Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА. ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ СУЧАСНОСТІ

6. Фашизм і неофашизм
Фашизм (від латинського fascio — пучок, в'язка, об'єднання) — ідейно-політична течія, що сформувалась у 1919 році на засадах синтезу категорії нації як вищої і одвічної реальності й деталізованого принципу соціальної справедливості. Головне ідейне гасло фашизму — корпоративна єдність нації, заснована на спільності крові, раси й гарантом якої виступає держава. У класичній (італійській) формі фашизм мав за мету підносити силу національного духу, відродити історичне значення Римської імперії, сформувати ментальні засади нових імперських амбіцій, встановити сильну державну владу, яка б організувала все суспільство для здійснення історичної мети національного відродження.

У політичній доктрині фашизму індивід — ніщо. Він має розчинитись у вищій силі — нації й відчувати гордість від участі в ній. Адольф Гітлер проголошував: «Ми звертаємося до величезної армії людей, які настільки бідні, що їхнє власне існування не є найвищим у світі багатством».

Фашизм широко пропагує самопожертву з очевидною метою — обґрунтувати необхідність існування та діяльність вождів, їхнього володарювання над масою. Тільки «надлюдина» (фюрер, дуче) може подолати негаразди та прикрощі, що ними сповнене життя. Ідеал суспільного ладу політичної доктрини фашизму — тоталітарна держава. Її суть дає змогу вести війну. Війна робить націю сильною і загартованою. Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвого простору, має загинути.

Основу формування фашистських або профашистських режимів в Італії, Іспанії, Угорщині, Хорватії, Румунії, Словаччині та інших країнах становили вкрай ідеологізовані партійні організації, з жорсткою, напіввійськовою структурою з лідерами — вождями на чолі. Здобуваючи тими чи тими засобами державну владу (вперше це вдалося італійським фашистам 1922 p.), вождистські партії перетворювали державу на знаряддя втілення націоналістичних утопій, обґрунтування колоніальних загарбань, проведення репресивних заходів проти політичних супротивників і всіх, хто не згоден з політикою режиму.

Нацизм — різновид фашизму в Німеччині, походить від назви націонал — соціалістичної робітничої партії Німеччини. Для ідеології нацизму характерні: расизм, шовінізм, антидемократизм, елітаризм, марення світовим пануванням. Ці ідеї викладено в книзі А. Гітлера «Майн кампф». У книзі еклектично поєднано ідеї геополітиків, расистів, а також окремі положення з праць таких філософів, як Ф. Ніцше, А. Шопенгауер, О. Шпенглер.

У підґрунтя німецького фашизму покладено ідеї расизму. На світі повноправно має існувати лише одна раса — арійська, нордична, тобто німецька раса. Кров, що тече в жилах її носіїв, є джерелом героїчного духу, творчого генія, почуття гідності. Ці риси тим сильніші, що чистіша кров, бо тільки німці, арійці є власне людьми, просто людьми, не над людьми. «Надлюдина» (ідея Ф. Ніцше) — лише одна, це — фюрер. Решта людства, не німці, — «недолюди». Арійці мають ставитися до них як до тварин. їх можна — і навіть треба! — знищувати, якщо цього вимагають інтереси арійської раси, покликаної панувати на Землі.

Прийшовши у 1933 р. до влади в Німеччині, нацисти застосували найжорстокіші методи й форми насильства для придушення всіх прогресивних рухів, організували кривавий терор щодо політичних противників і представників «неповноцінних (як вони проголошували) рас», насамперед євреїв, оголосили непримиренну війну прогресивній культурі. При цьому Гітлер вважав, що боротьба за світове панування ведеться між двома націями — між німцями та євреями. Усе інше — обман зору. Нацисти розв'язали Другу світову війну 1939—1945 pp., у ході якої широко застосували геноцид щодо євреїв, слов'ян та інших «неарійських» народів.

Після розгрому нацистської Німеччини безславно впали фашистські режими в Італії, Іспанії та профашистські режими в Угорщині, Хорватії, Румунії, Словаччині. Світове співтовариство 10 грудня 1948 р. рішенням ООН засудило антигуманні фашистські режими.

Проте від фашизму людство ще не вилікувалося. Модифікований повоєнний фашизм нині зветься неофашизмом. Неофашизм як політична течія виник у 60-х роках XX ст. Тоді ж формувалися його ідеологія та неофашистські організації, які діють майже в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії та Африці. Неофашистська ідеологія дещо відсунула на другий план гітлерівську расистську тезу про перевагу німців над сусідніми європейськими народами. Неофашисти говорять тепер про білу людину взагалі, яку протиставляють «кольоровим народам». Неофашисти США, наприклад, твердять про «перевагу англосаксонської раси».

Останнім часом неофашистські організації активізувалися в Західній Європі, зокрема в Австрії, ФРН, Франції. Ідеологи неофашизму намагаються, по-перше, виступати під гаслами «чистого» фашизму, вільного від спотворень, по-друге, позірну відмежуватися від злочинів гітлерівського фашизму.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua