Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ VI

ОСВІТА Й ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

5. Стан освіти і виховання в Україні у 60 — 80-ті роки

Розвиток освіти і педагогіки в Україні у 60 — 80-х роках XX ст. характеризувався пошуками більш досконалих форм, термінів навчання та його змістовного наповнення. Повільно, з труднощами, але неухильно наукова педагогіка, а за нею і освітянська практика відходили від авторитарності і ставали на шлях демократизації. Цьому сприяли відповідні зміни у суспільно-політичних процесах, так звана відлига, прогресивний дисидентський рух тощо. І хоча компартійна система ще досить міцно самозберігалася, зокрема й через освіту юних поколінь, внести свіжу, творчу думку у педагогічні технології прагнули як науковці, так і передові освітяни — вчителі, працівники дошкільних закладів, викладачі ВНЗ.

У 1966 р. до законодавства про школу було внесено часткові зміни. Зокрема, скасовано обов'язкову професійну підготовку в загальноос вітніх школах. Вона не витримала випробувань життєвою практикою і реальними потребами учнів. Неможливо було навчати певної професії учнів усього класу чи й школи в цілому. Адже інтереси, уподобання, здібності, матеріальні умови кожного учня насправді визначали його професійний вибір.

Прийнята в 1966 р. постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи» стосувалася запровадження у країні до 1970 р. загальної обов'язкової середньої освіти. У постанові визначено завдання щодо приведення змісту освіти у відповідність з тогочасним розвитком науки, техніки, культури і розробки нових навчальних планів та програм; створення навчальної матеріально-технічної бази підготовки кадрів. Визначено порядок організації диференційованого навчання — відкриття певної кількості шкіл і класів з поглибленим теоретичним і практичним вивченням у IX — X класах математики, фізики, хімії, біології, гуманітарних предметів тощо.

На виконання згаданої постанови в школі запроваджується кабінетна системи навчання, вводяться розвивальні форми й методи: програмоване, проблемне навчання, дослідницький метод тощо.

Суттєво вплинув на практику роботи школи науковий доробок Григорія Костюка та його психологічної школи. Новий підхід до дитини як особистості, суб'єкта навчально-виховного процесу розвивав Василь Сухомлинський.

Для періоду 60 — 80-х років характерно, що усі важливі документи щодо розвитку державної освіти приймали спільно ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР. Зокрема, постанови «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи» (1972), «Про дальше покращання навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» (1977). Так само партія передувала державному органу — Раді Міністрів — у інших освітянських постановах. Тобто напрям розвитку освіти в державі визначала єдина комуністична партія. До того ж завжди першою приймалась постанова на всесоюзному рівні, а наступними були ідентичні постанови керівних органів союзних республік. Централізація пронизувала усі сфери діяльності, в тому числі й освіту.

Проте низка централізованих постанов вочевидь не змогла вирішити нагальні проблеми освіти. На початку 80-х років постала потреба у реформі загальноосвітньої і професійної школи. 1984 р. було прийнято відповідну постанову ЦК КПРС і Верховної Ради СРСР. Один з розділів документа присвячений реформуванню дошкільного виховання. Мета реформи — подолати недоліки в системі освіти, у змісті й методах навчання і виховання шляхом вдосконалення навчальних планів і програм, поліпшення рівня викладання, посилення відповідальності учнів за якість навчання. Реформа передбачала перехід до навчання дітей з шестирічного віку, зменшення наповнюваності класів тощо. Втім через низку причин, у тому числі й економічних, ці та інші заходи не змогли докорінно поліпшити ситуацію в галузі освіти.

Під впливом поступового переосмислення шляхів розвитку освіти в авторитарній державі зароджується незвичний для радянського суспільства напрям — педагогіка співробітництва. Її основна ідея — зробити дитину соратником, однодумцем учителів, вихователів, батьків у своєму вихованні, освіті, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, відповідальним за його результати. Особистість, дитина стає центром навчально-виховного процесу. Вчитель, вихователь переходить від педагогічних вимог до педагогіки відношень, дотриму ючись гуманно-особистісного підходу до дитини, забезпечує єдність навчання і виховання.

Представниками розглянутого підходу в Україні були педагоги — новатори Микола Ґудзик, Олександр Захарченко, Віктор Шаталов та ін. Виробляючи педагогіку співробітництва кожен з них ішов власним шляхом. Авторська школа гуманістичної спрямованості Миколи Ґудзика ґрунтувалася на диференціації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, використанні ресурсу розвивального середовища. Індивідуалізація здійснювалася за трьома видами програм: базовою (за державними стандартами), програмами для обдарованих учнів, персональними програмами для окремих учнів.

У Сахновській школі, яку очолював Олександр Захарченко, забезпечувалось оздоровче та позитивно- емоційне суспільне середовище. Учні залучались до самоконтролю й оцінювання знань. За потребою вони отримували додаткові консультації. Клас поділяли на кілька підгруп, проводились нестандартні уроки. У Сахновській школі були запроваджені додаткові соціальні й матеріальні стимули.

Автор технології інтенсивного навчання Віктор Шаталов реалізував принцип навчання без примусу. Він поєднував наочно-схематичне навчання з диференційованими навчальними завданнями різного рівня складності та обсягу. Учні складають конспекти за опорними сигналами, обирають посильний обсяг завдань. Поступово вдосконалюючись, вони збільшують обсяг завдань, працюючи у своєму індивідуальному темпі. У навчальному процесі використовувалась ціла низка творчо- пошукових, практичних методів.

Педагогіка співробітництва зацікавлювала учнів навчальною діяль ністю, а не лише її результатами, підвищувала інтерес до знань, привчала до власного вибору. Тобто виховувала новий тип людей, здатних до самостійного мислення, до прийняття власних рішень. У цьому її не лише навчальне і виховне, а й соціальне значення.

Розглянуті тенденції розвитку освіти, а також напрями і результати досліджень науковців та передовий досвід практиків позначились і па розвитку дошкільної педагогіки та практичному втіленні її в дошкільних закладах. Оскільки ця галузь педагогіки мала й певні особливості, то на неї все ж менше вплинула криза школи в період соціально-економічного застою.

У 60-ті роки в науку приходить нове покоління науково-методичних фахівців з дошкільної педагогіки. Своїм вагомим науковим дороб-ком воно заявляє про ґрунтовність проведених досліджень і започатковує розвиток кількох наукових шкіл в Україні. Ці наукові школи мали суттєвий вплив па практику роботи дошкільних закладів. Українська педагогіка посідає одне з провідних місць в СРСР, поступаючись за чисельністю досліджень лише перед РРФСР, де вони фінансувалися набагато щедріше, ніж у будь-якій іншій республіці.

З 1960 p. наукові дослідження очолив Науково-дослідний інститут дошкільного виховання в системі Академії педагогічних наук СРСР. Ним керував відомий психолог Олександр Запорожець, виходець із Харківської школи 30-х років.

Наукова платформа для програм та методичних розробок з дошкільного виховання на той час була вкрай необхідна. Вона зумовлена як пошуками нових шляхів розвитку школи, так і зростанням мережі до-шкільних закладів. Так, в Україні у 1960 р. діяло понад 4770 дитячих садків, які відвідувало загалом 330670 дітей. У 1970 р. працювало 16500 дитячих садків. З 1980 по 1985 pp. відкрито дитячих садків на 408,7 тис. місць. У 1986 р. діяло 22000 дошкільних закладів, у яких ви ховувалось 2,6 млн. дітей. Число дошкільних закладів у 1990 р. становило 24 тисячі. Типова назва «дитячий садок» була перетворена в урядових документах на «дошкільний заклад». Потреба в суспільному вихованні дітей дошкільного віку зростає. Адже в кожній пересічній сім'ї жінці необхідно було працювати, бо чоловік з середньою зарплатнею не міг забезпечити сім'ю навіть з двома дітьми.

До того ж суспільне дошкільне виховання міцніє та стає вагомішим змістовно й методично. Орієнтуючись на пошуки школою нових напрямів, дошкільна педагогіка та практика прагнуть як власних новацій, так і системної розвивальної роботи з дітьми. Батьки розуміють переваги суспільного виховання в розвитку власних дітей. З огляду на перелічені обставини темпи зростання мережі дошкільних закладів не спроможні задовольнити потреби батьків. У відділах народної освіти утворюються і щорічно зростають черги за заявами батьків, які хочуть помістити дітей в дошкільні заклади. Тому до фінансування відкриття й утримання дитячих садків держава залучає кошти промислових підприємств, колгоспів тощо. На кінець 80-х років дошкільні заклади відвідувало близько 50 % дитячого населення, а у великих містах — 80 % дітей.

Проблеми дошкільного виховання у 60- ті роки в республіці розробляють науковці відділу дошкільного виховання Науково-дослідного інституту педагогіки У PCP, відділу психології дітей дошкільного віку Науково-дослідного інституту психології УРСР, викладачі кафедр дошкільної педагогіки Київського, Рівненського, Слов'янського, Запорізького педагогічних інститутів. Пізніше, у 70-ті, 80-ті роки долучаються колективи заново відкритих кафедр у Харкові, Глухові, Ніжині та інших містах України. Тематика та напрями досліджень визначаються завданнями виховання дітей дошкільного віку, рівнем педаго гічної науки та запитами практики.

Сучасні дані свідчать про великі педагогічні резерви дошкільного виховання, про значно більші, ніж вважалося, потенціальні можливості інтелектуального й вольового розвитку дітей, про можливості, які до цього часу використовувались недостатньо і які можуть бути розумно реалізовані за правильної наукової організації педагогічного процесу.

Вихідними в дослідницькій роботі були прийняті в радянській педа гогіці та психології положення про провідну роль навчання і виховання у розвитку дітей, про єдність розвитку, засвоювання знань та способів навчання дітей. Чільне місце посідали дослідження, спрямовані на вдосконалення змісту і методів навчання та виховання дітей дошкіль ного віку, своєчасний розвиток дитячого організму, починаючи з раннього віку, розумове та моральне виховання дошкільнят, успішну підготовку їх до школи, виховання й розвиток особистості дитини в різних видах діяльності.

Першочерговими документами для практичного втілення наукових здобутків були програми для вихователів дошкільнят. Вони ґрунтувалися на типових програмах, розроблених НДІ дошкільного виховання АПН СРСР. Науковці республіки спільно з методистами і практиками збагачували їх результатами своїх досліджень та передовим досвідом, а не лише місцевим літературним та природним матеріалом, що передбачалося адміністративними структурами Міністерства освіти УРСР.

Неодноразово доопрацьовується Програма виховання в дитячому садку (1962, 1966, 1971, 1975, 1986), у якій враховуються результати досліджень у галузі дошкільної педагогіки, дитячої психології, вікової фізіології, дошкільної гігієни, здійснюваних в УРСР, а також передовий досвід найкращих вихователів дошкільних закладів. Програмні завдання будуються на основі положень радянської дошкільної педагогіки про зв'язок змісту дошкільного виховання з сучасністю, про вирішальне значення систематичного навчання й виховання в розвитку дитини та провідної ролі вихователя в педагогічному процесі, про значення змістовної дитячої діяльності (ігрової, трудової, навчальної, художньої, побутової) у всебічному вихованні, про формування осо-бистості дитини і засад колективних взаємин, починаючи з дошкіль ного віку.

У пізніших редакціях програми запроваджено вивчення букв усього алфавіту, конкретизовано та розподілено поквартально програмний зміст навчання дітей читання, підготовки руки до письма в першому класі. До програми розроблено з урахуванням особливостей навчання дошкільнят зорові й слухові диктанти, дидактичні ігри для розвитку довільної уваги, пам'яті, орієнтації в просторі, а також координації рухів, окоміру. Науковці та викладачі ВНЗ після виходу кожної редакції програми систематично роз'яснювали її зміст для впровадження у практику дошкільних закладів.

Авторський колектив у складі науковців НДІ педагогіки та психології У PCP, викладачів Київського, Рівненського, Слов'янського педагогічних інститутів у 1974 р, видав посібник «Виховання і навчання дітей дошкільного віку» (відповідальні редактори і співавтори Любов Артемова, Зоя Лебедєва, Ніна Савельєва). В ньому обґрунтовано програмні завдання, відзначено особливості психічного розвитку дітей та дано рекомендації щодо їх урахування у фізичному, розумовому, мора-льному, естетичному вихованні дошкільників; розкрито зміст, форми та виховне значення правильної організації життя дітей у дошкільних закладах; ґрунтовно висвітлено всі методики навчання та виховання дітей за програмою.

Починаючи з 60-х років в Україні плідно працюють кілька наукових шкіл. Кожна з них зосереджує свої зусилля на дослідженні певного напряму дошкільної педагогіки, важливому для задоволення потреб практики.

В лабораторії дошкільного виховання НДІП УРСР Любов'ю Артемовою, її учнями та послідовниками розгорнуті широкі дослідження різних аспектів проблеми ігрової діяльності та спілкування дошкільників. Дослідження цієї наукової школи показали, що діти, реалізуючи в грі знання, одержані на заняттях, у повсякденному житті дитячого садка, сім'ї, оперують ними в розмовах одне з одним у міру свого досвіду й розумового розвитку. Цим самим вони передають ровесникам власні уявлення про навколишній світ під час гри. У процесі спілкування в ігрових групах відбувається взаємна передача дітьми знань. Цим забез печується певне поглиблення, уточнення, систематизація знань про явища життя, побут, працю людей, природу в такій невимушеній і природній для дітей діяльності, як гра. В результаті з'являється можливість не переобтяжувати дітей навчальним матеріалом на заняттях. На-уковці довели, що середовище дошкільнят є вторинним (після дорослого) джерелом взаємозбагачення знань, моральних уявлень, павичок поведінки. Вперше в дошкільній педагогіці опрацьовані й апробовані методики вивчення структури вікової групи дитячого садка, положення і взаємного впливу дітей в ігрових мікрогрупах. Встановлено, що діти займають нерівнозначне положення в середовищі ровесників: провідне або підлегле. Саме воно визначає їхню активність у стосунках та пов'язаний з цим вплив одне на одного. Під час спілкування дітей складаються взаємини, які ґрунтуються на особистих симпатіях та ін-тересі до спільної діяльності й суттєво впливають на формування суспільних рис дошкільнят. Результати цих досліджень оприлюднені у програмах виховання в дитячому садку, в методичних посібниках: «Виховання поведінки дітей в іграх» (1964), «Моральні норми засвоюються з дитинства» (1968), «Дидактичні ігри і вправи в дитячому садку» (1977), а також у монографіях: «Моральне виховання дошкільників» (1974), «Формування суспільної спрямованості дитини — дошкільника у грі» (1988).

Психолого-педагогічні особливості засвоєння дошкільниками двох мов — української та російської досліджувала Алла Богуш. Вона довела, що, забезпечуючи постійний педагогічний контроль над мовою дітей та навчаючи їх зіставляти схоже і відмінне в споріднених мовах, можна успішно формувати у дошкільнят навички самоконтролю мовлення і тим самим сприяти успішному опануванню двох мов. Питанням засвоєння дошкільниками рідної мови присвячені подальші праці та дослідження, виконані під її керівництвом учнями та послідовниками. Численні публікації цієї школи використані у програмах виховання дошкільників.

Едуард Вільчковський, його учні й послідовники опрацювали систему фізичної культури дітей раннього та дошкільного віку, завдання, засоби й методи; розробили методику навчання дітей різних вікових груп вправ з гімнастики та рухливих ігор; підготували рекомендації щодо формування правильної постави, загартування й профілактики плоскостопості. Вийшли посібники Едуарда Вільчковського «Фізичне виховання дошкільників» (1974), Таїсії Дмитренко «Теорія і методика фізичного виховання дітей раннього і дошкільного віку» (1973). Перевидано посібник Марії Шейко «Рухливі ігри дошкільників» (1973).

Відгукуючись на потреби працівників нового типу закладів — ясла садок, зміст та організаційні форми виховання дітей до трьох років вивчала Ірина Баскіна. Галина Лоза розробила рекомендації щодо раціональної роботи обслуговуючого персоналу групи. Видала методичні посібники «Книга для читання в дитячому садку» (1971), «Використання іграшки у вихованні дітей раннього віку» (1973), «Альбом для розвитку мови дітей раннього віку» (1975).

Позитивний вплив на розвиток дошкільного виховання в Україні справили наукові дослідження Катерини Щербакової та її учнів з питань гри, математичного та мовленнєвого розвитку дітей.

Наукові напрацювання Тамари Поніманської і виконані під її керівництвом дослідження сприяли систематизації наукових надбань в Україні та в цілому в СРСР.

Результати наукових досліджень, суспільні потреби та розуміння фахового розвитку малят в дошкільні роки стимулювали розвиток системи дошкільного виховання як початкової лапки освіти.

Суспільне дошкільне виховання неухильно зростає, як змістовно, так і організаційно. Програмні документи дошкілля все більше наближаються до шкільних програм. Науковці і практики, розвиваючи дошкільну педагогіку як самодостатню галузь, водночас постійно орієнтувались на наступний, обов'язковий в житті дитини соціум — школу. Було чимало спроб у наукових дослідженнях і в практичній роботі розв'язати проблему наступності між дошкіллям і школою. На державному рівні цю проблему мала вирішити постанова Ради Міністрів СРСР «Про подальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання у школі» (1984). Згідно з постановою частина дітей шестирічного віку стала відвідувати школи, частина — дошкільні заклади. Відповідні програми та впровадження ігрових методик у школу, а дидактичних — у дошкілля певною мірою розв'язували проблему наступності. На заваді стали психологічні та економічні причини, які не дозволили усім дошкільнятам шестирічного віку відвідувати або дошкільний заклад, або школу. Та й система дошкільного виховання обов'язкового навчання всіх дітей не передбачала.

Подальшим кроком у вирішенні проблеми наступності стало затвердження МО УРСР типових штатів і положення про порядок створення і організацію роботи навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». Під одним дахом у віданні одного керівника функціонували класи шестирічок та наступні шкільні. Це дещо поліпшило справу. Доречно зазначити, що всі спроби налагодити наступність стосувалися в основному навчання грамоти й математики, тобто вузької підготовки до школи. Щодо широкої розвивальної підготовки (фізичне, розумове, моральне, естетичне виховання), то її послідовніше здійснювали дошкільні заклади, починаючи з дітей раннього віку. Школа, як і раніше, не приділяла цьому достатньої уваги та й не могла надолужити за один рік те, що діти отримували кілька років у дошкільних закладах. На жаль, батьки не розуміли цього і переважно прагнули віддати шестирічних дітей до школи.

У зв'язку із залученням шестирічок до шкільного навчання виникає потреба у комплексних психолого- педагогічних дослідженнях. Доведено, що підготовка дітей до школи в дитячому садку не повинна зводитися до навчання елементів грамоти і формування початкових мате-матичних понять. Вона ґрунтується на широкому розвиткові всіх духовних і фізичних сил дитини протягом дошкільного віку і передбачає не лише оволодіння певною сукупністю знань та навичок, а й позитивну налаштованість на школу; пізнавальне ставлення до навколишнього, з якого виростає прагнення вчитися; готовність працювати, докладаючи зусиль до виконання навчальних завдань і дотримання правил поведінки; здатність до дружніх стосунків з однолітками та багато іншого. Отже, всебічна підготовка до школи має на меті формування у дітей мотиваційної, розумової, емоційної та морально-вольової готов-ності до навчання. Результати досліджень у цьому напрямі викладені у книзі Віри Котирло «Підготовка дітей до школи в сім'ї» (1974) та в інших посібниках для вихователів дошкільних закладів.

Для забезпечення наступності у здійсненні програмних вимог дитячого садка і школи опрацьовані шляхи підвищення рівня мовленнєвого, математичного і загального розвитку дошкільнят у підготовчій до школи групі. На основі цих матеріалів видано посібники Зої Лебедєвої та Ніни Савельєвої «Мовний і математичний розвиток у підготовці дітей до навчання в школі» (1971) та Валентини Бойко і Зої Лебедєвої «Дидактичний матеріал з математики для роботи з дітьми до шкільного віку» ( 1975).

Результати проведених досліджень систематично обговорювалися на Всесоюзних та республіканських нарадах, висвітлювалися в журналах «Дошкільне виховання», «Дошкольное воспитание», в щорічному республіканському міжвідомчому збірнику «Дошкільна педаго гіка та психологія», в методичних листах Міністерства освіти УРСР, посібниках і тематичних збірниках.

Протягом 1960 — 1980 рр. в Україні розроблено понад 40 методичних і наочних посібників, опубліковано десятки статей, які допомогли педагогам у практичній роботі, сприяли підвищенню їхньої фахової майстерності. Науковці використовували найрізноманітніші форми впровадження результатів досліджень у практику. Вони були активними учасниками всіх республіканських науково-практичних конференцій, семінарів і нарад дошкільних працівників, організованих з ініціативи управління дошкільного виховання МО УРСР, Республіканського навчально-методичного кабінету дошкільного виховання МО УРСР, Республіканської секції дошкільного виховання Педагогічного товариства УРСР. Вчені систематично читали лекції та проводили практичні заняття з працівниками дошкільних закладів у Центральному та обласних інститутах удосконалення вчителів.

Науково-дослідні інститути педагогіки і психології УРСР, кафедри педагогічних інститутів спільно з відділами народної освіти, методистами, дошкільними працівниками спрямовували свої зусилля на розвиток педагогічної науки, піднесення її ролі в практиці дошкільного ви ховання.

Отже, у другій половині XX ст. дошкілля в Україні, як і в СРСР та в усьому світі, знаходить все більше розуміння. Воно задовольняє по-треби матерів, котрі працюють, розвивається на науковій основі. Українське дошкілля посідає друге місце в Союзі після РРФСР. У 1987 р. на Виставці досягнень народного господарства СРСР «Народна освіта» було представлено 121 об'єкт передового педагогічного досвіду дошкільних працівників та результатів наукових досліджень. 4 з них удостоєно золотої медалі ВДНГ СРСР, 18 — срібної, 66 — бронзової. Серед срібних призерів були і провідні науковці України. Інші експоненти здобули дипломи учасника виставки різних ступенів.

У 60 — 80-ті роки партійні та державні інституції приділяли певну увагу розвитку системи освіти, починаючи з її вихідної ланки — дошкілля. Зміст навчально- виховної роботи формувався під впливом ідеологічних нашарувань, які розглядалися як патріотичне та інтернаціональне виховання.

Наукові дослідження спрямовувались на проектування розвитку дітей у процесі навчання й виховання;визначення шляхів оволодіння новими навичками, уміннями, знаннями. Завдяки дослідженням вчених та доробку практиків внесено зміни до змісту програм освітньо-виховної роботи в дошкільних закладах та в школах; вдосконалювались методи і прийоми здійснення програмних вимог щодо забезпечення наступності у виховній роботі з дітьми дошкільного віку та при переході їх до школи.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua