Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ, ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

4. Сучасні теорії еліт
Класичні концепції еліт Г. Моски, В. Парето, Р. Міхельса та інших учених, які заклали підвалини так званої макіавеллістської школи (у працях Н. Макіавеллі найвиразніше сформульовано теорію еліт і політичного лідерства), нині зазнають критики за надмірне піднесення психологічних чинників, ігнорування демократичних і ліберальних цінностей, цинічне ставлення до боротьби за владу. У сучасній політичній науці поширені ціннісні концепції еліт, теорії демократичного елітизму, концепції плюралізму еліт, ліберальні концепції еліт.

Ціннісні теорії еліт вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, але прагнуть пристосувати елітарну теорію до реального життя сучасної демократичної держави. Провідні положення цих теорій такі:
1. Еліта — найцінніший елемент суспільства, який володіє високими здібностями й показниками в найважливіших для всієї держави сферах діяльності. Згідно з Фрейдом, це наділена особливими якостями група, яка діє на людей подібно до магнітної сили.

2. Панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки це найбільш продуктивна й ініціативна частина населення. Маса — це не мотор, а лише колесо історії, провідник у життя рішень, що приймаються елітою.

3. Формування еліти — це наслідок природного добору суспільством найбільш цінних представників. Так, у ході історії на зміну аристократії прийшли приватні підприємці, які, своєю чергою, поступаються місцем менеджерам та інтелектуалам.

Ціннісні теорії еліти найбільше відповідають реаліям сучасного демократичного суспільства. Справжня еліта не володарює, вона керує масами з їхньої добровільної згоди, яка виявляється на вільних виборах.
Теорії елітарної демократії ґрунтуються на розумінні демократії як конкуренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців. Керівний прошарок не розглядається тільки як група, здатна до управління, а й як захисник демократичних цінностей, що стримує прояви масового ірраціоналізму, неконтрольованого тиску громадян, емоційної неврівноваженості та радикалізму.

Проте дійсність виявилася дещо суперечливішою. З'ясувалося таке: якщо представники еліт переважають нижчі прошарки суспільства у сприйнятті ліберально-демократичних цінностей (свобода особи, слова, друку, політичної конкуренції тощо), політичній толерантності, терпимості до чужої думки, засудженні диктатури, то водночас вони консервативніші в питанні про визнання й реалізацію соціально-економічних прав громадян на працю, страйк, соціальне забезпечення.

Концепції плюралізму (або численності) еліти часто називають функціональними теоріями еліт. Ці теорії ґрунтуються на запереченні еліти як єдиної привілейованої, відносно згуртованої групи. На думку прихильників цієї концепції, існує багато еліт, і жодна з них не спроможна домінувати в усіх сферах життя. Кожна з елітних груп — професійних, регіональних, релігійних, демократичних — утворює свою власну еліту, яка віддзеркалює її інтереси, захищає цінності й водночас активно впливає на її розвиток. З допомогою різноманітних демократичних механізмів (виборів, референдумів, опитувань, преси, груп тиску) можна тримати еліти під контролем мас.

Відмінності між елітою і масами відносні, умовні й нечіткі. Головний суб'єкт політичного життя — не еліта, а групи інтересів. Доступ до лідерства відкриває не тільки багатство й високий соціальний статус, а насамперед особисті здібності, знання, активність.

Антиподом плюралістичного елітизму є ліво-ліберальні теорії еліт. Найповніше таку теорію викладено в книзі Рай- та Мілса «Панівна еліта» (1959). Автор на прикладі політичної системи США показує, що влада — це піраміда трьох рівнів: нижнього, тобто маси пасивного, практично безправного населення; середнього, який віддзеркалює групові інтереси; верхнього, де ухвалюються найважливіші політичні рішення.

Можливості впливу мас на еліту з допомогою виборів та інших демократичних інститутів дуже обмежені. Захоплення ж ключових позицій в економіці, політиці, військових та інших інститутах забезпечує людям владу й таким чином конституює еліту. Вихідці з народу можуть потрапити до еліти лише тоді, коли обіймуть високі пости в суспільній ієрархії. Проте реальних шансів на це у них порівняно небагато.

Нинішні політичні діячі, як правило, поділяють провідні засади існуючої ринкової системи і вбачають у ній оптимальну для сучасного суспільства форму соціальної організації. Через те в політичній діяльності вони прагнуть гарантувати стабільність суспільного ладу, підвалинами якого є приватна власність і плюралістична демократія.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua