Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Юридичний словник-довідник

Громадянське суспільство — соціально неоднорідне і структуроване (стратифіковане) суспільство, яке досягло певного рівня соціального розвитку й у своїй життєдіяльності є відносно незалежним від держави. Поняття Г. с. використовувалось у суспільно-політичній думці, починаючи від Аристотеля, хоча сам термін «Г. с.» вводиться до наукового обігу лише в XVI ст. У західноєвропейській соціальній філософії його вживали Г. Гегель, К. Маркс, в українській політології — В. Липинський. Цілком природно, що поняття Г. с. різні мислителі тлумачили досить неоднозначно. І нині спостерігаються помітні розбіжності у розумінні його. Так, конкретизуючи наведену вище вельми абстрактну дефініцію, можна стверджувати, що Г. с.— це спільність вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті. Громадянське суспільство має такі основні ознаки: людина, її інтереси, права, свободи є головною ціннісно суспільства; рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної; економічна, свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм і видів трудової діяльності; надійна й ефективна система соціального захисту людини; ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів і механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики. Реальне здійснення основних прав кожною людиною можливе лише в суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також від політичної, насамперед державної влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли: по-перше, саме трудящі є власниками (колективними чи індивідуальними) засобів виробництва і результатів своєї праці; по-друге, такі трудящі — власники становлять перехвалену більшість дорослого населення країни; по-третє, політична система суспільства, зокрема порядок виборів представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування, забезпечує вільне й адекватне волевиявлення дорослих громадян держави; по-четверте, таке волевиявлення населення відіграє керівну, вирішальну роль у суспільному житті (через забезпечення панування законів держави, їхню найвищу юридичну силу); по-п'яте, безумовною змістовною межею волевиявлення більшості населення є основні права людини — непорушність, незаперечність, «недоторканість» цих прав мають бути абсолютними, основні права людини — це та універсальна межа, яку не може переступати будь-яка більшість суспільства. Сучасні тенденції соціального розвитку саме й дозволяють прогнозувати поступове утворення такого суспільства, де всі трудящі стають так чи інакше власниками або співвласниками (в тій або іншій формі) засобів і результатів праці. Таким чином, Г. с. соціальної демократії — це суспільство постбуржуазне (щодо капіталістичного ладу, який досліджували Маркс, а згодом і Ленін) і постсоціалістичне (щодо соціалізму у колишньому СРСР та в інших колишніх соціалістичних країнах). Держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудящих — власників, так званою державою соціальної демократії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua