Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

10.2. Географічне положення, кордони. Оцінка вигідності фізико-географічного положення України

10.2.2. Географічне положення. Кордони. Оцінка вигідності фізико-географічного положення України

  Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. проголосила незалежність України та утворення самостійної держави України, територія якої є неподільною і недоторканною. На референдумі 1 грудня 1991 р. народ України висловився за незалежність своєї Батьківщини.

  Україна є однією з найбільших держав Європи. За розмірами території — її площа становить 603,7 тис. км2 — вона перевищує Францію (544 тис. км2), Іспанію (505 тис. км2), Швецію (450 тис. км2), Польщу (312 тис. км2). Чисельність населення близько 50,3 млн. осіб. За кількістю населення Україна, займаючи понад 5,7% території Європи, поступається Німеччині, Італії, Великобританії, Франції.

  Крайня північна точка території України знаходиться на державному кордоні з Російською Федерацією (Брянська область) біля с. Петрівське Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Її координатами є 52°23' північної широти і 33°12' східної довготи. Крайня південна точка — маяк на мисі Сарич у Криму — має координати 44°23' північної широти і 33°44' східної довготи. Найзахідніша точка держави — в Закарпатській області поблизу м. Чоп. Координати цієї точки — 48°25' північної широти і 22°08' східної довготи. І, нарешті, крайня східна точка знаходиться на околиці села Червона Зірка Міловського району Луганської області. Вона має координати 49°18' північної широти і 40°13' східної довготи.

  Відстань по прямій лінії між крайньою північною та південною точками становить 893 км., між західною і східною — 1316 км. А географічний центр України знаходиться на північно-східній околиці районного центру Добровеличківка в Кіровоградській області. Координати цієї точки — 48°23' північної широти і 31°10' східної довготи. У 1990 р. тут установлено пам'ятний знак.

  Глибоко символічно, що назва географічного центру України містить слово Добро, характеризуючи цим доброту працьовитого українського народу. Немає іншого народу на нашій планеті, який зазнав би стільки поневірянь, знущань і тотального знищення на рідній землі. Але не стало жорстоким серце українця, не охолола його поетична душа. Тому й розміщені поруч із Добровеличківкою села Любомирка, Дружелюбівка, Добро. Тече цією місцевістю і річка Добра.

  Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу. Протяжність кордону з Польщею на північному заході й заході, становить 543 км. На заході пролягає державний кордон України зі Словаччиною (98,5 км.) та Угорщиною (135,1 км.), на південному заході — з Румунією (625,4 км.) та Молдовою (1191 км.). Східний і північно-східний кордон відділяє Україну від Росії. Він, найдовший, простягнувся на 2063 км. На півночі — державний кордон із Білоруссю (975 км). Загальна протяжність суходільних кордонів України — 6606 км.

  Чорноморський кордон має довжину 1559, Азовський — 400 км. Усього морські кордони України становлять 1959 км.

  Загальна протяжність усіх кордонів держави на морі й на суходолі — 7590 км.

  Україна має широкий — понад 2590 км — вихід до країн Центральної та Західної Європи. Відстань до умовної столиці Європи — Страсбурга не перевищує 2000 км.

  Доля визначила для України унікальне географічне положення на межі різних природних зон і взаємодії північних і південних, західних і східних народів і культур. Протягом сотень і тисяч років це часто-густо було не на користь українському народу. Сусіди не могли втриматися від спокуси розчленувати Україну, загарбати її повністю або ж частково. Причиною цього служили не тільки принади географічного положення української землі, а й незліченні її природні багатства. Нині ж, коли у світовій політиці поступово починають утверджуватися добросусідські відносини між державами, Україна може отримати дуже великі економічні вигоди від специфіки свого географічного положення, якщо, звісна річ, зуміє з них скористатися. Україна розміщена так, що її ніяк не можна обминути під час прокладання нових європейських комунікацій або ж експлуатації вже існуючих. За рахунок плати за транзит щороку можна отримувати декілька мільярдів доларів — чи то у вигляді валютних надходжень, чи то «натурою» у вигляді нафти, газу та ін. Велике значення може мати й надання за гроші чи товари можливості використання українських портів на Чорному та Азовському морях і на Дунаї.

  Важливу роль мають зіграти традиційні зв'язки нашої держави зі слов'янськими, тюркськими, балтійськими, германськими, романськими та іранськими народами, причому не тільки в культурі, але і в сфері виробництва, міжнародного поділу праці та ін.

  Доля розмістила Україну на взаємопроникній (мембранній) ділянці нашої планети. Як показує історія людства, саме в таких місцях виникають нові полюси економічного й культурного розвитку.

  Становлення Української держави — досить складний і тривалий процес. Походження української нації, територіальне її поширення, взаємодія з іншими народами впродовж багатьох століть і навіть тисячоліть неоднаково трактується різними вченими.

  Деякі історики вважають, що найдавнішим народом на півдні України були кіммерійці — кочівники, які заселяли степове Причорномор'я. У II ст. до н. е. їх витіснили скіфи. Згодом, після  розпаду Скіфської держави, в Українському Причорномор'ї поселилися сармати — іраномовні кочові племена. Про їх перебування тут свідчить поширений тепер сарматський топонім «дн» (вода): Дніпро, Дністер, Дунай, Дон.

  У III—IV ст. н. е. нинішню лісостепову і лісову зони населяли східнослов'янські племена. В V ст. територія від зони мішаних лісів до Чорного моря та від Дону до Карпат була зайнята слов'янськими племенами антами. Хто ж такі українці? Нащадки племені антів, що жили в давнину на сучасній території України, чи слов'янське плем'я, яке асимілювало скіфів?

  Є й інші теорії. Так, німецькі історики стверджували, що українці-нащадки германських племен, які в давнину жили навколо Києва. Наводились і аргументи, які полягали в незаперечному факті, що українські слова, відсутні в російській мові, — цибуля, олія, крейда, гроші, струмок та ін. — германського походження. За М. Грушевським, порогом історичного часу для українського народу є IV ст. н. е. До цього можна говорити про українські племена як про частину слов'янських племен. У VIII—IX ст. утворилася група племен з полян, древлян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів, із яких потім сформувався український етнічний тип.

  Напевно, на території сучасної України і формувалися східнослов'янські племена. Потім вони поширювалися на інші землі, асимілюючи місцеве населення. Наприклад, на древній Владимирській землі, в центрі Росії раніше жили фінські племена: мурома, меря, весь. Вони зникли, але залишили топоніми — назви міст, озер, річок, урочищ: Муром, Суздаль, Нерль, Пекша, Векша, Клязьма, Нерехта... Та ось з'явилися слов'яни. З назв, ними принесених, можна здогадатися, звідки вони йшли. Це і Либідь (назва київської річки), і Вишгород (під Києвом), і Галич (на Івано-Франківщині). Звісно, ці слов'янські племена ввібрали в себе і звичаї (російські бані), і навіть зовнішні риси фінських племен (скажімо, «трикутне» фінське око).

  Під час і після монголо-татарської навали, зруйнування Києва та інших міст на території сучасної України відбувалося велике переміщення людей. Так, деякі історики стверджують, що масове поширення ремесел серед гуцулів можна пояснити лише тим, що в Карпати переселилися ремісники зруйнованого Києва.

  Після монголо-татарської навали українські землі потрапили в залежність від Литви, а потім увійшли до складу Польщі. За часів визвольної боротьби проти польської шляхти, рятуючись від утисків, велика кількість українців постійно переселялася на Лівобережжя

Дніпра, на землі сучасних Полтавської, Сумської, Харківської, Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей. Йшли з Карпат і Передкарпаття, про що свідчать назви міст Самбір і Старий Самбір у Львівській області та сіл Великий і Малий Самбір у Сумській області, міст Золочів у Львівській і Харківській областях, сіл Грунь, річки Грунь-Ташань у Сумській та Полтавській областях (Грунь у Карпатах — гора, хребет). Це останнє переселення фактично і окреслило ареал поширення української нації. Наприкінці XV ст. існувала Запорізька Січ як козацька республіка, якою правили гетьмани. У 1681 —1686 pp. до Росії відійшли Лівобережна Україна і Київ, до Польщі — Правобережна Україна, до Туреччини — Азово-Чорноморське узбережжя. Запорізьку Січ було зруйновано і ліквідовано 1775 р. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. українські землі залишались у межах Російської та Австрійської імперій; після їх розпаду у 1917—1918 pp. склалися умови для возз'єднання українського народу.

  7 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки. 12 грудня 1917 р. рішенням Першого Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 19 листопада проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, до якої увійшли українські області Австро-Угорщини (Галичина, Буковина, Угорська Русь).

  22 січня 1919 р. було проголошено злуку (об'єднання) Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки зі столицею в Києві та проголошено возз'єднання України в єдину державу під знаком тризуба як державного герба і жовто-синього прапора.

  Після війни з Польщею за Ризьким договором між Радянською Росією і Польщею було встановлено межі Української РСР. У 1922 р. Україна входить до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

  У 1939 р. відбулося возз'єднання західних земель України (Східної Галичини і Західної Волині), які до того входили до складу Польщі, з УРСР. У 1940 р. з УРСР були возз'єднані Північна Буковина й Південна Бессарабія. До 1940 р. у складі УРСР знаходилася Молдавська АРСР. З утворенням Молдавської РСР 1949 р. до її складу відійшла частина території Молдавської АРСР, що входила раніше до складу України. Після закінчення Великої Вітчизняної війни, за договором між Чехословаччиною та Радянським Союзом, було об'єднано з УРСР Закарпатську область. У 1945 р. було підписано договір між ПНР і СРСР, за яким частину території УРСР передано Польщі.

  У 1954 р. рішенням Верховної Ради СРСР Кримську область було передано до складу УРСР. Цим і закінчилося формування сучасної території України. За Гельсінськими угодами 1975 р. державні межі в Європі визнано непорушними.

  З географічним положенням, розмірами і складом території пов'язана значна різноманітність природних, економіко — географічних, етнічних особливостей України — суверенної держави, члена Організації Об'єднаних Націй.

Виникнення незалежної Української держави, подальше її утвердження у світовому співтоваристві чинять дедалі помітніший вплив на глобальні політичні процеси. Поява на європейській і світовій арені нової могутньої держави з власною політикою разюче змінила геополітичну карту Європи. Можна погодитися з думкою, що поява України як незалежної держави є однією з трьох найбільших геополітичних подій XX ст. До першої з них відносять розпад у 1918 р. Австро-Угорської монархії, до другої — поділ Європи у 1945 р. на два блоки.

  Якщо виникнення незалежної Української держави мало вплив переважно на європейську політику, то її дальше утвердження справляє політичний вплив на політику світову.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua