Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ ІІІ

НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТА УКРАЇНИ В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ

1. Освіта за литовської доби

Велике князівство Литовське сформувалось у XIII ст. і посилилось у XIV ст. Свої зв'язки з сусідніми князівствами зміцнювало міждержавними шлюбами. Литовські князі свідомо збирали докупи руські землі. Вже князь Гедимін (1315—1341) називав себе королем «литовським і руським». Він нікому не боронив держатися своєї віри. Деякі його сипи були християнами. У Вільні діяли православні й католицькі церкви.

Його син Ольгерд, одружений з руською князівною вітебською Марією, був дуже прихильний до усього україн-ського і український народ його любив. Ставши великим князем литовським (1345 — 1377), Ольгерд за підтримки українців у 1363 р. розбив татар і вигнав їх у степи задніпрянські.

Рід Ольгерда — Олельковичі — княжив у Києві понад 100 років (XIV — XV). Литовські князі обороняли українські землі від татар, а потім і від поляків. Під їхньою владою після татарського панування і міжусобиць українських князів населення почувалося спокійніше. Велике князівство Литовське було поліетнічною державою. Наприкінці правління Ольгерда під його рукою було 9/10 білорусів та українців, які ввійшли до складу князівства переважно шляхом мирних угод. Ольгерд та інші князі в грамотах оголошували, що «старовини не рушать, новини не вводять», і справді дотримувалися цього. Пріоритет литовців зумовлювався походженням панівної династії. В інших сферах державного та суспільного життя українці й білоруси були рівні з литовцями: і феодали як співсуверени держави, і православне духівництво, і військові дружини. Мовами управління, суду, освіти у цій державі були старобілоруська і староукраїнська, які мали багато спільного. Все це дає підставу розглядати Велике князівство Литовське як форму також і української державності.

Язичники литовці визнавали перевагу культури України — Русі. Ольгерд залишив Україні її віру й закони — церковні й світські. Усі судові звичаї та артикули, багато з яких були визначені ще «Руською правдою», він зібрав в одну книгу. Написана вона була українською мовою і називалася «Статут князівства Литовського» (1529 р.). Після його смерті книга була перекладена литовською й польською мовами. Статут відіграв значну роль у прилученні України до західноєвропейського права. У столиці Литви Вільні при великокняжому дворі і серед литовських феодалів українська вважалася найпрестижнішою і вищою за місцеву литовську мову. За тих часів українська була мовою державного діловодства, дипломатії, законів, грамот, приватного листування тощо.

Отже, Литовсько-Руська держава орієнтувалася на давню руську і водночас на західноєвропейську культуру. Ольгерд заявляв, що «вся Русь мусить належати до Литви», і активно «збирав» її землі.

Литовсько-руська доба (XIV — XV ст.) залишила понад 500 томів так званих литовських метрик, написаних мовою наших предків.

Про стан шкільництва у Великому князівстві Литовському відомо небагато. У монастирях, зокрема Києво- Печерському, Михайлівському та інших, при церквах подекуди діяли стаціонарні школи. У кращих з них можна було не лише навчитися читати й писати. Здібні учні вивчали теологію, літературу, грецьку мову. Вчителями були переважно місцеві освічені монахи й дяки, іноді заїжджі переписувачі — каліграфісти з почту митрополита.

Найосвіченішим станом було духівництво, яке утримувало школи та інші освітні чи благодійні установи. Друге місце серед освічених людей посідали мешканці міст. Освіта в Україні, як і в Білорусі, Литві, була подібна до тогочасної західноєвропейської. Чимало грамотних людей було серед дворян, а також серед ремісників.

Освітні центри були не лише в Києві, а й у Львові та інших великих містах. Відомо, що в XIV ст. у Грушівському монастирі на Закарпатті виготовляли рукописні букварі. У листі ректора ужгородської школи (1400) повідомляється про шкільну бібліотеку.

З XV ст. у Львові діяла школа при Богоявленській церкві. У цьому місті функціонувало кілька європейських мов, та основною мовою торгівлі й адміністративних документів була латинська, яка забезпечувала торговельні зв'язки з Європою. Це зумовило необхідність вивчення латині.

1444 р. на вимогу магістрату і громадян Львова Владислав III дозволив збудувати нову школу при лікарні біля костелу. Школа підпорядковувалася раді Львова, яка обирала її ректора. Отже, відкрити школу можна було лише з дозволу високопоставлених осіб.

1508 роком позначене повідомлення про кафедральну школу у Львові, яку фінансував магістрат. Йшлося про оплату щотижневого користування учнями й магістрами лазнею. Тобто дбали не лише про навчання, а й про санітарний стан, гігієну школярів. Судовий документ від 1508 року містить повідомлення про бійку учнів з шляхтичем, під час якої кілька учнів були поранені й один убитий.

За литовської доби Київ відроджує своє значення культурно-освіт нього осередку. При великих монастирях активізується створення рукописних книг. Зокрема, в 1397 р. було завершено переписування київського Псалтиря.

Багато пам'яток київського письма позначено XV століттям. Одна з таких пам'яток — Євангеліє, виготовлене ченцем Макарієм у київсь кому Нікольсько-Пустинному монастирі. Книга великого формату, писана півуставом на папері. В післямові зазначено: «В лето 1411 съвершена книга сия Євангелие в нарицаемом и богом спасаемом граде Киеве, в обители...Николи...рукою многогрешного инока Макария». Як і в попередньому столітті, існигописання зосереджувалось у великих монастирях.

Серед переписаних у Печерському монастирі в XV ст. книг науці відомі «Толковое Євангеліє» (1434); «Лествиця» (1455), «Златоструй» (1474). Не припинялося книгописання в Софійському соборі. Зі створених там у другій половині XV ст. книг збереглася в одній з бібліотек Кракова Кормча книга київського Софійського собору, в якій містилися відомості з історії Великого князівства Литовського.

В середині XV ст. сформувався гурток вчених — перекладачів, які отримали освіту, очевидно, в Києві. Вони перекладали книги зі старо давньої єврейської та латинської мов. Зокрема, відомий перекладений в 1464 — 1473 рр. Теодором зі староєврейської на старослов'янську мову Псалтир. Використані перекладачем звороти живої народної мови допомагали розуміти зміст Святого Письма тим людям, котрі не знали церковнослов'янської мови. Списана в Кам'янці «четья» (1489) також має деякі прикмети народнорозмовної української мови. На полях церковнослов'янських рукописів часто давались пояснення більш зрозумілими українськими словами та щораз більше таких слів вводилося в нові переклади й поправки до біблійних книг. Так поступово церковнослов'янська мова давніх оригіналів була замінена зрозумілою для широких мас, наближеною до народної або народною мовою. Були поши рені перекладені народною мовою Псалтирі, за якими українці вчилися читати.

У другій половині XV ст. в Києво-Печерському монастирі завершилася кодифікація Патерика.

Гурток перекладачів закінчив свою роботу над перекладом трактату з астрономії «Про сфери», відомого під назвою «Шестокрил».

Успішна боротьба проти татарської орди сприяла поновленню процесів гуртування українських земель та зміцненню взаємин між ними. Основним територіальним центром формування України було Середнє Подніпров'я — Правобережна Київщина, Переяслав, Чернігівщина, Сіверщина. Саме тут утвердилась назва «Україна», яка згодом поширилась на всю етнічну територію українського народу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua