Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОРІВНЯЛЬНА ПОЛІТОЛОГІЯ: ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК, КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ

2. Концептуальні засади сучасної порівняльної політології
Концептуальні засади сучасної порівняльної політології виявляють себе у визначенні таких понять, як «політика», «влада», «держава». Найважливіша роль у політичній компаративістиці належить порівняльному методу й такому базовому поняттю порівняльного аналізу, як національна держава.

Політика є одним із ключових понять політичної науки. Політика — це сфера стосунків різних соціальних груп та індивідів щодо використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх соціально значущих інтересів і потреб. Політика — це обмежене застосування влади. Вивчення політики — це вивчення природи обмежень і техніки застосування соціальної влади в рамках цих обмежень.

Поняття політика, як правило, визначається як боротьба за владу та здійснення влади. Політика має справу з розподілом цінностей, які є в обмеженій кількості. Коло осіб, які ухвалюють безпосереднє рішення, є зазвичай невеликим і визначається поняттям «еліта», тоді як пов'язане з ним поняття «маси» фіксує ту більшість членів суспільства, що є або взагалі усуненою від ухвалення рішень, або впливає на цей процес опосередковано.

Ще одним провідним поняттям у політичних дослідженнях є влада. У політичній науці налічується понад 50 визначень цієї категорії. Найвідоміші з них: влада — це спосіб досягнення відповідної мети, отримання очікуваних результатів; влада — різновид стосунків між керуючим і керованим; влада — можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях.

Влада ефективна тоді, коли існує переконання, що наказ буде виконано підвладним індивідом. Адекватне розуміння влади неможливе без урахування позиції того, хто має підкорюватись.
У міру ускладнення стосунків соціальних груп та організацій, появи необхідності ухвалення впорядкованих рішень у суспільстві виробляються відповідні регулювальні процедури, певні рамки. У масштабах окремої країни (окремого мікросоціального організму) роль таких рамок відіграє держава. Держава — це єдиний регулятор законного застосування сили в межах даної території. Проте насильство — це не стабільне джерело влади. Ефективно функціонує та й тільки та державна влада, якій вдається сформулювати й підтримувати в народі переконання, що наявний лад найбільше відповідає певному суспільству. М. Вебер визначив таку владу як легітимну.

Зауважимо: держава лише тоді є державою, коли видається виправданою її претензія бути єдиним регулятором застосування сили з боку інших соціальних інститутів й приватних осіб.
На політичній карті світу знаходимо понад 200 суверенних держав, які мають міжнародне визнання. Серед сучасних держав далеко не всі є національними. Крім того, треба мати на увазі, що в певних процесах (зростання міжнародної торгівлі, посилення транснаціональних корпорацій в економіці, створення таких регіональних політичних об'єднань, як ЄС) національна держава втрачає актуальність. І все-таки в сучасному світі національна держава, як і раніше, залишається головною формою політичної організації, а в порівняльній політології національна держава розглядається як базова аналітична одиниця.

Способи порівняння, які застосовуються в соціальних науках, досить різноманітні. До провідних належать: порівняльно-зіставний метод, орієнтований на вияв природи різнорідних об'єктів; історико-типологічне порівняння, історико-генетичне порівняння. Мистецтво компаративістики полягає в умілому використанні й комбінуванні всіх цих підходів. Проте в порівняльній політології переважно застосовується перший із них. Саме порівняльно-зіставний метод дає змогу послідовно здійснювати кроснаціональне порівняння (порівняння країн між собою), без якого політична компаративістика неможлива.

Проте несвідоме застосування порівнянь іще не створює компаративістської дослідницької практики, так само, як дії за принципом «проб і помилок» за наявної, на перший погляд, подібності до наукового експерименту такими не є. Специфіка порівняльних спеціальних наук полягає саме в тому, що порівняння виступає тут як метод, який дає змогу перейти від опису (що? коли? як?) до відповіді на фундаментальніші питання виявлення та пояснення причинових (казуальних) зв'язків.

Стисле знайомство з визначеннями понять «політика», «влада», «держава», «національна держава» методологією порівняльного аналізу є необхідними концептуальними основами та передумовою дослідження політичних процесів, політичних інститутів.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua