Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

13. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849 рр. в Австрійській імперії

У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії (відбулося народне повстання у Відні й Будапешті, було скинуто уряд Меттерніха, імператор Фердинанд І пообіцяв запровадити конституцію та демократичні свободи). Революція стала поштовхом для національно-визвольного руху в західноукраїнських землях.

Березень 1848 р. — величезна демонстрація у Львові, яка склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини на польську автономну провінцію. Під натиском демонстрантів були звільнені всі політичні арештанти з в’язниць Львова, почалося формування національної гвардії. Петиція стала програмою нової польської шляхетсько-буржуазної організації — «Центральної ради народової».

Квітень 1848 р. — почалися заворушення селян, які могли спричинити велике селянське повстання. Щоб запобігти йому, австрійський уряд скасував 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів (на 5 місяців раніше, ніж в інших провінціях).

Головна руська рада

У травні 1848 р. українська ліберальна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу українську політичну організацію — Головну руську раду на чолі з єпископом Г. Яхимовичем (мала 50 рад на місцях, видавала газету «Зоря галицька», запровадила герб (золотий лев на блакитному тлі) та жовто-блакитний прапор). Рада домагалася встановлення власної української автономії Галичини, формування загонів національної української гвардії й запровадження в навчальних закладах навчання українською мовою. Але уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях українською мовою.

У червні 1848 р. на Слов’янському конгресі в Празі між делегатами від Головної руської ради і Центральної ради народової виникла запекла дискусія: українці вимагали поділу Галичини на Західну (Польську) і Східну (Українську), чому поляки всіляко противилися. Зрештою було досягнуто компромісу: Галичина залишається єдиною, а в ній дотримується рівність поляків і українців щодо права займати адміністративні посади тощо. Але через обстріл Праги австрійськими військами конгрес перервавсвоюроботу, делегати роз’їхались, а протиріччя між польською й українською Радами залишились.

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою запровадження української автономії в Східній Галичині та проти спроб Австрії роззброїти загони української національної гвардії. У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Вулиці були перегороджені барикадами, на одній із них уперше був піднятий червоний прапор. Повстання було жорстоко придушене каральними військами після артилерійського обстрілу міста.

У Північній Буковині протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища й ліси, створювали збройні загони. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання (спочатку в гірських районах, а потім і в долинах), придушене карателями лише через півтора роки — у квітні 1850 р.

Українці в першому парламенті Австро-Угорщини

У липні 1848 р. почалися засідання рейхстагу у Відні, до якого в ході червневих двоступінчастих виборів було обрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представники міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали:

· поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові);

· антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, а й на решті території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами та ін.

На підтримку цих вимог депутати-українці зібрали 200 тис. підписів, але рейхстаг лише частково їх задовольнив.

У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент.

Ліквідація кріпосного права

Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджених імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю й громадянські права (обирати та бути обраним, самостійно вибирати місце проживання та ін.), скасував панщину, але встановив величезний викуп за землю, через що у феодалів залишилася більша частина землі, лісу та пасовищ, користування якими селяни змушені були відпрацьовувати (як на панщині) або вносити велику плату за нього; сам же викуп існував до початку XX ст.

Основні підсумки революції — поєднували в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки.

Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці західних територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє національне й соціальне звільнення.

Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феодального землеволодіння; розчленовування західноукраїнських земель за новою австрійською конституцією: Західна та Східна Галичина так і залишились об’єднаними й були віддані під владу Польщі; владу в Буковині віддали румунським поміщикам.

Консолідація українства на Буковині

Улітку 1848 р. могутній селянський рух розпочався в Буковині, внаслідок чого і тут австрійський уряд змушений був проголосити скасування панщини. До австрійського рейхстагу була подана петиція, під якою стояло 17 тис. підписів. У ній селяни вимагали не тільки адміністративно-державного поділу Галичини на українську та польську частини, але й запровадження української мови в школах. З ініціативи Лук’яна Кобилиці та інших селянських депутатів рейхстагу 1 листопада 1848 р. у Чернівцях відбувся з’їзд представників сільських громад усієї Буковини. Учасники з’їзду виступили проти намірів австрійського уряду адміністративно відокремити Буковину від Галичини. 16 листопада 1848 р. у містечку Вижниця Л. Кобилиця скликав багатотисячні збори й у своїй промові переконував людей у тім, що рейхстаг не може та й не хоче поліпшити долю українського селянства, тому слід самим добиватися справедливості. Так почалося повстання під проводом Л. Кобилиці.

 

 
© www.SchoolLib.com.ua