Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Політологія
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

4. Правова держава.
Громадянське суспільство
Істотною характеристикою політичного режиму є наявність у ньому інститутів правової держави. За тоталітарного режиму правова держава відсутня, за авторитарного — її інститути перебувають у процесі становлення, за демократичного режиму правова держава існує.

Правова держава — це тип держави, головними ознаками якої є верховенство права й закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Мета правової держави — служіння закону й зумовленому ним соціальному та політичному ладу. Критерій для зарахування певної держави до правових — це стабільність суспільства, оперативність державного управління, задоволення громадян діяльністю владних органів. Головне завдання правової держави полягає в юридичному забезпеченні життєвих інтересів, життєвого простору кожної людини. Йдеться про таке суспільство, якому держава підкорюється і якому служить, виконуючи його волю, — про громадянське суспільство, яке є основою правової держави.

Поняття «громадянське суспільство» — одне з найпоширеніших і найскладніших у політології. Громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається в тісному зв'язку зі становленням правової держави.

Сучасні концепції правової держави та громадянського суспільства своїм корінням сягають у глибину античності. Від часів Платона й Цицерона поняття «громадянин» пов'язане з поняттям прав та обов'язків, а поняття «громадянське суспільство» якнайтісніше кореспондується з поняттям «право». Для Аристотеля громадянське суспільство й держава взаємозамінні поняття: «держава є сукупність громадян, громадянське співтовариство».

Платон і Аристотель виходили з того, що суспільне житія без держави, без встановлюваного й підтримуваного нею порядку призведе до безладдя й не обіцяє німого доброго громадянам. Із наявністю держави Аристотель пов'язував можливість функціонування права, а воно є мірилом справедливості й регулювальною нормою політичного спілкування. У державному устрої мислитель виокремлює три частини: перша — це законодавчий орган, друга — посади, третя — судові органи.

Творці християнської політичної теорії Середньовіччя (Аврелій Августин і Фома Аквінський) різко протиставляли церкву й державу. Вся історія людства — це грандіозне завершення задуму божественного творіння. Поява церкви загалом має вирішальне значення. Держава перетворюється на «світську руку» церкви. Єдність роду людського виявляє себе в єдності християнської віри під егідою церкви.

Зауважимо, що в епоху Середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські общини, які впродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Середньовічні міста з їхнім самоврядуванням, не закріпаченим працівником, етнічним і релігійним розмаїттям і терпимістю були викликом феодальній політичній роздрібненості й деспотичним формам королівсько-царської регламентації соціального життя. Міста феодальної Європи, що здобули магдебурзьке право, не були державами в державах. їхній справжній статус був іншим — вони були острівцями громадянського суспільства в межах феодальних країн.

Проте в повному обсязі ідеї правової держави й громадянського суспільства формуються від XVII ст. За визначенням професора Каліфорнійського університету Дж. Александера, розвиток ідеї та практики громадянського суспільства пройшов три стадії, названі ним «громадянське суспільство — І, II, III».

Громадянське суспільство — І охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX ст. Його провідні положення було сформульовано такими видатними філософами, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Г.-В.-Ф. Гегель, Ш. А. де Токвіль, іншими мислителями того часу. Йдеться насамперед про договірну концепцію громадянського суспільства.

Англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679) виходив із того, що держава виникає як результат суспільного договору з природного стану, коли люди жили розрізнено й перебували в стані «війни всіх проти всіх». У результаті суспільного договору права окремих громадян, які добровільно об'єднали свою свободу, було передано главі держави або державним органам, на яких було покладено функцію захисту миру й забезпечення добробуту громадян. Благо народу — найвищий закон держави. Прихильник сильної державної влади (політичного абсолютизму), Гоббс проголошував інтереси держави найвищим критерієм моралі.

У своїй праці «Левіафан» (1656) Т. Гоббс так обґрунтовує походження держави: «Це реальна єдність, утілена в одній особі шляхом згоди, укладеної кожною людиною з кожною іншою таким чином, неначебто кожна людина сказала іншій: я уповноважую цю людину або ці збори осіб і передаю їм моє право керувати собою на тій умові, що ти так само передаси їм своє право й санкціонуєш всі їхні дії. Якщо це здійсниться, то множина людей, чи множина, об'єднана таким чином в одній особі, називається державою, латиною — civitas. Таким є народження того великого Левіафана або, точніше (висловлюючись поважніше), того смертного бога, якому ми під володарюванням безсмертного бога зобов'язані своїм миром і своїм захистом». Метою держави є соціальний порядок, гарантування безпеки громадян. Підкорення підлеглих державі — безумовне, влада держави — абсолютна. У своїй праці «Левіафан» Т. Гоббс створив гімн державі, що веде до влади розуму, миру, безпеки, багатства, цивілізованої впорядкованості. Т. Гоббс першим запровадив у політичну науку термін «громадянське суспільство», яке ототожнював із державою.

Його співвітчизник Джон Локк (1632—1704) виступав за буржуазно-конституційну монархію та поділ влади. Законодавча належить парламенту, виконавча — суду й армії, реферативна — королю й міністрам. Законодавча влада є верховною. Заперечуючи Т. Гоббсу щодо абсолютного, необмеженого характеру державної влади, Дж. Локк доводив, що головним обов'язком держави, яка виникла на підставі «договору», є дотримання «природного права», захист особистої свободи й приватної власності громадян. У роботі «Два трактати про правління» (1690) Локк розглядав широкий комплекс проблем державної влади й громадянського суспільства, політичних свобод, законності: «Єдиний шлях, за допомогою якого будь-хто відмовляється від своєї природної свободи й одягає на себе узи громадянського суспільства, — це угода з іншими людьми про об'єднання в спільноту, для того, щоб зручно, благополучно й мирно спільно жити, спокійно користуватися своєю власністю й перебувати в більшій безпеці, ніж будь-хто не з членів суспільства». І далі: «Влада суспільства чи створеного людьми законодавчого органу ніколи не може поширюватися далі, ніж це необхідно для загального блага... І хто не володів би законодавчою чи верховною владою в будь-якій державі, зобов'язаний правити відповідно до постійних законів, проголошених народом і відомих народові, а не шляхом імпровізованих указів». На думку Локка, народ є безумовним сувереном і має право не підтримувати й навіть скинути безвідповідальний уряд.

Французький просвітитель Шарль-Луї Монтеск'є (1689— 1755) чіткіше розвинув концепцію розподілу влади, визначив законодавчу, виконавчу, судову та запропонував механізм стримань і противаг. Філософ вирізняв три форми правління: республіка, монархія, деспотія. У своїй праці «Про дух законів» він стверджував: «Я припускаю три визначення або, точніше, три факти: республіканське правління — це те, за якого верховна влада перебуває в руках або всього народу, або частини його; монархія, за якої управляє одна людина, але за допомогою встановлених незмінних законів; тим часом у деспотичному суспільстві все поза всякими законами і правилами рухається волею та сваволею однієї особи». Монтеск'є, подібно до інших представників французького Просвітництва, був у полоні юридичних ілюзій, вважаючи, що ідеальні закони спроможні змінити хід історії. Не відкидаючи існування Бога, чимало зробив для критики релігії, передусім католицизму, хоч і приймав релігію як засіб державного управління. На думку філософа, релігія зменшує деспотизм, поліпшує натуру підданих і їхніх правителів.

Стрижнем політичної теорії Жана-Жака Руссо (1712 1778), яку він виклав у своїй найважливішій праці «Суспіль ний договір, або Причини політичного права», є вчення про народний суверенітет як здійснення суспільної волі. Ця воля, своєю чергою, виступає джерелом законів, мірилом справедливості й головним принципом управління. Руссо стверджував: «Закони, власне, — це лише умови громадянської асоціації. Народ, який підкоряється законам, повинен бути їх творцем: лише тим, хто вступає в асоціацію, належить визначати умови співжиття». Жан-Жак Руссо вважав, що підкорюватися своїм пристрастям означає бути їхнім рабом, а дотримуватися закону, добровільно прийнятого, означає бути цілком вільним. Філософ виступав за всенародні референдуми з ключових питань суспільного життя, сформулював ідею народного суверенітету. Визначаючи критерії правління, Руссо зробив такий висновок: «За всіх інших рівних умов таке правління, коли без сторонніх коштів, без надання права громадянства, без колоній громадяни плодяться й множаться, є, без сумніву, найкраще правління, а за якого народ зменшується кількісно й біднішає, є найгірше».

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. традиційну концепцію єдиного суспільства — держави змінює уявлення про громадянське суспільство, відмінне від держави. Концепція громадянського суспільства є одним із найважливіших здобутків політичної та соціальної думки цього періоду. Вирізняють два напрями цієї концепції.

Прибічники першого напряму обстоювали ліберально-демократичну модель, виходили із саморегулювальних можливостей громадянського суспільства, в центрі якого перебуває вільна й незалежна особистість. Відзначалася можливість деструктивного впливу держави на суспільство.

Найрельєфніше цю концепцію сформулював французький мислитель Ш. А. де Токвіль. Базовим елементом громадянського суспільства Ш. де Токвіль вважає общину. Важлива роль у функціонуванні громадянського суспільства належить різним асоціаціям: сімейним, професійним, релігійним тощо.

Прибічники другого напряму, що спирається на німецьку філософську традицію, розвивали статистську модель, розглядаючи громадянське суспільство як особливу сферу соціуму, відмінну від держави, але не протилежну їй, при цьому перевага віддавалася праву й законам.

Німецький філософ, соціальний мислитель Іммануїл Кант (1724—1804), один із творців концепції «правової держави» й «громадянського суспільства», вважав, що країною мають правити не люди, а закони. У своїй праці «Метафізика моралі» стверджував, що у правовому суспільстві громадянська свобода є правом особи підкорюватися лише тим законам, зі справедливістю яких вона згодна й добровільно дотримуватися яких вона зобов'язується. За Кантом, правові атрибути суть: заснована на законі свобода кожного не коритись іншому закону, крім того, на який він дав свою згоду. Тільки загальна воля народу може бути джерелом усіх законів у правовій державі.

Оригінальне бачення діалектики громадянського суспільства й держави знаходимо в представника німецької класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770— 1831). Соціальна історія, за Гегелем, — це розгортання моральної ідеї на трьох головних ступенях історичного розвитку. Це — сім'я, громадянське суспільство й держава. Загалом Гегель тяжів до ствердження примату держави над громадянським суспільством. Держава представляє суспільство в його єдності. Лише утримуючи громадянське суспільство в підлеглому стані, держава може забезпечити його свободу. За зразковий державний устрій Гегель вважав конституційну монархію, насамперед гірусську.

Громадянське суспільство — в таких моделях, як ліберально-демократична й статистська, — на практиці було буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, формувало закони, громадську думку щодо проблем, визнаних загальнозначущими. Ринок надавав цьому суспільству механізми саморегуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній регламентації. Водночас ринок мав і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, пауперизацію трудових класів, втрату ними почуття належності до суспільства.

Громадянське суспільство — II. Його період тривав від середини XIX до другої половини XX ст. У цей час відбувається усвідомлення тих негативних тенденцій, які з розвитком буржуазного суспільства приніс ринок, зростання стурбованості ними, а також соціальних антагонізмів і загострення класової боротьби. У багатьох країнах, де раніше розроблялася й реалізовувалася теорія громадянського суспільства, тепер змінюються його параметри. На практиці це виявляється в пропагуванні насильницьких методів розв'язання конфліктів, стають популярними соціалістичні концепції й одна з найрадикальніших — марксизм.

Карл Маркс (1818—1883 pp.) слідом за Гегелем розглядав громадянське суспільство як історично закономірний процес і пов'язував його формування з відповідним ступенем розвитку суспільства, насамперед буржуазного. Громадянські зв'язки й громадянське суспільство є формою класових відносин, породженою капіталістичним способом виробництва, що має загинути разом із ним. За соціалізму К. Маркс уявляв цей процес як створення сильної держави з диктатурою пролетаріату, що, змінюючись й перетворюючись на всенародну державу, передає свої владні функції самоврядуванню і зрештою відмирає, а на її місці з'являється громадянське суспільство. Аналогічної думки дотримувався й В. І. Ленін. Реальна дійсність довела утопічність цієї концепції. Таким чином, можна говорити, що наприкінці XIX — на початку XX ст. сформувалися відмінні від попередніх підходи до проблематики громадянського суспільства й відповідні теоретичні конструкції. Саме відтоді інтерес до цієї проблематики спадає. Однією з причин цього є безоглядне втручання держави, її тоталітарних режимів (в цей час виникають фашистські режими — в Італії при владі став Муссоліні, в Німеччині — Гітлер) у сферу приватного життя громадян. Концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Громадянське суспільство — ІІІ. Відновлення інтересу науковців до проблематики громадянського суспільства відзначають у 70—80-х pp. XX ст. Загальна причина такого інтересу полягає в протесті проти одержавлення суспільства та засилля в ньому владних структур. Центр ваги в дослідженні соціальних проблем переноситься на дослідження демократичних цінностей, на аналіз проблем громадянського суспільства.

З-поміж багатоманітності ідей у теоретичному розвитку громадянського суспільства, за великим рахунком, можна вирізнити два напрями. Перший: громадянське суспільство — це особлива позадержавна сфера соціуму. Другий: громадянське суспільство розглядається як відповідний вид соціуму, ідентифікується з державою, взятою загалом. При цьому під державою маються на увазі саме владні політичні структури.

У методологічному контексті найпродуктивнішим, на наш погляд, є такий підхід. Громадянське суспільство є основою держави, його становлення пов'язане зі становленням правової, соціальної, демократичної держави. Громадянське суспільство — суспільство зрілих громадян із високим рівнем політичної культури, що спільно з державою створює розвинені правові відносини. Громадянське суспільство — це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Дійове й сильне громадянське суспільство врівноважує енергію влади, яка без стримувальних факторів може перейти в стан соціальної агресії. Суть громадянського суспільства, зрештою, полягає в забезпеченні законних прав людини. Особа в такому суспільстві має гарантоване право вільного вибору нею тих чи тих форм економічного й політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливість вільно висловлювати свої думки.

У реальному житті спостерігаємо три варіанти відносин громадянського суспільства й держави. Перший — громадянське суспільство придушується державою, внаслідок чого виникає тоталітарний режим. Другий — між громадянським суспільством і державою встановлюється хитка рівновага, коли виникають авторитарні режими різного ступеня жорсткості. Третій — держава виконує волю громадянського суспільства, діє в межах права як правова. Тоді виникає й діє демократичний режим.

Зрештою, громадянське суспільство можна уявити як своєрідний соціальний простір, де люди взаємодіють як незалежні від держави індивіди. Що розвинутіше громадянське суспільство, то більше підстав для демократичних режимів, що менша розвинутість, то більшою є ймовірність існування авторитарних і тоталітарних режимів.

Виникнення громадянського суспільства детерміноване розмежуванням прав людини (на життя, прагнення до щастя) і прав громадянина (політичні права). Отже, найважливішою передумовою існування і громадянського суспільства, і правової держави є особа, яка володіє правом на реалізацію як економічних, так і культурних, духовних і політичних потенцій, здійснюючи які особа забезпечує через громадянське суспільство відтворення соціального життя.

Якщо основним елементом громадянського суспільства є особа, то його несні конструкції — всі ті соціальні інститути, які покликані сприяти всебічній реалізації особи, її інтересів, прагнень. У структурному плані громадянське суспільство — це діалектична єдність трьох основних сфер: політичної (відносини, що виникають у зв'язку із задоволенням політичних інтересів і свобод шляхом забезпечення участі громадян у різних партіях, рухах, державних і громадських справах, асоціаціях); економічної (економічні відносини, й насамперед відносини власності); духовної (процеси функціонування та розвитку громадянського суспільства у суспільній та індивідуальній свідомості — у вигляді наукових теорій, концепцій, а також буденної свідомості, життєвого досвіду, традицій).

Отже, громадянське суспільство — це система забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної та духовної сфер, їх відтворення й передання цінностей від покоління до покоління. Інтереси й потреби виражаються через такі інститути громадянського суспільства, як-от: місцеве самоврядування, політичні партії, професійні й інші об'єднання, церква, сім'я.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua