Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія психології: навчальний посібник

РОЗДІЛ 3.

РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ (РОСІЙСЬКОЇ) ПСИХОЛОГІЇ

3.1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ У РОСІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX - ПОЧАТОК XX СТ.)

Соціальні умови, що склалися в Росії до останньої третини XIX сторіччя привели до необхідності більш пожвавленого розвитку вітчизняної науки. Саме у цей період, пов'язаний із формуванням власних поглядів на людину та її роль у суспільстві і, головне, — із розвитком рефлексії своєї самобутності, своїх наукових і психічних особливостей, стала формуватися російська психологія. Хоча духовне життя російського суспільства було тісно пов'язане із загальним ходом розвитку західної культури (особливо Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії), вона завжди відображала своєрідність соціального і історичного шляху розвитку Росії, її приналежності не тільки до Європи, але й до Азії.

До вже загальновідомих імен, пов'язаних із психологією: М. В. Ломоносов, К. Д. Кавелін, І. М. Сєченов, B. C. Соловйов, О. М. Радищев, О. І. Герцен, В. Г. Бєлінський, М. О. Добролюбов, М. Г. Чернишевський, І. П. Павлов, М. О. Бердяєв, O. A. Веселовський і багато інших представників двох століть (XVIII, XIX), пропонується додати ще кілька персоналій, які внесли свою скромну, але важливу частку в розвиток науки на рубежі ХІХ-ХХ сторіч.

ДАНИЛЕВСЬКИЙ М. Я. (1822-1885рр.) Народився в с. Оберце Орловської губернії; помер у Тбілісі. Російський публіцист, соціолог, психолог і натураліст; ідеолог панславізму.

В основі соціологічної, соціально-психологічної доктрини лежала ідея уособлених локальних "культурно-історичних типів" (цивілізацій), взаємини яких описуються Данилевським за допомогою біологізаторських побудов: подібно живим організмам, культурно-історичні типи знаходяться в стані безупинної боротьби один з одним та із зовнішнім середовищем. Так само, як і біологічні види, вони проходять природно визначені стадії змужніння і неминучої загибелі. Данилевський виділяє чотири розряди їхнього історичного самопрояву: релігійний, культурний, соціально-економічний і політичний.

Ідеї вченого вплинули на культурологію і психологію Леонтьєва і великою мірою передбачили аналогічні наукові побудови Шпенглера.

ВАГНЕР В. О. (1849-1934 pp.). Російський біолог і психолог, засновник вітчизняної порівняльної психології, автор книг: "Біологічні підстави порівняльної психології" (1910-1913 pp.) та "Виникнення і розвиток психологічних здібностей" (1924-1929 pp.). Розробив особливий метод дослідження на основі порівняння поведінки близьких у видовому відношенні тварин (біологічний метод). Проводив дослідження інстинктивного поводження, на основі яких висунув гіпотезу про мінливість інстинктів.

ГРОТ М. Я. (1852-1899 pp.). Російський психолог та філософ. В 1975 р. закінчив історико-філософський факультет Петербурзького університету. Два роки стажувався у Німеччині. З 1877 року викладав в Історико-філологічному інституті в м. Ніжин. Магістерська дисертація — "Психологія відчувань в її історії, головних основах" (1877); докторська - " До реформи логіки" (1882). З 1883 — професор Московського університету. Товаришував і співробітничав із B.C. Соловйовим, Лопатіним, Трубецьким, Л. Толстим.

Основні роботи:

"До питання про свободу волі" (1884); " Підвалини експериментальної психології" (1895).

В перший період творчості знаходився в колі ідей позитивізму з акцентом на організм Спенсера. Абсолютизував наукові знання як достовірне, дослідним шляхом здобуте. В психології і теорії пізнання виходив з принципу психофізіологічного паралелізму. Відчування (задоволення та страждання) розумів як суб'єктивну оцінку гармонії або дисгармонії між втратою речовин в організмі та їх накопиченням в ході взаємодії із зовнішнім середовищем. В психології був під помітним впливом ідей Сєченова. Пізнання трактував як сукупність "психічних обертів": воно починається із зовнішніх вражень, "переходить" у внутрішні психічні рухи, викликає вольові прагнення і закінчується зовнішніми рухами. Розумові процеси при цьому є асоціації суттєвих образів, але не "механічними і "органічними" (мають на меті інтеграції — диференціації образів).

ЛОПАТІН Л. М. (1855-1920 рр.). Народився й помер у Москві. Філософ — ідеаліст і психолог. Редактор журналу "Питання філософії й психології" (з 1894 р.). Голова Московського психологічного товариства (з 1899 р.). Слідом за В. Соловйовим виступав із критикою матеріалізму, позитивізму і абстрактного раціоналізму як однобічних напрямків, котрим протиставляв розвинутий ним так названий конкретний спіритуалізм. Лопатін — прихильник методу самоспостереження (інтроспекції); єдність психічних функцій він пояснював наявністю душі як понадчасової субстанції (монади).

Основу моральної поведінки складає вільна воля, що підкоряється закону творчої причинності.

ВВЕДЕНСЬКИЙ О. І. (1856-1925 рр.). Російський логік, психолог, філософ. Закінчив Петербурзький університет і залишився там на викладацькій роботі. З 1890 року - професор цього ж університету. Ним написано безліч наукових праць. Серед них: " Логіка як частина теорії пізнання" (1909 р).; "Психологія без будь-якої метафізики" (1914 р.); "Про межі й ознаки одушевлення" (1892 р.). Відкидав експериментальний підхід до аналізу душевного життя.

Все наше знання, вважав вчений, являє собою ступінь самопізнання людини. Отже, будь-які дані дослідження, одержані наукою, потребують філософського аналізу, якийпереходить від окремих суджень (вони не наводяться із досвіду і не носять характеру вроджених). Аналіз нашої пізнавальної здатності показує, що наявність загальних синтетичних суджень в пізнанні (як його умова) припускає визнання вихідних апріорних форм, промислених до дослідження.

РОССОЛІМО Г. І. (1860-1928 рр.). Російський невролог і психолог. Розробив систему комплексної психологічної діагностики, що дозволяла аналізувати індивідуальні особ-ливості уваги, сприйнятливості, волі, запам'ятовування, уяви. На основі кількісної виразності цих психічних процесів, їх сили будувався психологічний профіль особистості.

НЄСМЄЛОВ В. І. (1863-1973 рр.). Російський вчений. Професор Казанської Духовної академії. Репресований в 1932 р. З низки його праць виділяється психологічна робота "Наука про людину" (1906 р.).

Нєсмєлов стверджував, що його світогляд побудований на фактах, а не на поняттях. Він будує свою систему, виходячи з внутрішнього досвіду, або самосвідомості людини. Головним завданням православної антропології і психології вчений вважав показ тотожності християнської істини з ідеальною самосвідомістю людини. Загадкова в людині її подвійність: за самою природою своєї особистості людина є безумовною сутністю, одночасно дійсною як проста річ фізичного світу, однак приреченою жити в обмеженості свого тіла. Людина як прагнуча до волі — вільна ідеально, а також вільна "реально", фактично реалізуючи ідеал свободи у власному існуванні. В ідеї свобода "Я" здійснюється не як пасивна свідомість і вираження осібності людини від оточуючих її предметів, а як жива енергія, яка існує сама по собі, незалежно від усіх даних умов життя і утверджується сама для себе, незалежно від усіх одиночних станів свідомості, тобто "Я" здійснюється не як тваринна особина, а як вільна особистість, яка може не тільки переживати відомі враження життя, але й творити весь зміст життя своєю власною волею.

ПЕТРАЖИЦЬКИЙ Л. І. (1867-1931 рр.). Російсько-польський вчений. Закінчив Київський університет, потім вчився в Берліні. В 1897 р. захистив докторську дисертацію, 1898-1918 рр. Викладав в петербурзькому університеті. З 1918 р. І до смерті викладав у Варшавському університеті.

Середовище трактується вченим в термінах соціальної здатності пояснити прояв людської активності. Людська діяльність — це функція психіки. Існують тільки психічні процеси, решта соціальних утворень є лише їх зовнішніми проекціями. Стимулами та цензорами поведінки виступають емоції етично-морального та правового характеру, що виражаються через імперативні норми, закріплені в культурі і спрямовані на розплату за вчинок з боку суспільства. На відміну від пасивних пізнання і почуття та активної волі, емоції носять активно-пасивний характер. Основна регуляція поведінки задається в сфері індивідуально — психічної самосвідомості, так як уявлення людини про державу і норми права існують незалежно від самої держави. Культивування людства проходить через мислення і діяльність.

РЕЙСНЕР М. А. (1868-1928 рр.). Російський вчений, в тому числі і соціальний психолог. Закінчив Варшавський університет у 1893-1896 рр. викладав у Київському університеті. Потім два роки стажувався і працював в Гейдельберзькому університеті. Захистив дисертацію у О. Л. Блока — сина відомого поета. З 1989 р. екстраординарний професор Томського університету. В 1902 р. поїхав у Париж і читав лекції у Вищій школі соціальних наук. З 1907 р. живе у Петербурзі і працює приватним доцентом університету, професором Вищих жіночих курсів і юридичного інституту: з 1916 року професор Петроградського університету.

Деякі з його праць: " Проблеми соціальної психології"(1928 р.).

"Проблеми психології і теорія історичного матеріалізму" (1925 р.). Закликав переробити величезний фрейдівський матеріал і продовжити його початкову лінію монізму та матеріалізму, очистити дорогоцінні зерна від ідеологічної оболонки (луски).

ВИРУБОВ М. А. (1869-1918 рр.). Російський психоаналітик, психіатр і невролог. Народився в м. Орел, де закінчив гімназію. Закінчив Московський університет (1889 р. доктор медицини). В 1900 році стажувався в Західній Європі у Є. Крепеліна та Є. Менделя.

Здійснював експерименти з синтезу психоаналізу і гіпнозу і використання при психоаналітичній теорії символів та традицій російського православ'я. Написав низку наукових статей і монографій: " До питання про генезис та лікування неврозів тривоги комбінування гіпно-аналітичним методом" (1910 р.); "До психоаналізу ненависті" (1911р.); "До психопатології повсякденного життя" (1913 р.); " До патології асоціацій" (1914 р.).

ЛАПШИН І. І. (1870-1952 рр.). Російський психолог, філософ, учень та послідовник Введенського.

Основні праці: "Закони мислення і форми пізнання"(1906 р.); "Проблема чужого "Я" (1910 р.); "Художня творчість" (1922 р.); "Феноменологія" (1937 р.).

В 1906 році захистив докторську дисертацію ("Закони мислення та форми пізнання"). Закінчив Петербурзький університет; з 1913 року — екстраординарний професор цього ж університету. В 1922 році висланий з Росії. Був професором Празького університету.

Вчений стверджує, що пізнання йде через поступове вироблення у свідомому понятті апостеріорним шляхом апріорних форм, які притаманні людській свідомості споконвічно, але розкриваються їй не відразу. В ході пізнання будуть відкриватися поняття вже задані самою структурою свідомості (важливо їх "побачити"). Таким чином, закони мислення знаходяться віртуально "у тісному зв'язку з матеріалом чуттєвого пізнання". Звідси визначення Лапшиним своєї позиції як "віртуального апріоризму". Для вченого стає проблема реальності "чужого "Я". Будучи іманентною нашій свідомості, вона завжди і за межами її, що заперечує вихідні принципи Лапшина, — "чуже" "Я" є лише гіпотонічною конструкцією: ми постійно переживаємо ілюзію безпосередньої даності "чужого "Я", в основі якої — схильність до "естетичного перевтілення". Трансцендентне "чуже "Я" замінюється іманентним уявленням про плюралізм свідомості.

УХТОМСЬКИЙ О. О. (1875-1942 рр.). Російський фізіолог і психолог; творець вчення про домінанту.

ЄРМАКОВ Д. І. (1875-1942 рр.). Російський вчений. Медичну освіту одержав в Московському університеті. Займався психоаналізом, співпрацював із В. П. Сербським та М. Є. Осиповим. В 1923 році вчений очолив Державний психоаналітичний інститут і дуже плідно працював. З 1921 р. по 1926 р. ним були написані основні праці:" Психоаналіз і художня творчість"; "Психоаналіз і педагогіка", "Гіпнотизм", "Нариси з аналізу творчості М. В. Гоголя"; "Етюди з психології творчості О. С. Пушкіна", "Творчість Ф. М. Достоєвського", " Обмеженість і виразність в картині", "Психоаналіз дитячої душі". Крім медицини і психології Єрмаков був ще й прекрасним художником. Головним напрямком вченого були дослідження літератури і мистецтва з позиції психоаналізу.

ОСИПОВ М. Є. (1877-1934 рр.). Російський психоаналітик та психіатр. Вчився в університетах Цюріха, Базеля, Берна, Бонна. В 1903 р. — доктор медицини.

В 1907 р. познайомився з ідеями Фрейда. Віддаючи належне великим відкриттям і досягненням психоаналітичного вчення, разом з тим вважав, що деякі його компоненти (наприклад, теорія сексуальності) є лише гіпотезами, які потребують подальшої розробки і обґрунтування. В 1920 р. емігрував: Стамбул, Белград, Будапешт, Прага. В 1923-1931 рр. викладав у Празькому університеті.

Автор багатьох статей. Деякі з його книг: "Навіювання та його межі" (1911 р.); "Про психоаналіз" (1910 р,); "Про нав'язливу посмішку" (1912 р.). Вчений розвинув та модифікував деякі ідеї та концепції Фрейда. Здійснив перегляд психоаналітичних уявлень про любов і висунув ідею про первинність кохання як основного фактора космічного життя і абсолютної цінності, яка проявляється в різноманітних формах, і вторинності кохання як фізіологічного потягу і статевої пристрасті. Стверджував що надмірна зосередженість особистості на самій собі провокує і тягне за собою невропатологічні стани, а різні моральні фактори (і вади) походять з джерел психічних розладів.

ГУРДЖИЄВ Г. І. (1877-1949 рр.). Російський мислитель. Народився у Вірменії в греко-вірменській сім'ї. Ще в юності у Гуржиєва з'явився інтерес до аномальних явищ. В пошуках "істинного знання" відвідав багато країн Центральної Азії і Африки.

В кінці 1913 року створив перші навчальні групи Інституту Гармонійного розвитку людини. З 1917 до 1924 року жив і працював у Тифлісі, Константинополі, Франції. В 1922 році в замку Фонтенбло створює (відкриває) незвичайний науково-дослідний інститут (пізніше їх називали "лісові філософи").

Написав фундаментальну працю "Все і уся" (1300 сторінок). Наукова творчість Гурджиєва, за його власними словами, була покликана допомагати вирішенню трьох основних проблем: безжалісно і безкомпромісно зруйнувати сторіччями творені в свідомості і почуттях людини вірування і погляди на все існуюче; ознайомити читача з матеріалом, необхідним для нової свідомої творчості, показавши її міцність та доброякісність; сприяти становленню у свідомості і почуттях читача справжнього, а не фантастичного, сприйняття не того ілюзорного світу, який він сприймає, а світу реальності. Згідно з його вченням, люди землі являють собою нещасних істот, чий буттєвий розум внаслідок багатьох причин постійно вироджувався і в теперішній час є дуже — дуже дивним і вкрай незвичайним.

Доктрина мислителя класифікувалася на Заході як "російський містицизм". Вона включає в себе елементи йоги, тантризму, дзен, буддизму, суфізму.

В основі розуміння Космосу у Гурджиєва лежить глобальний принцип єдності мікро та макрорівнів. Все у світі матеріальне та знаходиться в русі, характеризуючись лише різними ступенями. Всесвіт у Гуржиєва акцентовано як єдиний: градація матеріальності абсолютного і створених ним через "промінь творення" світів — різна; за ступенем від Абсолютного число законів, яким підкоряється матеріальність, зростає; люди існують в темному, несприятливому куті Всесвіту, де панують не "найлегші вібрації Абсолютного", а "сторонні тяжкі резонанси". Душа людини також матеріальна, вона складається з дуже тонкої субстанції та прося гається нею протягом життя. Космос у Гурджиєва принципово децентрований, людина знаходиться під постійним впливом різних змістових полів, що утруднює вибір власного шляху та має на меті постійні зусилля. Звичайні мотиви більшості людей зводяться до формули: "Господи, зроби так, щоби двічі по два не було чотири". За схемою, розвиток "проміння — творіння" в решті решт переходить у власну протилежність, бо він існує за "законом октави": в інтервалах "мі - фа" та "сі - до" складових (на відміну від усіх інших) лише один півтон, здійснюється постійне і всезростаюче відхилення проміння від започаткованого напрямку. Людські починання тому протікають непередбачуваним чином і зазвичай закінчується фіналом, протилежним вихідним цілям.

Еволюція людини, за схемою вченого, є зворотнім сходженням в напрямку Абсолюту та орієнтованим проти природи як такої. При цьому в глобальному космічному балансі сил еволюція окремих людей не має принципового значення: поодинці вони можуть вирватися з-під пагубних планетарних (головним чином - місячних) впливів. Будь-яка нація, клас, всяка епоха, рівно як і будь-яка соціальна група, користуються певною якістю "поз", з яких вони ніколи не виходять і які являють їх специфічний "стиль", пов'язаний з певними космічно обумовленими формами мислення та почуттів.Людина не може довільно трансформувати ні форму своїх думок, ні форму своїх почуттів, не змінюючи "пози". Людина не має постійного, незмінного, індивідуального "Я". Вона не може відразу (раз і назавжди) оволодіти якимось готовим загальним сенсом існування. Замість нього існують тисячі окремих "Я", нерідко зовсім невідомих одне одному, взаємовиключних, несумісних одне з одним, включених в різноманітні смислові поля. Вважаючи призначенням людини усвідомлення нею своєї справжньої суті, вчений вбачав сенс існування свого Інституту у створенні умов, в межах яких нічого не могло бути зроблене автоматично і несвідомо. З цією метою використовувались різні вправи, особлива увага зверталась на музику, танець, техніку медитації.

Всі види мистецтва, за Гурджиєвим, є закодованою системою стародавніх знань, "формами писемності", а тому у справжньому мистецтві немає нічого випадкового, його необхідно "вміти читати".

Все людство учений уявляв у вигляді чотирьох кіл. Внутрішнє коло "езотеричне" (люди, що досягли найвищого рівня розвитку і володіють неподільним "Я"). Люди середнього, "мезотеричного", кола володіють всіма якостями, які притаманні людям "езотеричного" кола, але їх знання мають більш опосередкований, теоретичний характер. Третє коло — "екзотеричні", знання людей, що входять в нього, носять абстрактний характер, їх розуміння не виражається в діях. Четверте "зовнішнє" коло — коло "механічного людства". Саме тут, передусім, породжується зло, що має механічну природу. У людей тут немає порозуміння, вони протиставлені одне одному. Подолання "механічності" починається із самоспостереження, забезпечується постійними вправами і заключається в скиданні з себе "масок", які приймаються за суть людини. Реальність не повинна бути ілюзорною (масковою). Для скидання "масок" необхідне володіння технологіями особистісних трансформацій. Людина, яка досягла певного розвитку, складається, за Гуржиєвим, з чотирьох тіл: фізичного (з матеріалу планети Земля), астрального (з речовини світу планет), ментального ( з матерії Сонця) причинного (з речовини зоряного світу). В Сонячній системі така людина безсмертна. У пересічної людини, яка володіє лише фізичним своїм тілом, функції решти стимулюються переважно зовнішніми впливами мислення і є повністю механічними. Після смерті від такої людини не залишається нічого; "безсмертна" душа зовсім не вроджене надбання, а створюється індивідом в результаті досить вагомих зусиль. Має місце три таких способи: робота з тілом (шлях факіра), робота з вірою і психікою (шлях монаха), робота з розумом і знанням (шлях йогика). Однак, ці шляхи не можуть бути реалізовані в сучасній культурі, потрібний "четвертий" шлях, який має на меті усвідомлення кожної мети буття. Ні вираз обличчя "слабого йогина", ні "нерозумного святого" не відповідають призначенню людини. Буттєве знання (розуміння, або знання "як") на відміну від повсякденного знання "про" повинно бути пережито всією сутністю людини, виступати підсумком діяльності всіх трьох її центрів (тілесного, емоційного та інтелектуального) підсумком самопізнання, — за порядком "четвертим". Тому вчення Гурджиєва має самовизначення концепції "четвертого шляху". В найбільш систематичній формі ідеї Гурджиєва виклав в роботі "Четвертий шлях" його учень П. Д. Успенський. Книгу "Зустрічі з видатними людьми" склали рукописи

Гурджиєва, опубліковані учнями після його смерті.

 

У 17-19 роках XX сторіччя в Росії відбулися різкі зміни у світогляді людей, помінялися ціннісні орієнтації. Відбулися серйозні переміщення духовних і соціальних площин усього суспільства. Усе це не могло не відбитися на ході розвитку психології того часу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua