Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ VI

ОСВІТА Й ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

6. Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — засновник новаторської педагогіки, письменник, з 1957 р. член — кореспондент АПН РРФСР, заслужений учитель України з 1958 р., Герой Соціалістичної Праці з 1968 р. Народився в с. Василівка Кіровоградської області в родині селянина — бідняка. В 1938 р. заочно закінчив Пол тавський педагогічний інститут. Працював учителем української мови та літератури, завучем, директором школи, з 1948 р. і до останніх років життя керував Павлиською середньою школою в Кіровоградській області.

Василь Сухомлинський успішно поєднував практичну роботу в школі з науковою діяльністю. Він — автор багатьох монографій, методичних посібників і статей, у яких викладено новаторські погляди на зміст, форми і методи виховання, навчання рідної мови у школі.

Найбільш відомі з них: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Моральний ідеал молодого покоління» (1963), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська пе-дагогіка» (1978), «Серце віддаю дітям» (1978), «Листи до сина» (1979), «Сто порад вчителю» (1981), «Книга про любов» (1983). Праці видатного педагога перевидані багатьма мовами світу — болгарською, угорською, китайською, японською, німецькою, польською, чеською, монгольською.

У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.

Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності.

Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухомлинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людяність, душевність спілкування — ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель — це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин».

Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно — наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку.

Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня.

Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. «Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість — вірна дорога до серця дитини», — наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського — як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня буйна фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом. У Павлиській школі було обладнано кімнату казок.

Морально- психологічний аспект перевірки якості засвоєння матеріалу передбачав оцінку не лише знань, а й наполегливості дитини у подоланні труднощів. Оцінка, на думку педагога, має бути позитивним стимулом навчання і ніколи не використовуватись для покарання.

Улюблений предмет та вчитель, який його читає, має бути в кожного учня, зазначав Василь Сухомлинський. З цього предмета він краще за інших вчиться, читає додаткову літературу чи отримує окремі завдання від учителя. Це розвиває інтерес до знань, таланти, створює інте-лектуальний фон класу. Книга й робота з нею — найнеобхідніше в учінні. Дітей треба навчати вибирати книгу, читати й перечитувати її. Читання — це віконце, крізь яке діти бачать і пізнають себе. Найрадіс-нішим у школі Василя Сухомлинського було свято книги.

Як елемент розумової культури, який має розвивальне значення, Василь Сухомлинський розглядав шахи. На його переконання, треба зацікавити дітей грою в шахи, вводити її в життя школи.

Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці — це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця — це частина праці дорослих. Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи — це підвищує їхню відповідальність за зроблене.

Великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги — книги природи», — наголошував педагог. — «... Кожна мандрівка в природу — урок мислення, урок розвитку розуму».

Чимало праць Василь Сухомлинський присвятив ролі слова та особистості вчителя для дитини і сформулював вимоги до нього. Він радив учителю не робити насильства над душею людини, уважно придивлятися до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, нахилів.

Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання.

Дитячий колектив Василь Сухомлинський розглядає не традиційно для свого часу. Так, у праці «Виховання колективізму у школярів» духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з'ясовували вплив колективу па особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості па колектив. Він виступав проти тиску колективу на особистість, що виховує пристосованців. Всупереч формулі підпорядкування особистих інтересів потребам колективу, суспільним інтересам Василь Сухомлинський обґрунтовує думку про гармонію особистих та суспільних інтересів.

Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям» він писав: «Дитячий світ — це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. ...Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу».

У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства — дошкільний і молодший шкільний вік — відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя, і від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшлодо її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.

У дошкільному і молодшому шкільному віці формується характер, мова людини, мислення. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме тому й приходить, що поряд з книжкою — навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути і прочитати книжку: «Навчання — це лише єдина пелюстка тієї квітки, яка називається вихованням. У вихованні немає головного і другорядного, як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, які створюють красу квітки».

У дитинстві починається тривалий процес пізнання — і розумом, і серцем — тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Василь Сухомлинський вважав, що треба виховувати високоосвічених, працелюбних, наполегливих людей, готових долати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди, прадіди. Чим більше коло знань має опанувати дитина, тим більше треба зважати на природу людського організму в період бурхливого розвитку і становлення особистості. Процес пізнання навколишньої дійсності є неодмінним емоційним стимулом думки для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку. Істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дитини тоді, коли вона одухотворюється яскравими образами, що впливають па почуття. Тому важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму.

Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини — без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не молена ототожнювати з освітою, як зелений листок — із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя. Дитина мислить образами. Чим яскравіші в її уявленні ці картини, тим глибше осмислює вона закономірності природи: «Клітини дитячого мозку настільки ніжні, настільки чутливо реагують на об'єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об'єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною або наочний, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають».

Якщо ізолювати дитину від природи, якщо з перших днів навчання вона сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Розповіді вихователів — обов'язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Вони повинні бути яскравими, образними, стислими.

«Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте віконце в безмежний світ поступово, не розчиняйте його відразу навстіж, не перетворюйте на широкі двері, — радить Василь Сухомлинський вихователям. — ...Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще, й ще раз повернутися до того, про що вона діз налася».

Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду — це серцевина розумового виховання.

Творчі пошуки, ідеї Василя Сухомлинського були новаторством у часи авторитарної радянської педагогіки. Яскрава самобутня думка видатного педагога, виважена в особистій практичній учительській та виховній роботі, віднесена до теоретичних узагальнень, послужила розвитку демократичних та гуманістичних засад у педагогіці. Спадщина

Василя Сухомлинського є цінним внеском у вітчизняну та світову скарбницю педагогічної думки.

Становлення і зміцнення радянської влади в 20-ті, 30-ті роки визначило ідеологічну та організаційну будову системи освіти. Неоднозначно й суперечливо розвивалась загальноосвітня школа як центральна ланка освіти. Її пошуки й помилки віддзеркалювалися і в дошкільній ланці освіти. Новаціями й труднощами росту відзначалась і вища освіта.

Початковий курс партії більшовиків на українізацію освіти в усіх її ланках з метою впливу на населення та приваблення його до нової влади вже в 30-ті роки змінюється на інтернаціональне виховання та пояснювану цим русифікацію дошкілля, школи, вищої освіти.

Нагальна потреба країни в кадрах для народного господарства зумовила розвиток школи передусім як трудової, політехнічної, тому рівень знань випускників із загальноосвітніх предметів надзвичайно низький. Наприкінці 30-х років Наркомат освіти УРСР спрямовує школу на загальноосвітню підготовку, необхідну учням для вступу до вищих навчальних закладів.

Задекларована партією демократизація суспільства у всіх її ланках, у тому числі і в освіті, підмінюється колективістськими тенден ціями, що знівельовували особистість, позбавляли її права на власну суспільно-політичну позицію. Теоретично обґрунтував і практично втілив таку ідеологію Антон Макаренко. Його теорія і практика виховання в колективі, для колективу і через колектив служила формуванню нового покоління радянських людей, які цілковито підкорялися волі колективу й думці більшості. Це знецінювало беззаперечні переваги колективу як інструменту виховання умінь жити, працювати, вчитися, співробітничати з іншими.

Врешті дошкілля, школа, вища освіта, педагогічна наука стають на службу партійної і державної ідеології.

Під час війни та у 50 — 80-ті роки компартійна ідеологія визначає напрями розвитку освіти й науки. Педагогіка, школа, дошкілля у змісті, формах і методах роботи віддзеркалюють унітарно-авторитарну державу і виховують нові покоління людей відповідно до її настанов.

Василь Сухомлинський один з небагатьох толерантно та наполегливо обстоював гуманістичну педагогіку всупереч тиску московських опонентів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua