Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

10.2. Географічне положення, кордони. Оцінка вигідності фізико-географічного положення України

10.2.1. Дослідження території України

  У цій темі ви ознайомитеся: 1) з географічними відомостями про Україну за давніх часів і періоду Київської Русі; 2) з українською географією за середньовіччя; 3) з дослідженнями природних умов і ресурсів господарства й населення України пізніших періодів; 4) із визначними дослідниками України.

  Античні географи та історики свідчать, що територія України у III—II тис. до н. е. заселялася племенами, заняттями яких були рільництво, ремісництво, скотарство, мисливство і які мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор'ям, Кавказом. У VII—V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, Геродот (484—425 pp. до н. е.) вважав, що Ойкумена оточена незаселеним суходолом і поділяється на три широтні пояси: північний, помірний, південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Природні умови Скіфії та скіфів описував також Гіппократ (460—377 pp. до н. е.). Описи півдня України дають у своїх працях античні географи Страбон (66 р. до н. е. — 20 р. н. е.), Птолемей (II ст. до н. е.), римський натураліст Пліній Старший (23—79 pp.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у X ст.

  Видатним історико-географічним твором свого часу була «Повість минулих літ» (1114—1116 pp.). Київська держава підтримувала тоді торговельні та культурні зв'язки з Болгарією, Польщею, Чехією, Угорщиною, Німеччиною, Францією, Англією, Вірменією, Візантією, скандинавськими народами. Це сприяло поширенню знань про Україну, її відображенню на старовинних рукописних картах. Перші ж карти української території було видано 1482 р. разом із «Географією» Клавдія Птолемея.

  Назва «Україна» з'явилася в Київському (1187 p., 1189 p.) і Галицько-Волинському (1213 p., 1280 p.) літописах. У них і в «Повісті минулих літ», інших рукописах наводилися географічні описи земель, подій, а також низовин, височин, річок, лісів і степів, тваринного світу, природних процесів, як-от: сильні дощі, град, повені, бурі, землетруси, посухи, морози, сезонні явища та ін. З XIII ст. географічні описи України робили європейські мандрівники.

  «Україна» стала географічною назвою території, заселеної козаками, що охоплювала простори правобережної та лівобережної Наддніпрянщини. У 1650 р. французький інженер і військовий картограф Г. Левассер де Боплан видав книгу про Україну — «Опис України». Його карти були досить детальними, перевидавались у XVII і в першій половині XVIII ст.

  У подальшому розвідуванні природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам'яного вугілля в Донбасі (1721 p.), вивчення родовищ залізних руд в долині річки Саксагань В. Зуєвим (1781 —1782 pp.) і опис ним природних умов, населення й господарства Лівобережної України і Причорномор'я. У 1793—1794 pp. Україну досліджували експедиції під керівництвом академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта, які вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ.

   У розвиткові географічних досліджень в Україні визначна роль належить університетам: Львівському, Харківському, Київському, Одеському, при яких створювались товариства природознавців. У 1873 р. в Києві було утворено Південно-західний відділ Російського географічного товариства, до якого входили представники української інтелігенції Г. Галаган, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко та ін. Одним із засновників і керівників його був етнограф і географ П. Чубинський, відомий нині як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла Україна». Експедиція під його керівництвом досліджувала Україну, її результати було видано як «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (1872—1878 pp.).

  У вивченні природних умов України, зокрема її рельєфу, геологічної будови, клімату, ґрунтів і рослинності, велике значення мали дослідження таких природознавців, як П. Броунов, В. Докучаев, О. Карпінський, О. Воейков, А. Краснов, Г. Танфільєв та ін. В. Докучаев досліджував землі Полтавської губернії, лісостепової та степової зон України. Важливу роль у розвитку географії України відіграло створення в університетах кафедр географії.

  У 60—90-х pp. XX ст. в Україні виконані великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, водних ресурсів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення «Атласу природних умов і природних ресурсів» (1978 p.), багатотомної серії «Природа України» (1984—1987 pp.), книжки «Геологія і корисні копалини» (1986 p.), «Клімат», «Моря і внутрішні води», «Ґрунти», «Рослинність», «Тваринний світ», «Ландшафти і фізико-географічне районування». Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться в тритомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 pp.), яку видано вперше.

  У 1918 р. в Києві було засновано Академію наук України. Її вчені досліджували природні умови й ресурси, господарство й населення нашої держави. Першим президентом АН України було обрано академіка В. Вернадського (1863—1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, геоекології, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Серед засновників АН України з  учених природознавців були геолог і географ П. Тутковський, фітогеограф і ботанік В. Липський, економікогеограф К. Воблий. Академік П. Тутковський (1858—1930), професор Київського університету, фахівець із геології, палеогеографії, геоморфології, ландшафтознавства, фізичної географії України розробив одну з перших схем природно-географічного районування України. Він видав підручник «Загальне землезнавство», в якому стверджував, що межі географії визначаються її методом: «...усе в природі і в людській діяльності, що не пристосовується до географічних координат, не належить до обсягу географії». До головніших елементів кожного з вирізнених ним краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут населення.

  Одним із засновників фізичної географії в Україні був академік С. Рудницький (1877—1937). Йому належать розробки з геоморфології, історичної та політичної географії, антропогеографії, картографії, краєзнавства; кілька праць із загального землезнавства, фізичної географії України. С. Рудницький був радником при уряді Західноукраїнської Народної Республіки з економіко — географічних і політико — географічних питань. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії у Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині. С. Рудницький мріяв створити багатотомні праці «Географія України», «Система географічних знань». На жаль, 1933 року вченого було заарештовано та бездоказово засуджено, а 1937 р. — розстріляно. Реабілітували українського географа лише 1965 р.

  Академік Г. Висоцький (1865—1940) — різнобічний учений: географ, ґрунтознавець, геоботанік, лісовод, агроном; дослідник фізико-географічних умов лісорозведення у степовій зоні України. Він уважав, що найраціональнішою формою лісових насаджень у степових ландшафтах є лісосмуги. Для характеристики зональних явищ він запропонував показник зволоження як відношення кількості опадів до величини випаровуваності. Г. Висоцький обґрунтував першу схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини. Його учнем і послідовником був академік П. Погребняк (1900— 1976) — ґрунтознавець, еколог, фізико географ. Широко застосовуються розроблені ним наукові основи і практика типології лісів України, охорони її природи, еколого-географічних стаціонарних досліджень. Його працю «Основи лісової типології» перекладено багатьма мовами.

  Академік Б. Срезневський (1857—1934) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Він розробив одну з перших схем кліматичного районування України, вивчав вплив метеорологічних чинників на людське здоров'я. Академіків. Косоногое (1866—1922) вивчав метеорологічні явища, процеси в атмосфері, сонячну радіацію, її перебіг протягом року і за сезонами, а також вплив теплового режиму й вологості на ріст і розвиток сільськогосподарських культур. Академік В. Бондарчук (1905—1993) — геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини України. Досліджував різні райони України: Полісся й Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину, Донецьку височину. Крім того, досліджував Середню Азію, видав праці з геології для вчителів.

  Академік К. Воблий (1876—1947) — один із засновників української енциклопедичної географії; досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, розробив схему її економічного районування.

  У 1964 р. для вивчення природних умов і ресурсів України, населення і господарства, їх картографування, проблем природокористування і охорони природи при Інституті геологічних наук АН України було створено Сектор географії. Згодом його було перетворено на Відділення географії, а 1991 р. на його основі виник Інститут географії АН України — головна академічна установа в царині географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує громадська організація — Українське географічне товариство (існує з 1964 p., з 1974 р. діяло як Український філіал Географічного товариства СРСР). Його з'їзди відбулись у Києві (1964 p.), Львові (1970 p.), Харкові (1975 p.), Луганську (1980 p.), Сімферополі (1985 p.), Одесі (1990 p.), знов у Києві (1995 p.).


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua