Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ

9.4. Америка

9.4.2. Південна Америка

  Географічне положення. Два материки — Південна Америка і Північна Америка утворюють єдину частину світу під загальною назвою Америка. Ці материки з'єднуються Панамським переший, ком. Південна Америка значно віддалена від інших материків (за винятком Північної Америки), що Зумовило своєрідність її рослинності й тваринного світу і позначилося на історії розвитку народів, які населяють материк.

  Площа Південної Америки — близько 18 млн. км2.

  Обриси берегів. Своїми контурами Південна Америка нагадує витягнутий трикутник, повернутий основою на північ, а вершиною на південь. Найбільшої ширини материк досягає по паралелі 5° пд. ш. (Порівняйте з Африкою).

  Островів поблизу берегів Південної Америки небагато. Берегова лінія розчленована слабо, за винятком південно-західного берега, де багато дрібних островів, проток і заток із крутими скелястими берегами. На півдні вузька й покручена Магелланова протока відокремлює від материка архіпелаг Вогняна Земля. На південному сході врізається в суходіл затока Ла-Плата. Це — розширене гирло річки Парани, затоплене морськими водами. Північні береги материка омивають води Карибського моря.

  Відкриття Америки європейцями.

  У другій половині XV ст. великий інтерес викликали у мореплавців держави Сходу, де вже побували європейці. Про незліченні багатства й казкову природу далеких країн — Індії та Китаю розповідали легенди. Але шлях до цих країн був довгим, тяжким і небезпечним. Христофор Колумб, як і деякі вчені того часу, припускав, що Земля має форму кулі. А якщо так, то до казкової Індії можна дістатися західним шляхом через океан. Але Колумб не мав правильного уявлення про розміри Землі та вважав, що східні береги Індії знаходяться порівняно недалеко від берегів Європи.

  Після довгих клопотань Колумбові поталанило домогтися від королівського двору Іспанії згоди на організацію ескадри з трьох невеликих кораблів. 3-го серпня 1492 р. ескадра залишила береги Іспанії.

  Океан був спокійним, дув попутний вітер. Так кораблі пливли понад місяць. Одного разу з корабля мандрівники побачили зелену смугу. Проте їхня радість швидко затьмарилась: це була не довгождана земля, а Саргасове море з величезним скупченням морських водоростей. Подорож на захід тривала, а землі так і не було. Матроси й офіцери, втомлені довгим плаванням, вимагали повернути назад. Аж ось 12 жовтня 1492 р. дозорний матрос нарешті побачив землю. Радості не було меж. Під час цієї подорожі Колумб відкрив багато островів з групи Багамських і Антильських островів, що їх згодом назвали Вест-Індією. Під час третього плавання, в серпні 1498 p., Колумб уперше ввійшов у гирло річки Оріноко (північ Південної Америки). Загалом Колумб здійснив чотири подорожі до берегів Америки, але до кінця життя був певний, що відкрив тільки західний шлях до Індії, тому жителів Нового Світу почали називати індіанцями.

  Слідом за Колумбом відкривати нові землі за океаном вирушили численні експедиції завойовників, організовані Іспанією та Португалією. Ці експедиції досягли Південної Америки. У кількох із них узяв участь Амеріго Веспуччі, італієць за походженням. Він побував на північному і східному узбережжі Південної Америки.

  У своїх листах — своєрідних щоденниках Веспуччі вперше описав природу й населення нововідкритих земель. Він був упевнений, що ці землі не що інше, як невідомий досі материк. Оскільки в той час вважали, що Колумб досяг західним шляхом Азії, то честь відкриття нової частини світу була приписана Веспуччі. За його ім'ям вона дістала назву Америка, яка згодом поширилась і на північний материк.

  У нововідкриті землі ринули тисячі іспанських і португальських завойовників. Багато золота, срібла й коштовного каміння вивезли вони в Європу. Вогнем і мечем було знищено цілі держави з їхньою високою культурою. Південну Америку було перетворено на колоніальні володіння Іспанії та Португалії. Переселенці з Європи заселяли прибережні та придатні для сільського господарства райони, а місцеве населення відтісняли у внутрішні та гірські райони материка.

  Рельєф. Рівнини. Південноамериканська платформа, яка лежить в основі материка, не один раз піднімалася, місцями прогиналась. У прогинах скупчилися морські й континентальні відклади потужністю кілька тисяч метрів. На цих ділянках платформи знаходяться рівнини, серед яких найбільша рівнина земної кулі — Амазонська низовина. На північ від неї лежить Орінокська низовина, а на південь — Ла-Платська. З осадовими породами узбережжя Карибського моря й північних передгір'їв Анд пов'язане одне з найбільших на земній кулі родовищ нафти. Чимало внутрішніх районів Південної Америки досліджені ще слабо.

  Бразильське та Гвіанське плоскогір'я. Плоскогір'я Південної Америки являють собою виступи фундаменту платформи, що утворилися внаслідок її піднять. Часто підняття супроводжувалися розломами, і тоді розколинами земної кори піднімалися на поверхню розплавлені породи, утворюючи покрови із застиглої лави. Подекуди на поверхню виступають кристалічні породи, а більша частина плоскогір'їв укрита континентальними відкладами. Гвіанське плоскогір'я найбільшої висоти досягає в центральній частині, а Бразильське — на південному сході біля узбережжя Атлантичного океану. В напрямі Амазонської низовини воно поступово знижується.

  Надра плоскогір'їв містять багаті поклади залізних, марганцевих, уранових руд, бокситів, є золото, алмази.

  Анди. Мовою давніх місцевих жителів — інків слово Анди означає «мідні гори». Вони витяглися вздовж узбережжя Тихого океану кількома паралельними хребтами. Чимало вершин значно перевищують позначку 6000 м. над рівнем моря.

  Анди — гори переважно нової складчастості. Горотворення — розломи, вулканічні виверження й руйнівні землетруси — бурхливо відбувається в Андах і в наші дні. Біля берегів Тихого океану внаслідок опускання земної кори виникла глибока западина. (За шкалою глибин визначте на карті її глибину.) А в середній, розширеній частині Анди піднімаються, через що утворилися східчасті внутрішні плоскогір'я, висота яких 3500—4500 м.

  У південній частині Анд, на березі Тихого океану, 1960 р. стався один із найсильніших землетрусів — чилійський. Після землетрусу навколишня місцевість невпізнанно змінилася. Вулкани, що раніше не діяли, почали вивергати гази й попіл, із кратерів розтікалася вогняна лава, окремі прибережні ділянки занурились у воду, а місцями з води постали нові острови. Всюди було пошкоджено залізниці й шосейні шляхи, будинки перетворилися на купи руїн. Загинуло понад 10 тис. осіб, 2 млн. осіб лишилися без домівки.

   Внаслідок землетрусу в океані утворилися велетенські хвилі цунамі, які зі швидкістю понад 700 км. на годину промчали Тихим океаном і ринули на береги та острови Азії, спричинивши там величезні руйнування. У 1979 р. від землетрусу в Перу загинуло 70 тис. осіб.

  Корисні копалини. Вкорінення магми по лініях розломів сприяли утворенню багатющих покладів рудних копалин в Андах. Тут зосереджено великі родовища мідних, олов'яних, свинцевих і цинкових руд, коштовного каміння.

  Клімат. Причини, які впливають на формування клімату Південної Америки. Більша частина Південної Америки, як і Африки, знаходиться в жаркому поясі, лише звужена, південна частина материка лежить у помірному поясі.

  Нарівні з географічною широтою на формування клімату Південної Америки значною мірою впливає рельєф: Анди на заході та великі рівнини на сході. Анди перепиняють шлях вітрам із Тихого океану. З Атлантичного океану пасати приносять теплі й вологі повітряні маси, які проникають у глиб материка аж до Анд. До східного берега материка біля екватора наближається тепла Південна Пасатна течія, що поділяється на Гвіанську і Бразильську. Теплі течії сприяють насиченню повітря вологою. Вздовж західного узбережжя з півдня на північ, майже до екватора, пливе потужна холодна Перуанська течія, яка сильно охолоджує повітря прибережних районів і висушує його.

  На клімат помірного поясу впливають західні вітри помірних широт, які приносять з океану багато вологи на Тихоокеанське узбережжя материка.

  Кліматичні пояси Південної Америки. В екваторіальному поясі лежить більша частина Амазонської низовини та узбережжя Тихого океану на північ від екватора. Клімат екваторіального поясу формується під впливом вологих повітряних мас, що надходять з Атлантичного океану, та високих річних температур повітря. Тут  переважають екваторіальні повітряні маси з високою температурою та великою вологістю протягом року.

  У субекваторіальних поясах лежать Орінокська низовина і Гвіанське плоскогір'я, східна й південна частини Амазонської низовини, північна й центральна частина Бразильського плоскогір'я. Для цих поясів характерні незначна різниця літніх і зимових температур, сезонне випадання дощів — сухий зимовий і вологий літній. Тільки на північно-східних схилах Гвіанського плоскогір'я і на прилеглому до нього узбережжі Атлантичного океану в зимовий період багато опадів.

  У тропічному поясі лежать південно-східна частина Бразильського плоскогір'я, північна частина Ла-Платської низовини і внутрішніх рівнин. Тут уже помітно різницю температур за сезонами року. Дощі випадають переважно влітку, як і в субекваторіальних поясах, але їх значно менше. Тільки на східних схилах Бразильського плоскогір'я і в зимовий період багато опадів.

  На клімат узбережжя Тихого океану від 30 до 5° пд. ш. впливають холодна Перуанська течія і пасати. Тут формується клімат тропічних пустель. У розташованій на узбережжі пустелі Атакама кілька років поспіль не випадає дощу.

  Частина материка між 30 і 37° пд. ш. лежить у субтропічному поясі. На сході зима тепла, а літо жарке, опадів тут достатньо. Поблизу східних схилів Анд клімат сухий. Це пояснюється підвітряним положенням цих територій щодо переважних узимку західних і південно-західних вітрів, а також тим, що повітряні маси, які проникають. сюди влітку з Атлантичного океану, втрачають вологу на шляху до Анд. На Тихоокеанському узбережжі клімат середземноморський із сухим літом і вологою зимою, як на північному заході й південному сході Африки.

  На південь від 37° пд. ш. знаходиться помірний кліматичний пояс, в якому тепле літо вже змінюється холодною зимою.

  На схили Анд, звернуті до Тихого океану, постійні західні вітри помірних широт приносять багато опадів протягом усього року, а надто взимку. Річна амплітуда температур тут невелика. Такий клімат називають помірним морським. Формується він під постійним впливом морських повітряних мас, які надходять з океану.

  У східній частині поясу, куди опади з західними вітрами не проникають (їх затримують Анди), клімат сухий, з холоднішою зимою і теплим літом. Такий клімат називають помірним континентальним. Узимку тут бувають морози та снігові хуртовини.

  Клімат гірських областей Анд. Оскільки повітря нагрівається від земної поверхні, то нижні шари тропосфери прогріваються краще, ніж верхні. Нагріте повітря, піднімаючись, охолоджується; із зміною висоти в горах змінюється й кількість опадів. Тому в гірських районах, крім географічної широти, на клімат впливає і висота місцевості. Зміна клімату, спричинена різною висотою місцевості на тих самих широтах, називається висотною кліматичною поясністю.

  В Андах зміна кліматичних поясів залежить як від географічної широти, так і від висоти місцевості над рівнем моря. Біля східного підніжжя Анд, у районі екватора, клімат екваторіальний, тоді як на вершині вулкана Котопахі цілорічно лежить сніг. У нижній частині гір, як і на рівнинах екваторіального поясу, відмінності в кліматі за сезонами не виражені, а на значній висоті різниця температур дня і ночі дуже велика. Навіть удень на осонні тепло, а в тіні холодно.

  У тропічному поясі на всіх висотах клімат характеризується надзвичайною сухістю та великою амплітудою добових температур. У субтропічному й помірному поясах добре виражені сезонні відмінності.

  Внутрішні води. Річки та озера. Кліматичні умови й рельєф сприяють утворенню в Південній Америці великих і повноводних річок. Анди, що простягайся вздовж західного узбережжя, є вододілом між басейнами Атлантичного і Тихого океанів. Усі великі річки несуть свої води в Атлантичний океан.

  У річок Південної Америки живлення переважно дощове. В екваторіальному поясі річки повноводні цілорічно, а ті, що течуть у районах сезонного випадання дощів, узимку міліють, а влітку, розливаючись, виходять із берегів.

  Амазонка — найбільша за площею басейну (понад 7 млн. км2) і найбагатоводніша річка не тільки Південної Америки, а й усієї земної кулі. Якщо порівняти Амазонку за водністю з іншими великими річками світу, то однакову з нею кількість води несуть в океан Конго (Заїр), Міссісіпі, Янцзи та Об, разом узяті. За довжиною — 6400 км. (з головним витоком річкою Мараньйон) Амазонка — друга річка у світі після Нілу. Тече вона в основному дуже рівною місцевістю з незначним похилом. На своєму шляху річка приймає понад 500 приток. Оскільки у правих приток повінь настає в жовтні-березні, а в лівих — у квітні-жовтні, Амазонка буває повноводною протягом усього року. Максимальний розлив випадає на кінець літа Південної півкулі (березень-квітень), бо праві притоки більші й багатоводніші, ніж ліві. О цій порі рівень води в річці піднімається на 10—15 м., вона виходить із берегів, широко розливаючись долиною. В середній течії ширина річки 5 км, а в нижній перевищує 20 км. Повільна течія сприяє утворенню безлічі великих і дрібних островів, проток і стариць, особливо в гирлі річки. Глибоке русло дає можливість навіть океанським суднам підніматися вгору річкою до міста Манауса. У нижній течії під час морського припливу висока хвиля (до 4 м), яку місцеве населення називає поророкою, із сильним гуркотом і великою швидкістю мчить угору річкою. Місцевою говіркою слово «амазуну» означає «гримляча вода».

  Парана та Оріноко — теж великі й повноводні річки. Парана збирає води з південних схилів Бразильського плоскогір'я і внутрішніх рівнин. Північні схили Гвіанського плоскогір'я й Орінокська низовина належать до басейну Оріноко. У середній та нижній течії ці річки течуть рівнинами і зручні для судноплавства. На відміну від Амазонки в них є періоди повноводдя і спаду води.

  Стікаючи з Анд, Бразильського і Гвіанського плоскогір'їв, річки та їхні притоки утворюють водоспади. На одній із приток Оріноко водоспад Анхель сягає висоти 1054 м. — це найвищий водоспад у світі. Річки Південної Америки багаті на запаси водної енергії, але вони поки що майже не використовуються.

  Озер у Південній Америці мало. Найбільше озеро Центральних Анд Тітікака лежить у глибокій западині на висоті 3812 м. З поміж великих озер світу це найбільш високогірне.

  Природні зони. Вологі екваторіальні ліси. У Південній Америці, як і в Африці, обабіч екватора простерлася зона вологих екваторіальних лісів. Ці ліси — у Південній Америці їх називають сельвою (португальською мовою — ліс) — ростуть на Амазонській низовині та прилеглих до неї схилах Анд, а також у північній частині Тихоокеанського узбережжя. Вони обіймають більшу площу, ніж такі самі ліси в Африці. За різноманітністю видового складу і щільністю рослинного покриву вони ведуть перед на земній кулі. Тут переважають червоно-жовті фералітні ґрунти.

  Дерева в сельві ростуть кількома ярусами. Високо вгору підносять свої крони сейба, різні пальми. Спираючись на міцне дошкоподібне коріння, сейба досягає висоти 80 м., в діаметрі — 4 м. Плоди її дають волокно, а насіння — рослинну олію. У нижчих ярусах ростуть різні каучуконосні дерева (гевея), шоколадне дерево (какао), динне, червоне. Виткі ліани обвивають стовбури дерев. На деревах безліч епіфітів, серед них гарні орхідеї з дивовижними квітками. У трав'яному покриві багато папоротей. У тихих заводях річок росте  велетенське латаття — вікторія-регія, листя цієї рослини досягає 2 м. у діаметрі.

   Добре пристосувалися до життя в лісі різні звірі. Багато їх живе на деревах. Дуже численні й різноманітні чіпкохвості мавпи, приміром ревуни, завбільшки з великого собаку, які вранці й увечері виповнюють ліс гучними криками. На гілках висять мляві лінивці, які живляться листям і пагонами дерев. Плямисте забарвлення ягуара — небезпечного хижака майже непомітне серед густої зелені лісу. Своєрідна тварина сельви — мурахоїд, який з допомогою довгого й липкого язика ловить мурах і термітів. У густих заростях річок і боліт водяться тапіри — травоїдні копитні тварини.

  Скрізь — сила — силенна яскраво забарвлених птахів, зокрема великі папуги ара, крихітні колібрі, що живляться квітковим нектаром. Серед кажанів — нічних мешканців лісу — є кровососні. Дуже багато великих різнобарвних метеликів, павуків, жуків, що світяться. У річках водяться черепахи й крокодили, які розмірами поступаються африканським, багато змій. Водяний удав анаконда досягає завдовжки 10 м.

  Амазонка та її притоки дуже багаті на рибу, серед якої чимало хижої. Жах мешканців місцевих вод — невелика рибка піранья, що перевершує ненажерливістю морських акул. Піраньї нападають на свою жертву величезними зграями і гострими зубами обгризають її за кілька хвилин, лишаючи тільки кістяк.

  Савани й рідколісся. На південь і північ від зони вологих екваторіальних та перемінно-вологих лісів простерлася зона саван і тропічного рідколісся.

  На півночі материка савани вкривають Орінокську низовину, де її називають льяносами (іспанською мовою — рівнини). Тут за субекваторіального клімату на червоних фералітних ґрунтах, серед високих трав ростуть поодинокі пальми, акації, кактуси. Берегами річок простяглися галерейні ліси.

  Савани Бразильського плоскогір'я — кампос (португальською мовою — рівнини) і центральних рівнин охоплюють значно більшу територію, ніж льяноси, і лежать як у субтропічному, так і в тропічному поясах. Трав'яний покрив кампосів складається, як і в льяносах, із високих злаків та бобових. Деревна рослинність бідніша, вона представлена поодинокими мімозами, деревоподібними кактусами, молочаями.

  На північному сході Бразильського плоскогір'я, за сухішого клімату, на червоно-бурих ґрунтах лежать чагарникова савана і  розріджені ліси. Тут ростуть кактуси й дерева з бочкоподібним стовбуром.

  На заході савана переходить у тропічне рідколісся, де за сухого тропічного клімату на червоно-бурих ґрунтах ростуть жорсткі трави й колючі чагарники. Трапляється тут дерево кебрачо, яке дістало цю назву за тверду деревину (у перекладі означає «зламай сокиру»). З деревини кебрачо добувають дубильний екстракт.

  Основна відмінність тваринного світу південноамериканських саван від африканських — бідність копитних. Тут водяться лише невеликі дикі свині пекарі, дрібні олені. Присмерком із нір виходять броненосці, вкриті зверху твердим панциром. Ці тварини мають сильні лапи з великими кігтями, якими вони, шукаючи поживу, риють землю. З хижаків, крім ягуара, трапляється пума.

  На південно-східних схилах Бразильського плоскогір'я, звернутих до океану, на відміну від внутрішніх районів, багато опадів майже цілий рік. Це область тропічного вологого клімату. Тут місцями збереглися субекваторіальні й тропічні ліси, подібні до екваторіальних.

  На більшій частині південного сходу Бразильського плоскогір'я — плантації різних культурних рослин.

 Степи. На південь савани поступово переходять у зону субтропічних степів, які тут називають пампою, що означає «рівнина», «степ».

  Для пампи характерний субтропічний клімат із великою різницею в опадах по території зони. На сході пампи клімат м'який, опади рівномірно розподілені протягом року і майже ніколи не буває посух. Літо жарке, а взимку з півдня нерідко дмуть холодні вітри, які спричинюють різке зниження температури. Тут на родючих червонувато-чорних ґрунтах ростуть різні злаки — пампасова трава, тонконіг та ін., утворюючи густу й міцну дернину. У низинах та по берегах річок трапляються очеретяні болота. На захід і південь, де опадів менше, пампа переходить у сухі степи з біднішою рослинністю.

  Дуже багато в степах різних гризунів. По берегах річок і озер водиться нутрія, що дає цінне хутро. Природна рослинність у пампі майже не збереглася, бо майже всі землі розорані, а сухі степи використовують під пасовища.

  Напівпустелі. Південну, звужену частину материка називають Патагонією. Тут за помірно континентального клімату на сіроземах та бурих напівпустельних ґрунтах (місцями засолених) поширена напівпустельна рослинність: рідкі трави та низькорослі кактуси чергуються з ділянками колючих чагарників. Жорсткі невисокі рослини часто ростуть дуже густо, утворюють такі тверді «подушки», що копито коня не залишає на них сліду. Оскільки ця зона освоєна мало, тварини тут збереглися краще, ніж у степу: водяться пума, лама гуанако, трапляється страус нанду.

   Висотна поясність в Андах. У горах природні зони заступають одна одну не тільки в широтному напрямі, а й залежно від висоти місцевості над рівнем моря. Біля підніжжя гір розташована та природна зона, яка характерна для даної широти рівнинної місцевості. Із зміною висоти поступово змінюються клімат, ґрунти, рослинність і тваринний світ, тобто відбувається зміна природних зон. Зони ніби оперізують гори на різних висотах. Ось чому зміну природних зон у горах називають висотною поясністю. Розгляньмо розміщення висотних поясів в Андах поблизу екватора.

  Нижній пояс гір, до висоти 1200—1500 м. над рівнем моря, — це вологі екваторіальні ліси. Тут, як і на Амазонській низовині, що прилягає до гір, природа така сама.

  Вище пояс вологих екваторіальних лісів поступається місцем поясові гірських лісів. Температура тут протягом року коливається від +15 до +20 °С, опадів буває до 3000 мм. Такий клімат називають кліматом вічної весни. На червоноземних ґрунтах ростуть деревоподібні папороті, бамбук, хінне дерево, чагарник кока, з листя якого добувають кокаїн.

  На висоті від 2800 до 3800 м. лежить пояс високогірних лісів — криволісся. Температура повітря знижується до +10 °С. На такій висоті повітря значно розріджене, різко коливаються температури протягом доби. Опадів менше. Часто бувають тумани і дмуть сильні вітри. Тут ростуть ліси з низькорослих дерев і чагарників.

  Ще вище, до 4500 м., лежить пояс високогірних луків (парамос). Хоча середньомісячні температури в цьому поясі позитивні (+8, + 4 °С), та ночами часто бувають приморозки. Суворість клімату цього поясу посилюється постійними сильними вітрами. Але коли вщухає вітер, а небо звільняється від хмар, сонце гріє так, що стає жарко. Опадів близько 1000 мм., проте випаровування дуже інтенсивне. Рослинність парамос своєрідна: серед поодиноких злаків стоять високі (до 5 м.) деревоподібні рослини з товстим бурим стеблом, на якому збереглося відмерле листя; вершину стебла увінчує розетка з опушеного листя й китиці жовтувато-білих квіток.

  Верхній пояс, понад 4500 м., укривають багаторічні сніги й льодовики. У високогірних районах Анд водяться лами, вони легко долають гірські кручі. Місцеве населення приручило їх і використовує як в'ючних тварин, а також як молочну і м'ясну худобу.

  На великих плоскогір'ях Центральних Анд, закритих із сходу й заходу гірськими хребтами, розташовані сухі гірські степи й напівпустелі. У степах водиться гризун шиншила, значною мірою винищений через цінне хутро. У горах гніздяться хижі птахи кондори, розмах крил у них досягає 3 м.

  Освоєння земель під сільськогосподарські вгіддя в багатьох районах Південної Америки привело до зміни природного середовища. Майже повністю зорано пампу, вирубано ліси кебрачо в тропічному рідколіссі, винищено багато тварин. Особливо непокоїть доля лісів Амазонки. Будівництво трансамазонської автомагістралі й подальше освоєння цієї області супроводжується хижацьким вирубуванням і випалюванням лісів на величезних територіях. Така діяльність людини різко порушує природну рівновагу, загрожуючи зміною природного середовища не лише екваторіальних лісів, а й сусідніх природних зон (зменшення опадів, обміління річок, ерозія ґрунту, збіднення рослинного покриву й тваринного світу). Занепокоєний швидким знищенням лісів, бразильський уряд ухвалив рішення про створення першого великого заповідника в Амазонії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua