Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ IV

ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII—XIX ст.

3. Педагогічні погляди Тараса Шевченка

Великий український поет, художник, мислитель, відомий усьому світові як визначний гуманіст, Тарас Григорович Шевченко (1814 — 1861) не був професійним педагогом. Проте у своїх творах він висловив дуже цінні думки з питань освіти і виховання дітей, чимало з яких не втратили актуальності й нині, коли відроджуються народознавство і народна педагогіка.

Тарас Шевченко народився у сім'ї селянина — кріпака. Восьмирічного Тараса батько віддав у науку до дяка — вчителя, де хлопець за 2 роки вивчив граматику, часослов, псалтир. Шевченко рано залишився сиротою, наймитував. 1832 р. був відданий у навчання до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяева в Петербурзі. У 1838 р. його викупили з кріпацтва. Тоді ж Шевченко був зарахований до петербурзької Академії мистецтв, де навчався під проводом К. Брюллова та за повнював прогалини своєї освіти. У період навчання в Петербурзі Тарас Шевченко почав писати свої перші поетичні твори. 1840 року було видано його збірку українських поезій під назвою «Кобзар». Вона містила ліричні вірші, сповнені любові до життя та до людей праці, до рідного краю та до його історії. Прогресивні російські та українські критики вітали вихід «Кобзаря», називали його подією унікального значення в історії української літератури. Як зауважив Ю. Луцький, у ньому українська мова досягла літературної неперевершеності.

У творах на історичну тему поет показав боротьбу українського народу проти соціального і національного поневолення. Антикріпос ницька спрямованість у віршах «Кобзаря» 1840 року ще не завжди виступала на перший план, але в подальших творах (поема «Гайдамаки», цикл «Три літа») вона стала провідною. Критикуючи чинний кріпосницький лад і самодержавство, Тарас Шевченко виявив надзвичайну громадянську сміливість. Коли він у 1843 і 1845 р. відвідав Україну, скрізь його вітали земляки як національного пророка. 1845 р. Шевченко здобув звання художника і повернувся в Україну. Працював у Київській археографічній комісії. 1846 р. вступив до таємної політичної організації — Кирило- Мефодіївського товариства, метою якого було скасування самодержавства, утворення незалежної Української держави та запровадження в ній широкої народної освіти. Тарас Шевченко перейнявся ідеями Кирило-Мефодіївського братства, втілював їх у своїх поезіях. Після розгрому Кирило- Мефодіївського братства в 1847 р. Тараса Шевченка заарештували саме в ту пору, коли він збирався виїхати до Італії для студій з малярства.

За складання «революційних і у високій мірі сміливих віршів» і «зухвалу образу царської родини» його було ув'язнено в Петропавлівський фортеці, а потім віддано у солдати на 10 років. Цар Микола І власною рукою дописав до вироку: «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати».

Лише в 1857 р. цар Олександр II повернув поету волю. Протягом останніх років життя Тарас Шевченко багато працював. У його творах, як і раніше, звучать не лише ліричні, а й антикріпосницькі, антисамодержавні мотиви. 1860 року було офіційно визнано його успіхи в живописі: йому присвоїли звання академіка. Поховано поета за його заповітом над Дніпром, на Чернечій горі у місті Каневі.

Тарас Шевченко не писав спеціальних педагогічних праць, проте його проза, поетичні твори й живопис мають безперечне виховне зна чення. їм властива глибока народність, гуманізм, любов до батьківщини, викривальний пафос, образність. У своїх творах Тарас Шевченко порушував морально-етичні теми, розмірковував про важливість родинного виховання, освіти й освіченості в житті людини, про роль народних традицій і фольклору в становленні високоморальної особистості.

Проблеми виховання й освіти Тарас Шевченко пов'язував з тяжкою долею поневоленого українського народу. Власне сирітське дитинство залишило глибокий слід у душі поета. Він бачив, що така доля судилася багатьом дітям кріпаків. Особисте життя Шевченка не склалося і його мрія мати власних дітей не здійснилася. Тому тема любові до дітей, страждання за їхню долю звучить в його поезіях і прозових творах як вираз особистого почуття і водночас як соціальний протест. В одному з листів до Б. Залеського (1853) він писав: «...я так любив дітей, що не надивився б на вірний відбиток янгола». А в повісті «Княгиня» зауважував: «нічим не можна так швидко задобрити мого українського земляка, як пригорнути його дитину». Любов до дітей, на переконання Тараса Шевченка, притаманна всім хорошим людям: «пристрасно любить маленьких дітей, а це вірна ознака серця лагідного, незлобивого». Поет любив дитяче товариство, охоче спілкувався з дітьми, читав їм, частував солодощами. У дитячому колі він відпочивав. Навзаєм діти платили йому щирою любов'ю і приязню. Щастя Шевченко ототожнює з сімейним затишком, з образами дітей і матері, доброї, люблячої дружини (повість «Музыкант»).

У творах Тараса Шевченка багато дитячих образів, наділених яскравими психологічними характеристиками. Письменник докладно змальовує умови, в яких відбувається формування особистості, наочно показуючи, як безвідповідальне виховання морально калічить людину (повісті «Варнак», «Музыкант» та ін.).

Так, син графа з повісті «Варнак» зіпсований з дитинства свідомістю власного титулу й багатства. Його природні здібності приглушені недбальством матері. Вже в дитинстві він розуміє, що йому не обов'язково мати знання й бути доброчесним. Титул і багатство забезпечать його майбутнє. Неробство, звичка користуватися чужою працею, на думку Тараса Шевченка, спричиняє моральне звиродніння.

Виразні образи дітей Тарас Шевченко вивів у своїх живописних роботах: «Циганка — ворожка», «Хлопчик з собакою в лісі», ілюстрації до поеми «Слепая», «Хата вдови на Україні», «Селянська сім'я», «На поселенні», «Діти Рєпніних», ілюстрації до поеми «Невольник», «У Києві», «У Решетилівці», «Селянське подвір'я». На засланні створені малюнки «Кибитка казахів на березі Аральського моря», «Хлопчик — натурник», «Казахський хлопчик дрімає біля груби» та інші, на яких з любов'ю і співчуттям художник зобразив убогих дітей казахів з невинними очима, які ще не збагнули злиденного життя і вод-ночас не уявляють іншого. Своєю творчістю Тарас Шевченко намагався привернути увагу суспільства до їхньої долі.

Сім'ї та сімейному вихованню дітей Тарас Шевченко надавав важливого значення. При цьому він особливо наголошував на ролі матері:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

...І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш бога принесла...

Коли поет говорить про святі материнські почуття, про любов дітей до батьків, до матері, його слово набуває надзвичайної сили. Нічого в світі немає світлішого, ніж любов до матері: «слово "мамо" — великеє найкращеє слово».

Водночас він показує, що сім'я, в якій між подружжям немає злагоди, де батьки розбещені багатством, легким життям, не може дати дітям гідного виховання (повісті «Несчастный», «Варнак»),

Вирішального значення у формуванні особистості Тарас Шевченко надавав праці. Він з любов'ю описує дружні, міцні сім'ї, що найчастіше складаються у простих людей, які живуть із своєї праці. У цих сім'ях у взаєминах між подружжям та дітьми відчувається теплота, духовна близькість, взаємоповага й любов. У дружній сім'ї легше долати життєві негаразди.

Найщасливішими можуть бути сім'ї, які мають дітей. Бути матір'ю — велике щастя.

Тарас Шевченко ганьбить матерів, які зневажливо ставляться до своїх материнських обов'язків. Найчастіше це аристократки, які дітей збувають на няньок, а самі поринають у світське життя (повість «Прогулка с удовольствием и не без морали»).

Материнські почуття жінок з народу описує Тарас Шевченко в поемі «Сон». Молода мати змушена жати пшеницю на панщині і, щоб не залишати дитя без нагляду, вона бере його с собою в поле; бідна вдова відшукує можливість віддати сина в школу, щоб він здобув кращу долю; обдурена дівчина підкидає своє дитя заможним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб усе життя бути поблизу своєї дитини. Змальовуючи образ матері, її відданість дітям, силу її любові, Тарас Шевченко підводить до думки, що мати — це перша природна вихователька своєї дитини. Якщо маги не виконує свого природного й сус-пільного обов'язку, вона заслуговує осуду як злочинниця перед власною дитиною й суспільством. Діти ж, залишені на волю стихійного сімейного виховання, можуть бути надалі відкинуті суспільством. До того ж сімейне виховання не може замінити собою виховання суспільного. Щоб виростало покоління, підготовлене до дорослого життя, здатне розкрити закладений у ньому потенціал здібностей і талантів, сімейне виховання має далі доповнюватися суспільним.

Під суспільним вихованням Тарас Шевченко розумів спілкування дітей з однолітками та дорослими, ознайомлення з навколишнім світом, працею, побутом. Велику увагу приділяв трудовому вихованню. Тільки в праці людина зможе знайти справжнє задоволення. Бездіяльність і пасивність — найбільше зло.

Засобами художнього зображення Тарас Шевченко визначає свій ідеал виховання особистості. Це людина з багатогранними знаннями і високими моральними рисами, чесна, працьовита, добра, з почуттям гідності та громадянськості, яка здатна застосовувати свої знання в житті, вміє цінити мистецтво, любить працю.

У формуванні особистості мають значення й природні задатки та здібності, звички, набуті в дитинстві. В повісті «Музыкант» письменник порівнює двох сестер, які потрапили у різні умови виховання. Під різними життєвими впливами зросли дві різні натури. Наталя — добра, розумна, людяна. Ліза — егоїстична, владна й жорстока. Серед сюжетних ліній повісті «Близнецы» також є подібна. Однакові в дитинстві за своїми нахилами та інтересами хлоп'ята починають дедалі більше відрізнятися. Адже сила вражень, нахилів, звичок, набутих у ранньому дитинстві, мала тимчасове, не вирішальне значення. Значно впливовішими виявилися виховна система навчального закладу і соціальне оточення. Життя ставить над близнятами педагогічний експеримент: один з них — Зося — потрапляє в розбещене середовище кадетського корпусу, яке формує з нього розпутника, людину без моралі. Інший — Ватя — в гімназійному середовищі, а потім в університеті живе серйозними навчальними справами і зрештою виростає порядною людиною.

Отже, організації навчання і виховання в гімназії Тарас Шевченко віддавав перевагу перед кадетським корпусом. Виховання, на його думку, має бути позитивним, відповідати інтересам суспільства.

Тарас Шевченко прагнув поширення письменності серед народних мас, вбачав в освіті «перший вільний промінь світла, що може проникати в здавлену колами невільничу голову». Він підкреслював, що загальна письменність народу — «величезне добро». Кобзар палко схвалював ідею створення недільних шкіл. Перебуваючи в Києві, він брав участь в обговоренні питання про їх організацію, як робив це й пізніше, повернувшись до Петербурга, дбав про створення для них навчально-педагогічної літератури. Оскільки ці школи існували на добровільні пожертви, поет призначив на їхню користь певну частину накладу свого «Кобзаря», випущеного в 1860 р., та регулярно переказував частину своїх коштів. Він особисто цікавився харківськими недільними школами, листувався з діячами цих шкіл. У своїх листах, зокрема, Тарас Шевченко просив передати чималу кількість примірників «Кобзаря» для недільних шкіл.

Тарас Шевченко часто критикував недоліки навчання й виховання в різних навчальних закладах царської Росії. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він підкреслював, що «освіта повинна збагачувати, а не обкрадати серце людське». Засуджуючи тодішню систему освіти, Тарас Шевченко у повісті «Капітанша» писав, що нічого не знає аморальнішого й огиднішого за сільського писаря, який грабує бідного селянина. Писар — ледар і п'яниця — розбещує простодушного трудівника, тому що він святе письмо читає.

Він прагнув швидше «перешкодити школу», побудувати навчально-виховний процес на нових засадах, мріяв про народну школу, яка б давала міцні знання, сприяла розумовому й фізичному розвитку дитини, а вчитель був би добрим наставником.

Великий Кобзар був упевнений, що навчання та виховання дітей має спиратись на рідну материнську мову, народні традиції, фольклор, на досягнення прогресивної демократичної педагогіки.

Питання освіти і виховання посідають чільне місце і в щоденнику Тараса Шевченка, де він висловлював свої зауваження, зокрема щодо естетичного виховання. Так, про Нижегородський інститут шляхетних дівчат занотував: «Усе це погано, але ось що огидно. У залах інституту, крім лав та грізного зображення самодержця, жодної картинки, жодної гравюри. Де ж естетичне виховання жінки?».

Як бачимо, митець постійно висловлював зацікавлення питаннями народної педагогіки, виховання підростаючого покоління, ролі матері і сім'ї, жіночої освіти та ін. Тарас Шевченко виступав за освіту жінки нарівні з чоловіком.

Великий Кобзар висловлював надію на те, що політичне і соціальне визволення народних мас стане природним наслідком широкого піднесення культурно-освітнього рівня народу. У міру своїх сил він прагнув долучитися до створення необхідних навчальних книг українською мовою. Почав зі створення букваря, призначеного не лише для навчання грамоти, а й щоб дати деякі знання. На жаль, окрім букваря, не встиг більше нічого написати. «Букварь Южнорусскій» Тарас Шевченко написав уже будучи тяжко хворим. Це був передовий для свого часу підручник для недільних шкіл. Він містив алфавіт з великими та малими літерами, цифри і вправи на читання. За цим букварем уперше учні повинні були спочатку вивчити звуки і літери в алфавітному порядку. Після цього переходили до читання цілих слів.

Особливістю Шевченкового букваря була відсутність у ньому вправ на читання окремих складів, які не з'єднуються в конкретні слова. Після вивчення абетки учні читали мікротексти, де слова поділялися на склади з позначенням наголосу. Потім переходили до зв'язних текстів, які становили ще одну відмітну особливість цього підручника. За обов'язкові для навчальної літератури того часу релігійні тексти правили уривки з «Псалмів Давидових», перекладених Тарасом Шевченком, крім них, для вправляння в читанні автор вмістив у букварі народні думи, приказки та прислів'я повчального характеру.

Це перший підручник для навчання грамоти в українських школах, написаний рідною мовою. Він став значною подією в розвитку народної освіти. Тарас Шевченко старанно підготував структуру, зміст, методичний апарат підручника, у якому відбито передові педагогічні ідеї того часу, застосовуються принципи народності, доступності, зацікавлення. Ідеї, що їх утверджував Тарас Шевченко в своєму «Букварі», увійшли до золотого фонду вітчизняної педагогіки.

Наведені у букварі Тараса Шевченка стислі, влучні, дотепні й дохідливі народні висловлювання сповнені мудрості і морального змісту. В них критикуються неробство, паразитизм, жадоба до збагачення, лицемірство, підступність. Пропагуються чесність, правдивість, почуття колективізму, дружба, взаємодопомога, працьовитість. Буквар відзначається жанровою різноманітністю матеріалу для читання. Його зміст спрямований на осуд моралі експлуататорських класів. Тарас Шевчен-ко вміло поєднує вимоги народної та наукової педагогіки до навчання і виховання дітей. Навчальний матеріал букваря сприяв збагаченню лексики, розвитку мислення і мовлення, пам'яті, навичок, набуттю необхідних знань про суспільство і природу відповідно до вікових особливостей учнів.

Буквар було випущено тиражем 10000 примірників. Кошти від його продажу спрямовувалися на розвиток недільних шкіл. Реакційні кола доклали чимало зусиль, щоб перешкодити поширенню цієї книжки в українських селах і містах, де вона могла принести найбільшу користь.

Поет був добре обізнаний із життям, побутом і звичаями українського народу. Його увагу завжди привертали народні традиції, обряди. Описуючи їх, він не лише захоплювався, а й постійно висловлював прагнення поліпшити життя знедоленого народу, застосовуючи елементи етнопедагогіки у вихованні дітей.

З великою симпатією зображає Кобзар українського селянина у своїх творах. Він ретельно виписує риси національного характеру, підкреслюючи зовнішній спокій, статечність і водночас веселий гумор, почуття власної гідності, патріотизм, гуманне ставлення до людей, зокрема до дітей. Описуючи риси народного характеру, Тарас Шевченко наголошував, що нація без своєї власної, яка належить лише їй, характерної риси схожа на кисіль, позбавлений смаку.

Тарас Шевченко добре знав, високо цінував і використовував у своїй творчості український фольклор. Про «Запорожскую старину» І. Срезневського він писав у листі до П. Корольова: «Добра книжка. Спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить». Він дав високу оцінку етнографічним працям А. Метлинського, П. Куліша та інших. «Прислав мені з Пітера курінний Панько Куліш книгу своєї роботи, названу «Записки о Южной Руси», писану нашим язиком. Такої доброї книги на нашому язику ще не було друковано. Тут живо вилитий і кобзар, і гетьман, і запорожець, і гайдамака, і вся старожитна наша Україна як на долоні показана».

Тарас Шевченко високо цінував роботу педагога, вважаючи, що до неї слід допускати лише людей чесних, сумлінних. Відомо, що до заслання Тарас Шевченко сам мав намір стати вчителем малювання у Київському університеті. Його було затверджено на посаді, але стати до своїх обов'язків учителя і вихователя він не встиг.

У поемі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...» Тарас Григорович щиро закликав: «Учітесь, читайте, і чужому научай-тесь, й свого не цурайтесь...»

Тараса Шевченка заслужено називають народним поетом. Його педагогічна спадщина також адресована народу. В ній роздуми про те, як просвітити український народ, як допомогти йому вибрати кращу долю, як виховати Людину в людині.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua