Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основні ідейно-політичні течії в суспільному житті США і Європи

Наприкінці ХIХ — початку ХХ століття в США і Західній Європі існували три основні політичні ідеології: консерватизм, лібералізм і соціалізм.

Консерватизм

Консерватизм виявив себе як інтелектуальний і політичний рух у Європі ХIХ століття у відповідь на вимагання політичних прав спочатку з боку середнього класу, а потім і класу робітників. З часів Французької революції кінця ХVIII століття консерватизм у Європі став асоціюватись з аристократією і великими землевласниками.

Традиції, релігійність, свобода і відповідальність, природна нерівність людей, скептицизм щодо суспільних змін є основними цінностями консервативної ідеології.

Традиції — одне з ключових понять консерватизму. Традиції є умовою спадкоємності і зв’язку минулого, сучасного і майбутнього. Традиції дають можливість використовувати досягнення предків для покращання життя сучасних і майбутніх поколінь.

Найважливішою умовою вшанування традицій є вплив релігії. Послаблення релігійності, на думку консерваторів, призводить до занепаду цінностей, що об’єднують громадян, а в кінцевому результаті — до занепаду суспільства. Нормальне життя людей можливе лише за наявності порядку. Такий порядок підтримує держава. Через свою природну недосконалість людина не може жити без держави й інших соціальних інститутів. Держава покликана підтримувати соціальний мир і піклуватись про спільне благо. Успішно виконувати свої функції може лише міцна, авторитетна, але не диктаторська держава. Вона гарантує громадянам свободу в певних межах.

Консерватори виходили з того, що свобода в суспільстві не може бути абсолютною, оскільки безмежна свобода призводить до анархії. Тому умовою індивідуальної свободи є добровільне дотримання громадянами своїх обов’язків перед суспільством. Свобода громадян, на думку консерваторів, несумісна з рівністю, котра неприродна для суспільства. Люди унікальні і нерівні у своїх проявах (працелюбні й ліниві, розумні й посередні тощо). Тому нормальне, здорове суспільство відтворює нерівність, яка, у свою чергу, стимулює змагальність між людьми. Вільна конкуренція на засадах приватної власності природна для суспільства і сприяє його здоровому розвиткові. Консерватори розглядали суспільство як обмежену й цілісну систему. Руйнація цієї системи шляхом реформ або революцій, на їх думку, призведе до загибелі суспільства.

Консервативна ідеологія широко розповсюдилась і в Європі, і за її межами.

Лібералізм

Основна ідея лібералізму полягає в тому, що людина повинна мати повну свободу для визначення власної долі. З точки зору лібералів, держава існує лише для того, щоб захищати людину від насильства з боку інших людей або груп і розширювати можливості для здійснення індивідуальної свободи. Кожна людина має індивідуальну свободу і несе індивідуальну відповідальність за власний добробут.

У сфері політики лібералізм виник як реакція на авторитарні режими. Ліберали прагнули обмежити права спадкової влади, запровадити інститути парламентського правління, розширити коло осіб, які мають право голосу, і забезпечити гарантії громадянських свобод. Головними політичними цінностями лібералізму були і залишаються ідеї правової рівності людей, політичного плюралізму й конституціоналізму.

У галузі економіки лібералізм був реакцією на втручання держави у вирішення економічних питань. Ліберали виступали за вільну конкуренцію всередині країни і свободу торгівлі між різними країнами. Економічна функція держави, згідно з ліберальною доктриною, має бути гранично обмеженою.

Наприкінці ХIХ століття ліберали оновили свою ідеологію — вони відійшли від ідеї невтручання держави в економіку. Представники «нового лібералізму» виступали за активну соціальну політику, прагнучи шляхом реформ стерти майнову нерівність. Отже, вони хотіли зробити життя суспільства більш стабільним, захистити його від загрози революційних заворушень. Ліберали були найбільш впливовою політичною силою в США, Великобританії та деяких інших європейських країнах. Вони провадили політику ліберального реформізму, що знаходила підтримку серед широких кіл населення.

Соціалізм

Соціалістична ідеологія негативно ставилась до капіталізму як ладу, що ґрунтувався на приватній власності й вільній конкуренції. Вона трактувала капіталізм як несправедливий, експлуататорський лад, який породжує багатство і привілеї меншості (буржуазії) й бідність і соціальне безправ’я більшості (осіб найманої праці). Соціалісти прагнули замінити буржуазне суспільство новим суспільством соціальної справедливості, у якому будуть ліквідовані приватна власність, експлуатація людини людиною. Соціальну опору соціалістів становили наймані робітники, сільський пролетаріат, радикально налаштована молодь, частина інтелігенції. Соціалістичні ідеї знаходили відгук і серед представників інших верств населення.

Наприкінці ХIХ століття намітилось розмежування соціалістичної ідеології на два основних напрями Ї ортодоксальне марксистське і соціал-реформістське.

Ортодоксальні марксисти (В. І. Ленін, Р. Люксембург та ін.) вважали, що до соціалізму можна прийти лише в результаті революції, в ході якої робітники захоплять владу, встановлять свою диктатуру для придушування опору заможних класів і ліквідують приватну власність. Це, на їхню думку, створило б умови для відмирання класів, скасування експлуатації людини людиною, встановлення влади народу, демократії. Вони не вірили, що демократія можлива в суспільстві, розмежованому на класи, але з тактичних міркувань підтримували демократичні гасла, щоб полегшити створення революційних організацій робітників.

Соціал-реформісти(Е. Бернштейн, О. Мільєран та ін.) відмовились від побудови соціалізму революційним шляхом і виступили за поступове і мирне перетворення капіталістичного суспільства в напрямку соціалізму шляхом реформ, за «вростання» в соціалізм через використовування можливостей демократичної держави.

Пацифізм

Наприкінці ХIХ століття зароджується політичний рух, який виступав за відмову від війни як засобу вирішення міждержавних конфліктів — пацифізм. Соціальне підґрунтя цього руху було надзвичайно широким — у ньому брали участь представники майже всіх верств суспільства. Пацифісти вимагали відмовитись від застосування насильства в міжнародній політиці і вирішувати всі міжнародні конфлікти за допомогою третейських судів, припинити гонку озброєнь, перейти до загального роззброєння. Зазначені цілі й ініціативи пацифістів були надзвичайно популярними й поширювались серед народних мас. До 1912 р. в 19 країнах діяли вже 136 пацифістських спілок. Діяльність пацифістів мала широке визнання. З 1901 по 1911 рр. 15 діячів, що зробили значний внесок у реалізацію ідей пацифізму, отримали Нобелівські премії миру (серед них президент США Теодор Рузвельт за посередництво в укладанні миру між Японією і Росією).

Суспільний рух у Росії

Тенденції розвитку соціального руху в Росії мали зовсім інший характер, ніж в багатьох країнах Європи. В умовах самодержавного ладу і тяжкого становища соціальних низів збільшувалась кількість прибічників радикальної перебудови суспільства. Ідеї російських соціалістів знайшли своє завершення в програмі РСДРП, прийнятої на другому з’їзді партії в 1903 р. На з’їзді стався розкол на більшовиків (на чолі стояв В. І. Ленін) і меншовиків (Г. В. Плеханов і Ю. Й. Мартов). Більшовики прагнули створити організацію професійних революціонерів, яка зможе «перевернути Росію». Меншовики хотіли створити масову партію робітників на демократичних засадах за зразком західних соціал-демократів. Основне соціальне підґрунтя РСДРП — робітники.

Революційну позицію відстоювали й члени неонародницьких організацій. У 1901–1902 рр. прибічники общинного соціалізму об’єдналися і створили партію соціалістів-революціонерів. Своїм соціальним підґрунтям, на відміну від РСДРП, вони вважали селянство. Члени організації учинили декілька терористичних актів, що уразили Росію.

Маніфест 17 жовтня 1905 р., що проголосив свободу союзів, викликав до життя низку буржуазних політичних партій. Представники демократичної інтелігенції створили конституційно-демократичну (кадетську) партію. Лідером кадетів став П. М. Мілюков. Ідеальним політичним ладом члени партії вважали британську конституційну монархію. Тоді ж прибічники поступових і поміркованих ліберальних перетворень — представники частини чиновництва і буржуазії — об’єднались у «Союз 17 жовтня» на чолі з О. І. Гучковим. Ця партія вирішувала питання в інтересах капіталу і можновладних класів.

Праві політичні сили, представників яких називали чорносотенцями, не створили єдиної партії. Найбільш активно з-поміж них виступав «Союз російського народу» на чолі з О. І. Дубровіним. Чорносотенці відроджували гасла православ’я, самодержавства і народності.

Окрім загальноросійських, виникли також національні соціалістичні й ліберальні партії. У цілому в країні налічувалось близько 50 більш-менш помітних партій.

 

 
© www.SchoolLib.com.ua