Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ II

ОСВІТА Й ВИХОВАННЯ В УКРАТНІ-РУСІ

1. Освіта в період становлення України — Русі

Ранньофеодальна держава з центром у Києві утворилася в результаті об'єднання земель східнослов'янських племен. Серед засновників першого східнослов'янського державного утворення були Аскольд і Дір. Як встановили сучасні вчені, Аскольд правив у Києві в 850-х — 860-х роках, а Дір — у 870-х — на початку 880-х. Арабські джерела називають Діра одним з наймогутніших слов'янських князів.

Історичні джерела свідчать, що в один політичний організм були об'єднані різні племена, які згодом отримали назву український народ. Держава охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Вона становила велике етнічне утворення. Крім східних слов'ян, тут були і неслов'янські племена.

За князювання Аскольда Русь підкорила сусідні кочові племена, воювала з Візантією та іншими державами. Аскольд уперше охрестив народ. Як зазначається у «Повісті временних літ» та у візантійських джерелах, це сталося після невдалого походу на Царгород у 860 р. Тоді 200 кораблів Аскольда взяли місто в облогу, але не здобули його. Завдяки чуду ікони Богородиці, шати якої опустили в море, здійнялася буря і знищила «безбожних русів кораблі». Руси, настрашені чудом, після повернення до Києва виявили бажання охреститися. Візантійські священики охрестили їх і заснували на Русі єпархію. Народні традиції та Аскольдів літопис оповідають про Аскольда і Діра як християн. Під час правління цих князів упорядковується писемність Стародавньої Русі.

До середини IX ст. у ділових зв'язках із Візантією східні слов'яни послуговувалися грецькими літерами. Вони писали давньослов'янською мовою, використовуючи грецьку азбуку «без оустроєнія», як зазначав монах — чорноризець Храбр. Таку «слов 'ямську азбуку» виявлено на стіні Софійського собору в Києві. На думку вчених, вона відбиває етап поступового введення до грецької азбуки перших слов'янських літер.

Цією азбукою, своєрідною предтечею кирилиці, написані мирові й торговельні угоди Аскольда з Візантією та іншими державами. Отже, при князеві були письменні люди, які складали ці документи. Тож здійснювалася й відповідна підготовка письменних людей для потреб держави.

Конкретної інформації про існування організованих закладів на вчання і виховання у передхристиянську добу не знайдено. Проте умови для їх функціонування були: наявність писемності, достатній рівень розвитку матеріальної і духовної культури, активні міждержавні зв'язки.

Вже за Олега та Ігоря були високоосвічені люди, посли цих князів. Вони могли спілкуватися з ученими Візантії, вихованими на її багатовіковій культурі. Київські посли протиставляли грецьким законам свої, руські.

Археологічні знахідки засвідчують, що письменними були й прості люди, зокрема ремісники. Знайдено меч, виготовлений не пізніше першої половини IX ст., на якому майстер викарбував своє ім'я — «Коваль Людота» (чи Людоша). Трапляються написи на пряслах для веретен, на глиняному посуді, дерев'яних бочках, на шевських колодках. Київ-ський гончар написав на вогкій ще амфорі — «благодатнешна полна корчага сия». Новгородський швець позначив колодку ім'ям своєї замовниці. Посадські дівчата підписували прясла, ймовірно, для того, щоб не переплутати їх на досвітках.

Отже, першоукраїнське (слов'янське) письмо з'явилося задовго до впорядкування Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки. Протягом століть воно обслуговувало культуру, вірування, дипломатичні зв'язки та зв'язок між поколіннями, засвідчуючи цим високий рівень розвитку українського суспільства у дохристиянські часи.

Згідно з історичними джерелами, 860 р. болгарські освічені проповідники брати Кирило та Мефодій з Солуні на шляху до хозарського каганату зупинились відпочити в Корсуні (Херсонесі). Там вони побачили легендарні «Корсунські книги», які стали прототипом перекладів Кирила. «Паннонське житіє» братів твердить, що знайдені ними Євангеліє та Псалтир «були руськими письменами писані», тобто, як гадають вчені, тротокириличним» письмом («без оустроєнія»), яке виникло на основі грецького алфавіту. Там же вони зустріли людину, яка говорила «руською мовою». У спілкуванні здібний Кирило опанував цю мову, оволодів письмом і, очевидно, специфікою мови при читанні. Він порівняв її буквені та звукові елементи і почав читати «руською мовою» та пояснювати прочитане. Користуючись цими знайденими «руськими письменами», Кирило упорядкував слов'янську азбуку. Взявши за основу грецьке уставне письмо (унціал), він винайшов просту і зручну форму написання слов'янських літер. Азбуку доповнив знаками, які передають звуки, властиві слов'янській мові і відсутні в грецькій, взявши за взірець давньослов'янські письмена.

Проте, як зазначається в енциклопедії «Українська мова» (2000), більшість сучасних фахівців вважають, що Кирило близько 863 р. скомпонував глаголицю, яку здавна іменували кирилицею. Згодом глаголицю було забуто і старовинну назву перенесено на іншу слов'янську графіку, автор якої невідомий. Є кілька гіпотез щодо творця кирилиці. Найімовірніше, що склав її у кінці IX — на початку X ст. учень Кирила Климент Охридський, який став архієпископом у 893 р. і розгорнув освітню діяльність у Македонії.

Користуючись упорядкованою азбукою, Кирило за кілька місяців переклав на зрозумілу русинам слов'янську мову основні богослужбові книги. До того часу богослужіння здійснювалося єврейською, грецькою та латинською мовами.

Навіть за наявності місцевих вихідних матеріалів заслуга слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія надзвичайна.

За рішенням ЮНЕСКО 863 рік визнано роком створення слов'янської азбуки.

Діяльність просвітителів з'єднала Захід та Схід християнством, започаткувала стародавню літературу, яка в XI ст. дала світу визначний за формою і думкою твір «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона, подібного якому на той час не мала жодна країна. Церковно-слов'янська мова стала мовою книг, літературною мовою в Україні. Зрозуміла народу, вона полегшувала літературну працю й поширення книг. Через це довгий час ніхто не писав твори живою мовою. Адже церковнослов'янську (старослов'янську) книжну мову й так добре розуміли. Втім переписувачі книг іноді вживали слова й вирази живої української мови. Так тривало віками. До появи «Енеїди» Івана Котлярев-ського — першого твору, написаного живою українською мовою. Старослов'янська літературна мова застосовувалась також у діловодстві, дипломатичному й приватному листуванні, навчанні. Близькість розмовної і державної мови сприяла поширенню грамотності серед українців у наступні століття.

Прийнявши слов'янське письмо, Україна поширила його далі па північ, на білорусів, а пізніше й на московські землі.

Візантійські джерела згадують про письмові угоди з Аскольдом 873—874 рр. Приблизно тоді ж написано митний статут для торгівлі Русі з Баварією.

У 882 р. Олег пішов походом на Київ, убив Діра і заволодів Руссю. Олег походив з норманів, проводив антихристиянську політику. Християнство тимчасово втратило статус державної віри. Греки розірвали укладені з Аскольдом договори.

Здійснивши похід на Візантію, Олег, під тиском воєнної сили, уклав з нею вигідний для Русі договір 907—911 рр. Візантія присяглася у дотриманні договору християнським звичаєм, а русичі — іменем Перуна.

У цьому договорі чимало болгаризмів, мова архаїчна. Написаний він «Івановим письмом». Договір засвідчує рівноправність слов'ян з греками, які того часу утримували першість щодо державної організації, культури, освіти. Іноземці високо цінували українську культуру. Ще в трактаті Теофіла про техніку мистецьких ремесел, написаному наприкінці IX ст., за часів Олега, Русь стоїть після Візантії, але перед Арабією, Італією та Німеччиною.

Про високий рівень культури й освіти України — Русі свідчить статус, освіченість її жінок. Найвидатніші з них зміцнювали й розвивали державність України, представляли її пріоритети в інших країнах, зробили певний внесок в освіту й науку.

Історія зберегла ім'я княгині Ольги (945 — 957), яка правила Руссю в період її сходження до розквіту й світового визнання. Це була мужня жінка, вона мала непохитну волю, почуття власної гідності і справді державницький розум. Ольга виявилася достойною тієї місії, яка випала на її долю. Завдяки виваженій політиці вона утримувала від бунтів ще не скорені племена. Роки її правління позначені тишею й миром у державі. Це свідчить, на якому високому рівні культури і моралі стояла ця держава, що корилася владі жінки, що в добу панування фізичної сили шанувала розум і душевну красу, зазначає ще одна видатна жінка, історик Н. Полонська-Василєнко.

Відсутність міжусобиць давала змогу спокійно опікуватися насущ ними державними справами. Ольга будувала нові міста і призначала в них правителів. Уперше встановила норми податків — «устави» та «уроки». Дві третини податків ішли на Київ — у прибуток держави, одна — у власність Ольги. Ольга заохочувала розвиток мисливства й бджільництва, які давали хутро, мед, віск на експорт.

Упорядкування податків, посилення княжої адміністрації на місцях сприяли згуртуванню земель України — Русі. Ольга налагодила дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи.

За часів Ольги значно поглибився процес асиміляції норманського елементу. Про це свідчать імена в родині Ольги: син — Святослав, онуки — Ярополк та Володимир.

Політичні, економічні, культурні зв'язки з Візантією сприяли не офіційному поширенню християнства на Русі, яка на той час сповідувала дві віри.

«Повість временних літ» оповідає, що цісар могутньої Візантії Константин Порфірородний хотів одружитися з Ольгою. Та княгиня нагадала йому, що вона — язичниця, й погодилася охреститися з умовою, щоб цісар був її хрещеним батьком. Коли ж охрестилася, то заявила, що за християнським законом хрещений батько не може одружитися з хрещеницею. Так вона перехитрила цісаря. Хрещення та ім'я Олени княгиня Ольга прийняла 955 року у Києві чи Царгороді.

Християнство сповідувало цілком прийнятні для слов'ян моральні цінності — милосердя, любов до ближнього, всепрощення, чесність, духовну чистоту, людську гідність, здатність па самопожертву. Це розуміла Ольга. Але суспільні умови для прийняття християнства в Русі на той час не визріли. Тому хрещення княгиня вважала приватною справою. Вона не наполягала, коли її син Святослав відмовився прилучитися до християнства. Ольга з розумінням поставилася до його рішення не міняти віру, бо всі дружинники сповідували язичництво. «Моя дружина буде сміятися з цього», — пояснив матері князь. Не по спішаючи поширювати християнство на державу й народ, Ольга зважала на тогочасну обстановку.

Водночас вона розуміла, що шлях до майбутньої величі Русі лежить через духовне просвітництво. Вже самим своїм прикладом охрещення вона виконувала просвітницьку місію і привернула до християнської віри багатьох своїх підданих. Відомо, що Ольга зводила храми у різних містах Русі. За її наказом збудовано в Києві дерев'яний храм святої Софії. Він згорів під час пожежі 1017 р. На його місці правнук Ольги князь Ярослав Мудрий збудував із каменю храм Софії, який стоїть і нині.

Виважена політика княгині Ольги у питаннях віри, у державницьких справах, її розум, мужність, рішучість і винахідливість у складних ситуаціях дали підставу нащадкам називати її «світанком перед сонцем» і «наймудрішою серед чоловіків».

Державна й просвітницька діяльність княгині Ольги мала не лише тогочасне значення. Вона заклала підвалини подальших широких міжнародних зв'язків України, сприяла її руху до християнства. Саме від неї дістав перші уроки благочестя і майбутній хреститель України-Русі, її онук Володимир І Великий, який здійснив подальші заходи у християнізації моралі, культури, шкільництва.

Були й спроби римської католицької церкви налагодити стосунки з Руссю. Про це свідчать Київські глаголицькі листки (X ст.) з описом літургії латинського обряду.

Існування значних християнських громад сприяло появі ще до офі-ційного запровадження на Русі християнства «школи книжності». Адже основу християнського богослужіння становила писана книга. Діяли також школи для населення, яке ще сповідувало язичницьку віру й стародавні звичаї. Задовольняючи утилітарні потреби, школи, безумовно, поширювали ідеї певної релігії. Тому виконували функцію не лише навчального, а й виховного закладу, відповідним чином формуючи світогляд, етичну та естетичну свідомість молоді.

Такий самий вплив справляли на дітей язичницька і християнська обрядовість. Відгомін язичницьких звичаїв до сьогодні зберігся у хри-стиянських культових обрядах. Наприклад, язичницькі культи є джерелами мистецтва писанкарства. У стародавніх слов'ян яйце символізувало перехід від небуття до буття, радість та весняне сонце, яке від-роджує природу. Ці уявлення вони і втілювали в орнаментах на писанках. Кожна родина мала свої традиції розпису, на яйце наносилися певні знаки — заклинання, призначені для поліпшення життя сім'ї чи окремої людини. Діти змалку навчалися мистецтва писанкарства, паралельно засвоюючи міфологічні сюжети, дізнаючись про традиції й обряди своїх предків. Писанки мали великий попит. Керамічні писанки знайдені на території Стародавньої України, а також на Дону і навіть у Швеції. Культ писанки падалі пов'язується з християнським святом Пасхи та весняними іграми, які дещо змінилися під впливом християнської релігії. Та, очевидно, завдяки саме їй писанкарство збереглося до наших днів.

У період зародження та становлення України — Русі, який прийнято називати дохристиянським, освіта була на досить високому рівні:

• письмо широко використовувалось у державних та міждержавних справах, купецьких угодах, письменним було і просте населення, зокрема ремісники;

• для задоволення політичних і духовних потреб суспільства потрібні були грамотні люди, отже існували форми і способи їх підготовки, навчання;

• упорядкування саме в цей період старослов'янської азбуки справило позитивний вплив на розвиток освітянської справи, започаткувало написання й поширення книг;

• проникнення на Русь християнства, число прибічників якого від часів Аскольда поволі зростало, опосередковано долучало руський загал до візантійської освіти і книжності;

• співіснування язичницької та християнської релігії визначило специфіку формування ідеології та духовного світу підростаючих поколінь.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua