Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

ГЕОПОЛІТИКА В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1. Росія в системі геополітичних відносин
У сучасному світі не тільки США, а й кожна країна посідає своє місце й виконує відповідну роль у системі геополітичних відносин. З геостратегічного погляду Росія ототожнюється із самою Євразією, збігається з геополітичним поняттям «географічна вісь історії», об'єднує євразійський Захід і євразійський Схід і є самостійним особливим геополітичним організмом — ані Сходом, ані Заходом — зі своєю особливою культурою «Серединної Імперії». Відповідна геополітика є й у Росії, як нової незалежної держави.
Розпад Радянського Союзу, появу 15 суверенних держав можна вважати такими, що в політичному й правовому сенсі відбулися.
Цей процес був зумовлений об'єктивними причинами. По-перше, величезні розміри СРСР. Великі простори — це не тільки благо, а й неможливість стати на шлях інтенсивного розвитку економіки. По-друге, авторитарне керівництво та управління країною й народним господарством призвели державу до глибокої кризи.

У новій геополітичній ситуації Росія (Російська Федерація) на зламі XX—XXI ст. теоретично і практично стає континентальною державою, має обмежені виходи до Чорного та Балтійського морів, віддалена від Центральної Європи поясом незалежних держав. Перед Росією на весь зріст постала потреба визначити свою геополітичну ідентичність.

На сучасному етапі є два підходи до визначення геополітичної самоідентифікації Росії. Прибічники одного з них вважають, що в Росії необхідно утворити суспільство, яке б жило в системі тих економічних, політичних і духовних координат, у яких живе Захід. Прибічники іншого, відкидаючи ліберальні реформи, взяли на озброєння неоконсервативні цінності, змістили центр Росії в східні регіони.

Розпад Організації Варшавського Договору і Радянського Союзу означав панування атлантистської стратегії, яка втілювалася в життя США та їхніми союзниками протягом усього XX ст. Захід перемагає в холодній війні зі Сходом. Морська сила святкує свою перемогу над Сушею. Кінець двополярного світу — це стратегічний удар по Євразії, по континенталізму й суверенітету всіх євразійських держав. При цьому складається враження, що Захід гаслом «благородної боротьби з радянським комунізмом» насправді прикривав свою одвічну боротьбу з Росією.

Існує три версії майбутнього світового розвитку. Перша — перемога Заходу в холодній війні є повною і безповоротною. Друга — протистояння Суші й Моря збережеться, що приведе до створення нових блоків. У центрі одного з них стоятимуть США та їхні союзники, в центрі іншого — Росія, яка має перетворитися на Євразійську імперію. Експерти доходять висновку, що говорити про єдиний світ передчасно, й планетарний дуалізм таласократії (зміцнений аерократією й ефірократією) й телурократії залишається засадничою політичною схемою і для XXI сторіччя. І, нарешті, третя — багатополюсна модель світового розвитку, яка, на думку її прибічників, найбільше відповідає інтересам Росії.

Необхідно визнати, що, незважаючи на розпад СРСР, Росія за своєю політичною значущістю і впливом на події у світі, в тому числі як постійний член Ради Безпеки ООН, безперечно залишається однією з великих держав. Не випадково Захід, визнаючи політичну вагу й потенційну економічну могутність Росії, включив її у вісімку провідних країн світу. Поряд із геополітичним положенням і наявністю ядерних озброєнь до ознак, які дають змогу в сучасних умовах вважати Росію великою державою, належать її потенційні можливості в ресурсному забезпеченні, високий науково-технічний потенціал тощо.

Природно, що Захід загалом і США зокрема зацікавлені в подальшому ослабленні Росії. Водночас Захід не може не усвідомлювати того, що Росія самим своїм існуванням забезпечує відповідний баланс сил, відіграючи тим самим позитивну геополітичну роль на світовій арені. Збереження цієї ролі Росії є одним із важливих засобів запобігання сповзанню Європи, а також світу загалом до геополітичного хаосу. Ось чому провідні промислово розвинені країни Європи й Азії, а також США насправді мають бути зацікавлені не тільки в тому, щоб забезпечити й зміцнити територіальну цілісність Росії, а й у відродженні сильної Росії, спроможної проводити у співробітництві з ними впливову як європейську, так і азійську політику.

Очевидно, що Росія сама повинна визначити своє місце й роль у світовій політиці, усвідомити свої національні інтереси в зовнішньополітичному вимірі. Експерти поділяють ці інтереси на три категорії.
Найважливіший інтерес Росії на глобальному рівні полягає в її активній і повноправній участі в побудові такої системи міжнародних відносин, у якій їй відводилося б місце, що найбільшою мірою відповідає її політичному, економічному й інтелектуальному потенціалові, військовим і зовнішньополітичним та економічним можливостям і потребам. Визначальними тут є взаємовідносини Росії і Сполучених Штатів Америки, Росії, Європейського Союзу й Північноатлантичного альянсу. За зваженого реалістичного підходу до регулювання міжнародних відносин рівноправне, партнерське співробітництво може стати становим хребтом спільної глобальної безпеки. Об'єднати зусилля Росії і США з одного боку, Росії та європейських і євроатлантичних структур з іншого, можна у таких сферах, як мирне освоєння космосу, захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ракетно-ядерної зброї, контроль за поширенням звичайних озброєнь, спільна боротьба з тероризмом і організованою злочинністю, розповсюдженням наркотиків тощо.

Найважливіші інтереси Росії на регіональному рівні зводяться до забезпечення стабільного й безпечного міжнародного оточення, а також до просування і зміцнення її військово-політичних і економічних позицій на світовій арені на засаді використання механізмів регіонального співробітництва. Йдеться насамперед про взаємовідносини Росії з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, зокрема з наймогутнішою в геополітичному та військовому відношенні країною в цьому регіоні — Китаєм.

Національні інтереси Росії на пострадянському просторі полягають в налагодженні усесторонніх взаємовигідних зв'язків із країнами СНД і участь в розвитку інтеграційних процесів між ними на взаємній основі. Нині об'єднати учасників СНД могла б якась загальна для всіх зовнішня або внутрішня загроза, або ідея, близька всім без винятку учасникам об'єднання. Іще одна обов'язкова умова — реальний центр тяжіння. Цим центром може стати динамічна, успішна держава — регіональний лідер, економічна модель розвитку якого здається сусідам привабливою й вони природно починають до нього тяжіти.

90-і роки XX ст., як і початок XXI ст., переконливо підтвердили: сьогодні, як і сторіччя тому, міжнародна безпека полягає не в домінуванні однієї наддержави, хай і супроводжуваної деклараціями про захист демократії і свободи, а в збалансованій силі взаємодії основних суб'єктів геополітики.

У цьому контексті можна по-різному сприймати ідею утворення Євразійської імперії, в центрі якої має стояти Росія, але не можна не визнати права на її існування. Хоча б з урахуванням того, що це своєрідна відповідь на імперську політику, яку після Другої світової війни проводять як наддержава Сполучені Штати Америки. Якою ж її автори вбачають модель нової Євразійської Імперії? Прийдешня імперія не повинна бути регіональною державою або державою — нацією. Це дещо інше: стратегічний і геополітичний блок, який переважає параметри звичайної держави. Це наддержава.

У центрі такого об'єднання обов'язково має бути Росія. Нова Євразійська імперія, хоча й буде єдиним неподільним організмом у військово-стратегічному смислі, але в політичному контексті представлятиме «Конфедерацію Великих Просторів»: Європейську імперію на Заході (навколо Німеччини й Середньої Європи); Тихоокеанську імперію на Півдні (навколо Ірану); Російську імперію в Центрі (навколо Росії). Усередині цих імперій теж діятиме конфедеративний принцип.

Головною геополітичною проблемою на сучасному етапі є організація простору на Заході Євразії. Планетарний Захід у найширшому сенсі розпадається для Росії на дві складові — Захід як Америка і Захід як Європа. Завдання Євразії полягає у зміцненні союзницьких відносин між Росією та Європою, перетворенні простору від «Дубліна до Владивостока» в зону євразійської кооперації, співробітництва й стратегічного партнерства.

Росія — велика держава, розташована у Європі і Азії. Останнім часом вона більше тяжіє до Заходу. Треба, щоб Росія повернулась обличчям до Сходу: Японії, Китаю, Азії. Тоді збудеться передбачення великого політика XX ст. Шарля де Голля про створення великого континентального Євразійського Союзу, який об'єднав би Іспанію, Італію, Францію, Росію і Японію проти Великої Британії і країн Західної півкулі. Цей союз був би надійним гарантом проти світового панування США.

Росія, інші провідні держави не сприймають однополярної моделі світового устрою. Водночас економічно ослаблена Росія неспроможна сьогодні стати могутнім другим полюсом світової структури. Лідер комуністів Росії Г. Зюганов визнає: «Ми повинні дивитися гіркій правді в очі: за сучасних умов будь-яка спроба грати за правилами наддержави є повною авантюрою».

Найбільш імовірною виглядає багатополюсна модель світового розвитку. У багатополярному світовому ладі зберігаються окремі «центри тяжіння». Це — Сполучені Штати Америки, які залишаються глобальною наддержавою. Оновлена й зміцнена в політичному та економічному сенсі Росія посяде у світі властиве їй місце, знову знайшовши свою традиційну силу. У Європі такою наддержавою є, зрозуміло, Німеччина. Саме навколо німецького ядра (ФРН-Швейцарія-Австрія) створюється справді європейська спільнота, яка в тісному союзі з Францією може створити несну конструкцію нової континентальної Європи. На Середньому Сході це, без сумніву, Іран, що розкинувся від Каспію до Індійського океану і є абсолютно самостійним у прийнятті рішень. На Далекому Сході-Китай, а також Японія, небагата територіями та природними ресурсами, але потужна у фінансово-економічному сенсі. У Південно-Східній Азії — насамперед Індія, а потім Індонезія і Малайзія. І якщо у біполярній моделі блоки були стабільними, то багатополярна модель передбачає рухливість її конфігурації.

Нині офіційна Росія заново сформулювала свою геополітичну мету, адекватну новим реаліям, пов'язаним із вересневими 2001 р. подіями у США, війною у Перській затоці, визначила й реалізує якісно нові стосунки як із Заходом, насамперед зі Сполученими Штатами Америки й Німеччиною, так і країнами СНД, передусім з Україною.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua