Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ V

 

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА, ОСВІТА, СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В КІНЦІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

5. Педагогічний доробок Бориса Грінченка

Борис Дмитрович Грінченко (1863 — 1910) — видатний український письменник, журналіст, прогресивний громадський діяч, педагог, мовознавець, фольклорист, перекладач, популяризатор книг для народу. Народився у збіднілій панській сім'ї на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Щоденною розмовною мовою родини була російська. У перших класах гімназії великий вплив на обдарованого юнака справили "Кобзар" Тараса Шевченка, «Енеїда» Івана Котляревського, байки Євгена Гребінки. За поширення нелегальної літератури 1879 р. був виключений з гімназії та ув'язнений.

1881 р. Борис Грінченко екстерном склав екзамени в Харківському університеті на звання народного вчителя.

Початок вчительської праці Бориса Грінченка припадає на часи занепаду не тільки української національної школи, а й усієї культури народу. Він більше десяти років був учителем у сільській школі, потім обіймав посаду завідувача відділу народної освіти в Чернігівській губернській земській управі. Працюючи у школі, Борис Грінченко виявив неабиякий педагогічний хист. Вже в перший рік його вчителювання інспектори засвідчили значне підвищення рівня знань, культури й поведінки учнів. Він вивчав з учнями фольклорні твори, організував гурток вишивальниць. Одночасно в сусідньому україномовному селі Борис Грінченко збирає фольклор, пише вірші, компонує популярні книжки для народу, перекладає працю англійського педагога Г. Спенсера «Виховання розумове, моральне і фізичне». Болісно сприймаючи незадовільний стан освіти в Україні, пише працю «Якої нам треба школи», у ній доводить необхідність навчання українською мовою. Рідна мова разом з народною мораллю, народною педагогікою сприяє формуванню рис майбутнього громадянина — патріота і гуманіста. Денаціоналізація народу призводить до тяжких наслідків. Традиції батьків, відбиті в рідній мові, забезпечують виховання патріотизму.

Борис Грінченко працював у школах Христини Алчевської, але розійшовся з нею в поглядах на національну школу. У педагогічній роботі застосовував прогресивні методи навчання. Слідом за Яном Коменським вважав, що клас доцільно ділити на групи, очолювані добре підготовленими учнями. Цю систему взаємного навчання в той час запроваджували по всій Європі.

У своїх працях Борис Грінченко проводив думку про єдність людини й природи. Одним з важливих принципів навчання вважав систематизацію знань. Втілив цей принцип у підготовлених ним підручниках. Зокрема в ілюстрованому від руки підручнику «Рідне слово», написаному в 1889 р. для доньки Насті.

Борис Грінченко зробив значний внесок у розвиток вітчизняної педагогіки. Узагальнюючи свій досвід роботи в школі та розвиваючи ідеї Ушинського, він доводив, що тільки навчання рідною мовою, національна освіта і національна система виховання можуть принести користь народові. Ці думки він викладає в численних теоретичних працях — «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «Якої нам треба школи» (1906), «На беспросветном пути: об украинской школе» (1905) та ін. Борис Грінченко став активним учасником дискусії про мову, яка розгорнулася в 90-х роках XIX ст. на сторінках галицької преси. У статті «Народні вчителі і вкраїнська школа» він зазначав, що всім народам Росії треба волі для їхнього слова, всім треба національної школи. Всі діти мають ходити до народної школи. Брак українських шкіл призводить до денаціоналізації населення й трагічних культурно-освітніх, морально-економічних наслідків. Навчання чужою мовою гальмує духовний розвиток дитини.

Будь-яка граматика має бути написана рідною мовою дитини. При родною основою розвитку дитини є її спадкові особливості. Лише тоді, коли сформовані національні мовні стереотипи, можна засвоювати іншу мову.

Борис Грінченко виступав проти духовної асиміляції будь-якого народу. Українська дитина в російськомовній школі одержує менше знань, ніж російська, вважав він. Намагаючись відвернути трагедію, що нависла над українським народом, він активно популяризував ідею національної школи у своїй громадській діяльності, у літературних і педагогічних творах. Піднімав питання самовдосконалення учителя, поліпшення його матеріального становища.

На літературну діяльність Бориса Грінченка великий вплив мав Шевченків «Кобзар». Саме після знайомства з творами великого поета він почав писати українською мовою свої поезії, оповідання, повісті й драми, публікуючи їх у київських, галицьких і буковинських виданнях. Крім того, видавав книжечки для науки дітей і для освіти народу. Борис Грінченко передусім був громадським діячем і педагогом. Літературна діяльність служила йому засобом пробудження національної свідомості народу, поширення ідей народної освіти й виховання. В поетичних творах він енергійно закликав до праці, до відродження рідного краю. Його письменницький талант яскраво виявився в оповіданнях «Каторжна», «Нелюб», «Дядько Тимоха», «Ксеня» та ін. Деякі з них є неначе фотографіями життя та побуту українського народу. В них наведено високі приклади життя окремої людини задля загального добра. Так, в оповіданні «Олеся» ідеалізована постать сільської дівчини, яка ціною власного життя рятує село, ведучи татарський загін у лісову драговину.

У повістях «Соняшний промінь», «На розпутті», «Під тихими вербами» Борис Грінченко змалював народний побут, життя та діяльність української інтелігенції. Він прагне створити позитивні образи її пред ставників, які присвятили себе просвітництву: заснуванню шкіл, навчанню селян рідною мовою, пропагуванню прогресивних художніх творів, передусім Шевченкового «Кобзаря». Вони зазнають гонінь, їх звільняють, для них створюють нестерпні умови, аби позбутися їхнього впливу на народ. їм протиставлено образи реакційно налаштованих чиновників, які вважають небезпечною книгою навіть «Євангеліє» і доводять, що народна школа не повинна йти далі Часословця і Псалтиря. «На чорта мужикові та школа? Нащо розвивати в йому такі ін-стинкти, як і в освіченої людини?» — запитує один з них. Типовий чиновник ненавидить усе народне. Він вороже ставиться до української мови і заявляє: «Коли уряд не визнає якої мови, то та мова не існує і по-винна зникнути». Інший персонаж ненавидить учителів, які «мають зв'язки з народом і намагаються примусити всіх розмовляти по- хохлацькому».

Борис Грінченко також перекладав твори Шіллера, Гейне, Гете, Ібсена, В. Гюго. Разом зі своєю дружиною, письменницею Марією Загірною, він переклав чимало російських творів для дітей. Отже, залишаючись патріотом України, він водночас був інтернаціоналістом.

З 1902 р. Борис Грінченко жив у Києві, редагував щоденну газету демократичного напряму «Громадська думка» (пізніше «Рада») і літературно-художній часопис ліберально-буржуазного напряму «Нова громада». Обидва видання приділяли багато уваги проблемам освіти. В 1906 — 1909 рр. Борис Грінченко очолював Київську культурно-просвітницьку спілку «Просвіта», яка мала на той період позитивний вплив на розвиток національної культури.

У 1907 — 1909 рр. за редакцією Бориса Грінченка вийшов чотиритомний «Словарь української мови», який був першим в Україні великим зібранням лексичних фондів української мови. Російська Академія наук присудила цьому виданню другу премію імені Миколи Костомарова «за лучший малорусский словарь». Словник і зараз є цінною лексикографічною пам'яткою.

У численних публіцистичних творах на педагогічні теми, в художніх оповіданнях про школу Борис Грінченко критикував стан народної освіти, її схоластичність, систему зазубрювання, засилля релігії, шкільні підручники та засуджував фізичні покарання. Він виступав за створення народних шкіл з викладанням рідною мовою. Ще працюючи вчителем, він всупереч царській забороні нелегально вів навчання українською мовою, використовуючи при цьому самостійно складений рукописний буквар, який уперше був виданий 1907 р. під назвою «Українська граматка до науки читання й писання» та перевиданий 1917 р. Підручник має три розділи: власне азбука, «читання після азбуки» та зразки каліграфії. Тексти мають велике виховне значення. Буквар побудовано за фонетичним принципом. Його зміст свідчить про прагнення автора зробити підручник доступним і цікавим для дітей. Це стосується й складеної Борисом Грінченком однієї з перших українських читанок — «Рідне слово» (видана 1917 р.).

Розповсюдженню науково-популярної літератури, творів класиків світової літератури в українських перекладах Борис Грінченко надавав великого значення у справі освіти народу. Тому незважаючи на цензурні перешкоди і тяжкий матеріальний стан він активно займався цим більшу частину свого життя. З його ініціативи був організований випуск дешевих видань народних казок. Він підносить роль книги у вихованні дітей, яка, на його думку, має бути пронизана ідеалами добра, правди й гуманізму. Талановитий педагог і письменник, Борис Грінченко дбав про естетичне виховання дітей. Звідси його вимоги до художнього змісту й технічного оформлення дитячих книг.

Важливим завданням школи Борис Грінченко вважав трудове виховання. Адже праця є необхідною умовою повсякденного життя. Вона забезпечує кращий фізичний розвиток, виробляє спритність, навички володіння інструментом. Фізична праця робить людину добрішою. Ці думки Борис Грінченко виклав у творах «Каторжна», «Грицько», «Украли», «Кавуни», «Панько», «Батько й дідусь».

Борис Грінченко був у дружніх стосунках з Іваном Франком, Павлом Грабовським, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, хоча вони і вказували на обмеженість та суперечності в його суспільно-політичних поглядах. В умовах царської Росії національну проблему він вважав однією з головних у суспільному житті. Це знайшло своє відо браження в деяких його творах. Просвітницька діяльність Бориса Грінченка справила помітний вплив на подальший розвиток прогресивної української педагогічної думки.

Коли помер Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський писав дружині небіжчика: «Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не загинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків...»

Поховано Бориса Грінченка на Байковому кладовищі в м. Києві.

Просвітницька діяльність Бориса Грінченка помітно вплинула на подальший розвиток педагогічної прогресивної думки.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua