Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

ГЕОПОЛІТИКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

6. Геополітика країн Африки та Латинської Америки
Геополітика наших днів під Північчю розуміє всю сукупність західної цивілізації, яка зосереджує увагу на матеріальній, економічній стороні життя. Північ багата насамперед тому, що будує все своє життя, систему на принципах максимальної вигоди, яку можна отримати шляхом експлуатації всіх ресурсів. Термін «бідний Південь» — синонім «третього світу», з'явився в часи холодної війни, коли, на думку мондіалістів, «першим світом» були країни Заходу, «другим» — країни соціалістичної системи, а «третім» — країни Африки, Латинської Америки, Азії та Середнього Сходу, території, де багато дешевих природних і людських ресурсів.

Захід протягом століть жив за рахунок колоній і домініонів; новітні форми колоніалізму — фінансово-економічного — ще витонченіші, жорстокіші, антигуманні. Зникнення на початку 90-х років «другого світу» значно ускладнило життя народів країн Африки й Латинської Америки.

Важливою складовою частиною світового співтовариства є Африка. Перед цим «континентом, що прокидається», стоїть безліч складних геополітичних проблем. Серед більшості африканських країн не дістала підтримки концепція вестернізації, тобто орієнтації на соціальні інститути, еталони права Заходу, зокрема США. Водночас не набула розвитку ідея геополітичного тяжіння Африки до Євразії.

За Африкою утвердилася стійка репутація найконфліктнішої сфери суспільного життя. Це зумовлено складним переплетінням різних конфліктогенних чинників: етнічного, кланового, конфесійного, суперечностями соціально-економічного, політичного характеру тощо.

Сучасні африканські держави мають різноманітну політичну й соціально-економічну спрямованість. На континенті складно, а подекуди химерно переплелися типи економічних відносин — від общинно-патріархальних до капіталістичних і соціалістичних. У політичній системі панують різні види влади: авторитарно-військово-диктаторські, однопартійні, багатопартійні, демократичні й монархічні. У сфері духовного ідеологічного життя — широкий спектр поглядів: від традиційних африканських культур і вірувань до мусульманської та християнської релігії, буржуазних і соціалістичних ідей.

Сучасну Африку в політичному плані репрезентують переважно авторитарні режими (в середині 90-х років вони панували у 38 із 45 держав Тропічної Африки). Специфічним феноменом більшості африканських країн залишається роль армії. Армія — опора й важіль влади практично в усіх державах континенту. В геополітичному, регіональному балансі сил в Африці найпомітнішу роль, природно, відіграють країни, які мають потужні армії і значний людський потенціал. Це — Єгипет, Марокко, Алжир, Ефіопія, Ангола, Південно-Африканська Республіка (ПАР).

Іншим специфічним фактором африканського континенту, який справляє вплив на його геополітичну ситуацію, є міжетнічні відносини. Етнічний склад Африки — строката мозаїка націй, народів, племен. На континенті живе приблизно 50 націй і народностей, 3 тисячі племен, які розмовляють тисячею мов.

Доля Африки історично пов'язана з долею всього світу. Цей континент став колискою людства, дав потужні цивілізації (Стародавній Єгипет, Арабський Халіфат та ін.), але колоніальна епоха значно загальмувала розвиток його народів, ізолювала їх від впливу світу. Після здобуття незалежності кожна з країн Африки обирала свій шлях розвитку — капіталістичний або соціалістичний, але, як показало життя, західна й радянська моделі розвитку, що не враховували реалій континенту, призвели до ще більшого поглиблення економічної кризи, політичної й соціальної нестабільності, регіональних та етнічних (зокрема й військових) конфліктів, злиденності.

У геостратегічному плані Африка більше тяжіє до Заходу, хоча цей процес складний, динамічний і суперечливий. Геополітичне становище Африки, її позиція у системі міжнародних відносин багато в чому залежать від докорінної зміни ставлення західних країн до цього континенту на користь формування сприятливіших умов економічного розвитку африканських країн. До останнього часу характер відносин між ними не відповідає інтересам народів Африки.

В історичному контексті в міру зміцнення економічної, військової, фінансової могутності й політичної ваги США Латинська Америка поступово втягувалася в геополітичне поле північного сусіда. І тепер США практично утримують в абсолютній більшості країн цього континенту гегемонію.

«Прибирати до рук» латиноамериканців США почали ще в першій чверті XIX ст. згідно з доктриною Монро, яка надавала «переважне право» Сполученим Штатам Америки перед державами Священного Союзу (Росія, Австрія, Пруссія) щодо країн Латинської Америки, стверджуючи фактично гегемонію США у південній півкулі континенту. Спираючись на доктрину Монро, США почали здійснювати функцію «міжнародної політичної сили» для підтримання внутрішнього ладу в латиноамериканських країнах. На початку XX ст. США здійснюють численні інтервенції на Кубу, в Мексику, на Гаїті, в Домініканську республіку, Нікарагуа, Панаму та інші країни. «Переважні права» північного сусіда зводилися до простої геополітичної ідеї: зростання могутності й достатку країни пов'язувалося з розширенням території американських штатів.

Кінець XX ст. вніс зміни в геополітичну систему силових полів континенту. Країни Латинської Америки, незважаючи на протидію США, через об'єктивні причини (застій в економіці, не конкурентоздатність продукції на світовому ринку, зростання безробіття, інфляцію, соціальну напруженість тощо) шукають шляхи інтеграції у світову економіку. Проте вийти з кризи країнам латиноамериканського континенту не вдається. Під впливом світового ринку регіон усе більше орієнтується на видобуток і первинну переробку мінеральної сировини та сільськогосподарської продукції, а в промисловості — на монтаж і складання виробів із імпортних деталей.

Держави Латинської Америки стоять перед небезпекою маргіналізації у світі утворюваних метаблоків. Лідери країн континенту доходять висновку про необхідність створення загального латиноамериканського фронту боротьби проти гегемоністських прагнень США.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua