Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Юридичний словник-довідник

Русько-Візантійські договори — найдавніші писані пам'ятки слов'янського права. Багато віків Візантія — первісно грецька колонія, а згодом Східна Римська імперія (Ромейська імперія) панувала у Середземномор'ї і Чорномор'ї. З VI ст. вона і воювала з слов'янами, і шукала їхнього союзу у боротьбі із своїми супротивниками. У 838—839 pp. у Константинополі з'явилося посольство русів, а протягом X ст. за княжіння Олега, Ігоря і Святослава (907, 911, 944 і 971 pp.) було укладено договори, які дійшли до нас у літописах і є копіями з грецьких оригіналів. Договори, датовані вони 907 і 911 pp., «здобуті у боях» Олегом. Головна їх риса — юридичне закріплення у стосунках Царгорода і Києва панування сили, тобто мілітарне мислення, що було на той час звичним явищем. Ці договори свідчать про сталий державний устрій Київської Русі, про розмежування суспільства на багатих і бідних, різне правове становище їх, про високу оцінку хоробрості й майстерності руських дружинників, про досить високий рівень права успадкування на Київщині, що знало вже тоді не лише успадкування за звичаєм, а й за заповітом. Положення про доведення факту злочину (ст. З договору 911 p.), покарання за удар мечем або застосування пішої зброї (ст. 5), вбивство злодія на місці злочину та заборону такого вбивства після того, як злодій опинився в руках потерпілого (ст. 6), недопущення самоуправства (ст. 7), повернення челяді (ст. 12) та утікачів — злочинців (ст. 14) відтворені у Короткій та Розширеній Правді, що свідчить про їх давньоруське походження. Про високий рівень правової культури і гуманізм укладачів договору свідчить зокрема ст. 8, яка відкидала пануюче у той чай у Європі «берегове право», тобто право на майно з розбитого чужоземного корабля, і встановлювала взаємні обов'язки русів та греків щодо надання допомоги потерпілим. Договір 944 р. з'явився через три роки після невдалого 941 р. походу князя Ігоря на Візантію. У перших трьох статтях договору наголошувалося на непохитності миру Русі з Візантією, «поки сяє сонце й існує сам мир», на суворій карі до порушників його, на праві русів посилати до Візантії будь-яку кількість кораблів з послами і купцями, на обов'язкові грецького уряду утримувати на свій кошт руських послів у Царгороді та забезпечувати руських купців усім необхідним протягом шести місяців перебування їх у Візантії. Мабуть, саме через це ставали жорсткішими порівняно з 911 р. правила в'їзду до Візантії,: якщо раніше достатньо було для цього однієї печатки. то тепер руси повинні були мати спеціальну княжу грамоту, в якій поіменно перелічувалися всі гості. Без такого дозволу вони затримувалися, а в разі опору їх дозволялося навіть убивати. Ст. 2 обмежувала обсяг торговельних операцій, а також свободу пересування руських послів і купців: мешкати вони могли лише у передмістях Царгорода, у столицю заходити без зброї, не більше 50 осіб і тільки у супроводі імператорського чиновника. Зимувати руським купцям у Візантії заборонялося. Цілком можливо, через їхнє не вельми чемне поводження з місцевими мешканцями. Обопільна дипломатична гнучкість сторін виявилась у договорі і в тому, що Київ відмовлявся від зазіхань на Херсонес, а Візантія зобов'язувалася надавати князю військову допомогу у приборканні херсонесців (ст. 8). Побоювання греків нових походів русів знайшло відображення у ст. 10 договору, яка забороняла їм під приводом захисту інтересів рибалок-херсонесців зимувати у гирлі Дніпра та на узбережжі Дніпровського лиману. З другого боку, вони сподівалися на допомогу Русі у захисті своїх кримських володінь від нападів болгар, що втілилося у ст. 11 і 15, але ці надії, як довів перебіг подій, виявились марними. Договір 944 р. містить чимало посилань на руські і грецькі звичаї, що спростовує тлумачення його як документа суто візантійського походження. Та найцікавіше те, що у ст. 6 договору є згадка не лише про звичай, а й про Устав, тобто писаний Закон руський, . який, на думку деяких дослідників, діяв не лише у X, а й у IX, VIII і навіть VII ст. Мирні відносини за правління Ольги (подорож її до Царгорода у 957 p., укладення військового союзу у 961 р. тощо) були порушені наприкінці 60-х років X ст., коли спалахнула русько-візантійська війна, яка точилася переважно на території Болгарії. У квітні 971 р. 30-тисячне військо Святослава було оточене у Доростолі значно переважаючими силами Цімісхія, і у такій несприятливій для «тавроскіфів» ситуації 23 липня того самого року укладено ще один договір, за яким Святослав присягнув «мати мир і міцну дружбу з Іоанном... до кінця світу» (ст. 1), ніколи не йти війною ні на греків, ні на Корсунь, ні на болгар (ст. 2), завжди бути союзником Візантії (ст. 3) і не порушувати угоди (ст. 4). Відверто кажучи, це була капітуляція русів, яка пом'якшувалася можливістю без перешкод нош повернення Святослава до Києва, але придунайські землі для Давньоруської держави втрачались надовго. Договір складається лише з чотирьох невеличких статей, не містить юридичних норм, які б збагатили ті чи інші правові інститути, а тому з точки зору юриспруденції набагато бідніший, ніж договори 911 і 944 pp.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua