Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПРИКЛАДНА ПОЛІТОЛОГІЯ

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ, ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

1. Поняття політичної партії.
Політичні партії, політичні еліти та політичні лідери посідають особливе місце й справляють значний вплив на суспільно-політичне життя, формування та діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси в державі, відносини між громадянами.

Дати універсальне визначення поняття «політична партія» надзвичайно складно. У наш час «партія» визначається як політичний рух, що має відповідну ідеологію, структуру та рівень організованості, прагне оволодіти владою й, здобувши її, реалізувати свої мету і програму.

Згідно з поширеним визначенням, політична партія — добровільне об'єднання громадян, що виражає інтереси певних соціальних верств і груп, утворене з метою здобути державну владу, утримати її та впливати на неї, реалізовувати політичні програми.

Головні різновиди партійних систем
Термін «партія» походить від латинського pars — частина, група. Отже, під партією розуміють суспільну групу людей зі спільними інтересами та переконаннями.

Політичні партії були вже у Давній Греції. Першими політичними партіями були нечисленні, обмежені щодо складу й не завжди організаційно оформлені групи, що виражали інтереси різних фракцій рабовласників: партія землевласників, торговельно-реміснича, селянська. У Римі в II—І ст. до н. є. існувала партія оптиматів, що виражала інтереси знаті, та партія популяторів, що обстоювала інтереси плебсу.

Політичні партії в сучасному їх розумінні виникають наприкінці XVIII — у XIX ст. Макс Вебер вирізняв такі три етапи в історії розвитку партій: 1) аристократичного угруповання; 2) політичного клубу та 3) масової партії.

Першими прототипами сучасних політичних партій вважаються британські «торі» (консерватори) та «віги» (ліберали). У XIX ст. з виходом на політичну арену робітничого класу в Західній Європі з'являються прототипи сучасних соціал-демократичних партій. Остаточно повноцінні політичні партії сформувалися тільки в середині XX ст. водночас з еволюцією виборчого права в напрямі утвердження в переважній більшості країн прямих, вільних і загальних виборів шляхом таємного голосування.

У квітні 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про політичні партії України». Цей Закон майже повністю відтворює положення чинного Закону України «Про об'єднання громадян». Закон більш чітко визначає критерії щодо реєстрації політичних партій, механізм фінансового забезпечення діяльності політичних партій на підставі результатів виборів до парламенту України й передбачає умови створення політичних партій та припинення їхньої діяльності. Після підписання Закону «Про політичні партії України» Президентом України Закон про політичні партії вступив у дію.

Політичні партії здійснюють такі функції:
- представництва інтересів (політичні партії формують різноманітні інтереси й пакети пропозицій до владних структур);
- комунікативну (йдеться про інформацію як угору, так і вниз);

- формування та добору політичних еліт і соціалізації населення;
- розроблення політики та здійснення політичного курсу;
- соціальної інтеграції (партія стає певним реальним явищем у свідомості виборців, незалежно від їхньої позиції та дій).

Політичні партії можна класифікувати за їхніми соціальними програмами, соціальною базою як буржуазні, дрібнобуржуазні, селянські, пролетарські тощо; за ідеологічними особливостями як консервативні, ліберальні, соціалістичні, соціал-демократичні, комуністичні, клерикальні; за ставленням до суспільних перетворень як реформаторські, радикалістські та консервативні.

За організаційним оформленням вирізняють масові партії, які є чисельними, існують за рахунок членських внесків, мають чітку ідеологічну програму, централізований партійний апарат, а керівництво в них належить професійним політикам, і організаційно неоформлені (кадрові) партії — об'єднання «нотаблів», впливових у політичному та фінансовому плані людей. Найважливішим у діяльності таких партій є участь у виборах владних органів, а їхня головна мета — перемога на виборах.

Найуніверсальніше визначення поняття «партійна система» таке: партійна система — це складова (підсистема) політичної системи, системи політичних інститутів, що беруть участь у формуванні та здійсненні політичної влади. Це також спосіб взаємодії різноманітних партій у боротьбі за владу.

Виокремлюють безпартійні системи, що, як правило, діють у країнах, де функціонують військові диктатури; однопартійні системи — у країнах, де діють авторитарні чи тоталітарні режими; двопартійні системи — у країнах, де влада позмінно здійснюється двома наймогутнішими партіями; багатопартійні системи, що передбачають коаліційний уряд.

Політологи надають перевагу двопартійній системі, що забезпечує стабільність політичного ладу суспільства, наявність цивілізованої опозиції.
Партійна система в сучасних умовах постає як закономірний та необхідний атрибут демократії. Підставами для включення партій до партійної системи є їхня причетність до здійснення владних повноважень; відображення найбільш значних політичних інтересів суспільства. Партійна система є показником модернізованості суспільства, рівня його політичної культури та політичної соціалізації й, головне, ефективності діяльності державно-владних структур.

До середини 90-х років XX ст. у світі налічувалося 190 самостійних держав (нині понад 200), у 19 з них діяльність політичних партій заборонено, у 20 — функціонує одна «проурядова» партія, у 142 діє декілька партій.

Партійні системи в країнах СНД, Центральної та Східної Європи в кращому разі відповідають ідеалові «поляризованого плюралізму», частіше їх називають квазіпартійними системами.
Політичні доктрини. Кожний суспільно-політичний лад спирається на відповідну ідеологію, яку пропагує та чи та політична партія. Політична ідеологія є формою політичної свідомості. В сучасному розумінні ідеологія — це система поглядів щодо засадничих принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ньому людини. Найвпливовіші політичні ідеології це:

комунізм, який бере свій початок від Т. Мора та Т. Кампанелли, далі дістає розвиток у поглядах соціалістів — утопістів А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та Р. Оуена, а оформлення у завершену, послідовну політико — ідеологічну концепцію набуває у працях К. Маркса та Ф. Енгельса, а пізніше В. І. Леніна; соціал-демократія, або демократичний соціалізм. Соціал-демократія ґрунтується на трьох основних принципах: свободи, соціальної справедливості та солідарності та обстоює нереволюційний, реформістський шлях зміни суспільно-політичного ладу; лібералізм, який визнає свободу індивіда наріжним каменем системи цінностей лібералізму. Характерні риси ліберальної ідеології — індивідуалізм, гуманізм, толерантність і демократія. Неолібералізм поєднує індивідуальну ініціативу громадян з державним втручанням в економічне й соціальне життя:

- консерватизм визнає роль держави та її інтеграційну роль для суспільства. Головні цінності консерватизму — лад у суспільстві, авторитет, відповідальність, стабільність, релігійність, патріотизм, обов'язковість, чесність, праця, родина, право та дисципліна;

- націоналізм в ієрархії ідеологічних і політичних цінностей чільне місце відводить нації, похідною від якої є національна держава як засіб самоствердження й розвитку народу та суспільства. На українському ґрунті сформувалися два основні типи націоналізму — демократичний та інтегральний;

- фашизм як ідеологія виник після Першої світової війни в Італії і вже у 1922 р. фашисти прийшли до влади в ціп країні. Фашизм сповідує політику так званого соціальною дарвінізму. Гітлерівський націонал-соціалізм (нацизм) наголошував на винятковій ролі арійської раси серед інших на родів світу.

Детальніше головні ідеологічні концепції розглянуто в окремому розділі.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua