Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ

9.4. Америка

9.4.1. Північна Америка

  Географічне положення. Північна Америка, як і Південна, знаходиться у Західній півкулі. Розмірами території — 24,2 млн. км2 (з островами) — вона поступається тільки Євразії та Африці. Північна Америка лежить в арктичному, субарктичному, північному помірному й субтропічному поясах.

  Береги материка омивають води трьох океанів. На півдні він сполучений вузьким Панамським перешийком з Південною Америкою; на початку XX ст. крізь нього прокладено судноплавний морський канал. Від Євразії Північну Америку відокремлює вузька Берингова протока. У минулому на місці протоки був перешийок, який сполучав Північну Америку з Євразією, що й визначило подібність рослинності й тваринного світу цих материків.

  Обриси берегів. На півночі й сході материка берегова лінія дуже розчленована.

В Атлантичному океані, в районі острова Ньюфаундленд, на стику теплих вод Гольфстріму й холодних вод Лабрадорської течії виникають надзвичайно сприятливі умови для розвитку найдрібніших організмів, якими живляться риби. Тому це район великих рибних багатств.

  На сході Північної Америки, у вузьких затоках, що вганяються далеко в суходіл, спостерігаються найвищі на земній кулі морські припливи — до 18 м. (у затоці Фанді).

  З історії відкриття материка.

  Задовго до Колумба, наприкінці X ст. норман (норманами називали племена, які жили на південних і західних берегах Скандинавського півострова, Датських островах, півострові Ютландія) Ейрік Рауді (Рудий) з кількома супутниками вирушив з Ісландії на захід і досяг невідомої раніше землі — Гренландії. Тут, у суворих умовах Півночі нормани створили поселення. Кілька століть вони жили на півдні й південному заході Гренландії, а згодом побували на північно-східних берегах Північної Америки.

  Наприкінці XV ст. європейці знову відкрили Ньюфаундленд, Лабрадор, а потім і східне узбережжя материка. На початку XVI ст. загони іспанських завойовників на чолі з Кортесом захопили Мексику і деякі землі Центральної Америки.

  Попри безліч походів і експедицій, європейці не мали уявлення про північно-західні райони материка. У середині XVII ст. росіяни, просуваючись на схід Євразії, досягли берегів Тихого океану. Жадоба нових відкриттів, пошуки хутрового звіра штовхали служилий люд далі й далі на схід. У 1732 р. російське судно під начальством Івана Федорова і Михайла Гвоздева перетнуло Берингову протоку і досягло берегів Північної Америки.

  Згодом Вітус Беринг і Олексій Чириков на двох суднах обстежили значну частину узбережжя Аляски. Експедиція принесла в Росію звістку про те, що Аляска й прилеглі острови багаті на хутрового звіра. В далекі краї потяглися численні торгово-промислові експедиції, які поступово просувалися вздовж узбережжя на південь (майже до 38 пн. ш.). Створювалися великі поселення. Росіяни, чиїм зайняттям були хутровий промисел і торгівля з корінними жителями, досліджували Аляску, відкривали школи, де разом із дітьми росіян навчалися діти індіанців. У 1867 р. царський уряд продав російські володіння на Алясці Сполученим Штатам Америки.

  Рельєф. В основі рівнин Північної Америки лежить давня Північноамериканська платформа. Внаслідок опускання та затоплення її північної частини утворилися Канадський Арктичний архіпелаг (архіпелагом називають групу островів, що лежать на невеликій відстані один від одного і розглядаються як одне ціле) та острів Гренландія.

  На північному сході материка розміщена височина, де на поверхню виступають кристалічні породи платформи (граніти і гнейси).

  На південь від височини простягаються Центральні рівнини. Тут фундамент Північноамериканської платформи вкритий товщами осадових порід. Північна частина материка — до 40" пн. ш. кілька разів зазнавала зледеніння (останнє закінчилося 10—11 тис. років тому); тут льодовики, відступаючи, залишили наноси з глини, пісків і каміння.

  У західній частині Північноамериканської платформи, вздовж

Кордильєр, широкою смугою розпросторилися Великі рівнини, утворені з потужних морських і континентальних відкладів. Річки, які стікають з гір, прорізали рівнини глибокими долинами.

  На півдні Центральні рівнини переходять у Міссісіпську низовину, складену річковими відкладами. Ця низовина ще далі на південь зливається з прибережними низовинами Мексиканської затоки та Атлантичного океану. Вони утворилися порівняно недавно після занурення цих ділянок суходолу і нагромадження наносів річок на материковій обмілині. На сході материка височать гори Аппалачі.

  Уздовж узбережжя Тихого океану кількома паралельними хребтами тягнеться гірська система Кордильєр. Одні з них проходять поблизу океану, інші відступають далеко на схід. Особливо широко хребти розходяться в середній частині. Тут розташовані глибокі западини, великі плоскогір'я й нагір'я, вкриті застиглою лавою. Найзначніші з них — Великий Басейн і Мексиканське нагір'я.

  У північній частині Кордильєр поширене потужне зледеніння. Схилами гір льодовики сповзають униз, подекуди досягаючи океану. У південній частині Кордильєр льодовики є лише в найвищих горах і там, де багато опадів.

  Корисні копалини. У надрах Північної Америки значні поклади різноманітних корисних копалин.

  Клімат. Причини, що впливають на формування клімату Північної Америки. Через велику протяжність материка з півночі на південь кількість сонячного тепла, що надходить на земну поверхню, не скрізь однакова. Крім того, за винятком південної частини материка, кількість його неоднакова в різні сезони року.

  У формуванні клімату велику роль відіграють і переважні вітри: північно-східні вітри (пасати) на південь від 30° пн. ш. і західні — в помірних широтах. У субарктичному поясі домінують північно-східні вітри.

  На клімат узбереж Атлантичного і Тихого океанів впливають теплі й холодні течії. (Користуючись картою, встановіть, які теплі й холодні течії та в яких широтах пливуть біля східних і західних берегів.) Вплив Атлантичного океану на клімат внутрішніх районів материка обмежений. Узимку, коли над материком формується високий тиск, вітри спрямовані в бік океану; влітку, навпаки, над материком формується знижений тиск, і вітри з океану проникають у глиб материка.

  Вплив Тихого океану поширюється тільки на прибережну смугу. Адже вологі повітряні маси з океану, подолавши Кордильєри та  потрапивши в глиб материка, втрачають свої властивості (змінюються їхня температура, вологість).

  Рівнинний рельєф у середній частині материка не створює перешкод для руху повітряних мас із півночі на південь і з півдня на північ. Тому холодне повітря з півночі взимку іноді досягає Мексиканської затоки, спричинюючи різке зниження температури. Але й тропічні маси повітря проникають далеко на північ. Ось чому погода на рівнинах нестійка, взимку холоди часто змінюються відлигою.

  Зазначені причини й зумовили велику різноманітність клімату Північної Америки. Середня температура січня на островах Канадського Арктичного архіпелагу -35 °С, а на півдні материка +20 °С; середня температура липня на півночі ледве досягає +4 °С, а на півдні подекуди перевищує +30 °С. Неоднакова і кількість опадів. Багато їх на південному сході материка та островах Карибського моря. На захід і північний захід кількість опадів значно зменшується, і тільки на Тихоокеанському узбережжі, у передгір'ях Кордильєр, опадів багато.

  Кліматичні пояси та області. В арктичному поясі протягом усього року панують арктичні повітряні маси. Суворі зими часто супроводжуються сніговіями, а холодне літо — постійними туманами, хмарною погодою. Більша частина території цього поясу (Гренландія та деякі інші острови) вкрита льодовиками.

  Для субарктичного поясу характерні морозна зима й помірно прохолодне літо. Опадів багато, сніговий покрив узимку незначний. Скрізь поширена багаторічна мерзлота, в літні місяці розмерзається тільки верхній шар ґрунту.

  Східна, внутрішня й західна області помірного поясу значно різняться своїм кліматом. На сході клімат мусонний, який далі на захід змінюється континентальним, а потім морським.

  У субтропічному поясі жарке літо, тепла зима. Одначе вторгнення холодних повітряних мас із півночі зумовлюють короткочасні морози й снігопади. Вологий клімат на сході поясу змінюється континентальним у середній частині й середземноморським на заході.

  На сході тропічного поясу клімат тропічний вологий, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір'я і на півострові Каліфорнія тропічний пустельний. (Порівняйте із західними узбережжями тропічних поясів Південної Америки та Африки.)

  У субекваторіальному поясі лежить крайній південь Північної Америки. Тут протягом року багато опадів, тримаються високі температури.

  Внутрішні води. На відміну від Південної Америки, де річки мають дощове живлення, для річок Північної Америки, крім дощового, велику роль відіграє снігове живлення.

  Річки та озера басейну Атлантичного океану. Найбільша річка Північної Америки — Міссісіпі (мовою індіанців «велика річка») бере початок майже в центрі материка і тече рівниною на південь. У середній течії Міссісіпі приймає притоку Міссурі («мулиста річка»), яка є довшою, ніж Міссісіпі. Якщо рахувати довжину від витоку Міссурі до гирла Міссісіпі, то річку можна вважати третьою в світі за довжиною (6420 км.) після Нілу та Амазонки. У верхній течії Міссісіпі замерзає взимку на короткий час. Рівень води в річці дуже змінюється протягом року.

  Повінь буває навесні, коли тане сніг. Але іноді і влітку зливи спричиняють поводі: річка з притоками виходить із берегів, затопляючи поля і селища. Міссісіпі несе багато намулу й піску. Річка утворює велику дельту, яка швидко зростає, щороку просуваючись у Мексиканську затоку на 100 м.

  Річки, що стікають східними схилами Аппалачів, короткі й повноводні. На своєму шляху до океану вони перетинають високий уступ, утворюючи багато водоспадів, енергія яких використовується на гідроелектростанціях. Впадаючи в Атлантичний океан, гирла річок розширюються; тут зручно будувати морські порти.

  Річкою Св. Лаврентія в Атлантичний океан стікають води Великих озер: Верхнього, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо. Озеро Верхнє за площею водного дзеркала посідає перше місце серед прісноводних озер світу. Ці озера, як і ті, що знаходяться на півночі материка, утворилися на місці великих западин, поглиблених льодовиками.

  Великі озера лежать на різних рівнях і сполучені між собою короткими річками — протоками в єдину озерно-річкову систему.

  Річка Ніагара сполучає озера Ері та Онтаріо. В її руслі є уступ заввишки 50 м., з якого вона падає, утворюючи Ніагарський водоспад. Мовою індіанців слово «Ніагара» означає «гуркотлива вода». Величне видовище водоспаду приваблює щороку "мільйони туристів. На водоспаді збудовано гідроелектростанції. Великими озерами перевозять різні вантажі. Озеро Мічиган сполучене судноплавним каналом із річкою Міссісіпі. Для зручного й коротшого виходу в Атлантичний океан в обхід Ніагарського водоспаду споруджено канали і шлюзи. Взимку прибережні ділянки озер замерзають на 3—4 місяці.

  Річки та озера басейну Північного Льодовитого океану. Річки, що стікають у Північний Льодовитий океан, мають переважно  снігове живлення. Більшу частину року вони скуті кригою. Льодохід починається пізньою весною з верхів'їв річок. Це призводить до утворення в середній, а ще більше — в нижній течії крижаних заторів, внаслідок чого русло річки забивається аж до дна кригою і вода широко розливається довкруж. Повноводні річки і влітку — за рахунок боліт і численних озер, крізь які вони течуть.

  Найбільша північна річка — Маккензі, а найбільше озеро — Велике Ведмеже.

  Річки та озера басейну Тихого океану і басейнів внутрішнього стоку. Річки басейну Тихого океану порівняно короткі, порожисті, зі швидкою течією. На північному заході, де опадів багато, вони повноводні.

  Великі річки Тихоокеанського басейну — Колумбія і Колорадо. Починаються вони в горах і течуть плоскогір'ями. Колорадо утворює величезний каньйон — глибоку ущелину з прямовисними стінами.

  Значні запаси гідроресурсів річок, а надто Колумбії, інтенсивно використовуються.

  Басейни внутрішнього стоку охоплюють у Північній Америці порівняно невелику територію. До них належать Великий Басейн і частина Мексиканського нагір'я. Озера цих районів безстічні, солоні. Навесні, коли тане сніг, вони наповнюються водою, а влітку зменшуються в розмірах; найбільше з них — Велике Солоне озеро у Великому Басейні.

  Природні зони. На півночі материка природні зони розпросторюються смугами з заходу на схід, тоді як у середній та південній частинах вони витягнуті з півночі на південь. У Кордильєрах проявляється висотна поясність.

  Видовим складом рослинність і тваринний світ півночі материка подібні до Північної Євразії, а півдня — до Південної Америки, що пояснюється їхньою територіальною близькістю та спільністю розвитку.

  Гренландія та більша частина островів Канадського Арктичного архіпелагу лежать у зоні арктичних пустель. Тут у місцях, що звільняються від снігу й льоду, на бідних кам'янистих і болотистих ґрунтах під час короткого прохолодного літа ростуть мохи й лишайники. У цій зоні ще з льодовикового періоду водиться вівцебик. Ця тварина вкрита густою та довгою темно-коричневою шерстю, яка добре захищає її від холоду.

  Північне узбережжя материка і прилеглі до нього острови — зона тундри. Південна її межа на заході пролягає поблизу полярного кола, а на сході зміщується на південь, охоплюючи узбережжя Гудзонової затоки й північну частину півострова Лабрадор. Тут в умовах короткого прохолодного літа й багаторічної мерзлоти утворюються тундрові ґрунти, в яких рослинні рештки розкладаються повільно. До того ж мерзлий шар не пропускає вологу, яка збирається в надмірній кількості. Тому в тундрі дуже поширені торфові болота. На тундрово-глейових ґрунтах у північній частині тундри ростуть мохи й лишайники, а в південній — болотні трави, чагарники з багна, ягідники з буяхів (лохини) і чорниці, низькорослі з покарлюченими стовбурами берези, верби,вільха.

  У тундрі водяться песець, полярний вовк, північний олень карибу, біла куріпка та ін. Улітку тут буває безліч перелітних птахів. У прибережних водах зони багато тюленів, моржів. На північному узбережжі материка трапляється білий ведмідь. На заході, в Кордильєрах, далеко на південь заходить гірська тундра.

  На південь дедалі частіше з'являється деревна рослинність, тундра поступово переходить у лісотундру, а потім у хвойні ліси, або тайгу.

  Зона тайги простерлася широкою смугою з заходу на схід. Тут переважають підзолисті ґрунти. Утворюються вони в умовах вологого й прохолодного літа, коли незначні рослинні рештки повільно розкладаються і дають невелику кількість перегною (до 2%). Під тонким шаром останнього залягає білястий шар із нерозчинними елементами породи, що кольором нагадує золу. За колір цього шару такі ґрунти називаються підзолистими.

  У тайзі ростуть переважно хвойні дерева — чорна ялина, бальзамічна ялиця, сосна, американська модрина; є й листяні — паперова береза з гладенькою білою корою, осика. У лісах водяться хижі звірі — ведмеді, вовки, рисі, лисиці; є олені, лосі та цінні хутрові звірі — соболь,бобер, ондатра.

  Схили Кордильєр, звернуті до океану, вкриті густими хвойними лісами переважно із ситхінської ялини, тсуги, дугласової ялиці. Ліси піднімаються схилами гір на 1000—1500 м., вище вони рідшають і переходять у гірську тундру.

  У гірських лісах водяться ведмеді — гризлі, скунси, єноти; в річках багато лососевої риби, на островах є лігвища котиків.

  На південь від зони хвойних лісів лежать зони мішаних і широколистяних, а також перемінно-вологих лісів. Вони розташовані тільки в східній частині материка, де м'якший і вологіший клімат, і на півдні сягають Мексиканської затоки.

  Під мішаними лісами на півночі поширені сірі лісові ґрунти, під широколистяними — бурі лісові, а на півдні під перемінно-вологими — жовтої червоноземи.

  У мішаних лісах переважають жовта береза, цукровий клен, бук, липа, біла й червона сосни. Для широколистяних лісів характерні різні види дуба, каштан, платан, тюльпанне дерево.

   Перемінно-вологі ліси на півдні Міссісіпської та Приатлантичної низовин складаються з дубів, магнолій, буків, карликових пальм. Дерева обвиті ліанами.

  На захід від зони лісів опадів менше, і тут переважає трав'яна рослинність. Зону лісів заступають зони лісостепу з чорноземоподібними ґрунтами та степу з багатими на перегній чорноземами й каштановими ґрунтами. Степи з високими травами, переважно злаками, заввишки 1,5 м. у Північній Америці називають преріями. У долинах річок і на зволожених пониззях трапляється деревна рослинність. Ближче до Кордильєр опадів іще менше, і рослинність бідніша; низькі трави — трава Грама (злак) та бізонова трава (багаторічний злак заввишки лише 10—30 см.) ростуть окремими кущиками.

  Напівпустелі й пустелі вкривають значну частину внутрішніх плоскогір'їв Кордильєр, Мексиканського нагір'я та Каліфорнійського узбережжя. Тут на сірих та бурих ґрунтах ростуть колючі чагарники, кактуси й полин, а на засолених ґрунтах — курай.

  У Центральній Америці та на островах Карибського моря — зони саван і вологих вічнозелених лісів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua