переконаний у незалежності духовних цінностей, які ототожнював із цінностями релігії, що розуміються, передусім, як бачення духовної основи світу.

КРИШНАМУРТІ (1895-1993 рр.). Відкидаючи всі закінчені уявлення про буття, всі системи, він вимагає від своїх слухачів не запам'ятовування, а співучасті. Справжнє розуміння істини за Кришнамурті припиняє діяльність розуму, який рятується від страху смерті за релігійними та філософськими символами, та всяку взагалі обумовлену "діяльність", даючи місце причинно-необумовленій "дії", яка іде від вільної глибини особистості.

Індуські мудреці розуміють людську особистість як збалансовану, майже досконалу систему і в такому контексті говорять про значення і призначення людини, її вищі цілі, про глибину особистості, про світ та ілюзії, про джерела пізнання в окремому і загальному порядках, про умовиводи, про сприйняття і не сприйняття, і нарешті, про духовність і любов, про діяльність і глибокомудрість.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua