Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ: ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК, КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ

6. Політичні партії й вибори
Відмінність між зацікавленими групами й політичною партією очевидна: партія прагне здобути й утримати контроль над державними інститутами. Політичні партії — це один із небагатьох інститутів, зародження яких нерозривно пов'язане з ґенезою ліберальної демократії.

Отже, партія — це добровільна асоціація виборців, яка прагне контролювати уряд шляхом здобуття влади на виборах та оволодіння в результаті цього офіційними установами. Функції та класифікація партій.
Партії:

- виступають сполучною ланкою між владними колами й тими, ким управляють;
- виконують різноманітні функції акумуляції соціальних інтересів;
- ставлять колективну мету для всього суспільства; рекрутують кадри для владної еліти та - сприяють її політичній соціалізації;

- здійснюють важливі функції референтних груп для своїх прихильників.
За критерієм внутрішньопартійної структури партії класифікуються як масові, що вирізняються численністю свого складу, й кадрові (або об'єднання так званих нотаблів — відомих людей, вправних організаторів виборчих кампаній, фінансистів) з метою підготовки виборів і підтримання контактів із обраними представниками. За критерієм організаційної структури партії класифікуються на партії — комітети (асоціації нотаблів); партії — секції (мають широку мережу місцевих організацій); партії — ланки (для яких наявна ще жорсткіша структура); партії — міліції (із воєнізованою структурою, одноосібним керівництвом). Важливим параметром внутрішньої структури політичних партій є фракції, які діють або за принципом клієнтели (фракція, очолювана одним із членів вищого партійного керівництва), або за принципом ідеологічної спільності.

Класифікація партійних систем. Поняття партійної системи відображає спосіб взаємодії партій у боротьбі за владу. Традиційним критерієм, який застосовується при класифікації партійних систем, є кількісний.
За кількісним критерієм вирізняють однопартійні системи, характерні передусім для авторитарних режимів; двопартійні системи, коли одна з двох партій має більшість у парламенті й формує уряд самостійно; багатопартійні системи, за яких створюється коаліційний уряд.

Порівняльний аналіз двопартійних і багатопартійних систем свідчить про перевагу двопартійної системи. Двопартійна система сприяє поступовому зменшенню ідеологічних конфліктів між партіями та їх поступовому переходу на поміркованіші позиції; порівняно легко забезпечує вибір при голосуванні; дає змогу в разі перемоги сформувати уряд, який не піддається кризам, а також наблизитися до ідеалу відповідального правління.

Проте слід мати на увазі, що двопартійність існує в невеликій кількості країн, зокрема в США, Великій Британії, Новій Зеландії та деяких карликових державах.
Стійкість партійних систем. Щоб досягти успіху на виборах і отримати доступ в уряд, партія має діяти якнайпрагматичніше. Такий тип політики спричинює «розмивання» конкретної мети, крім здобуття й утримання влади будь-якою ціною. Ця логіка названа логікою «всіх хапальної партії».

Вибори. Аналіз партійних систем не був би повним без розгляду кола проблем, пов'язаних із виборами: адже вибори є головною ареною міжпартійного змагання.
В умовах авторитаризму голосування має зазвичай одностайний характер. Проте вибори проводяться регулярно, адже виконують роль соціальної мобілізації й легітимації режиму. Це добре розумів Сталін, що перетворював вибори на галасливі пропагандистські кампанії, які вихваляли партію й особисто «улюбленого вождя». І навіть в умовах авторитарних режимів виборці можуть використати вибори для ілюстрування своїх прав. Отже, поширений скептицизм із приводу виборів без вибору не завжди виправданий.

В умовах ліберальної демократії вибори є головним механізмом передавання влади й виконують цю функцію систематично.
Виборчі системи. Виборчі системи мають різні класифікації. Проте виокремлюють три найпоширеніші: мажоритарну, пропорційну та змішану.

Мажоритарна система, завдяки якій перемагає той кандидат, який отримав у виборчому окрузі обумовлену законом (абсолютну або відносну) більшість голосів. У разі застосування абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, що набрав понад 50 відсотків голосів, а відносної — той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система є найдавнішою серед виборчих систем, діє в 76 країнах світу. Система застосування абсолютної більшості діє у Франції, Еквадорі, відносної більшості — в Канаді, Великій Британії тощо.

Пропорційна виборча система — виборча система, згідно з якою депутатські мандати розподіляються між списками кандидатів від політичних партій (коаліцій) пропорційно до кількості голосів, отриманих кожним із цих списків. Розрізняють пропорційні виборчі системи із списками «жорсткими» (виборці голосують за список у цілому), «напівжорсткими» (виборець може проголосувати як за список загалом, так і віддати перевагу одному з кандидатів) та «м'якими» (виборець голосує не тільки за список у цілому, а обов'язково віддає перевагу (преференцію) конкретному кандидатові). Пропорційна виборча система виникла на початку XX ст. й сьогодні застосовується в 48 країнах світу, переважно в Європі. При застосуванні цієї виборчої системи межі виборчих округів переважно збігаються з межами адміністративно-територіальних утворень або вся територія держави становить єдиний загальнонаціональний округ (Росія, Португалія, Ізраїль). У ряді країн уведено так званий «бар'єр» — мінімальний відсоток голосів, який має отримати список, щоб кандидати зі списку здобули депутатські мандати. Рівень «бар'єра» — від одного відсотка (Ізраїль) до п'яти відсотків (Швеція, ФРН) та навіть десяти відсотків (Туреччина).

Змішана виборча система є тією чи тією комбінацією мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Класичним прикладом є виборча система в Німеччині, де 50 відсотків бундестагу обирається за земельними партійними списками на підставі пропорційної системи, а решта 50 відсотків — на підставі мажоритарної системи зі здобуттям відносної більшості голосів. Німецький досвід запозичили Росія, Болгарія, Литва, Румунія, Грузія.

Отже, вибори є цивілізованою, правовою формою здобуття й оновлення влади, приведення її структур та діяльності у відповідність до вимог життя.
Щодо політичних партій, то, як уже зазначалося, немає інституту, який успішніше може впоратися з трьома найважливішими функціями: передаванням влади, політичною мобілізацією мас і легітимацією існуючих режимів.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua