Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія педагогіки України

Розділ ІІІ

НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТА УКРАЇНИ В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ

3. Братські школи

Центрами політичного, господарського і культурного життя в Україні були міста. Розвиток економіки, торгівлі, ремесел зумовив і соціальні зрушення. В першу чергу зростає і зміцнюється активний і життєдіяльний міський стан — зароджується буржуазія, заінтересована в розвитку виробництва, освіти і науки.

Під польським пануванням по містах владу взяли в свої руки католики. Православних українців поляки не допускали ні до ради, ні до суду, не приймали до цехів, забороняли вести торгівлю і купувати будинки у містах. У Львові дозволили українцям мешкати тільки на одній вулиці, що називалася Руською. До православної віри поляки ставилися з погордою. У деяких містах не дозволяли зводити церкви і дзвонити у дзвони. В останню путь православних проводили бічними вулицями, без процесії та співів. Українці часто скаржилися па ці обмеження королю, в судах вели процеси проти міської ради. Але справедливості шукати було марно.

Українські прогресивні діячі усвідомлювали, що польська експан сія, політика насильництва і колонізації загрожують самому існуванню українського народу. Тому прагнули будь-що зберегти вітчизняну духовну культуру, мистецтво, традиції. Певну роль у консолідації прогресивних, антиколоніальних сил відігравали ідеї Реформації і Просвітництва, що саме поширювались в Україні. Критичне ставлення до авторитетів церкви, усвідомлення необхідності розвитку національної освіти й поширення знань рідною мовою, прагнення незалежності — все це сприяло розгортанню національно-визвольної боротьби українців проти експансії Польщі. Отже, прогресивні ідеї Реформації та Просвітництва урухомлювали культурний розвиток України і боротьбу різних верств населення проти польсько-католицької пропаганди, національних та релігійних обмежень. Своєрідними громадськими організаціями, які згуртовували міське населення для захисту своїх соціальних і національних інтересів, були братства. До їхнього складу входили ремісники, купці, дрібна шляхта, інтелігенція, духівництво, представники козацтва.

Одним з найдавніших було Львівське братство, яке виникло в 1585 р. Значно зросла кількість братств на початку XVII ст., коли розгорнулася народна боротьба проти поневолювачів, спалахнули шля хетсько-козацькі повстання.

Братства виникли за часів Середньовіччя, щоб утримувати церкви, постачати їм свічки, ікони та книги. Вони перейняли структуру міських цехів, мали статути, якими передбачались щорічна виборність старшин, регулярне проведення зборів, сплата внесків і общинні суди. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючи вдів і сиріт померлих братчиків, підтримуючи шпиталі й надаючи членам братства безпроцентні позики. Братство вчило своїх членів жити в єдності і не виносити суперечок за межі організації.

Позбавлене власної еліти українське суспільство потребувало захисників своєї релігійно-культурної самобутності, особливо в містах, де українців була меншість. Братства виявили енергійність та згуртованість у захисті своєї релігії. їм допомагали деякі магнати. Вони вступали до братств нарівні з простими шевцями, кушнірами та ін. В окремих братствах були представники різних верств суспільства. Так, у Луцько му братстві більшість становила шляхта, а в Київському — духівництво. Братства приймали до себе православних з усіх соціальних верств. Але це були нечисленні організації. Львівське братство не перевищувало 30 осіб, бо саме стільки українських родин мали дозвіл жити у місті. У Луцьку братство налічувало не більше 15 осіб. Однак діяльність цих невеликих організацій була надзвичайно плідною. Засновниками таких об'єднань виступали здебільшого освічені або багаті люди. Якщо засновник помирав або з якоїсь іншої причини залишав братство, то найчастіше воно розпадалося і його діяльність припинялася.

У XVI ст. братства були релігійно-національними громадськими організаціями православних меценатів. Вони ставили за мету засновувати нижчі й вищі школи, видавати книжки, згуртовувати освічених людей для культурно-просвітницької боротьби з покатоличенням народу. їхня діяльність відповідала цим основним напрямам.

Крім Львова, виникли братства в Острозі (1578), Городку (1591), Києві (1615), Луцьку (1617), а також у Галичі, Стриї, Комарні, Ярославі, Холмі та інших містах. Ними опікувались Ходкевич, Віленські, Мамоновичі та інші православні меценати.

Значний внесок у розвиток національної освіти та виховання свідомих громадян зробив Костянтин Острозький, який, як він підписав на грамоті Львівському Ставропігійському братству, походив з роду давніх українських князів і твердо тримався своєї віри й свого народу. Він мав великі маєтки і чимало коштів витрачав на організацію шкіл по містах Волині, а також опікувався українськими вченими і письменниками.

Автор «Палінодії» (1621) Захарія Копистенський писав про Костянтина Острозького так: «первый межи княжати Роскими, веливій заступ и потеха народу Роского, муж железный на Украинах, слава и свеча ясносветлая».

Існує думка, що в Острозі ще з 1498 р. діяла заснована ним школа, яку його син Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький у 1569 р. реорганізував у академію. Острозька академія була першим вищим навчальним закладом в Україні. При академії діяли науково-літературний гурток і заснована у 1578 р. Іваном Федоровим друкарня, де видавалися створені за спеціально розробленими програмами підручники, наукові праці та релігійні полемічні твори.

Діяльність Острозької академії, як і братських навчальних закладів, була спрямована передусім на прилучення молоді до православної віри, збереження національної мови, культури. До Острозької академії спочатку князь запросив викладачами (дидаскалами) греків та інших високоосвічених іноземців, серед яких були представники різних світоглядів: протестанти, католики і православні. Згодом тут стали викладати найобдарованіші українські учені.

За програмою навчання академія стояла на одному рівні з найкра щими єзуїтськими колегіями. У ній вивчали переважно церковно-слов'яно-руську, грецьку і латинську мови. Тому цей заклад ще називали тримовним ліцеєм або колегією, грецькою або грецько- слов'янською школою, академією. Слов'янська мова була потрібна кожному українцеві, бо нею написані всі церковні книги. Грецьку мали знати купці. Грецьку і латину треба було знати священикам, щоб успішно обороняти православну віру. Латиною вели справи усі урядові установи і суди. Навчальна програма передбачала практиковану давно у Західній Європі схоластичну систему «семи вільних наук». Курс поділявся на 3-річне навчання (тривіум), яке включало граматику, риторику та діалектику («мистецтво диспуту»), і 4-річне (квадривіум), куди входили арифметика, геометрія, музика і астрономія. Крім того, вивчалися богослов'я й філософія, а також історія та фізика. Студенти академії виступали прилюдно з промовами, декламаціями. Кращі з них навіть проповідували в церквах. Про навчання в Острозькій академії йдеться у поемі «Острозька війна» (1600): «Острозький дім дає тобі тримовний ліцей. Прийми початки, може, за ними піде щось більше: не погорди вченими богинями, не відкидай муз, бо нема нічого славнішого від благородних мистецтв». Училися тут і юні шляхтичі, і діти селян.

Очолював академію ректор. Учителі, як писав Захарія Копистенський у своїй «Палінодії», дуже вправні у грецькій, слов'янській і латин ській мовах. Були тут і «знамениті математики й астрологи, між ними той преславний математик, філософ і астролог Ян Лятос, що календар новий славно зганив і пером ясно через друк доказав, що він мильний». «Церкви та двір того княжати повні православних учителів євангельських і апостольських, повні богословів справжніх, котрі знають богослов'я і праву віру від богословів Діонісія, Анастасія й інших багатьох і від соборів і від патріархів східних».

Серед іноземних викладачів академії були вже згаданий професор філософії, астрономії й математики з Краківського університету поляк Ян Лятос, грек Кирило Лукаріс, який згодом став патріархом Констан тинопольським, протосингел патріаршого престолу Никифор.

Князь Костянтин зібрав у Острозі стільки греків, що навіть окрема вулиця здобула назву Грецька. Згодом острозький осередок науки став приваблювати таких інтелектуалів, як шляхтич Герасим Смотрицький, священик Дем'ян Наливайко — редактор і перекладач кількох збірок (брат козацького ватажка), чернець Василь Сурозький — випускник італійських університетів, автор трактату «О єдиній вірі», автор відповіді Потієві — клірик Острозький, Мелетій Смотрицький та ін.

У колі вчених Острозького гуртка Арсенієм Еласонським створена перша «Грамматіка словенська» (Вільно, 1586). Це була невеличка неповна граматика церковнослов'янської мови. Непридатна для навчання, вона вперше узагальнила граматичні норми давньоукраїнської мови, що стало епохою в граматизації церковнослов'янської мови і сприяло подальшій науковій праці.

Об'єднання вчених та їхній науковий доробок дали підставу назива ти острозький осередок академією. Цю назву вживав Герасим Смотрицький на сторінках своїх праць. Натхнений впливом цього культурного осередку, один православний сучасник у «Пересторозі» писав: «І знову як сонце засяяла наша православна віри, освічені мужі повернулися до Божої церкви і множаться друковані книги». З Острозької академії вийшли такі видатні особистості, як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, Мелетій Смотрицький—талановитий педагог і просвітитель, один з ректорів Київської братської школи, Гаврило Дорофеєвич — відомий поет, перекладач, Іов Борецький — педагог, громад-ський діяч, перший ректор Київської школи, клірик Острозький — талановитий письменник — публіцист та ін.

Острозька академія відіграла значну роль у розвитку вітчизняної науки й освіти. Дослідники припускають, що її структура і навчальні програми стали основою для статуту Львівської братської школи. На початку XVII ст. Острозька академія поступово занепадала. А після смерті Костянтина Острозького (1608) його спадкоємиця княжна Анна-Алоїза Ходкевич, ревна католичка, заснувала в ній єзуїтський колегіум.

В упорядкованій коштом князя Костянтина Острозького друкарні працював І. Федоров «купно с поспешники и единомишленики мои», як зазначив він у післямові до Біблії 1581 р. Разом з ним працював його син Іван та учень Гринь Іванович із Заблудова, який два роки вивчав справу книгодрукування у Львові.

1580 р. в Острозькій друкарні видано «Псалтир» і «Новий завіт». У 1580 — 1581 рр. створено найголовнішу наукову працю Острозької академії — Острозьку Біблію і видрукувано 2 видання її. Це була перша у слов'янському світі найповніша друкована Біблія. Водночас Острозька Біблія — це перший друкований графічно український твір, характерна пам'ятка доби українського ренесансу. Своїми оригінальними, спеціально для неї створеними шрифтами вона відрізняється від московських та білорусько- заблудівських видань Івана Федорова і навіть від його львівського видання — «Апостола». Острозька Біблія видрукувана елегантним шрифтом, близьким до курсиву. За художнім оформленням вона відповідає вимогам найвибагливішого смаку. Повна Біблія, зібрана і впорядкована за дорученням князя Костянтина Костянтиновича Острозького, була видатною подією в історії україн ської культури, вона мала допомагати православній вірі у боротьбі з католицьким засиллям. Найбільше над її виданням попрацювали сам князь Острозький, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Христофор Філарет (Бронський). Вона є в основі тієї Біблії, яку має православний слов'янський світ і сьогодні. Відомі острозьке видання «Букваря» (1578; нині оригінал зберігається у м. Гота в Німеччині), три видання «Часослова» (1598, 1602, 1612).

1581 р. видано невеликий віршований твір про деякі події біблійної історії — «Хронологію». Це перша книга учня Острозької школи Андрія Риммі.

Острозька друкарня в основному працювала за життя князя Костянтина, він видав понад 25 книжок. Серед них 12 назв полемічних творів, 5 богослужбових, для побожного читання й 8 — іншого змісту. За кількістю це перевищує на той час видання будь-якої друкарні, навіть Львівської. Найважливіше значення Острозької друкарні в історії культури як захисника українського народу та його віри. Стільки полемічних видань, як Острозька, не видала жодна інша тогочасна друкарня. Завершує свою діяльність ця друкарня 1612 р.

М. С. Возняк припускає, що вже з 1602 р. головна освітня діяльність була перенесена з Острога до Дерманя — села князів Острозьких та Дерманського монастиря, ще в 1450 р. закладеного цим родом. Князь Острозький передбачав заснувати у Дерманськім монастирі освітній центр для виховання духівництва. Він мріяв про поширення освітньої праці — «о закладенію школ и наук волных... пшіно потреба, желобихмо мали ученые пресвитеры и казнодеэ добрые, бо за тым, иж паук нет, виликаэ грубыанство в наших духовних умножилося».

При Дерманському монастирі Костянтин Острозький заснував школу і друкарню. У монастирі він прагнув зібрати освічених ченців: «... мають теж способнішєйшіє до науки учитися письма Словенського, Грецького й Латинського от особ виры святое восточное будучих». У Дермані було видано, зокрема, «Октоїх» (1604) з передмовою церковнослов'янською та українською мовами, «Лист Мелетія Святейшого патріарха Александрійської о до велебного єпископа Ипатія Потея» (1605), прекладений з грецької на українську мову Іовом Борецьким, що став пізніше митрополитом Київським.

Значення Острозької та Дерманської друкарень у тому, що вони в числі перших почали видавати книги народною українською мовою. Навіть польські джерела засвідчують, що з Дерманської друкарні «говорили до народу руського».

Третю друкарню заснував на своїх землях князь Острозький у місті Костянтинові. В ньому ж була українська академія, про яку свідчить приписка па рукописній Кормчій у бібліотеці Львівського університету: «Року Божего народження 1599 декабря 5 списана в богоспасаемом гради Константинове, в Академій Константиновской при дидаскалу смиренном Антонію Єзифовичу. А при Державі княжати Василія Острозького». Костянтинівську друкарню за дорученням князя заснував Іван Федоров. Вважають, що вона була його власністю.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні відкрилося чимало шкіл вищого типу, в яких вивчалося «сім вільних наук». Переважно це були братські навчальні заклади.

У XVI ст. найсильнішим і найвпливовішим було Львівське братство. На свої кошти воно збудувало церкву Успіня Богородиці, заснувало першу у Львові українську гімназію, книгарню. Львівське братство мало статус ставропігії, що зробило його незалежним від єпископів.

Однією з найважливіших турбот братства була шкільна справа. У заснованій ним школі викладали брати Стефан і Лаврентій (псевдонім Зизаній) Тустановські, Кирило Ставровецький, майбутній митрополит Іов Борецький. Усі вони походили з місцевого населення. Порівняно з єзуїтськими школами тут була зразково поставлена справа виховання. Навчання здійснювалося за програмою «семи вільних наук». Школа давала знання слов'янської, грецької, латинської, польської мов та церковних наук. Вивчали також діалектику, риторику, математику, астрономію, музику.

Різнобічним був курс змішаної математики. Він охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідравліку, геометрію, гідроста-тику, оптику, географію, хронологію та інші галузі знань. Арифметику, як правило, вивчали разом з геометрією та астрономією. Відомості з арифметики містили азбуки й букварі. Історичні та географічні знання учням давали різні релігійні повчання з курсу богослов'я.

Вивчення діалектики й риторики (мистецтва дискусії) готувало випускників до письмової й усної полеміки з католицьким вченням на захист православної віри, національної культури, мови. Видавець Василь Тяпинський у передмові до Євангелія наголошував на необхідності вивчення наук рідною мовою, щоб діти рідною мовою «смисли свої точи-ли». Кирило Ставровецькнй, Стефан Зизаній та інші діячі братських шкіл, які вільно володіли латинською та грецькою мовами, все ж таки прагнули донести до народу знання рідною мовою. Це сприяло розвитку літературної української мови. Своїми науковими працями й практичною діяльністю викладачі, вчені обстоювали національну культуру в боротьбі з прихильниками ополячення. Принципова позиція викладачів братських шкіл щодо української мови не зменшувала їхньої уваги до поширення актуальних на той час латинської та грецької. Вивчення цих мов у братських школах було організоване на високому рівні.

У Львівській, як і в багатьох братських школах, навчали музики і співу. З учнів складався церковний хор, а також співочі групи, які виконували на замовлення світські й церковні твори, супроводжуючи їх те-атральними виставами. Співаків заохочували матеріально — давали додаткову плату, харчі, одяг: темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи з підковами, шапку. Статутом Львівського братства, наприклад, було передбачене піклування як про вчителів, так і про учнів, здібних до співу. Така увага до талантів принесла позитивні результати. Чимало вихованців братських шкіл стали відомими композиторами. Зокрема, зі Львівської школи вийшли Чернушин, Шаровський, Яжевський, Пікулинський, Мазурик та ін.

Викладали і малювання. Дуже поширеним було мистецтво віршування. Вірші писали до свят, похоронів, визначних подій, присвячували наукам та різним особам. Відомо чимало творів тих часів, написаних випускниками шкіл. Наприклад, віршоване «Молєніє от нищих», з яким учні Львівської школи звернулися до прибулого Київського митрополита М. Рогози, аби той дозволив збирати милостиню. Цей твір документально висвітлює соціальне й матеріальне становище учнів братських шкіл.

Львівська братська школа ставила за мету готувати вчителів та священиків. Старослов'янською мовою було видано три підручники: «Буквар» Івана Федорова (Львів, 1574), граматику старослов'янської мови «Адельфотес» (Львів, 1591) Арсенія Еласонського, «Грамматіку словенску» (Вільно, 1596) Л. Зизанія. Під проводом А. Еласонського укладено підручник з грецької мови. У бібліотеці школи було дев'ять різних видань творів Аристотеля, повна збірка творів Платона та інші філософські трактати. У 1601 р. тут налічувалось близько 150 книг різ-ними мовами. Львівські братчики, вчителі та учні мали змогу знайомитися з класичними творами грецькою, латинською, східноєвропейськими мовами, а також із західноєвропейською літературою. 1688 р. у шкільній бібліотеці Львівського братства налічувалось 352 примірники книг. На той час це була одна з найкращих бібліотек в Україні.

У Львівській школі вперше було розроблено «порядок шкільний», або статут. Згідно з ним дидаскал (учитель) повинен бути «побожний, скромний, не гнівливий, не срамослов, не чародій, не сміхун, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому». Виховувати дітей він мусить так, щоб «не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому». Для вчителя всі учні мали бути рівні — діти багатих і «сироти вбогі», і ті, що «по вулиці ходять поживи просити». Отже, школа була надзвичайно демократична і зорієнтована на широкі народні маси. Наголошуючи на великій відповідальності викладача, правила зобов'язували його добре навчати і карати неслухняних не як тиран, а для науки: «не надмірно, а по силам, не з буйством, а стримано й тихо». Цей порядок шкільний уперше визначав також права та обов'язки, поведінку учнів, і не лише в школі, а й поза нею. Сім'я співпрацювала зі школою у вихованні дітей. За поведінкою бурсаків стежили спеціальні вихователі.

Учні входили до товариств, які називались «братства младенческие». Створені за зразком братств дорослих на засадах виручки й вза ємодопомоги, вони виконували завдання морального виховання юних братчиків. У школі було розроблено методику домашніх завдань, рег-ламентовано навчальний процес.

Урок починався з молитви. Потім учні звітували про виконані вдома під наглядом батьків письмові завдання. Домашні завдання передбачали зачитування учнями батькам переписаного й вивченого матеріалу. На уроках практикувались диспути й бесіди. Учнів ділили на три групи. Для кожної групи визначали посильне завдання. Початківці вчились розпізнавати букви й склади, інші — читали і вчили напам'ять різні уроки, ще інші пояснювали прочитане. Статут визначав, як вивчати риторику, діалектику та інші науки за посібниками, написаними слов'янською мовою. Учні вчилися складати промови, повчання, вести диспути, декламувати, грати в театралізованих виставах. Це була пер-ша школа, в якій зародилась і виникла класно-урочна система. Вона передбачала поділ навчального часу на уроки. Кількість уроків обмежена, весь час навчання поділений на чверті; передбачались також канікули.

Чеський педагог Ян Коменський, ознайомившись із досвідом братських шкіл, запозичив, зокрема, класно-урочну систему, теоретично обґрунтував її в своїх працях і фактично ввів у педагогічний обіг і прак-тику роботи шкіл.

При Львівському братстві за сприяння енергійного і освіченого єпископа Гедеона Балабана діяла відома далеко за його межами друкарня, в якій видавалися богослужбові книги та підручники на підприємницьких засадах, що визначило і сам зміст, і оформлення книг. Видання були чепурні, ілюстровані, але не розкішні.

Високий рівень навчання, активна робота проти полонізації й пока-толичення, демократичність статуту Львівської школи стали взірцем для інших братських шкіл України. Львівська школа готувала вчителів і забезпечувала підручниками інші братські школи — в Рогатині, Стриї, Межибожі, Миколаєві, Луцьку, Дубні, Пінську. На початку XVII ст. братські школи існували по всій Україні.

Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти і науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя.

Школи не стояли осторонь політичних проблем, які хвилювали гро мадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги й любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації укра-їнської молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їхньої боротьби за незалежність.

Програми братських шкіл і навіть їхні назви — греко-слов'янські — значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, — зазначалось у шкільних статутах,— лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

Деякі братські школи, особливо Львівська, Луцька, успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими. Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові. Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько- єзуїтських шкіл, які діяли з мовчазної згоди офіційних властей. Так, у 1634р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища ... побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями, палицями й камінням били й мучили».

Болючого удару завдало відступництво дворян. Захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму.

Незважаючи па повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого органу. Вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб.

Така ситуація призвела до занепаду багатьох братських шкіл. У 20-х роках XVII ст. Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька, як уже зазначалося, перетворилась у католицький колегіум.

Та незважаючи на це, національна школа XVI — початку XVII ст. мала велике значення. Братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний зв'язок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули національні освітні заклади наступних століть.

Період конфронтації між православними й католиками приніс не лише невдачі для українського суспільства. Він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності. Виникла полемічна література, з'явилися гідні оборонці православної віри.

Діяльність братств, без сумніву, піднесла національну українську освіту.

Братства можна справедливо назвати науковою лабораторією, вони розбудовували шкільну освіту і розвивали книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних з наукою, ставали мандрівними вчителями, несли по містах і селах українське слово, будили національну свідомість.

У наш час, час духовного й національного відродження українського народу, важливо знати історію розвитку вітчизняної культури.

Зокрема, у цьому плані повчальними є діяльність і досвід братських шкіл XVI — XVII ст.

Основною відзнакою цих шкіл було навчання рідною українською мовою і слов'янською. Це принципово відрізняло їх від католицьких шкіл, де навчання велося латинською. Навчання рідною мовою мало й виховне значення, адже відбувалося воно у спольщеному середовищі. Таким чином братські школи сприяли збереженню української мови. Вона розвивалася, ставши мовою наукових праць, літературних творів, підручників, створених викладачами братських шкіл. Зміст навчання у братських школах мав гуманітарне спрямування, організація роботи — демократичний характер. Це відповідало тенденціям західноєвропейського Відродження.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua